Інтернет-вимір: фільтр для чорного піару
Понеділок, 19 листопада 2001, 23:00
Коли мова заходить про інтернет, вітчизняні політики (більшість з них) починають міркувати про бруд, про відсутність відповідальності, про потік неконтрольованої дезінформації і нечесних опонентів, що використовують будь-яку можливість поставити підніжку. Ще деяка частина політичних лідерів вважає за краще викладати роздуми на тему нерозвиненості в Україні інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, про те, що номінальна кількість користувачів не перевищує 1-2%, а реально їх і того менше, і внаслідок всього цього інтернет взагалі не може бути хоч скільки-небудь значним чинником.
І тільки надто невелика, до образливого невелика група політиків в змозі більш-менш реально оцінювати можливості і вплив Мережі і інформаційних технологій на політичне життя в країні.
Велика ж частина представників перших двох категорій в принципі боязко ставляться до комп'ютерів і тим більше - до Мережі. Вони щось чули про хакерські атаки, про віруси, украдені, знищені і пошкоджені дані, про загублені ноутбуки... Вони відважно здійснюють десь раз у два місяці походи в секретаріат, щоб відправити або отримати e-maile. І навіть читають роздруки новинних стрічок. Але цим не перебороти їх глибокого презирства до інтернету і страху перед Незнаним - безкрайніми можливостями застосування інформаційних технологій.
А насправді політикам варто було б всіляко вітати експансію виборів, так як і інших політичних процесів, в Мережу. І ретельніше аналізувати те, що відбувається. Інтернет звинувачують в "зливанні" бруду і поширенні ганебної інформації, це, мовляв, ледве чи не єдина його функція як інструменту політичних технологій. Однак, давайте подивимося на це з точки зору загальних експансіоністських процесів.
Уявімо політичне життя в країні як велику брудну калюжу, що хлюпотить між кордонами, і іноді за них випліскується. Калюжа мілка - всього-ж бо півтори сотні "партій", 450 виборчих округів, 27 областей... По краях, подалі від центру, вона трохи чистіша. Щось із сміття спливає, щось притоплюють. Виникають і розходяться вири, затягуючи до себе більш чи менш навколишнього сміття. Надуваються і лопаються бульки. Все це замкнене в рамках трьох вимірів і брудний осад разом з такою ж нечистою піною, хочеш - не хочеш, досить рівномірно забруднює мізки по всій площі карти.
Що ж чинить інтернет? Він створює ще один, віртуальний вимір. І крізь канали, що створюються мережевими ЗМІ, стрічками новин, аналітичними, політичними і іншими ресурсами - не рахуючи просто чиїхось гостьових і форумів - в цей вимір виливається найбурхливіша піна і найжирніший і найслизькіший бруд з калюжі. Все це тече, струмує, спадає, просочується і капає, обмілюючи тривимірну калюжу. Тому що тут ще й досі працюють закони шановного Михайла Васильовича: якщо в одному місці чогось додасться, то в іншому стільки ж зникне.
У нашому випадку це означає, що громадськість повинна виявляти бурхливу радість з приводу діяльності інтернету. Раз там бруду додається - значить, тут зменшується. Звичайно, якась частина повертається з Мережі через традиційні ЗМІ. Але все ж інтернет виконує функції могутнього фільтру - досить могутнього, щоб не заслуговувати на назву політичного "кіллера".
Через те, що повісити інформацію в Мережу дійсно просто, швидко і доступно практично кожному, більше того - оскільки саме Мережа є найзручнішим джерелом інформації для традиційних ЗМІ, то відповідним фахівцям якраз в неї найзручніше і найефективніше зливати компромат. Вішати в мережу, а не друкувати листівки, купувати полоси або час в ефірі. У цьому випадку вузькість аудиторії перетворюється в безперечний плюс інтернету, як і спосіб організації контенту.
Хто шукає подібну інформацію - знайде її без проблем. А інші зіткнуться з нею хіба що у вигляді баннерів. Не залучені ж у всесвітню павутину змушені будуть стикатися лише з тією частиною чорного піару, яку вважатимуть перспективною для себе традиційні ЗМІ. І, звичайно, з тим, публікацію чого політтехнологи все ж настійно порекомендують сплатити.
Це, безумовно, полегшить життя "предмету чорнухи" - не вся гидота, що спливе чи буде вигадана, дістанеться до виборця. Цьому ж факту безсумнівно буде радий і сам виборець - нормальний, принаймні. Але навіть самих фахівців з чорного піару це повинно радувати надзвичайно (якщо, звичайно, вони дійсно фахівці) - є можливість безкоштовно і ефективно відсіяти не зовсім вдалий, не дуже цікавий або занадто грубий продукт. Що збереже репутацію як фахівця, так і замовника. А заодно відверне суди і примітивний мордобій.
