Вбивство Ігоря Александрова: чи час завершувати розслідування?

101 перегляд
П'ятниця, 26 жовтня 2001, 15:48
Вступ
З 14 по 16 жовтня 2001 року Інститут масової інформації - представництво міжнародної організації захисту свободи слова "Репортерів без кордонів" (RSF), побували з виїзною місією у м.Слов'янську (Донецька область) з метою провести власне журналіcтське розслідування щодо обставин загибелі Ігоря Александрова - головного редактора телекомпанії "ТОР".

У роботі місії брали участь українські журналісти - кореспонденти радіо ВВС, радіо "Свобода", газет "Україна Молода", "Дзеркало тижня", інформаційного агентства УНІАН та телеканалу УТ-1.

Журналістська група зустрілася з родиною загиблого журналіста, зокрема з дружиною Людмилою і сином Олексієм. Під час журналістського розслідування були зібрані свідчення:
- працівників телекомпанії "Тор"
- адвоката Олександра Омельяненка, з яким, начебто, вбивці "переплутали" Александрова
- сусідів обвинувачуваного Юрія Вередюка
- завідуючого Судово-медичною експертизою Слав'янська Олександра Дедуля
- Олега Солодуна - екс-працівника Краматорського управління по боротьбі з організованною злочинністю(УБОЗ) та героя резонансних програм "Без ретуші", які робив перед загибеллю Ігор Александров. Учасники місії провели також зустрічі з головою парламентської слідчої комісії з розслідування обставин загибелі журналіста Ігоря Александрова Анатолієм Хмельовим та в.о. директора телекомпанії "Тор" Сергієм Чернетою.

Попри попередню домовленість про зустріч, журналістській групі не вдалося зустрітись зі слідчим у справі Володимиром Голиком - хоча його було попереджано про приїзд "Репортерів без кордонів" і отримано попередню згоду на інтерв'ю. Нам стало відомо, що у день нашого приїзду він раптово від'їхав до Києва, де залишався до кінця перебування виїзної місії в Слов'янську. Проте, це не завадило зібрати достатньо інформації для повноцінного журналістського розслідування і, насамперед, проаналізувати офіційну версію слідства щодо вбивства директора слов'янської телекомпанії.

Обставини вбивства та перші версії

3 липня 2001 року близько 7.45 ранку на Ігоря Александрова здійснили напад в холі офісу телекомпанії "Тор". Все сталося так блискавично, що працівники компанії, які спустились з другого і третього поверхів на галас, застали свого директора уже в калюжі крові. Поруч лежали дві бейсбольні біти, які залишили зловмисники.

Як не дивно, біти були абсолютно чисті, незаплямовані кров'ю, що запам'яталося очевидцям. Александров, незважаючи на жахливу проламану рану голови, був ще притомний, силкувався щось відповісти на запитання колег, але вже не міг.

Олександр Омельяненко, який допомогав посадити його у карету швидкої допомоги, розповів, що Александров, підтримуваний колегами, навіть сам дійшов до машини. Але в лікарню його привезли вже в коматозному стані. Зранку 7 липня, так і не вийшовши з коми, Ігор Александров помер у міській лікарні.

Зразу по нападу міліцією було порушено кримінальну справу - за нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті (ст. 101 ч. 3 ККУ). Але вже на другий день, справу перекваліфікували на "навмисне вбивство" (ст.94). У пресі почали казати про ймовірний замовний характер розправи над директором "Тору".

1. Політична версія

Вже 4 липня 2001 року з вуст начальника донецького обласного УМВС генерал-майора міліції Володимира Малишева лунає перша версія вбивства. На думку генерала, злочин, судячи з усього, вчинено на грунті помсти. Мотиви помсти, як і потенційні зацікавлені сторони, не називаються, проте розправу пов'язують з професійною діяльністю.

На прес-конференції в Києві 7 липня депутат від сусіднього Краматорська Олексій Шеховцов заявив, що замах на Александрова має "політичний характер і пов'язаний з майбутніми парламентськими виборами". Справа Александрова набуває міжнародного розголосу, а вимога її чесного й об'єктивного розслідування такими організаціями як Парламентська Асамблея РЄ стає поряд з аналогічними вимогами щодо справи Гонгадзе.

