НеОлігарх

Рабінович – кумедний товариш. Нестандартний олігарх. Не йдеться про те, чи є Рабінович справжнім олігархом, чи відповідає його становище в бізнесі і політиці хоча б частині вимог до такого титулу. Він - олігарх в очах громадської думки. І, головне, в думках творців настроїв мас – журналістів. Як говорив свого часу Доренко, вас призначили олігархом – ви олігарх. Розжалуємо – перестанете бути таким.

З одного боку, всі аксесуари олігарха у Рабіновича є: "Мерседес", джип охорони, чотири бодігварди, ручні газети. Більше того, він - прогресивний представник свого класу – у нього є два сайти. Цінність Рабіновича ще і в тому, що він -перший титулований олігарх в Україні. Про нього навіть книгу написали в Німеччині. Так і називається: "Олігарх".

Але, з іншого боку, Рабінович – карикатура на образ олігарха. Вся його публічна поведінка немовби знущання над канонічними вимогами до олігарха.

Взяти дещицю. Ось Медведчук, а раніше Бакай з Волковим розказували, що не люблять, коли їх називають цим словом. А Рабіновичу подобається, як би він не відмовлявся – книгою про себе дуже пишається, по очах видно.

Олігархи люблять спростовувати про себе міфи, розтиражовані пресою. Цьому ж ніби то байдуже – мовляв, що б я не сказав, все одно не повірите. Тому пишіть що хочете, тільки прізвища не переплутайте. Волков, наприклад, такого собі не дозволяв – в роки минулої слави погрожував судом бельгійській пресі і радіо "Свобода". Лазаренко і Бакай писали листи до "Файненшл Таймс" – також вимагали вибачень і обіцяли підготувати позови.

Наїзди в пресі олігархи пояснюють підступами конкурентів, боротьбою за виживання в жорсткому світі капіталізму. У Рабіновича все зводиться до побутового рівня: "Давайте по-простому, а то ці розумні слова набридли. Є двоє чоловіків, а навколо група жінок. Один - імпотент, вони до нього інтересу не виявляють. Так само в бізнесі і в житті. Ми щось намагаємося робити, нас відразу підозрюють, що робимо ми це з підступною метою. Навколо величезна сірість – дивишся на екран, читаєш інтерв'ю: "Хай живе! Так ми ж шануємо!". Треба якось все-таки жити, а не гнити. А коли ти живеш, ти викликаєш притяжіння. Я вважаю, що я живу, живу відкрито, живу чесно. Мені подобається", - розказав Рабінович журналістам після презентації книги про себе.

Далі – більше. Будь-який олігарх пишається своїми талантами і умінням відчиняти ногою двері в головний кабінет країни. Пінчук – ну, тут все зрозуміло. Медведчук має офіційний ранг для приватних аудієнцій. Волков взагалі розказував, що ходив до Кучми, коли вважав за потрібне. Рабінович же… "Я бачив Леоніда Даниловича чотири або п'ять разів. Я по пальцях пам'ятаю, це епохальні моменти".

Повноцінний олігарх всі свої проблеми вирішує сам. Для цього у нього є служба охорони і зв'язки в керівництві МВС, СБУ, ДПАУ або просто "талончик" до Кучми. А Рабінович не такий. Перед прес-конференцією у Києві він, виявляється, написав до правоохоронних органів офіційну заяву. Змусили піти на такий крок його все ті ж загрози через книгу "Олігарх" – переслідують Рабіновича ще з моменту її видання в Німеччині. Цією заявою він собі репутацію зовсім псує: складно уявити, щоб Суркіс написав скаргу на Тимошенко або навпаки.

Ще один нехарактерний крок в поведінці Рабіновича – розповідь про політичні симпатії. Український олігарх мусить мати свою партію. У Лазаренка була "Громада", у Волкова – "Демсоюз", у футболістів – СДПУ(О) etc. Рабінович своєї партії не має: "Я підтримую всіх нормальних людей".

Однак далі Рабінович поступає зовсім непробачно – він заявляє про симпатії до конкретної структури, відразу кидаючи на неї свою тінь. "Мені подобається зелений рух як такий. Більше за все мені подобається Михайло Гуцол, який, на мій погляд, єдиний в цій країні за чотири роки не захопився зароблянням грошей, а реально ратує за зелену ідею. Мені подобається його позиція, мені подобається його партія [Гуцол очолює Екологічну партію України "Захист", зареєстрована 20 березня 2001, і, відповідно, може брати участь у виборах]. Ось якби я когось підтримував, я б підтримував його партію, Гуцола. Гуцола люблю більше за всіх в цій країні".

Ось як тепер після цього Гуцол буде пояснювати виборцям, що образ олігарха Рабіновича за його спиною - це просто марево?

Крім того, виявляється, Рабінович, хоч і олігарх, диявольськи непомітна людина. Контактів з крупними фігурами не підтримує. Які б прізвища політиків йому не називали – він його або на фуршеті один раз десь зустрічав, або взагалі забув, як виглядає. "Я його [Пінчука] не бачив років два. А так у мене чудові відносини з ним були. Чудова людина, бізнесмен. Я не в курсі, чим він займається, не знаю його бізнесу". Або ось Вітренко, яку в пресі все наполегливіше прописують до нових прожектів Рабіновича. "Даю вам слово, що останній раз я її бачив здалеку на прийомі в російському посольстві місяців п'ять тому. Більше з нею не зустрічався".

Є, щоправда, людина, яка бачить Рабіновича більш-менш часто. Це Деркач-молодший. "З Андрій Леонідович я продовжую спілкуватися раз на тиждень на рівні або телефонного дзвінка, або спільної вечері".

Однак і тут розчарування – як розказує Рабінович, спільного бізнесу в сфері засобів масової інформації, як би там не писала преса, у них немає: "Щодо медіа, я до медіа Андрія Леонідовича не підходжу і на крок. Його газета - наш конкурент. Ми з нею лаємося, я не люблю його газету, він - мою. А щодо "Ери" [телекомпанія, яка мовить на УТ-1] - я туди не заходив".

Остаточно ж олігарха Рабіновича підвів гардероб – на прес-конференцію він пов'язав точно таку ж краватку, в якій Волков неодноразово франтив у парламенті. Рябеньку таку, блискучу. Ну, просто кумедія… З одного боку, звичайно, це круто, мати таку ж краватку, як у Волкова. З іншого – а як же естетика олігарха, ексклюзивність, неповторний стиль? Ні, у Рабіновича костюм модний, але цей конфуз затьмарює всі витрати на вишукані туалети.

Такий ось Рабінович-олігарх. Головне, щоб тираж у книжки був побільшим – щоб в кожному селі знали, кого треба боятися. Заодно і громадська думка буде підтримуватися – на випадок, якщо деякі журналісти надумаються розжалувати Рабіновича і забрати у нього титул.

P.S. Тьху-ти, ледве не забув. Та який до біса Рабінович олігарх – він на прес-конференцію, де зібралося півсотні журналістів, книжку про себе приніс аж у… восьми примірниках. Щедрість не має меж!