Два в одній трубі: анатомія українсько-російських газових відносин
Понеділок, 12 листопада 2001, 12:20
"Суміш політики та газу може виявитися вибухонебезпечною для прем'єра Кінаха", — таку думку все частіше можна почути в кулуарах влади. Однак самого прем'єра, видно, це поки не непокоїть. А можливо, він має рацію? Адже особисто для нього, як для політика та бізнесмена, українсько-російські газові відносини складаються більш ніж успішно: він впливовий, він домагається поставлених цілей, нарешті, він дає заробити потрібним людям…
Лише місяць тому прем'єр-міністри України та Росії Анатолій Кінах та Михайло Касьянов завершили багатомісячний переговорний марафон та підписали ряд важливих навкологазових угод: "Про умови реструктуризації української заборгованості за поставлений раніше російський природний газ", "Про умови резервного постачання та оплати російського природного газу в Україні в 2001 році", "Про гарантії транзиту російського природного газу територією України" і "Про додаткові заходи із забезпечення транзиту російського природного газу територією України". Особливістю пакету цих угод є те, що ні про яку реструктуризацію боргів не може бути й мови, якщо останні три не будуть ратифіковані ВР.
І ось минулого тижня стало відомо, що Комітет Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки рекомендує парламенту ратифікувати Угоди між Кабінетом Міністрів України та урядом Російської Федерації. Як тут вчинить парламент, чи підтвердить успішність лінії, що проводиться урядом, чи спростує? Фахівці натякають, що рішення, коли й буде позитивним, все одно матиме непередбачувані наслідки, бо, "по-перше, тут дуже багато політики і, по-друге, — дуже багато особистих інтересів і амбіцій".
Російсько-українські переговори про погашення газових боргів ведуться з моменту розпаду СРСР і донині, тобто вже близько 10 років. Протягом цього періоду мінялися прем'єри й умови боргових платежів, однак незмінною залишалася тенденція зростання самого газового боргу. У грудні позаминулого року в Україні змінився черговий прем'єр. Для Ющенка, як він сам говорив, було справою честі "врегулювати раз і назавжди" газові відносини з РФ. У результаті підготовка власної боргової угоди стала однією з його перших серйозних справ на новому посту… і першим приводом для критичних випадів президента Кучми. Підписано було дві угоди.
Одна забезпечувала транзит газу в Європу, друга гарантувала Україні необхідний обсяг поставок "Газпрому". Стрижнем цієї конструкції було забезпечення газового балансу України в обсязі 78 млрд. куб. м і заборона реекспорту сировини в Європу. Кілька місяців уряди рухалися до того, щоб Верховна Рада ратифікувала угоди і домовленості про реструктуризацію старого боргу, який намічалося оформити в євробонди "Нафтогазу України", гарантовані державою.
Експерти в своїх коментарях тоді резонно зазначали, що, хоча взяті Україною на себе зобов'язання і були досить "напруженими", головні наслідки такого кроку полягали в іншому.
"Економіка цієї країни звалиться, оскільки її відносне зростання в останні роки було досягнуте, м'яко кажучи, за рахунок перерозподілу російських енергоресурсів", — такий песимістичний сценарій розвитку ситуації прогнозував на початку 2001 року президент російської Ради із зовнішньої та оборонної політики Сергій Караганов. Дійсно, газова угода в поєднанні з колишньою економічною політикою призвела б саме до сформульованих наслідків. Але в уявленні Ющенка задача в тому і полягала, щоб звільнитися від російського патерналізму, "стати платоспроможною країною" і таким чином "раз і назавжди" покінчити з боргами.
За такої постановки мети на вітчизняну економіку чекала справжня революція, бо "стати платоспроможними" повинні були передусім особи, що збили, за оцінками обізнаного екс-глави "Нафтогазу України" Ігоря Бакая, на оборудках з російським газом величезні статки.
За півтора року, що минули з часу підписання угоди В.Ющенком, парламент так і не спромігся їх ратифікувати. Чому? Відповідь напрошується сама собою. Влада виявилася політично просто не готовою перевести економіку в режим ринкової конкуренції та раз і назавжди відмовитися від ролі "адміністратора", що перерозподіляє російські ресурси.