На політичному підтексті вбивства Ігоря Александрова наполягає і політолог Микола Томенко. "Будь-які намагання і цю загибель журналіста перевести на наркоманів, підприємців чи на якісь бізнесові розбірки, буде вищою мірою цинізму", - зазначає він 12 липня, і, як з'ясовується згодом, не помиляється у прогнозі.

До політичної версії спочатку схиляється і секретар РНБОУ Євген Марчук, який особисто знав Александрова (Александров працював у виборчому штабі Марчука, коли той балотувався на президентських виборах 1999 року).

На користь політичної версії свідчив той факт, що Ігор Александров був політично активною людиною. У минулому партійний функціонер, в середині 90-х років - один з ідеологів Ліберальної партії, останнім часом він відверто симпатизував опозиції. Попри це, практично відразу ж після замаху, начальник Слов'янського міського відділу УМВС полковник міліції Михайло Слепаєв заявив, що практично виключає версію про політичний підтекст злочину.

Незважаючи на думку керівництва місцевої міліції, версію політичного атентату за дорученням прокуратури деякий час відпрацьовує Слов'янський відділ СБУ, втім так і не знаходить "жодних підстав казати про політичні мотиви вбивства" (начальник відділу А.Зінченко).

16 серпня Слов'янськ відвідали Генеральний Прокурор Михайло Потебенько і міністр внутрішніх справ Юрій Смірнов, які остаточно відкидають політичну версію. На прес-конференції у Слов'янську шеф МВС заявив, що у цій справі "політика може бути присутньою тільки в контексті службової діяльності журналіста, оскільки вона містить політичні теми".

2. Версія трагічної помилки

Від самого початку українська влада демонструє велику зацікавленість у рослідуванні справи вбивства Александрова. До слідства залучено понад 800 оперативних працівників МВС, над розкриттям вбивства паралельно працюють слідчі з Генеральної прокуратури і СБУ.

10 серпня 2001 року Президент України Леонід Кучма розпорядився створити центральну комісію для розслідування цієї справи. За дорученням Президента, під особистий контроль хід слідства бере секретар РНБОУ Євген Марчук. Водночас Леонід Кучма заявляє про свої побоювання, що з факту загибелі журналіста "можуть зробити велику політику вороги України" і навіть говорить про небезпеку громадянської війни.

Розглядається близько десятка версій, зокрема , пов'язані з хуліганством, пограбуванням, особистим життям журналіста, але поступово домінувати починає одна. Суть її зводиться до того, що Александрова вбито помилково, його переплутав кілер-непрофесіонал. 27 серпня заступник Генерального прокурора України Сергій Винокуров повідомляє, що слідством затримано підозрюваного і він вже дає свідчення. 1 вересня міністр внутрішніх справ Юрій Смірнов сказав, що журналіста Ігоря Александрова вбили не з професійних мотивів. За його словами, злочинці, які напали на Александрова, "помилилися об'єктом", оскільки метою вбивства була "інша особа".

Заява міністра спонукала сина загиблого журналіста звернутися з відкритим листом до громадськості. Він звинуватив слідство у навмисному приховуванні справжніх причин злочину проти Ігоря Александрова, - "який останнім часом випустив в ефір серію передач про корумпованість влади, і за всіма відомостями готував такі передачі й надалі".

3. Версія перешкод до здійснення журналістської праці

У перших відгуках преси на вбивство журналіста не раз ішлося про ряд резонансних телепрограм з участю краматорських колишніх працівників Управління по боротьбі з організованою злочинністю Михайла Сербіна і Олега Солодуна. При зустрічі з журналістами місії Солодун розповів, що причиною вбивства могла бути наступна програма з участю екс-убозівців. З його слів, Александров збирався, вже йдучи з "Тору", "як слід гримнути дверима". Олег Солодун підтвердив, що разом з Александровим він і Михайло Сербін готували програми про корупцію в ешелонах влади, де називались конкретні прізвища та дії.

Солодун повідомив, що слідство ігнорувало їх версію, екс-убозівців навіть не допитали як свідків.

13 вересня депутати парламенту приймають рішення про створення тимчасової слідчої комісії з розслідування обставин загибелі журналіста Ігоря Александрова. Комісію очолив автор проекту, депутат фракції комуністів Анатолій Хмельовий, заступником призначено Олексія Шеховцова (СПУ). Обидва - депутати від Донецької області.

