Особливості ненаціонального лоббізму: США і Україна
Субота, 20 жовтня 2001, 19:02
Дві країни являють собою абсолютно різні, але однаково цікаві для Росії форми представництва інтересів, як іменують лоббізм в наукових колах. Для Росії зараз однаково важливо розуміння правил в законодавчо відрегульованому полі США і реальної, якщо не сказати самобутньої, політичної практики в Україні. У трьох країнах є спільне - важливість бюджетного процесу, боротьба за бюджет, перемога варіанту: президент-уряд.
Про інститут лоббізму в інших країнах говорить керівник аналітичного департаменту Фонду Ефективної політики Микита Іванов.
Лоббізм яким він є
Лоббізм в США - індустрія на межі експертної діяльності, реклами і зв'язків з громадськістю. Часи кулуарного лоббізму з сигарою, бурбоном і передачею грошей до виборчого фонду сенатора відійшли. Як із зітханням сказав мені один з корифеїв, представник адміністрації Ніксона в конгресі Том Корологос, "зараз він спитає - покажіть мені 10 тисяч листів з мого округу і я буду "за". Як жартують самі лоббісти, і це можна, тільки коштує дорожче.
І все ж типовим прикладом боротьби є реальні коаліції громадян і бізнесу, які об'єднуються (разом, а не один проти одного) за або проти будь-якої ініціативи...
Компанії "Кока-кола" торкнулася урядова постанова про один з інгредієнтів. Щоб уникнути збитків, вона заснувала коаліцію з Асоціацією діабетиків і домоглася скасування постанови, виставивши на перший план не свої інтереси, а інтереси серйозної частини своїх споживачів.
Головна особливість лоббізму в США - те, що він є стовпом американської політичної системи, однієї з "свобод об'єднань" громадян. Його законодавче регулювання поставлене на потік як на федеральному рівні, так і на рівні штатів. І останнім часом увага до законодавчих зборів штатів чи не вища, ніж до конгресу і сенату - там стали ухвалюватися рішення, які важливі для другого (бізнесу) і третього (цивільних союзів) сектору.
У 1995 році конгрес ухвалив новий закон про розкриття лобістської діяльності. Причому, незважаючи на те, що на відміну від колишнього, він розповсюджується не тільки на конгресменів, але навіть на самого президента, "лобіював" його саме Білл Клінтон.
Однак закон про лоббізм не може охопити всі сфери, так чи інакше пов'язані з лобістською діяльністю. Його доповнює серія суміжних законодавчих актів. На федеральному рівні - закони про етику держслужбовців, федеральні виборчі кампанії і інше. На рівні штатів, крім "дублерів" федеральних законів, іноді абсолютно оригінальні - скажімо, у Флоріді існує заборона на підписання контрактів штату з особою, яка зробила внески до фондів кандидатів на виборні посади.
В країни є ще одне явище - іноземний лоббізм. Найпершим зафіксованим випадком іноземного лоббізму вважається наймання у XIX віці російським урядом американського екс-сенатора для лобіювання купівлі американським урядом... Аляски. Лоббіст, як відомо, зі своїм завданням справився.
Років двадцять тому назад найсильнішим лоббі вважалися ізраїльське і японське. Ситуація змінилася у 1990-х, коли на сцену вийшло лоббі ЄС, яке зароджується, колишні республіки СРСР почали наймати своїх представників (майже всі, крім Росії), а головним стало китайське лоббі. КНР і пов'язані з нею партнерством американські корпорації щороку домагаються підтвердження статусу найбільшого сприяння, лобіюють прийняття Китаю до ВТО, домагаються згоди конгресу на використання китайських ракет у комерційних цілях для виведення американських компаній.
Робилися спроби заснувати у Капітолії і російське лоббі. Але головна маса питань продовжує вирішуватися дипломатичними засобами, хоч деякі російські ФПГ вже найняли американських лоббістів для представництва своїх інтересів.
Лоббізм яким його немає
Є стійка думка, що Україна повинна бути повною "калькою" з російської дійсності у своїх масштабах і на 3-4 роки раніше. Не зовсім так. Звичайно, для України характерне переважання "тіньового лоббізму", і, за оцінками українських експертів, більшість підприємців мають особисті відносини з чиновниками - по-іншому бізнесмени не вміють відстоювати свої інтереси.
