100 вибачень Папи Римського перед світом
П'ятниця, 26 жовтня 2001, 15:24
Світові інформаційні агентства повідомили, що Папа Римський приніс вибачення китайцям за допущені католицькою церквою щодо цього великого народу помилки часів колоніалізму. Усього з моменту обрання Папою Іоанн Павло II вибачався з різних причин приблизно 100 разів. Якби вибачення понтифіка мали зворотну силу, вся людська історія пішла б іншим шляхом і, зокрема, католицька церква давно припинила б існування.
У 1998 році вийшла книга італійського журналіста Луїджі Аккаттолі (Luigi Accattoli) "When а Pope Asks Forgiveness: The Mea Culpas of John Paul II" ("Коли Папа просить вибачення"), в якій описувалися всі вибачення голови католицької церкви. Понтифік вибачався у 1978 році, відразу після вступу на престол, перед італійцями за погане володіння їхньою мовою.
У 1982 році він вибачився за "помилки" інквізиції, згодом декілька разів засудив її за "нетерпимість і навіть насильство у служінні правді". У 1984 році під час подорожі Америкою приніс вибачення за "грубі помилки" місіонерів і насильство у ставленні до індіанців. У 1985 році попросив пробачення в африканців за жорстоке поводження з ними колонізаторів.
У 1992 році публічно приніс вибачення покійному Галілео Галілею, оголосив рішення інквізиції помилковим і реабілітував вченого, повернувши йому "право бути законним сином церкви". Потім були реабілітовані Джордано Бруно, Савонарола, Ян Гус і Мартін Лютер.
У 1995 році Іоанн Павло II звернувся до жінок світу і покаявся у співучасті церкви у їх пригніченні, приніс вибачення за несправедливість і дискримінацію в оплаті праці, кар'єрі і у всьому, що стосується демократичних прав і обов'язків громадян. У 1995 році від імені католицької церкви попросив пробачення за зло, вчинене "братам з інших конфесій".
У 1996 році вибачився за те, що Ватікан дуже терпимо ставився до фашизму і не боровся з ним всіма засобами. У 1997 році вибачився за холокост, висловивши жаль, що "совість християн мовчала під нацизмом і християни не чинили потрібного духовного опору переслідуванню євреїв".
У 1997 році у Парижі попросив пробачення у протестантів за Варфоломеївську ніч. У тому ж році після концерту Боба Ділана (Bob Dylan) у Римі вибачився перед рок-музикантами і молоддю "за те запізнення, з яким церква визнає вашу музику".
12 березня минулого року Папа провів урочисту мессу Mea Culpa у церкві Святого Петра у Ватікані, під час якої відбулося загальне покаяння і "очищення пам'яті" у нетерпимості і насильстві, яка була проявлена стосовно інакомислячих; покаяння в організації релігійних воєн і хрестових походів, у насильстві і жорстокості, які використовувала інквізиція; покаяння у гріхах, що порушили єдність християн; засудження гріхів проти євреїв; покаяння у гріхах проти прав народів - неповага до інших культур і релігій; покаяння у гріхах проти людської гідності, проти жінок, проти окремих рас і народностей; покаяння у гріхах проти прав особистості і проти соціальної справедливості. Зі слів Папи, він "благає пробачення у Бога за несправедливість, яку допустили за минулі сторіччя християни".
У тому ж місяці біля Стіни Плачу в Ієрусалимі Папа вибачився перед іудеями за антисемітизм церкви. У жовтні приніс офіційні вибачення за помилки католицьких місіонерів, що працювали у Китаї у період з 1648-го по 1930 рік. Це сталося відразу після того, як ряд убитих китайцями місіонерів були зараховані до лику святих, що викликало негативну реакцію КНР.
У травні нинішнього року у Греції вибачився за взяття і пограбування Константинополя, вбивства мирних жителів учасниками четвертого хрестового походу в 1204 році і відвідав мечеть, закликавши мусульман і християн до "взаємного прощення". Прибувши в Київ, попросив прощення за "помилки, довершені католицькою церквою у далекому і недавньому минулому", а у нинішньому вересні у Вірменії приніс вибачення взагалі за помилки, допущені католицькою церквою протягом її історії.
Послідовна благородна поведінка голови римсько-католицької церкви, який просить вибачення у всіх, коли-небудь нею скривджених, не може не викликати поваги, особливо у некатоликів і взагалі совісних, але світських людей. Дійсно: вже якщо було десь у них, католиків, щось часом не так, порізали кого-небудь, спалили за науку, або сильцем наставили на шлях істинний, або, наприклад, Труну Господню відвойовували, заливши кров'ю Святу Землю, треба вибачитися. Дійсно, ніяково вийшло.