Перші офіційні висновки

14 вересня, на другий день після створення депутатської комісії, заступник міністра внутрішніх справ Володимир Мельніков рапортує про розкриття вбивства.

Згідно з офіційною версією, журналіста вбив "бомж" з сусіднього Краматорська, який переплутав Александрова з адвокатом Олександром Омельяненком. Останнього, нібито, "замовив" бомжеві такий собі "Михалич" -особа якого дотепер не встановлена. Він пообіцяв вбивці 6 тисяч гривень, аби той помстився адвокату, який, начебто, програв у суді справу "Михалича". "Бомж" отримав від замовника понад 1000 гривень завдатку, на які потім спробував найняти помічника, щоб "вибити" з "Михалича" решту грошей. Цей другий і викликав підозру працівників місцевого казино, які були здивовані тим, що до них програвати гроші прийшов "бомж". Таким чином, оперативники вийшли на вбивцю, який у всьому зізнався. На очній ставці вбивцю впізнав таксист, котрий, нібито, підвозив його з місця злочину.

9 жовтня, напередодні поїздки Репортерів до Слов'янська, Генеральний прокурор України Михайло Потебенько підтвердив, що вбивство Ігоря Александрова розкрито, а саму справу у листопаді буде передано до суду.

Чому журналістів в Україні вбивають наркомани і бомжі?

"Після вбивства Александрова всі в місті зрозуміли, що краще не висуватися - все одно нічого не зміниш. Тепер всі живуть за принципом "моя хата з краю". Ці слова одного зі слов'янчан, який підвозив нас по вечірньому місту, схоже, досить точно виражають ставлення місцевих мешканців до резонансного вбивства їхнього земляка. Офіційна версія зустрічає незмінний скепсис - від колег Александрова до (що парадоксально тільки на перший погляд) самих правоохоронців.

Що викликає сумніви у правдивості офіційної версії?

По-перше, особа підозрюваного у скоєнні злочину - 44-річного Юрія Вередюка, або "бомжа". "Бомж", на радянському сленгу - людина без постійного місця проживання, ідеальний персонаж для "неполітичної версії" вбивства, а кажучи відверто - для замовної версії. Адже, життя цих людей часто є настільки нестерпним, що перебування у в'язниці за умови обіцяного мінімуму комфорту, може сприйматися як певний матеріальний прогрес.

Депутатській слідчій комісії відмовили у зустрічі з підозрюваним, якому вони мали намір надати адвоката. Зараз інтереси Вередюка представляє юрист, призначений, за постановою слідчого, адвокатською колегією і який виконує свою роботу безоплатно.

Прикметно, що у Слов'янську і Краматорську поширені чутки, що підозрюваного під вартою утримують в досить пристойних умовах і що, буцімто, в камері є навіть кольоровий телевізор - розкіш для вітчизняних СІЗО (принаймні, коли йдеться про "бомжів").

Учасникам місії довелося побувати в будинку, де виріс, а потім деякий час мешкав вже з дружиною і дитиною Юрій Вередюк, спілкуватися з його сусідями. В квартирі одного з них, яку решта мешканців будинку іменують не інакше як "притон для бомжів", Вередюк постійно ночував влітку цього року аж до арешту.

Сусіди характеризували Юрій Вередюка як "загалом непоганого чолов'ягу" якого "сильно побило життя" і він "зламався". 12 років тому від нього пішла жінка, він втратив квартиру, зловживав алкоголем. У нього були дві судимості - -у 1995 році за несплату аліментів, пізніше ще одна, як нам пояснив один з мешканців - "винесли пральну машину не в того, в кого треба". Втім, сусіди категорично заперечували, що Вередюк міг вбити людину, позаяк був "не смілого десятку" та й фізично слабкий.