Як і в будь-якій країні перехідного періоду, увагу в Україні приковано, насамперед, до виконавчої, а уже потім - до законодавчої влади. Цьому сприяє домінування рішень, що приймаються виконавчою владою; переважання законів "посередньої дії"; висока питома вага правових актів, які прямо регулюють діяльність конкретних підприємств. Це - фундамент для "тіньового" лобіювання: коли в законі багато посилань на компетенцію відомств, лоббіст йде до них.
Для України характерна і недавня російська ситуація: наявність безлічі бізнес-асоціацій і цивільних союзів за їх абсолютної формальності. І якщо в Росії як бізнес, так і суспільство вже прийшли до узгоджених дій, то в Україні колективне відстоювання "загальних правил" перед держвладою, аж до розробки власними силами законопроектів і навіть програм у окремих напрямках економічних реформ, абсолютно не характерне.
Проте є в українському варіанті лоббізму дуже специфічна форма. Там розвивається абсолютно нехарактерний для Росії процес "завоювання" політпартій національним бізнесом. Партії України і Верховна рада вже є фракціями найбільших фінансово-промислових і фінансово-політичних груп.
Здавалося б, можна робити висновок про повну "олігархізацію" життя суспільства. Але в цьому можна побачити хоч і не цілком західну, але єдино можливу форму захисту бізнесу в умовах становлення країни. Звідси і українська приказка - "Головне - не право на власність, а уміння її відстоювати". Тому тільки найбільші російські компанії не бояться "влазити" до України, однак і вони визнають, що єдиної довгострокової стратегії немає.
У цій ситуації нічого дивного немає в тому, що зараз, коли в Україні також йде бюджетний процес, найбільш могутньою формою узгодження інтересів є парламентська комісія з взаємодії з урядом. Від уряду її очолює прем'єр А. Кінах, він же - президент Українського союзу промисловців і підприємців, від парламенту - перший віце-спікер В. Медведчук, він же - лідер СДПУ(о), він же - президент Союзу адвокатів України і один з найбільших бізнесменів країни. Найдивніше, що з точки зору американців це повинно бути визнаним вищою формою демократичного представництва інтересів...
Про інститут лоббізму в інших країнах говорить керівник аналітичного департаменту Фонду Ефективної політики Микита Іванов.
Лоббізм яким він є
Лоббізм в США - індустрія на межі експертної діяльності, реклами і зв'язків з громадськістю. Часи кулуарного лоббізму з сигарою, бурбоном і передачею грошей до виборчого фонду сенатора відійшли. Як із зітханням сказав мені один з корифеїв, представник адміністрації Ніксона в конгресі Том Корологос, "зараз він спитає - покажіть мені 10 тисяч листів з мого округу і я буду "за". Як жартують самі лоббісти, і це можна, тільки коштує дорожче.
І все ж типовим прикладом боротьби є реальні коаліції громадян і бізнесу, які об'єднуються (разом, а не один проти одного) за або проти будь-якої ініціативи...
Компанії "Кока-кола" торкнулася урядова постанова про один з інгредієнтів. Щоб уникнути збитків, вона заснувала коаліцію з Асоціацією діабетиків і домоглася скасування постанови, виставивши на перший план не свої інтереси, а інтереси серйозної частини своїх споживачів.
Головна особливість лоббізму в США - те, що він є стовпом американської політичної системи, однієї з "свобод об'єднань" громадян. Його законодавче регулювання поставлене на потік як на федеральному рівні, так і на рівні штатів. І останнім часом увага до законодавчих зборів штатів чи не вища, ніж до конгресу і сенату - там стали ухвалюватися рішення, які важливі для другого (бізнесу) і третього (цивільних союзів) сектору.
У 1995 році конгрес ухвалив новий закон про розкриття лобістської діяльності. Причому, незважаючи на те, що на відміну від колишнього, він розповсюджується не тільки на конгресменів, але навіть на самого президента, "лобіював" його саме Білл Клінтон.