І немає ніяких підстав вважати, що намісник Бога на католицькій частині Землі нещирий. Тобто, вже якщо він жалкує про те, що колись сталося, то, значить, дійсно хотів би, щоб цього в історії не було. Якщо б міг - відмінив, викреслив з реального минулого і літописів...
Але у такому випадку одразу проситься уявний експеримент: уявимо собі, що нічого поганого, з сучасної, просуненої, як тепер кажуть, точки зору Папи Іоанна Павла II, в історії католицтва не було. Не було інквізиції, не катували пропагандистів реального устрою світобудови вчених Галілея і Бруно. Сумніви в церковних істинах не каралися, слідом за кулеподібністю Землі і її обертанням всупереч очевидності навколо Сонця інша єресь ринула в католицьку церкву...
Вільність у судженнях підмило підвалини, незарізані в Варфоломеївську ніч і, навпаки, вибачені в особі Мартіна Лютера протестанти зібралися з силами і ще до всякого Ольстера почали різати католиків... Іудеї в Іспанії не переслідувалися і не дискримінувалися, отже, у них не було потреби ні хреститися у католицтві, ні розтікатися по всій Європі, не виникла гігантська культура ашкіназі, зате Іспанія стала іудейською країною... Хрестових походів не було, храм над Труною Господньою зруйнований, забутий, все пішло у пісок...
Слідом у небуття потроху почало занурюватися і саме християнство - без центру поклоніння релігії довго не живуть... Підбадьорені язичники й інші вороги віри Христової успішно перерізали місіонерів, за спинами яких не маячили мандрівні лицарі (по нинішніх мірках, бомжі-вбивці), експедиційні корпуси, канонерки...
У середині 40-х років минулого століття чергового Папу убили диверсанти Скорцені - за активну підтримку європейського антифашистського Опору, пряме засудження знищення євреїв і заклик католиків до боротьби з Гітлером...
Вибачення за те, що історія була тією, якою вона була, а не складалася по нинішніх політично коректних прописах, зараз стали не просто модними, а обов'язковими для цивілізованих політичних діячів. Яким, що і доводять у зайвий раз його вибачення, безумовно, є понтифік. Вибачалися японський, американський і німецький глави держави. За все, що їх країни зробили тоді, коли війна ще була формою співіснування, а насильство - одним з проклять людського роду, а не улюбленою погрозою антиглобалістів. Всі ці вибачення чимсь невловимо нагадують ввічливість таксиста з анекдоту про інтелігентних пасажирів: "Нічого, що я сиджу до вас спиною?"
Проте, удари по Афганістану Папа поки не засудив. Чи то здоровий глузд торжествує, чи то турбота про майбутніх Пап - щоб було за що вибачатися.
У 1998 році вийшла книга італійського журналіста Луїджі Аккаттолі (Luigi Accattoli) "When а Pope Asks Forgiveness: The Mea Culpas of John Paul II" ("Коли Папа просить вибачення"), в якій описувалися всі вибачення голови католицької церкви. Понтифік вибачався у 1978 році, відразу після вступу на престол, перед італійцями за погане володіння їхньою мовою.
У 1982 році він вибачився за "помилки" інквізиції, згодом декілька разів засудив її за "нетерпимість і навіть насильство у служінні правді". У 1984 році під час подорожі Америкою приніс вибачення за "грубі помилки" місіонерів і насильство у ставленні до індіанців. У 1985 році попросив пробачення в африканців за жорстоке поводження з ними колонізаторів.
У 1992 році публічно приніс вибачення покійному Галілео Галілею, оголосив рішення інквізиції помилковим і реабілітував вченого, повернувши йому "право бути законним сином церкви". Потім були реабілітовані Джордано Бруно, Савонарола, Ян Гус і Мартін Лютер.
У 1995 році Іоанн Павло II звернувся до жінок світу і покаявся у співучасті церкви у їх пригніченні, приніс вибачення за несправедливість і дискримінацію в оплаті праці, кар'єрі і у всьому, що стосується демократичних прав і обов'язків громадян. У 1995 році від імені католицької церкви попросив пробачення за зло, вчинене "братам з інших конфесій".
У 1996 році вибачився за те, що Ватікан дуже терпимо ставився до фашизму і не боровся з ним всіма засобами. У 1997 році вибачився за холокост, висловивши жаль, що "совість християн мовчала під нацизмом і християни не чинили потрібного духовного опору переслідуванню євреїв".
У 1997 році у Парижі попросив пробачення у протестантів за Варфоломеївську ніч. У тому ж році після концерту Боба Ділана (Bob Dylan) у Римі вибачився перед рок-музикантами і молоддю "за те запізнення, з яким церква визнає вашу музику".
