"Смерть і Пінгвін" – домашній улюбленець автора некрологів
Понеділок, 12 листопада 2001, 18:08
Перший роман Андрія Куркова, який перекладений англійською мовою, є цілим рядом певних неспіввідносностей. По-перше, головними героями роману є чоловік Віктор та пінгвін, якого той взяв з Київського Зоопарку, коли той оголосив, що тварин немає чим годувати. До того ж звуть пінгвіна чомусь Міша, як називають переважно ведмедів.
Наступне неспівпадіння роману очевидне тоді, коли Віктору після останньої його спроби написати щось путнє, було відмовлено місцевою газетою, і він починає писати некрологи. І тут же редактор виявляє, що у Віктора просто талант написання некрологів, що "це нове слово у цьому жанрі, так ще ніхто не писав". За некрологи Віктору добре платять – на початку 300 доларів на місяць.
Але єдине цікаво - всі герої некрологів Віктора поки ще живі. Зазвичай, всі газети у світі мають практику писання некрологів, які готуються зарані, але завданням Віктора, виявляється, є збочений виклик капризної долі.
Фактично, порочність та капризність домінують в Україні Куркова, його характери – будь-який безробітний чи робітник є членом кримінального угрупування. До деяких з цих мафіозних структур входять члени українського уряду, а також, що ж тут приховувати, ті, хто працює в газеті Віктора.
Таємничі друзі-ганстери Віктора входять у його квартиру без стуку та запрошення, вони зламують зачинені двері. Один з них навіть залишає у квартирі поруч з 4-річною дочкою Віктора зброю та енну суму доларів, тим самим вказуючи на причетність дівчинки до злочину. Віктор нервово роздумує, що ж робити у такій ситуації. Він опинився у цій "божевільній країні та божевільному житті, у якому він просто не має жодного бажання шукати сенсу. Він тільки бажає, щоб все це припинилося".
Курков пише легким та непорушним тоном та стилем, який нагадує про Дональда Бартельма (Donald Barthelme) та його абсурдними натяками, адже герої некрологів Віктора починають помирати за нез'ясованих обставин: їх знаходять застреленими, задушеними, вони випадають з вікон, що доволі звично для пост-радянської країни з її законами та системою життя.
Коли ж Віктор починає прослідковувати свій зв'язок зі всіма цими незвичними смертями, його редактор попереджує його про те, що "ви повинні сказати тільки те, що знаєте, якщо хочете працювати. В іншому випадку ваше існування опиниться під загрозою".
Хоча "Смерть і Пінгвін" можна з натягом назвати екзистенційним триллером, це все ж таки портрет пост-радянського відчуження.
Віктор сильно п'є через всезагальну недовіру, яка проросла в Україні після отримання незалежності. Він - людина меланхолії, чахлий індивідуум, який протягом роману у стані легкого сп'яніння чи то похмеління. Щось на зразок любові з'являється між ним та його дитиною, за яку він переживає, так само як і з молодою домогосподаркою, яка няньчиться з дитиною. Ще дві спроби "чоловічої дружби" закінчуються смертю та сваркою.
Віктор намагається себе огородити від суспільства, яке було побудоване на уламках Радянського Союзу. Розуміючи додатковий етнічний чинник щодо відчуження від українського життя, Курков втілює у Вікторі українське національне меншинство під домінуванням Росії (роман був написаний російською мовою та виданий у Києві).
У цьому холодному моральному пейзажі Курков уміє знаходити вповні
пристойне виправдання для чорного гумору. Він показує на прикладі Віктора, який добросовісно пише некрологи, наскільки кліше заволоділи нами та нашим життям: "Помічника держсекретаря Олександра Якорницького більше немає з нами. У третьому ряду зал засідань Палати залишиться порожнім його шкіряне крісло. Його дуже скоро займе інша особа, але у серцях тих, хто знав Олександра Якорницького назавжди залишиться пустка втрати".
Страшне призначення Віктора вимагає, щоб він натякнув на причини тих смертей його героїв, про які він складає комічно-плаксиві елегії. Він починає змінювати тональність своїх некрологів: "Він багато чого планував зробити, хотів з'ясувати причини вбивства його молодшого брата, який випадково знайшов список акціонерів поки ще не приватизованого заводу пральних машин. Але пам'ятник, який був встановлений в пам'ять про брата, став справжньою окрасою цвинтаря".
"Смерть і Пінгвін" пропонують читачу цілий ряд змов та злочинів, де Віктор є тільки маленьким гвинтиком, але механізм змови виявляється доволі нечітко та не зрозуміло виписаний. На жаль, Курков не дає чітко зрозуміти, яким же чином некрологи Віктора обслуговують смерті темних злодіїв, урядовців та чиновників та журналістів, які його наймають. Певним чином це також може стосуватися проблем з перекладом (адже англійською мовою трохи складно передати певні реалії пост-радянської України – прим.авт.).
А до чого ж тоді Міша-пінгвін? Він у його типовому природному одязі, схожому на смокінг, стоїть у кутку квартири Віктора та чекає на обід або ж ходить на похорони, куди його запрошують для солідності – але чому пінгвін фігурує? Враховуючи наші асоціації, можна припустити, що він з його ім'ям символізує Російську Імперію, чи взагалі націю, яка залишилася від комуністичної держави.
Але суто алегоричне прочитання роману мінімізовано для досягнення більшого ефекту, щоб зрозуміти поєднання долі Віктора з пінгвіном та долі пінгвіна з людьми, які жили при Радянському Союзі. Міша – німа, пасивна, нерефлекторна істота, яка живе від однієї замороженої камбали до іншої – існування, яке не дуже відрізняється від стану багатьох співвітчизників Віктора.
Пінгвін пригнічений і Віктор це бачить, і думає, що він так само пригнічений. "Міша втілює його власну самотність, і в результаті дві самотності, які створюють більше взаємозалежність ніж дружелюбність".
"Смерть і Пінгвін" є просто забавною сатирою на самотність. Герої роману, жінки та пост-радянські пінгвіни потребують один одного для виживання, але навіть з цією метою вони не можуть порозумітися.
Вони живуть в країні нестабільності, корупції, держави-банкрота, де начисто втрачена довіра у всіх до всього. І невідповідності, які описує і пропонує своєму читачу Курков, покликані викликати бажання боротися зі всім цим.
Наступне неспівпадіння роману очевидне тоді, коли Віктору після останньої його спроби написати щось путнє, було відмовлено місцевою газетою, і він починає писати некрологи. І тут же редактор виявляє, що у Віктора просто талант написання некрологів, що "це нове слово у цьому жанрі, так ще ніхто не писав". За некрологи Віктору добре платять – на початку 300 доларів на місяць.
Але єдине цікаво - всі герої некрологів Віктора поки ще живі. Зазвичай, всі газети у світі мають практику писання некрологів, які готуються зарані, але завданням Віктора, виявляється, є збочений виклик капризної долі.
Фактично, порочність та капризність домінують в Україні Куркова, його характери – будь-який безробітний чи робітник є членом кримінального угрупування. До деяких з цих мафіозних структур входять члени українського уряду, а також, що ж тут приховувати, ті, хто працює в газеті Віктора.
Таємничі друзі-ганстери Віктора входять у його квартиру без стуку та запрошення, вони зламують зачинені двері. Один з них навіть залишає у квартирі поруч з 4-річною дочкою Віктора зброю та енну суму доларів, тим самим вказуючи на причетність дівчинки до злочину. Віктор нервово роздумує, що ж робити у такій ситуації. Він опинився у цій "божевільній країні та божевільному житті, у якому він просто не має жодного бажання шукати сенсу. Він тільки бажає, щоб все це припинилося".
Курков пише легким та непорушним тоном та стилем, який нагадує про Дональда Бартельма (Donald Barthelme) та його абсурдними натяками, адже герої некрологів Віктора починають помирати за нез'ясованих обставин: їх знаходять застреленими, задушеними, вони випадають з вікон, що доволі звично для пост-радянської країни з її законами та системою життя.
Коли ж Віктор починає прослідковувати свій зв'язок зі всіма цими незвичними смертями, його редактор попереджує його про те, що "ви повинні сказати тільки те, що знаєте, якщо хочете працювати. В іншому випадку ваше існування опиниться під загрозою".
Хоча "Смерть і Пінгвін" можна з натягом назвати екзистенційним триллером, це все ж таки портрет пост-радянського відчуження.
Віктор сильно п'є через всезагальну недовіру, яка проросла в Україні після отримання незалежності. Він - людина меланхолії, чахлий індивідуум, який протягом роману у стані легкого сп'яніння чи то похмеління. Щось на зразок любові з'являється між ним та його дитиною, за яку він переживає, так само як і з молодою домогосподаркою, яка няньчиться з дитиною. Ще дві спроби "чоловічої дружби" закінчуються смертю та сваркою.
Віктор намагається себе огородити від суспільства, яке було побудоване на уламках Радянського Союзу. Розуміючи додатковий етнічний чинник щодо відчуження від українського життя, Курков втілює у Вікторі українське національне меншинство під домінуванням Росії (роман був написаний російською мовою та виданий у Києві).
У цьому холодному моральному пейзажі Курков уміє знаходити вповні
пристойне виправдання для чорного гумору. Він показує на прикладі Віктора, який добросовісно пише некрологи, наскільки кліше заволоділи нами та нашим життям: "Помічника держсекретаря Олександра Якорницького більше немає з нами. У третьому ряду зал засідань Палати залишиться порожнім його шкіряне крісло. Його дуже скоро займе інша особа, але у серцях тих, хто знав Олександра Якорницького назавжди залишиться пустка втрати".
Страшне призначення Віктора вимагає, щоб він натякнув на причини тих смертей його героїв, про які він складає комічно-плаксиві елегії. Він починає змінювати тональність своїх некрологів: "Він багато чого планував зробити, хотів з'ясувати причини вбивства його молодшого брата, який випадково знайшов список акціонерів поки ще не приватизованого заводу пральних машин. Але пам'ятник, який був встановлений в пам'ять про брата, став справжньою окрасою цвинтаря".
"Смерть і Пінгвін" пропонують читачу цілий ряд змов та злочинів, де Віктор є тільки маленьким гвинтиком, але механізм змови виявляється доволі нечітко та не зрозуміло виписаний. На жаль, Курков не дає чітко зрозуміти, яким же чином некрологи Віктора обслуговують смерті темних злодіїв, урядовців та чиновників та журналістів, які його наймають. Певним чином це також може стосуватися проблем з перекладом (адже англійською мовою трохи складно передати певні реалії пост-радянської України – прим.авт.).
А до чого ж тоді Міша-пінгвін? Він у його типовому природному одязі, схожому на смокінг, стоїть у кутку квартири Віктора та чекає на обід або ж ходить на похорони, куди його запрошують для солідності – але чому пінгвін фігурує? Враховуючи наші асоціації, можна припустити, що він з його ім'ям символізує Російську Імперію, чи взагалі націю, яка залишилася від комуністичної держави.
Але суто алегоричне прочитання роману мінімізовано для досягнення більшого ефекту, щоб зрозуміти поєднання долі Віктора з пінгвіном та долі пінгвіна з людьми, які жили при Радянському Союзі. Міша – німа, пасивна, нерефлекторна істота, яка живе від однієї замороженої камбали до іншої – існування, яке не дуже відрізняється від стану багатьох співвітчизників Віктора.
Пінгвін пригнічений і Віктор це бачить, і думає, що він так само пригнічений. "Міша втілює його власну самотність, і в результаті дві самотності, які створюють більше взаємозалежність ніж дружелюбність".
"Смерть і Пінгвін" є просто забавною сатирою на самотність. Герої роману, жінки та пост-радянські пінгвіни потребують один одного для виживання, але навіть з цією метою вони не можуть порозумітися.
Вони живуть в країні нестабільності, корупції, держави-банкрота, де начисто втрачена довіра у всіх до всього. І невідповідності, які описує і пропонує своєму читачу Курков, покликані викликати бажання боротися зі всім цим.