У рамках збереження старих "господарських механізмів" переговорні успіхи прем'єра Кінаха "вразили уяву" не тільки російських аналітиків, а й їхніх українських колег. По-перше, йому, на відміну від Ющенка, вдалося ухилитися від трансформації корпоративного боргу в державний. Доступною мовою це означає, що все те, що було в минулому розкрадено "держкомерсантами" через близькі до влади фірми, буде повішено не на баланс держбюджету, а записано в борг номінально приватної компанії. Яку потім можна буде і збанкрутувати.
Але навіть якщо від банкрутства "відвертітися" не вийде, то форма реструктуризації боргу в будь-якому разі дозволяє розтягнути задоволення погашення боргу на цілих 12 років. А за 12 років може статися дуже багато чого: як казав Ходжа Насреддін, "за стільки років хтось із нас уже обов'язково помре — або я, або емір, або цей віслюк". Це, по-друге. Нарешті, по-третє — Росія перестає наполягати на введенні Україною заборонного мита на експорт газу. Це означає, що Україна зможе легально продавати на Захід "газ, що видобувається в країні".
Примітно, що ще минулого місяця посол РФ в Україні Черномирдін наполягав: "Росія ніколи не погодиться з тим, щоб Україна реекспортувала російський природний газ в треті країни або експортувала свій — за умов його недостатнього видобутку для забезпечення своїх потреб". Але не виключено, що на таку поступку РФ пішла не тільки в інтересах України, а й в "приватних" інтересах російських чиновників-комерсантів.
Незалежні російські спостерігачі, вперше дізнавшись про деталі дипломатичної поразки свого прем'єра, запропонували "вивчити питання" національним спецслужбам. Намагаючись виправдатися перед співвітчизниками, кремлівські чиновники тут таки послалися на те, що Росія пішла на домовленості, які дещо ущемлюють її інтереси, внаслідок вищої, "геополітичної" доцільності.
Іншими словами, в Кремлі вирішили, що коли цивілізовані рамки співробітництва надто тісні для українців, то потрібно до України застосувати ту ж саму схему, що й до Білорусії: прощення боргів в обмін на вплив. Такого пояснення для російської громадської думки виявилося досить. "Певно, ситуація декоративного суверенітету, так би мовити — суверенітету за чужий рахунок, бо газові борги — одна з несучих опор української економіки, поки дійсно є оптимальною для збереження російського впливу", — поставили точку в критиці свого уряду російські аналітики.
Втім, українські експерти не вважають, що Росія була надто вже безкорислива. Важлива деталь сучасного етапу українсько-російського співробітництва — зближення військово-промислових комплексів двох країн. Тому однією з умов російської газової поступливості, як вважають спостерігачі, могли б бути обіцянки української сторони "не виходити" із сфери стратегічного впливу сусіда.
Принципове питання, що залишалось відкритим — про майбутнього формального власника "труби" — як вважають в Україні, не має збивати з пантелику. Компетентні особи й раніше підозрювали, що причини поступок Росії базуються на нерозголошених обіцянках української сторони "дати зелену вулицю російському капіталу в приватизації енергогенеруючих та енергорозподільчих станцій і газотранспортних систем".
Під час візиту прем'єр-міністра Кінаха до Вашингтону наприкінці жовтня задуми офіційного Києва ще більше прояснилися. "Україна вивчає можливість приватизації або передачі в концесію української газотранспортної системи, щоб таким чином залучити іноземні інвестиції для підвищення конкурентоздатності цієї системи… В будь-якому разі Україна збереже за собою управління та контроль за діяльністю газотранспортної системи, бо вона є національним надбанням держави", — так прокоментував Кінах своє бачення як подальшої долі "труби", так і обсягу "частки", яка буде запропонована на відкуп місцевим олігархам.
Власне, цього резюме Кінаха якраз бракувало, щоб українсько-російські газові угоди знайшли певну завершеність. Однак до повної ясності ще далеко. Передусім, через те, що в самій Росії поки не вирішили, як скористатися з газових активів України. Бо реформа "Газпрому", під яку "вибудовували" згадані вище угоди, здається, знову відкладається. Тому не виключено, що ратифікація договорів в Верховній Раді буде поки нікому не потрібна.
