"Останній замок" – несправжній американський фільм про справжній стан речей

Тепер, коли патріотизм став для американців просто необхідним наркотиком, вихід на екрани ще одного фільму про патріотизм не є несподіваним. Але слід сказати, що самі американці визначають його як "несправжній фільм про Америку" - "Останній замок".

Роберт Редфорд (Robert Redford) грає в фільмі генерала Ірвайна, героя В'єтнамської війни, який десять років провів у військовій в'язниці штату за порушення військового кодексу. Отже для затравки читача і глядача достатньо, щоб зрозуміти що чергове творіння Джеррі Голдсміта (Jerry Goldsmith) спрямоване на підйом занепалого духу американців.

Режисер картини Род Лурьє (Rod Lurie), який безумовно нічого і не знав і не міг знати коли знімав фільм, що чекає на Америку 11 вересня, а тим більше про військові дії, які послідують за тим, примусить американця червоніти за те, що він американець.

Цей фільм з тієї когорти моралізаторських, який починаєш розуміти вже з перших великих літер назви. Це історія про чоловіка, який хотів жити з честю і гідністю, тому що Америка і її славетна армія – стандарти, на які рівняються всі країни у світі. Але, по-перше, цього у нього не виходить, а по-друге, цього і не може вийти.

Одна маленька подробиця: на початку фільму все справді досить патетично, потім це стає смішно, а під кінець і зовсім трагічно.

Сценарій фільму, авторами якого стали Девід Скарпа (David Scarpa) та Грехем Йост (Graham Yost) настільки вже "причесаний" та ідеальний, що здається був "відполірований" міністерством пропаганди.

Джеймс Гандольфіні (James Gandolfini) грає в фільмі роль полковника Уінтера, начальника тієї самої в'язниці, у якій перебуває головний герой. Протягом першої години події фільму справді нагадують "військове щастя". Скрупульозний Уінтер, манірний тип, спостерігає з вікна свого офісу з кондиціонером за двором в'язниці, такий собі начальник, яким сам вирішує долі своїх ув'язнених.

Хоча всі в'язні колишні військові, Уінтер методично вибиває будь-які військові ідеали з їхніх душ та мізків. Вони жорстоко караються за те, що віддають честь один одному при зустрічі, вони не можуть звернутися до молодшого за рангом, а дружба між в'язнями – головний злочин.

Редфорд, який грає генерала Ірвайна, відомий всім у в'язниці як сміливий герой та класний стратег. Полковник Уінтер також захоплюється Ірвайном, але це не заважає йому посадити його у карцер. А от Ірвайн не погоджується з методами, які провадить людина у військовій формі, а зокрема Уінтер. І таким чином починається конфлікт у фільмі, боротьба ведеться головним чином за володіння розумом всіх інших полонених.

Очевидно, що військові в'язні схиляються більше на бік Ірвайна, про що говорить момент, коли колишній генерал разом з іншими в'язнями символічно ламає стіну, яку під наглядом Уінтера самі ж звели минулого року.

Люди всупереч існуючій ситуації розробляють свою систему арго та сленгів, і за її допомогою підтримують один одного, а при зустрічі вони просто поправляють волосся жестом, яким вітають один одного.

Звичайно, це приводить до відвертих зібрань, де військові можуть обмінюватися думками, і таким чином знайти для себе духовний притулок. На відміну від інших фільмів про в'язницю, тут ніхто не планує втекти. Вони тільки хочуть примусити Уінтера плазувати перед ними за те, що він не поважає належним чином військову форму та солдат.

На жаль, сценарій доволі ідилічний, ситуація зображує дійсність тільки на 1% зі 100, адже у фільмі зовсім не показано, за що кожен з цих солдат потрапив у в'язницю. І зрештою, все закінчується повстанням, яке піднімає Редфорд, скликаючи всіх французьким ріжком.

Смішним є те, що такого повстання у в'язниці просто не може бути, і не через те, що люди не підуть на це, а тому, що любитель суворої дисципліни Уінтер просто не допустив би цього.

Неправдивість "Останнього замку" полягає ще у фальшивих ударах, бійках, пожежах, обливаннях холодною водою, і зі всього цього люди виходять абсолютно неушкодженими. Але їжа у їдальні дуже і дуже пристойна як для в'язниці.