Останній момент цікавий з психологічного боку. Люди, які знали Вередюка, не могли повірити, щоб він наважився, нехай не за малі гроші, напасти на людину приблизно удвічі важчу від нього, вищу на дві голови і, до того ж, молодшу. Адже фізичні дані Олександра Омельяненка (з яким невдаха-кілер нібито "переплутав" журналіста) достатньо вражаючі - ріст 199 см, вага понад 100 кілограмів…

Додайте до того розряд з самбо і атлетичну будову. І якщо згоду Вередюка можна пояснити його власною нерозважливістю, то припущення, що замовник нападу - так і не знайдений "Михалич" - погодився дати досить велику суму грошей першому-ліпшому "бомжеві" для "розборок" з адвокатом-спортсменом виглядає малопереконливим.

Сам Омельяненко категорично відкидає, що його міг хтось "замовити". Адвокатською діяльністю він займається не більше року і загалом мав небагато справ, проте жодної, де б фігурував таємничий "Михалич". Так само не вів він узагалі господарських справ (за версією слідства, "Михалич" був ображений на адвоката за те, що той не зміг його захистити у справі про розлучення).

Видається логічним, що слідству не складало б проблеми легко знайти "Михалича", якби він справді був одним з небагатьох клієнтів адвоката-початківця. Тим паче, що перевіряли Омельяненка як свідка (хоча за версією слідства він, очевидно, мав би проходити у справі як потерпіла сторона - замах ж бо готувався на нього!) дуже ретельно, тричі допитували. Причому не лише адвоката, але й всіх його клієнтів.

По-друге, виникає наступний незрозумілий момент - як нападник міг переплутати Омельяненка з директором "Тору"? Адже візуально це дуже різні люди. Александров нижчий більш ніж на 10 сантиметрів, значно легший. Омельяненко - темноволосий, коротко підстрижений, Александров - русявий, із зачіскою на проділ. Александров завжди одягався елегантно, за свідченнями колег і рідних, ніколи не з'являвся на роботі без краватки. Тоді як Омельяненко, навпаки, надає перевагу спортивному стилю і на роботу ходить у светрі. Дивно і те, що Александров, будучи людиною пунктуальною і "роботоголіком" за духом, завжди приходив на роботу приблизно в один час - і вбивця підстеріг його саме у звичний момент, натомість Омельяненко приходив дещо пізніше.

На думку вдови вбитого журналіста Людмили Александрової, ідея "помилкового" вбивства виникла у слідчих ще до арешту Вередюка. Вона вважає, що до Омельяненка на його роль "примірювали" іншого юриста компанії - Олексія Глотова (тепер - адвоката Александрової) і навіть заступника директора ТК Сергія Чернету.

Третє непояснене питання стосується біт. Звідки таке екзотичне для "бомжа" знаряддя вбивства? Чому біт було дві, адже, як нам відомо з офіційної версії, Вередюк виконував замах сам? Свідків трагедії - працівників телекомпанії - вразив той факт, - всіма, до речі, зазначений, - що біти, котрі лежали поряд із калюжею крові, були геть не заплямовані. Завідуючий Судово-медичною експертизою Слав'янська Олександр Дедуль підтвердив, що, враховуючи характер травм, такого бути не могло. Він, натомість, не був присутній при розтині тіла, не брав участі і в експертизах у цій справі. Від самого початку цим займалися обласні спеціалісти.

На думку Павла Передерія, краматорського вільного журналіста, який займається власним розслідуванням цієї справи, біти могли бути підкинуті в якості певного знаку, "підпису" під вбивством. "Вбивство було адресовано комусь. Можливо, цілому клану, на кшталт донецького чи дніпропетровського. І адресат мав чітко здогадатися, хто передає йому "привіт"", -- каже Павло Передерій. Він переконаний, що вбивство Ігоря Александрова мало передусім демонстративний характер.

9 ударів бітою, які вирішили долю слов'янської телекомпанії

Не секрет, що напередодні замаху на Александрова, телекомпанія, очолювана ним, переживала складні часи. 12 червня "Тор" змінив засновника - контрольний пакет акцій, що належали місцевому "Бетонмашу", викупила рекламно-інформаційна агенція "Серебряный век" з Донецька - структура, близька до народного депутата Олександра Лещинського (партія Регіонів). Того самого Лещинського, який домігся судом, у 1998 році, щоб Александрову було заборонено терміном на 5 років займатися журналістською діяльністю.