Потрібно враховувати і ще один аспект, а саме - використання інтернету перерозподілить передвиборчі витрати. Навряд чи вони будуть серйозно скорочені, але капітал, виділений на виборчу кампанію, буде витрачений з великим глуздом. Кращої якості і більшу кількість можна буде підготувати рекламних кліпів і біл-бордів - значить, окремо взятий ролик або плакат не встигне приїстися виборцеві і діяти прямо протилежно очікуваному результату. Кращої якості і кращими авторами будуть підготовлені публікації. Професіональнішими будуть команди штабів і політтехнологічні компанії. Знайдуться, нарешті, гроші на іміджмейкера, спічрайтера, дизайнера...
А виборцеві, між іншим, це також далеко не байдуже - раз уже в будь-якому разі доводиться дивитися, читати і слухати все це, так нехай хоч хорошої якості.
Так що висновок один - необхідний терміновий лікбез з питань використання можливостей інформаційно-телекомунікаційних технологій серед кадрового складу як виконавчої, так і законодавчої влади. До цього повинні бути залучені кращі фахівці - і найближчі підлеглі. Треба весело, просто, на пальцях, з наочними посібниками і яскравими незабутніми прикладами розказувати (не пояснювати - вони за звичкою можуть заснути - а саме розказувати), як чудово полегшується і спрощується, а головне прискорюється робота, якщо використати ці самі ІКТ.
Навчити гратися "змійкою" на мобільнику, розважити вибором мелодій для нього а заодно показати, як просто посилати SMS, у яких випадках його зручно використати, як підключатися до інтернету, як ставити будильник і користуватися розкладом... Дивись, і боятись перестали, і практична користь є - завжди можна зв'язатися. А там перейти і до комп'ютера, пошти, Мережі - як зручно, коли все необхідне для роботи доступне завжди і скрізь, і немає набитих папірцями папок і портфелів, і нічого не мнеться, не брудниться, не забувається і не втрачається.
Навчити користуватися пошуковиками, пояснивши, якими розумними і фахово підготовленими будуть вони виглядати, якщо у разі будь-якого ускладнення протягом п'яти хвилин зможуть ознайомитися з відповідним документом чи заглянути в словник. Тоді не треба буде мовчати з неприступним виглядом і на всякий випадок голосувати "проти".
Ось тоді з ними вже буде доцільно заводити мову про електронний уряд, цифрову демократію, онлайнові державні служби, цифровий підпис і електронну комерцію. І як же сумно тоді стане РНБО і іже з ними... Але до цього, напевно, ще дуже далеко.
Так що почнемо з малого - дозволимо прибрати хоч би частково політичний бруд з реального простору у віртуальний.
Читайте також
Особливості чорного PR в сфері нацбезбеки
Кучма зап(і)арив інтернет?
Привіт Євгену Кириловичу Марчуку
І тільки надто невелика, до образливого невелика група політиків в змозі більш-менш реально оцінювати можливості і вплив Мережі і інформаційних технологій на політичне життя в країні.
Велика ж частина представників перших двох категорій в принципі боязко ставляться до комп'ютерів і тим більше - до Мережі. Вони щось чули про хакерські атаки, про віруси, украдені, знищені і пошкоджені дані, про загублені ноутбуки... Вони відважно здійснюють десь раз у два місяці походи в секретаріат, щоб відправити або отримати e-maile. І навіть читають роздруки новинних стрічок. Але цим не перебороти їх глибокого презирства до інтернету і страху перед Незнаним - безкрайніми можливостями застосування інформаційних технологій.
А насправді політикам варто було б всіляко вітати експансію виборів, так як і інших політичних процесів, в Мережу. І ретельніше аналізувати те, що відбувається. Інтернет звинувачують в "зливанні" бруду і поширенні ганебної інформації, це, мовляв, ледве чи не єдина його функція як інструменту політичних технологій. Однак, давайте подивимося на це з точки зору загальних експансіоністських процесів.
Уявімо політичне життя в країні як велику брудну калюжу, що хлюпотить між кордонами, і іноді за них випліскується. Калюжа мілка - всього-ж бо півтори сотні "партій", 450 виборчих округів, 27 областей... По краях, подалі від центру, вона трохи чистіша. Щось із сміття спливає, щось притоплюють. Виникають і розходяться вири, затягуючи до себе більш чи менш навколишнього сміття. Надуваються і лопаються бульки. Все це замкнене в рамках трьох вимірів і брудний осад разом з такою ж нечистою піною, хочеш - не хочеш, досить рівномірно забруднює мізки по всій площі карти.
Що ж чинить інтернет? Він створює ще один, віртуальний вимір. І крізь канали, що створюються мережевими ЗМІ, стрічками новин, аналітичними, політичними і іншими ресурсами - не рахуючи просто чиїхось гостьових і форумів - в цей вимір виливається найбурхливіша піна і найжирніший і найслизькіший бруд з калюжі. Все це тече, струмує, спадає, просочується і капає, обмілюючи тривимірну калюжу. Тому що тут ще й досі працюють закони шановного Михайла Васильовича: якщо в одному місці чогось додасться, то в іншому стільки ж зникне.
