"До" і "після"
Після американських вибухів сприйняття мистецтва змінилося
Понеділок, 15 жовтня 2001, 15:58
"Мистецтво "до того" - такий термін з'явився після подій у США 11 вересня. Тоді відбулася зміна у сприйнятті багато чого, і, зокрема, мистецтва. Експозиції деяких стендів берлінського "Арт-Форуму" були продумані ще "до", а на інших - вже відчувається пережитий досвід. Тепер одне перетворилося на декорацію, інше знайшло нове значення. Тепер все, що пов'язано з темою смерті, можна сприймати тільки всерйоз.
Діалог культур зі спонсором
На берлінському "Арт-Форумі" виставляється на продаж мистецтво останніх п'яти років. У Німеччині це другий за значенням ярмарок сучасного мистецтва після Кельнського. Однак проведення наступного "Арт-Форуму" під питанням. У головного спонсора - Берлінського банківського товариства - справи останнім часом йдуть не кращим чином.
Уряд Берліна учергове відмовив організаторам у фінансовій підтримці, мотивуючи це тим, що галереї як комерційні підприємства повинні обходитися власними коштами. Фонд німецької лотереї, який виділив минулого року 100 тис. марок на купівлю сучасного мистецтва для берлінських музеїв, цього разу також залишився не при справах. Та ще й Фолькер Діль, постійний учасник ярмарку "Арт-Москва", берлінський галерист і менеджер Спільноти європейських галерей, передає керівництво "Арт-Форумом" у руки дирекції Берлінських ярмарок.
Незважаючи на недовгу історію, берлінський ярмарок мистецтва вже виробив власні традиції. Одна з них - "відкритість Сходу". "Арт-Форум" позиціонує себе не тільки як клуб для проведення комерційних операцій, але і як місце для діалогу між культурами. У цьому році тут обговорювалися такі теми, як "Об'єднання Європи - польська художня сцена і європейська культурна політика", "Китайське мистецтво сьогодні".
Вперше виставлені на форумі три галереї з Китаю, які створили спільну з берлінською галереєю Asian Fine Arts експозицію на величезному стенді в 160 м2. Спільна експозиція декількох галерей - інша традиція Берліна, яку вже успішно використовують інші міжнародні ярмарки.
Мистецтво "до того"
З розпадом Радянського Союзу у західному суспільстві, як здавалося до 11 вересня, запанували спокій і затишшя. Зникла фігура ворога, а з нею і небезпека війни. Про проблеми сучасності - пенсіонерів, екологію, бідні верстви населення - можна не думати. Платячи податки, ти виконуєш свої етичні обов'язки перед суспільством, а інститути демократичної держави вирішать необхідні питання.
"Головний ворог - у твоєму ліжку", - пишуть берлінські автори про покоління 90-х, маючи на увазі, що у світі не залишилося нічого жахливішого за проблеми особистого життя. Мистецтво нового світового порядку, позбавившись підтримки стратегічних програм, включилося в індустрію розваг, зайнявшись оспівуванням, хоч і не без іронії, цінностей глобального світу.
Швейцарська художниця Сільві Флоєрі, чиї проекти спонсорує, зокрема, Hugo Boss, встановлює - в дусі естетики храмів споживання - позолочений візочок з супермаркету на кругле дзеркало, що обертається. Символ світу товарів фетишизується і перетворюється на ікону. Інший син Швейцарії - Даніель Буетті - використовує у своїй практиці фотографії красунь з глянсових обкладинок. Перевернувши фотографію обличчям вниз, він видавлює на ній логотип відомої компанії - Nike, Swatch, Bulgari. Рефотографуючи рельєф у бічному світлі, він отримує особу, наприклад, Кейт Мосс з фірмовим шрамом, створюючи таким чином "обличчя корпорації".
Іспанський художник Сантьяго Сьєрра вирішив не обмежуватися маніпуляцією з фотографією і використав для творчості саме людське тіло. У Берліні він виставив фотографії, зроблені у ході акцій, що проводяться ним. Акція під назвою "Лінія довжиною 160 см – татуювання на 4-х персонах" полягала в тому, що чотирьом повіям, які сидять на героїні, було запропоновано в обмін на шприц з дозою дозволити нанести їм татуювання.
Акцією з довгою назвою "Робітникам, яким заборонено платити, було заплачено за сидіння у картонних коробках", Сієрра допомагає людям трохи заробити. Німецька держава платить 80 марок на місяць людям, які подали заяву про надання політичного притулку. При цьому їм суворо забороняється працювати. Шість робітників з Чечні шість тижнів поспіль сиділи по чотири години на день у картонних коробках. За це їм і заплатили, нехай і незаконно.
Презентація на ярмарку цинічних робіт про владу і безсилля, працю і продажність набуває значення у контексті дебатів про глобалізацію і її наслідки. У лабіринті ярмарку із загальною площею 19 тис. м2, який вмістив стенди 172 галерей з 28 країн, некомерційних артпроектів, журналів і видавництв, а також численні кав'ярні, щось залишається у периферичному зорі. Так, проходячи повз черговий телевізійний екран, на якому чорною тушшю підфарбовують очі, не фокусуєш зір і проходиш далі. Однак, щось примушує повернутися: пензликом фарбують збільшене на весь екран око, але не вії, а безпосередньо очне яблуко.