Однак закон про лоббізм не може охопити всі сфери, так чи інакше пов'язані з лобістською діяльністю. Його доповнює серія суміжних законодавчих актів. На федеральному рівні - закони про етику держслужбовців, федеральні виборчі кампанії і інше. На рівні штатів, крім "дублерів" федеральних законів, іноді абсолютно оригінальні - скажімо, у Флоріді існує заборона на підписання контрактів штату з особою, яка зробила внески до фондів кандидатів на виборні посади.
В країни є ще одне явище - іноземний лоббізм. Найпершим зафіксованим випадком іноземного лоббізму вважається наймання у XIX віці російським урядом американського екс-сенатора для лобіювання купівлі американським урядом... Аляски. Лоббіст, як відомо, зі своїм завданням справився.
Років двадцять тому назад найсильнішим лоббі вважалися ізраїльське і японське. Ситуація змінилася у 1990-х, коли на сцену вийшло лоббі ЄС, яке зароджується, колишні республіки СРСР почали наймати своїх представників (майже всі, крім Росії), а головним стало китайське лоббі. КНР і пов'язані з нею партнерством американські корпорації щороку домагаються підтвердження статусу найбільшого сприяння, лобіюють прийняття Китаю до ВТО, домагаються згоди конгресу на використання китайських ракет у комерційних цілях для виведення американських компаній.
Робилися спроби заснувати у Капітолії і російське лоббі. Але головна маса питань продовжує вирішуватися дипломатичними засобами, хоч деякі російські ФПГ вже найняли американських лоббістів для представництва своїх інтересів.
Лоббізм яким його немає
Є стійка думка, що Україна повинна бути повною "калькою" з російської дійсності у своїх масштабах і на 3-4 роки раніше. Не зовсім так. Звичайно, для України характерне переважання "тіньового лоббізму", і, за оцінками українських експертів, більшість підприємців мають особисті відносини з чиновниками - по-іншому бізнесмени не вміють відстоювати свої інтереси.
Як і в будь-якій країні перехідного періоду, увагу в Україні приковано, насамперед, до виконавчої, а уже потім - до законодавчої влади. Цьому сприяє домінування рішень, що приймаються виконавчою владою; переважання законів "посередньої дії"; висока питома вага правових актів, які прямо регулюють діяльність конкретних підприємств. Це - фундамент для "тіньового" лобіювання: коли в законі багато посилань на компетенцію відомств, лоббіст йде до них.
Для України характерна і недавня російська ситуація: наявність безлічі бізнес-асоціацій і цивільних союзів за їх абсолютної формальності. І якщо в Росії як бізнес, так і суспільство вже прийшли до узгоджених дій, то в Україні колективне відстоювання "загальних правил" перед держвладою, аж до розробки власними силами законопроектів і навіть програм у окремих напрямках економічних реформ, абсолютно не характерне.
Проте є в українському варіанті лоббізму дуже специфічна форма. Там розвивається абсолютно нехарактерний для Росії процес "завоювання" політпартій національним бізнесом. Партії України і Верховна рада вже є фракціями найбільших фінансово-промислових і фінансово-політичних груп.
Здавалося б, можна робити висновок про повну "олігархізацію" життя суспільства. Але в цьому можна побачити хоч і не цілком західну, але єдино можливу форму захисту бізнесу в умовах становлення країни. Звідси і українська приказка - "Головне - не право на власність, а уміння її відстоювати". Тому тільки найбільші російські компанії не бояться "влазити" до України, однак і вони визнають, що єдиної довгострокової стратегії немає.
У цій ситуації нічого дивного немає в тому, що зараз, коли в Україні також йде бюджетний процес, найбільш могутньою формою узгодження інтересів є парламентська комісія з взаємодії з урядом. Від уряду її очолює прем'єр А. Кінах, він же - президент Українського союзу промисловців і підприємців, від парламенту - перший віце-спікер В. Медведчук, він же - лідер СДПУ(о), він же - президент Союзу адвокатів України і один з найбільших бізнесменів країни. Найдивніше, що з точки зору американців це повинно бути визнаним вищою формою демократичного представництва інтересів...