Депутат судився з директором "Тору" за те, що журналіст в одній зі своїх програм назвав його "некоронованим горілчаним королем Донбасу", натякаючи на контроль останнім лікеро-горілчаного виробництва в області. Щоправда, згодом справу передали на повторний розгляд. Місцева прокуратура наполягала на амністії для журналіста, але він щоразу відмовлявся, наголошуючи, що вини за ним немає. З а два роки ведення справи помінялося 14 суддів, кілька прокурорів. 10 липня кримінальну справу проти Ігоря Александрова рішенням Слов'янського міського суду було припинено. Підставою закриття справи стала відсутність заяви потерпілого.

Те, що контроль над телекомпанією перейшов до РІА "Серебряный век", Александров сприйняв насправді драматично. "Він до останнього не вірив, що "Бетонмаш" продасть акії", згадує вдова вбитого журналіста. Це було справжнім ударом для нього, оскільки перехід до нового власника означав зміну редакційної політики.

Спробуємо зрозуміти, що являла собою телекомпанія "Тор" в останні роки роботи там Александрова. Для Донецького регіону, де всі більш-менш впливові ЗМІ поступово підпали під контроль Партії Регіонів і всесильного власника ФК "Шахтар" Рината Ахметова, ТК "Тор" залишалася поодиноким винятком. У прямому ефірі телеканалу неодноразово виступали видні опозиційні політики, серед останніх гостей Александрова достатньо згадати Олександра Мороза і Тараса Чорновола. "Другого такого журналіста і такої телекомпанії в Донецькій області, мабуть, не було", стверджує головний редактор ТК "Тор" і співавтор програми "Без ретуші" Тетяна Пєвєнь.

За останні два місяці перед загибеллю журналіста не вийшло жодної програми "Без ретуші". Телекомпанія фактично припинила випуск власного продукту, перейшовши виключно на виробництво реклами і ретрансляцію інших каналів. Повністю помінявся склад ради директорів "Тору". Зі старого складу залишався лише Александров. Телеканал закляк у "підвішеному" стані. Закінчувався термін дії ліцензії, компанія потребувала інвестиції - близько 70 тисяч доларів на цифрове обладнання, які новий засновник не поспішав вкладати. Більшість телевізійників були переконані, що їх компанію викупили "з тим, щоб вона тихенько померла".

І колеги Ігоря Александрова, і його родичі знали, що ним вже була написана заява про звільнення з ТК "Тор". "Якщо телекомпанія залишається, але не влаштовує Александров, то я готовий піти", -- передає слова свого чоловіка, сказані за два тижні до смерті, пані Людмила. Тоді ж директор "Тору" вивіз зі студії весь відеоархів із записами власних авторських програм.

Зразу по загибелі Александрова у публікаціях, які претендували на журналістські розслідування, часто ставилося питання: кому заважав Александров, який, по суті, вже нічого не вирішував в телекомпанії і, за чутками, збирався виїхати в Росію?

Під час нашої місії знайти хоча б часткове підтвердження чуткам про підготовку до від'їзду Александрова нам не вдалося. Те, що Александров мав наміри залишити Слов'янськ, заперечили і його дружина, і колеги-журналісти. Більше того, відомо, що після зміни засновника Александров подав документи на реєстрацію приватного підприємства "Сфера", на базі якого мала бути заснована нова газета.

"Він не збирався здаватися і залишати журналістську діяльність і робив ставку на створення своєї газети", вважає Людмила Александрова. Тетяна Пєвєнь розповіла, що плани Александрова не обмежувались газетою. Йшлося і про створення нової телекомпанії. Відомо також, що Александров провадив активні переговори з СТБ, намагаючись в такий спосіб зберегти певну незалежність від донецьких господарів.

За іншою інформацією, він шукав можливості заснувати телеканал на базі краматорської ТК "Скет", в якої в лютому завершувався термін ліцензії. Нібито провадились успішні переговори з деякими опозиційними партіями, зацікавленими у фінансуванні такого проекту.

Але планам Ігоря Александрова не судилося здійснитися. Його смерть перекреслила саму ідею створення незалежних мас-медіа в регіоні - це, мабуть найсильніше враження від поїздки в Слов'янськ, лише зміцнене під час зустрічі з відверто розгубленими працівниками телекомпанії "Тор". "Ми готові хоч завтра звільнитися. - сказав Сергій Чернета. - Люди на грані, жодних перспектив".

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua