Ефірна політологія
Середа, 14 листопада 2001, 13:28
Міцні панцири спорудили з буряка зеленого,
А для щитів підібрали майстерно капустяне листя…
"Війна мишей і жаб" ( "Батрахоміомахія")
Дуже дивна пропагандистська кампанія розгортається протягом останніх тижнів в ефірі деяких наших телеканалів. Узагальнюючи, ідею кампанії можна сформулювати так: "Партії - добре, а блоки - погано". Строго мовлячи, дискусія досить безглузда, що нагадує класичний діалог: "Чукчі кращі, чим китайці. Чим кращі? Чим китайці!".
Аргументи "блокоборців" суперечать один одному, здоровому глузду і політичній практиці. Один провідний вітчизняний конфліктолог вимагав, щоб партії, настільки ідейно близькі, що зуміли організуватися в блок, неодмінно реорганізувалися в нову спільну партію; інший, також провідний, але вже соціолог, розказував, що партії, що об'єдналися в блок, неодмінно втратять в сумі голосів (вдвічі - на думку соціолога). А ось приклад іншої, вже більш докладної аргументації: "…Лише поодинокі партії виходять на старт самостійно, пропонуючи: "Ось наша програма, ось наша ідеологія, ось наші кадри, а ось - кількарічна історія". Бал правлять блоки… А що таке блок? Це тактичний прийом. У майбутньому парламенті він може існувати, а може померти вже під час обрання нового спікера. Більше того, вони майже 100%-ово розпадаються, адже складають їх партії із зовсім різною ідеологією. Прецеденти вже існують. Соціалісти і аграрники розвалили блок одразу після виборів. А чи запитував хтось у виборця про ревізію голосування? Хто відповість за обіцянки зробити все навколо нашим, єдиним, лівим, правим, чи ще яким-небудь? Немає дурних.( "Епіцентр, 4 листопада").
Намагатися узагальнити всі ці аргументи вельми важко. Проблема розпаду партійних списків - універсальна і аж ніяк не є відмінною рисою саме блоків. Власне, про це пригадав і автор епіцентрівського сюжету, пославшись на приклад ПСПУ. Однак те ж саме можна було б сказати про більшість партій, що подолали в березні 1998 року 4%-й бар'єр.
Фактично, тільки комуністи і "зелені" зуміли уникнути важких кадрових втрат, що випали на долю ПСПУ, НДП, "Громади" і об'єднаних соціал-демократів. Зокрема, ес-деки зуміли незабаром після виборів втратити не кого-небудь, а тогочасного начальника партії - Василя Онопенка. Череда разючих метаморфоз сталася з другим номером списку СДПУ(о) - Євгеном Марчуком. У кінці 1998 року Євген Кирилович склав з себе керівництво партійною фракцією; потім став кандидатом в Президенти і називався пресою "лідером нелівої опозиції", конкуруючи з кандидатом Леонідом Кучмою, якого підтримували недавні соціал-демократичні (об'єднані) соратники Марчука; потім, розлучившись зі своїми союзниками по "канівській четвірці" (про справедливі деталі краще не згадувати), Євген Марчук зайняв посаду секретаря Раднацбезу. Зараз, як стверджує опозиційна преса, він знову в "об'єднаній" когорті і, не виключено, знову займе гідне місце в партійному виборчому списку. Тобто, формально Євгена Марчука можна, звичайно, зараховувати до тих самим "кадрів", якими пишається партія, але при цьому не варто забувати і про "багаторічну історію".
Зрозуміло, тактичні переваги виборчих коаліцій також необхідно враховувати. І, зрозуміло, надто бажано, щоб тактичні прийоми не утискували права виборців, а, навпаки, всіляко сприяли їх найповнішій реалізації. Практика свідчить, що блоки в цьому значенні, як мінімум, не поступаються партіям. Так, наприклад, восени 1997 року, коли формувалися виборчі списки, всі чекали висновків союзу між "Реформами і порядком" і "Вперед, Україно". З різних причин альянс не відбувся. У результаті бар'єр не подолали обидва списки ( "РіП" - 3,13%, "Вперед, Україно" - 1,74%). Майже 5% виборців в результаті позбавилися свого представництва у вищому законодавчому органі.
Можливо, що у разі блокування віддані цим партіям голоси дійсно, не підсумовувалися б цілком (міркування про двократну втрату залишимо на совісті ведучого соціолога) і коаліція подолала б бар'єр "на мінімумі", набравши, як СДПУ(о), які-небудь жалюгідні 4,02 - 4,03 проценти - все одно виборці, очевидно, отримали б більш повне представництво. Більш того, сьогоднішні опити зазначають, що на фоні кількості політичних партій, що давно перевалила за сотню, у наших громадян виборців все більше зростає в ціні така рідкісна властивість, як уміння домовлятися. Блоки, коаліції, альянси - це інституалізація саме уміння піти на компроміси і домовитися про спільні дії - для початку хоч би в рамках виборчої кампанії.
Що стосується вірності (або, точніше, невірності) програмам і ідеологіям, то це, дійсно - проблема, але знову таки - загальна, що не знає відмінностей між партіями і блоками. З ким тільки не блокувалися в нинішньому парламенті наші правовірні комуністи? Або все ті ж об'єднані соціал-демократи? З правими проти лівих, з лівими - проти Ющенка - сувора логіка політичної боротьби диктує свою сувору тактику.
До речі, про тактику. Автори сюжету про те, як "праві політики і політологи обговорювали політичні перспективи України" стверджують: "Головними рисами наступних парламентських виборів вони [політологи] називають розчарування виборців у політичних партіях та зростання ролі засобів масової інформації та - РR-технологій.("1+1", "ТСН", 27.10).
І ось здається мені чомусь, що розгорнена кампанія про партії і блоки - якраз демонстрація цих самих PR-технологій при масованому використанні ЗМІ. Канали, що підтримують дискусію, останнім часом не намагаються приховати свою особливу прихильність до партії об'єднаних соціал-демократів. Очевидно, проти кого направлена кампанія - проти блоку Ющенка і ТУНДРи (прошу вибачення, тепер блоку "За єдину Україну") - головних суперників СДПУ(о) на електоральному полі і, особливо, в боротьбі за доступ до горезвісного вже "адмінресурсу".
"Об'єднаних" штабістів і технологів можна зрозуміти. Тому що переможні рейтинги - це одне, а реальна політична практика - це абсолютно інша справа. І вона вже одного разу була подана в дуже неприємних, я думаю, відчуттях - в березні 1998 року, - у дні підрахунку голосів, коли СДПУ(о) повільно і невпевнено долала чотирьохвідсотковий бар'єр.
Незрозуміло тільки, - на кого, власне, розрахована вся ця бучна кампанія про жахливі недоліки блоків і коаліцій в порівнянні з достоїнствами партій? На виборців? Вони не особливо прагнуть розбиратися в політологічних і соціологічних тонкощах. Можливо, - психологічна атака на суперників? Так ті навряд чи засумніваються в цілях і мотивах своїх колег. Вплив на регіональних лідерів? У губернаторів завжди знайдеться, з ким порадитися, окрім ведучих політичних програм. Що стосується Головного Державного Вуха, то надмірна довірливість не входить в число ні достоїнств, ні недоліків Леоніда Кучми.
Прабатько політологічної науки Нікколо Макіавеллі стверджував, що політик, якщо це доцільно, може бути жорстоким, брехливим і підступним, але обов'язково повинен прагнути до того, щоб не виглядати таким. У нас бо - все навпаки. Що ж, можливо, це і на краще.
А для щитів підібрали майстерно капустяне листя…
"Війна мишей і жаб" ( "Батрахоміомахія")
Дуже дивна пропагандистська кампанія розгортається протягом останніх тижнів в ефірі деяких наших телеканалів. Узагальнюючи, ідею кампанії можна сформулювати так: "Партії - добре, а блоки - погано". Строго мовлячи, дискусія досить безглузда, що нагадує класичний діалог: "Чукчі кращі, чим китайці. Чим кращі? Чим китайці!".
Аргументи "блокоборців" суперечать один одному, здоровому глузду і політичній практиці. Один провідний вітчизняний конфліктолог вимагав, щоб партії, настільки ідейно близькі, що зуміли організуватися в блок, неодмінно реорганізувалися в нову спільну партію; інший, також провідний, але вже соціолог, розказував, що партії, що об'єдналися в блок, неодмінно втратять в сумі голосів (вдвічі - на думку соціолога). А ось приклад іншої, вже більш докладної аргументації: "…Лише поодинокі партії виходять на старт самостійно, пропонуючи: "Ось наша програма, ось наша ідеологія, ось наші кадри, а ось - кількарічна історія". Бал правлять блоки… А що таке блок? Це тактичний прийом. У майбутньому парламенті він може існувати, а може померти вже під час обрання нового спікера. Більше того, вони майже 100%-ово розпадаються, адже складають їх партії із зовсім різною ідеологією. Прецеденти вже існують. Соціалісти і аграрники розвалили блок одразу після виборів. А чи запитував хтось у виборця про ревізію голосування? Хто відповість за обіцянки зробити все навколо нашим, єдиним, лівим, правим, чи ще яким-небудь? Немає дурних.( "Епіцентр, 4 листопада").
Намагатися узагальнити всі ці аргументи вельми важко. Проблема розпаду партійних списків - універсальна і аж ніяк не є відмінною рисою саме блоків. Власне, про це пригадав і автор епіцентрівського сюжету, пославшись на приклад ПСПУ. Однак те ж саме можна було б сказати про більшість партій, що подолали в березні 1998 року 4%-й бар'єр.