12 березня минулого року Папа провів урочисту мессу Mea Culpa у церкві Святого Петра у Ватікані, під час якої відбулося загальне покаяння і "очищення пам'яті" у нетерпимості і насильстві, яка була проявлена стосовно інакомислячих; покаяння в організації релігійних воєн і хрестових походів, у насильстві і жорстокості, які використовувала інквізиція; покаяння у гріхах, що порушили єдність християн; засудження гріхів проти євреїв; покаяння у гріхах проти прав народів - неповага до інших культур і релігій; покаяння у гріхах проти людської гідності, проти жінок, проти окремих рас і народностей; покаяння у гріхах проти прав особистості і проти соціальної справедливості. Зі слів Папи, він "благає пробачення у Бога за несправедливість, яку допустили за минулі сторіччя християни".
У тому ж місяці біля Стіни Плачу в Ієрусалимі Папа вибачився перед іудеями за антисемітизм церкви. У жовтні приніс офіційні вибачення за помилки католицьких місіонерів, що працювали у Китаї у період з 1648-го по 1930 рік. Це сталося відразу після того, як ряд убитих китайцями місіонерів були зараховані до лику святих, що викликало негативну реакцію КНР.
У травні нинішнього року у Греції вибачився за взяття і пограбування Константинополя, вбивства мирних жителів учасниками четвертого хрестового походу в 1204 році і відвідав мечеть, закликавши мусульман і християн до "взаємного прощення". Прибувши в Київ, попросив прощення за "помилки, довершені католицькою церквою у далекому і недавньому минулому", а у нинішньому вересні у Вірменії приніс вибачення взагалі за помилки, допущені католицькою церквою протягом її історії.
Послідовна благородна поведінка голови римсько-католицької церкви, який просить вибачення у всіх, коли-небудь нею скривджених, не може не викликати поваги, особливо у некатоликів і взагалі совісних, але світських людей. Дійсно: вже якщо було десь у них, католиків, щось часом не так, порізали кого-небудь, спалили за науку, або сильцем наставили на шлях істинний, або, наприклад, Труну Господню відвойовували, заливши кров'ю Святу Землю, треба вибачитися. Дійсно, ніяково вийшло.
І немає ніяких підстав вважати, що намісник Бога на католицькій частині Землі нещирий. Тобто, вже якщо він жалкує про те, що колись сталося, то, значить, дійсно хотів би, щоб цього в історії не було. Якщо б міг - відмінив, викреслив з реального минулого і літописів...
Але у такому випадку одразу проситься уявний експеримент: уявимо собі, що нічого поганого, з сучасної, просуненої, як тепер кажуть, точки зору Папи Іоанна Павла II, в історії католицтва не було. Не було інквізиції, не катували пропагандистів реального устрою світобудови вчених Галілея і Бруно. Сумніви в церковних істинах не каралися, слідом за кулеподібністю Землі і її обертанням всупереч очевидності навколо Сонця інша єресь ринула в католицьку церкву...
Вільність у судженнях підмило підвалини, незарізані в Варфоломеївську ніч і, навпаки, вибачені в особі Мартіна Лютера протестанти зібралися з силами і ще до всякого Ольстера почали різати католиків... Іудеї в Іспанії не переслідувалися і не дискримінувалися, отже, у них не було потреби ні хреститися у католицтві, ні розтікатися по всій Європі, не виникла гігантська культура ашкіназі, зате Іспанія стала іудейською країною... Хрестових походів не було, храм над Труною Господньою зруйнований, забутий, все пішло у пісок...
Слідом у небуття потроху почало занурюватися і саме християнство - без центру поклоніння релігії довго не живуть... Підбадьорені язичники й інші вороги віри Христової успішно перерізали місіонерів, за спинами яких не маячили мандрівні лицарі (по нинішніх мірках, бомжі-вбивці), експедиційні корпуси, канонерки...
У середині 40-х років минулого століття чергового Папу убили диверсанти Скорцені - за активну підтримку європейського антифашистського Опору, пряме засудження знищення євреїв і заклик католиків до боротьби з Гітлером...
Вибачення за те, що історія була тією, якою вона була, а не складалася по нинішніх політично коректних прописах, зараз стали не просто модними, а обов'язковими для цивілізованих політичних діячів. Яким, що і доводять у зайвий раз його вибачення, безумовно, є понтифік. Вибачалися японський, американський і німецький глави держави. За все, що їх країни зробили тоді, коли війна ще була формою співіснування, а насильство - одним з проклять людського роду, а не улюбленою погрозою антиглобалістів. Всі ці вибачення чимсь невловимо нагадують ввічливість таксиста з анекдоту про інтелігентних пасажирів: "Нічого, що я сиджу до вас спиною?"
Проте, удари по Афганістану Папа поки не засудив. Чи то здоровий глузд торжествує, чи то турбота про майбутніх Пап - щоб було за що вибачатися.