У нашому випадку це означає, що громадськість повинна виявляти бурхливу радість з приводу діяльності інтернету. Раз там бруду додається - значить, тут зменшується. Звичайно, якась частина повертається з Мережі через традиційні ЗМІ. Але все ж інтернет виконує функції могутнього фільтру - досить могутнього, щоб не заслуговувати на назву політичного "кіллера".
Через те, що повісити інформацію в Мережу дійсно просто, швидко і доступно практично кожному, більше того - оскільки саме Мережа є найзручнішим джерелом інформації для традиційних ЗМІ, то відповідним фахівцям якраз в неї найзручніше і найефективніше зливати компромат. Вішати в мережу, а не друкувати листівки, купувати полоси або час в ефірі. У цьому випадку вузькість аудиторії перетворюється в безперечний плюс інтернету, як і спосіб організації контенту.
Хто шукає подібну інформацію - знайде її без проблем. А інші зіткнуться з нею хіба що у вигляді баннерів. Не залучені ж у всесвітню павутину змушені будуть стикатися лише з тією частиною чорного піару, яку вважатимуть перспективною для себе традиційні ЗМІ. І, звичайно, з тим, публікацію чого політтехнологи все ж настійно порекомендують сплатити.
Це, безумовно, полегшить життя "предмету чорнухи" - не вся гидота, що спливе чи буде вигадана, дістанеться до виборця. Цьому ж факту безсумнівно буде радий і сам виборець - нормальний, принаймні. Але навіть самих фахівців з чорного піару це повинно радувати надзвичайно (якщо, звичайно, вони дійсно фахівці) - є можливість безкоштовно і ефективно відсіяти не зовсім вдалий, не дуже цікавий або занадто грубий продукт. Що збереже репутацію як фахівця, так і замовника. А заодно відверне суди і примітивний мордобій.
Потрібно враховувати і ще один аспект, а саме - використання інтернету перерозподілить передвиборчі витрати. Навряд чи вони будуть серйозно скорочені, але капітал, виділений на виборчу кампанію, буде витрачений з великим глуздом. Кращої якості і більшу кількість можна буде підготувати рекламних кліпів і біл-бордів - значить, окремо взятий ролик або плакат не встигне приїстися виборцеві і діяти прямо протилежно очікуваному результату. Кращої якості і кращими авторами будуть підготовлені публікації. Професіональнішими будуть команди штабів і політтехнологічні компанії. Знайдуться, нарешті, гроші на іміджмейкера, спічрайтера, дизайнера...
А виборцеві, між іншим, це також далеко не байдуже - раз уже в будь-якому разі доводиться дивитися, читати і слухати все це, так нехай хоч хорошої якості.
Так що висновок один - необхідний терміновий лікбез з питань використання можливостей інформаційно-телекомунікаційних технологій серед кадрового складу як виконавчої, так і законодавчої влади. До цього повинні бути залучені кращі фахівці - і найближчі підлеглі. Треба весело, просто, на пальцях, з наочними посібниками і яскравими незабутніми прикладами розказувати (не пояснювати - вони за звичкою можуть заснути - а саме розказувати), як чудово полегшується і спрощується, а головне прискорюється робота, якщо використати ці самі ІКТ.
Навчити гратися "змійкою" на мобільнику, розважити вибором мелодій для нього а заодно показати, як просто посилати SMS, у яких випадках його зручно використати, як підключатися до інтернету, як ставити будильник і користуватися розкладом... Дивись, і боятись перестали, і практична користь є - завжди можна зв'язатися. А там перейти і до комп'ютера, пошти, Мережі - як зручно, коли все необхідне для роботи доступне завжди і скрізь, і немає набитих папірцями папок і портфелів, і нічого не мнеться, не брудниться, не забувається і не втрачається.
Навчити користуватися пошуковиками, пояснивши, якими розумними і фахово підготовленими будуть вони виглядати, якщо у разі будь-якого ускладнення протягом п'яти хвилин зможуть ознайомитися з відповідним документом чи заглянути в словник. Тоді не треба буде мовчати з неприступним виглядом і на всякий випадок голосувати "проти".
Ось тоді з ними вже буде доцільно заводити мову про електронний уряд, цифрову демократію, онлайнові державні служби, цифровий підпис і електронну комерцію. І як же сумно тоді стане РНБО і іже з ними... Але до цього, напевно, ще дуже далеко.
Так що почнемо з малого - дозволимо прибрати хоч би частково політичний бруд з реального простору у віртуальний.
Читайте також
Особливості чорного PR в сфері нацбезбеки
Кучма зап(і)арив інтернет?
Привіт Євгену Кириловичу Марчуку