Фактично, тільки комуністи і "зелені" зуміли уникнути важких кадрових втрат, що випали на долю ПСПУ, НДП, "Громади" і об'єднаних соціал-демократів. Зокрема, ес-деки зуміли незабаром після виборів втратити не кого-небудь, а тогочасного начальника партії - Василя Онопенка. Череда разючих метаморфоз сталася з другим номером списку СДПУ(о) - Євгеном Марчуком. У кінці 1998 року Євген Кирилович склав з себе керівництво партійною фракцією; потім став кандидатом в Президенти і називався пресою "лідером нелівої опозиції", конкуруючи з кандидатом Леонідом Кучмою, якого підтримували недавні соціал-демократичні (об'єднані) соратники Марчука; потім, розлучившись зі своїми союзниками по "канівській четвірці" (про справедливі деталі краще не згадувати), Євген Марчук зайняв посаду секретаря Раднацбезу. Зараз, як стверджує опозиційна преса, він знову в "об'єднаній" когорті і, не виключено, знову займе гідне місце в партійному виборчому списку. Тобто, формально Євгена Марчука можна, звичайно, зараховувати до тих самим "кадрів", якими пишається партія, але при цьому не варто забувати і про "багаторічну історію".
Зрозуміло, тактичні переваги виборчих коаліцій також необхідно враховувати. І, зрозуміло, надто бажано, щоб тактичні прийоми не утискували права виборців, а, навпаки, всіляко сприяли їх найповнішій реалізації. Практика свідчить, що блоки в цьому значенні, як мінімум, не поступаються партіям. Так, наприклад, восени 1997 року, коли формувалися виборчі списки, всі чекали висновків союзу між "Реформами і порядком" і "Вперед, Україно". З різних причин альянс не відбувся. У результаті бар'єр не подолали обидва списки ( "РіП" - 3,13%, "Вперед, Україно" - 1,74%). Майже 5% виборців в результаті позбавилися свого представництва у вищому законодавчому органі.
Можливо, що у разі блокування віддані цим партіям голоси дійсно, не підсумовувалися б цілком (міркування про двократну втрату залишимо на совісті ведучого соціолога) і коаліція подолала б бар'єр "на мінімумі", набравши, як СДПУ(о), які-небудь жалюгідні 4,02 - 4,03 проценти - все одно виборці, очевидно, отримали б більш повне представництво. Більш того, сьогоднішні опити зазначають, що на фоні кількості політичних партій, що давно перевалила за сотню, у наших громадян виборців все більше зростає в ціні така рідкісна властивість, як уміння домовлятися. Блоки, коаліції, альянси - це інституалізація саме уміння піти на компроміси і домовитися про спільні дії - для початку хоч би в рамках виборчої кампанії.
Що стосується вірності (або, точніше, невірності) програмам і ідеологіям, то це, дійсно - проблема, але знову таки - загальна, що не знає відмінностей між партіями і блоками. З ким тільки не блокувалися в нинішньому парламенті наші правовірні комуністи? Або все ті ж об'єднані соціал-демократи? З правими проти лівих, з лівими - проти Ющенка - сувора логіка політичної боротьби диктує свою сувору тактику.
До речі, про тактику. Автори сюжету про те, як "праві політики і політологи обговорювали політичні перспективи України" стверджують: "Головними рисами наступних парламентських виборів вони [політологи] називають розчарування виборців у політичних партіях та зростання ролі засобів масової інформації та - РR-технологій.("1+1", "ТСН", 27.10).
І ось здається мені чомусь, що розгорнена кампанія про партії і блоки - якраз демонстрація цих самих PR-технологій при масованому використанні ЗМІ. Канали, що підтримують дискусію, останнім часом не намагаються приховати свою особливу прихильність до партії об'єднаних соціал-демократів. Очевидно, проти кого направлена кампанія - проти блоку Ющенка і ТУНДРи (прошу вибачення, тепер блоку "За єдину Україну") - головних суперників СДПУ(о) на електоральному полі і, особливо, в боротьбі за доступ до горезвісного вже "адмінресурсу".
"Об'єднаних" штабістів і технологів можна зрозуміти. Тому що переможні рейтинги - це одне, а реальна політична практика - це абсолютно інша справа. І вона вже одного разу була подана в дуже неприємних, я думаю, відчуттях - в березні 1998 року, - у дні підрахунку голосів, коли СДПУ(о) повільно і невпевнено долала чотирьохвідсотковий бар'єр.
Незрозуміло тільки, - на кого, власне, розрахована вся ця бучна кампанія про жахливі недоліки блоків і коаліцій в порівнянні з достоїнствами партій? На виборців? Вони не особливо прагнуть розбиратися в політологічних і соціологічних тонкощах. Можливо, - психологічна атака на суперників? Так ті навряд чи засумніваються в цілях і мотивах своїх колег. Вплив на регіональних лідерів? У губернаторів завжди знайдеться, з ким порадитися, окрім ведучих політичних програм. Що стосується Головного Державного Вуха, то надмірна довірливість не входить в число ні достоїнств, ні недоліків Леоніда Кучми.
Прабатько політологічної науки Нікколо Макіавеллі стверджував, що політик, якщо це доцільно, може бути жорстоким, брехливим і підступним, але обов'язково повинен прагнути до того, щоб не виглядати таким. У нас бо - все навпаки. Що ж, можливо, це і на краще.