Читайте також на цю тему
Газопроводи в концесію Пропонує іноземцям Україна
Україна - Росія. Розрив труби
Лише місяць тому прем'єр-міністри України та Росії Анатолій Кінах та Михайло Касьянов завершили багатомісячний переговорний марафон та підписали ряд важливих навкологазових угод: "Про умови реструктуризації української заборгованості за поставлений раніше російський природний газ", "Про умови резервного постачання та оплати російського природного газу в Україні в 2001 році", "Про гарантії транзиту російського природного газу територією України" і "Про додаткові заходи із забезпечення транзиту російського природного газу територією України". Особливістю пакету цих угод є те, що ні про яку реструктуризацію боргів не може бути й мови, якщо останні три не будуть ратифіковані ВР.
І ось минулого тижня стало відомо, що Комітет Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки рекомендує парламенту ратифікувати Угоди між Кабінетом Міністрів України та урядом Російської Федерації. Як тут вчинить парламент, чи підтвердить успішність лінії, що проводиться урядом, чи спростує? Фахівці натякають, що рішення, коли й буде позитивним, все одно матиме непередбачувані наслідки, бо, "по-перше, тут дуже багато політики і, по-друге, — дуже багато особистих інтересів і амбіцій".
Російсько-українські переговори про погашення газових боргів ведуться з моменту розпаду СРСР і донині, тобто вже близько 10 років. Протягом цього періоду мінялися прем'єри й умови боргових платежів, однак незмінною залишалася тенденція зростання самого газового боргу. У грудні позаминулого року в Україні змінився черговий прем'єр. Для Ющенка, як він сам говорив, було справою честі "врегулювати раз і назавжди" газові відносини з РФ. У результаті підготовка власної боргової угоди стала однією з його перших серйозних справ на новому посту… і першим приводом для критичних випадів президента Кучми. Підписано було дві угоди.
Одна забезпечувала транзит газу в Європу, друга гарантувала Україні необхідний обсяг поставок "Газпрому". Стрижнем цієї конструкції було забезпечення газового балансу України в обсязі 78 млрд. куб. м і заборона реекспорту сировини в Європу. Кілька місяців уряди рухалися до того, щоб Верховна Рада ратифікувала угоди і домовленості про реструктуризацію старого боргу, який намічалося оформити в євробонди "Нафтогазу України", гарантовані державою.
Експерти в своїх коментарях тоді резонно зазначали, що, хоча взяті Україною на себе зобов'язання і були досить "напруженими", головні наслідки такого кроку полягали в іншому.
"Економіка цієї країни звалиться, оскільки її відносне зростання в останні роки було досягнуте, м'яко кажучи, за рахунок перерозподілу російських енергоресурсів", — такий песимістичний сценарій розвитку ситуації прогнозував на початку 2001 року президент російської Ради із зовнішньої та оборонної політики Сергій Караганов. Дійсно, газова угода в поєднанні з колишньою економічною політикою призвела б саме до сформульованих наслідків. Але в уявленні Ющенка задача в тому і полягала, щоб звільнитися від російського патерналізму, "стати платоспроможною країною" і таким чином "раз і назавжди" покінчити з боргами.
За такої постановки мети на вітчизняну економіку чекала справжня революція, бо "стати платоспроможними" повинні були передусім особи, що збили, за оцінками обізнаного екс-глави "Нафтогазу України" Ігоря Бакая, на оборудках з російським газом величезні статки.
За півтора року, що минули з часу підписання угоди В.Ющенком, парламент так і не спромігся їх ратифікувати. Чому? Відповідь напрошується сама собою. Влада виявилася політично просто не готовою перевести економіку в режим ринкової конкуренції та раз і назавжди відмовитися від ролі "адміністратора", що перерозподіляє російські ресурси.