Це робота Елли Радлер, яка знайома тільки російському глядачу з австрійсько-російського проекту, що проходив у 1999 році відразу у декількох виставкових залах Москви. Тоді вона показала підбірку архівних відеоматеріалів про вибухи хмарочосів, що відслужили своє. У новій роботі Радлер торкається проблеми радикальної зміни бачення світу.
Мистецтво "після того"
Проект Корнелії Шмідт-Блеек на стенді галереї "Камм Берлін" досліджує на прикладі нью-йоркських "парадів", що знімають всі статусні і етнічні відмінності, суть використання суспільного простору у політичних і економічних цілях. І на патріотичному ході Манхеттеном під час війни у Гольфській затоці, і під час рекламного диснеївського "Геркулес-параду" 1997 року "вся нація" несла національні прапори.
У коментарі до цього проекту критик Харальд Фрікке цитує бахтинський пасаж про карнавал, що не знає ні просторових кордонів, ні розділення на акторів і глядачів. Шмідт-Блеек сприймає карнавал як тимчасове царство утопії з властивими йому почуттями єднання, свободи, рівності і надмірності.
На стенді берлінської галереї "Арндт і Партнер" можна придбати зручний пристрій для суіциду роботи Віа Левандовськи. Необхідно лише вставити голову в мотоциклетний шолом і натиснути кнопку. Шолом разом з головою починає обертатися і, як говорять фахівці, перший же поворот вирішує поставлену задачу.
У затемненому просторі галереї Ханса Майера з Дюссельдорфа на 15 моніторах діють механічні іграшки - клоун б'є в тарілки, мавпа кричить, заєць знімає і надягає капелюха etc. Це робота учасниці Венеціанської біеннале Ані Єрмолаєвої з Петербурга, яка вже більше 10 років мешкає у Відні. "Музиканти" оркестру грають кожний своє, створюючи шуми і мелодії різних ритмів і гучності. "Какофонія атакує нас. Невинні дитячі іграшки перетворюються на страшних монстрів – на видресирувані об'єкти спраглого до задоволення суспільства розваг", - пояснює Аня.
Англійським словом "shooting", яке переводиться як стрільба і одночасно як зйомка фото- або відеокамерою, Аня назвала свою останню роботу, виставлену у віденській галереї Mezzanin. Камера, встановлена у тирі, показує, як Аня в антишумових навушниках цілиться з пістолета. Пострілом в об'єктив знищується інструмент, яким були створені проекції сучасного карнавалу, - поставлена крапка. З неї починається новий творчий процес.
Діалог культур зі спонсором
На берлінському "Арт-Форумі" виставляється на продаж мистецтво останніх п'яти років. У Німеччині це другий за значенням ярмарок сучасного мистецтва після Кельнського. Однак проведення наступного "Арт-Форуму" під питанням. У головного спонсора - Берлінського банківського товариства - справи останнім часом йдуть не кращим чином.
Уряд Берліна учергове відмовив організаторам у фінансовій підтримці, мотивуючи це тим, що галереї як комерційні підприємства повинні обходитися власними коштами. Фонд німецької лотереї, який виділив минулого року 100 тис. марок на купівлю сучасного мистецтва для берлінських музеїв, цього разу також залишився не при справах. Та ще й Фолькер Діль, постійний учасник ярмарку "Арт-Москва", берлінський галерист і менеджер Спільноти європейських галерей, передає керівництво "Арт-Форумом" у руки дирекції Берлінських ярмарок.
Незважаючи на недовгу історію, берлінський ярмарок мистецтва вже виробив власні традиції. Одна з них - "відкритість Сходу". "Арт-Форум" позиціонує себе не тільки як клуб для проведення комерційних операцій, але і як місце для діалогу між культурами. У цьому році тут обговорювалися такі теми, як "Об'єднання Європи - польська художня сцена і європейська культурна політика", "Китайське мистецтво сьогодні".
Вперше виставлені на форумі три галереї з Китаю, які створили спільну з берлінською галереєю Asian Fine Arts експозицію на величезному стенді в 160 м2. Спільна експозиція декількох галерей - інша традиція Берліна, яку вже успішно використовують інші міжнародні ярмарки.
Мистецтво "до того"
З розпадом Радянського Союзу у західному суспільстві, як здавалося до 11 вересня, запанували спокій і затишшя. Зникла фігура ворога, а з нею і небезпека війни. Про проблеми сучасності - пенсіонерів, екологію, бідні верстви населення - можна не думати. Платячи податки, ти виконуєш свої етичні обов'язки перед суспільством, а інститути демократичної держави вирішать необхідні питання.