У рамках збереження старих "господарських механізмів" переговорні успіхи прем'єра Кінаха "вразили уяву" не тільки російських аналітиків, а й їхніх українських колег. По-перше, йому, на відміну від Ющенка, вдалося ухилитися від трансформації корпоративного боргу в державний. Доступною мовою це означає, що все те, що було в минулому розкрадено "держкомерсантами" через близькі до влади фірми, буде повішено не на баланс держбюджету, а записано в борг номінально приватної компанії. Яку потім можна буде і збанкрутувати.
Але навіть якщо від банкрутства "відвертітися" не вийде, то форма реструктуризації боргу в будь-якому разі дозволяє розтягнути задоволення погашення боргу на цілих 12 років. А за 12 років може статися дуже багато чого: як казав Ходжа Насреддін, "за стільки років хтось із нас уже обов'язково помре — або я, або емір, або цей віслюк". Це, по-друге. Нарешті, по-третє — Росія перестає наполягати на введенні Україною заборонного мита на експорт газу. Це означає, що Україна зможе легально продавати на Захід "газ, що видобувається в країні".
Примітно, що ще минулого місяця посол РФ в Україні Черномирдін наполягав: "Росія ніколи не погодиться з тим, щоб Україна реекспортувала російський природний газ в треті країни або експортувала свій — за умов його недостатнього видобутку для забезпечення своїх потреб". Але не виключено, що на таку поступку РФ пішла не тільки в інтересах України, а й в "приватних" інтересах російських чиновників-комерсантів.
Незалежні російські спостерігачі, вперше дізнавшись про деталі дипломатичної поразки свого прем'єра, запропонували "вивчити питання" національним спецслужбам. Намагаючись виправдатися перед співвітчизниками, кремлівські чиновники тут таки послалися на те, що Росія пішла на домовленості, які дещо ущемлюють її інтереси, внаслідок вищої, "геополітичної" доцільності.
Іншими словами, в Кремлі вирішили, що коли цивілізовані рамки співробітництва надто тісні для українців, то потрібно до України застосувати ту ж саму схему, що й до Білорусії: прощення боргів в обмін на вплив. Такого пояснення для російської громадської думки виявилося досить. "Певно, ситуація декоративного суверенітету, так би мовити — суверенітету за чужий рахунок, бо газові борги — одна з несучих опор української економіки, поки дійсно є оптимальною для збереження російського впливу", — поставили точку в критиці свого уряду російські аналітики.
Втім, українські експерти не вважають, що Росія була надто вже безкорислива. Важлива деталь сучасного етапу українсько-російського співробітництва — зближення військово-промислових комплексів двох країн. Тому однією з умов російської газової поступливості, як вважають спостерігачі, могли б бути обіцянки української сторони "не виходити" із сфери стратегічного впливу сусіда.
Принципове питання, що залишалось відкритим — про майбутнього формального власника "труби" — як вважають в Україні, не має збивати з пантелику. Компетентні особи й раніше підозрювали, що причини поступок Росії базуються на нерозголошених обіцянках української сторони "дати зелену вулицю російському капіталу в приватизації енергогенеруючих та енергорозподільчих станцій і газотранспортних систем".
Під час візиту прем'єр-міністра Кінаха до Вашингтону наприкінці жовтня задуми офіційного Києва ще більше прояснилися. "Україна вивчає можливість приватизації або передачі в концесію української газотранспортної системи, щоб таким чином залучити іноземні інвестиції для підвищення конкурентоздатності цієї системи… В будь-якому разі Україна збереже за собою управління та контроль за діяльністю газотранспортної системи, бо вона є національним надбанням держави", — так прокоментував Кінах своє бачення як подальшої долі "труби", так і обсягу "частки", яка буде запропонована на відкуп місцевим олігархам.
Власне, цього резюме Кінаха якраз бракувало, щоб українсько-російські газові угоди знайшли певну завершеність. Однак до повної ясності ще далеко. Передусім, через те, що в самій Росії поки не вирішили, як скористатися з газових активів України. Бо реформа "Газпрому", під яку "вибудовували" згадані вище угоди, здається, знову відкладається. Тому не виключено, що ратифікація договорів в Верховній Раді буде поки нікому не потрібна.
Читайте також на цю тему
Газопроводи в концесію Пропонує іноземцям Україна
Україна - Росія. Розрив труби