"Головний ворог - у твоєму ліжку", - пишуть берлінські автори про покоління 90-х, маючи на увазі, що у світі не залишилося нічого жахливішого за проблеми особистого життя. Мистецтво нового світового порядку, позбавившись підтримки стратегічних програм, включилося в індустрію розваг, зайнявшись оспівуванням, хоч і не без іронії, цінностей глобального світу.
Швейцарська художниця Сільві Флоєрі, чиї проекти спонсорує, зокрема, Hugo Boss, встановлює - в дусі естетики храмів споживання - позолочений візочок з супермаркету на кругле дзеркало, що обертається. Символ світу товарів фетишизується і перетворюється на ікону. Інший син Швейцарії - Даніель Буетті - використовує у своїй практиці фотографії красунь з глянсових обкладинок. Перевернувши фотографію обличчям вниз, він видавлює на ній логотип відомої компанії - Nike, Swatch, Bulgari. Рефотографуючи рельєф у бічному світлі, він отримує особу, наприклад, Кейт Мосс з фірмовим шрамом, створюючи таким чином "обличчя корпорації".
Іспанський художник Сантьяго Сьєрра вирішив не обмежуватися маніпуляцією з фотографією і використав для творчості саме людське тіло. У Берліні він виставив фотографії, зроблені у ході акцій, що проводяться ним. Акція під назвою "Лінія довжиною 160 см – татуювання на 4-х персонах" полягала в тому, що чотирьом повіям, які сидять на героїні, було запропоновано в обмін на шприц з дозою дозволити нанести їм татуювання.
Акцією з довгою назвою "Робітникам, яким заборонено платити, було заплачено за сидіння у картонних коробках", Сієрра допомагає людям трохи заробити. Німецька держава платить 80 марок на місяць людям, які подали заяву про надання політичного притулку. При цьому їм суворо забороняється працювати. Шість робітників з Чечні шість тижнів поспіль сиділи по чотири години на день у картонних коробках. За це їм і заплатили, нехай і незаконно.
Презентація на ярмарку цинічних робіт про владу і безсилля, працю і продажність набуває значення у контексті дебатів про глобалізацію і її наслідки. У лабіринті ярмарку із загальною площею 19 тис. м2, який вмістив стенди 172 галерей з 28 країн, некомерційних артпроектів, журналів і видавництв, а також численні кав'ярні, щось залишається у периферичному зорі. Так, проходячи повз черговий телевізійний екран, на якому чорною тушшю підфарбовують очі, не фокусуєш зір і проходиш далі. Однак, щось примушує повернутися: пензликом фарбують збільшене на весь екран око, але не вії, а безпосередньо очне яблуко.
Це робота Елли Радлер, яка знайома тільки російському глядачу з австрійсько-російського проекту, що проходив у 1999 році відразу у декількох виставкових залах Москви. Тоді вона показала підбірку архівних відеоматеріалів про вибухи хмарочосів, що відслужили своє. У новій роботі Радлер торкається проблеми радикальної зміни бачення світу.
Мистецтво "після того"
Проект Корнелії Шмідт-Блеек на стенді галереї "Камм Берлін" досліджує на прикладі нью-йоркських "парадів", що знімають всі статусні і етнічні відмінності, суть використання суспільного простору у політичних і економічних цілях. І на патріотичному ході Манхеттеном під час війни у Гольфській затоці, і під час рекламного диснеївського "Геркулес-параду" 1997 року "вся нація" несла національні прапори.
У коментарі до цього проекту критик Харальд Фрікке цитує бахтинський пасаж про карнавал, що не знає ні просторових кордонів, ні розділення на акторів і глядачів. Шмідт-Блеек сприймає карнавал як тимчасове царство утопії з властивими йому почуттями єднання, свободи, рівності і надмірності.
На стенді берлінської галереї "Арндт і Партнер" можна придбати зручний пристрій для суіциду роботи Віа Левандовськи. Необхідно лише вставити голову в мотоциклетний шолом і натиснути кнопку. Шолом разом з головою починає обертатися і, як говорять фахівці, перший же поворот вирішує поставлену задачу.
У затемненому просторі галереї Ханса Майера з Дюссельдорфа на 15 моніторах діють механічні іграшки - клоун б'є в тарілки, мавпа кричить, заєць знімає і надягає капелюха etc. Це робота учасниці Венеціанської біеннале Ані Єрмолаєвої з Петербурга, яка вже більше 10 років мешкає у Відні. "Музиканти" оркестру грають кожний своє, створюючи шуми і мелодії різних ритмів і гучності. "Какофонія атакує нас. Невинні дитячі іграшки перетворюються на страшних монстрів – на видресирувані об'єкти спраглого до задоволення суспільства розваг", - пояснює Аня.
Англійським словом "shooting", яке переводиться як стрільба і одночасно як зйомка фото- або відеокамерою, Аня назвала свою останню роботу, виставлену у віденській галереї Mezzanin. Камера, встановлена у тирі, показує, як Аня в антишумових навушниках цілиться з пістолета. Пострілом в об'єктив знищується інструмент, яким були створені проекції сучасного карнавалу, - поставлена крапка. З неї починається новий творчий процес.
