Історія поспішає віддзеркалити у собі 11 вересня

Вівторок, 20 листопада 2001, 15:45
Вен Феєрбенкс (Van Fairbanks) повернувся до Всесвітнього торгівельного центру 30-ма хвилинами пізніше після того, як літаки з терористами на борту атакували вежі.
"Бачиш тих хлопців?" - питає він, показуючи мені на плівці групи пожежників, які біжать до будівлі. - "Їх там 18, і вони всі загинули. Це мене просто вбило, адже я навіть не зміг ясно зняти їхні обличчя".

Феєрбенкс, який вже довго працює оператором, ранком 11 вересня був у церкві Святої Трійці, він повинен був знімати релігійний обряд, замість того на його плівці залишилися кадри того, як другий літак врізається у башту ВТЦ, та падіння першої вежі. Його зйомки були показані у "Доброго ранку, Америко".

Ось вже два місяці минуло з того дня, коли терористи реалізували свій смертельний план, а Феєрбенкс не зупиняється і показує свій відеозапис всім охочим. "Кожен хоче, щоб я прокоментував, - зазначає чоловік. – Я завжди думаю, що слід би було піти та відпочити, бо все це дуже стомлює. Але я не можу".

Тепер його відео є одним з експонатів виставки "Нью Йорк 11 вересня очима фотографів", яка відкрилася в соціальному історичному музеї Нью Йорку. Це один з перших музеїв, де відкрилася виставка, присвячена подіям 11 вересня в Америці. Це також перша виставка з шести запланованих, які збирається провести історичний музей Нью Йорку у рамках проекту пам'яті.

"Ми не хочемо перетворитися на музей Всесвітнього торгівельного центру, - говорить Кеннет Джексон (Kenneth T. Jackson), директор соціального музею. – Але ми хочемо пам'ятати".

І вони у цьому прагненні не одинокі. Минулого місяця у музеї Міста Нью Йорку та у Музеї Національної Історії Америки відбулися конференції за участі представників усіх значних музеїв країни, де вирішувалися питання, як зібрати всі дані про події 11 вересня – відеоплівки, фотографії, документи, свідків.

Існує угода про передавання матеріалів на довічне користування музеям, але самих матеріалів назбиралося не так вже і багато. Дехто не хоче розлучатися з історичними кадрами, які вдалося зняти випадково, для когось це - незагоєна рана. Дехто думає, що час – найкращий лікар і тому вважає, що часу минулого ще досить мало, щоб робити виставки. "Багато людей ще цікавляться цим зараз, - говорить Феєрбенкс. – Люди все ще хочуть переконатися у тому, що ці події справді мали місце. Люди все ще живуть цим. Я не знаю нікого, кому б це зараз було байдуже".

І в той же час "ці події вже стали історією, миттєвою історією". Короткий проміжок часу ввійшов в історію надовго. Багато у чому цьому сприяють розповіді свідків, які передаються з вуст в уста. Пам'ять людей також присутня у тих квітах, які лежать на розвалинах Центру, у тих молитвах, які щодня лунають у церквах, у тих любительських фотокартках, якими обклеєні ліхтарі та автобуси у Манхеттені.

Так, звичайно, це все було проявом підтримки та пам'яті живих, які підтримують надію. Але це також ввійшло в історію, як пам'ять.

"Саме так, - говорить Емі Моллой (Amy Molloy), директор виставки у Муніципальній галереї Соціального мистецтва у Нью Йорку. – Люди намагалися здати кров, але їм відмовили. Потім вони вирішили надати підтримку матеріальну, але це також було потрібно протягом тільки певного короткого часу. Їхня підтримка виражена у їхніх словах та малюнках".

Моллой зазначила, що вона особисто була вражена найбільше двома моментами: на паркані впродовж Canal Street слова підтримки та співчуття були написані на папірцях, які були склеєні жовтими стрічками. А також на Times Square, де на вітрині одного магазину були приліплені картки, на яких також були написані слова підтримки.

Дві інші виставки відображають більш детально, яким чином багато нью-йоркців стала свідками трагедії. На виставках "Ось це - Нью Йорк" та "Фотопроект 11 Вересня" зібрані фотокартки аматорів, які були зроблені випадковими свідками під час і після трагедії.

"Тисячі людей з різних верств населення принесли свої фотокартки, для того щоб ще більше людей змогли їх побачити, - йдеться у рекламному листку виставки "Фотопроект 11 вересня". – Підписи та коментарі до фото були написані самим авторами".

А Томас Хепкер (Thomas Hoepker) дивиться на це інакше. Його фотографії серед тих, які виставлені на виставці "Нью Йорк 11 Вересня" в рамках проекту Magnum show (незабаром на базі цієї виставки буде випущений фотоальбом, накладом 100 тисяч).

На виставці представлені роботи фотоагенства Магнум, яке заснували у 1947 році Роберт Капа (Robert Capa), Генрі Картьє-Брессон (Henri Cartier-Bresson) та два їхніх спільники. Агентство нараховує вже 52 члени, серед яких найвідоміші у світі фотографи, які їздять світом у пошуках цікавих знімків, дехто спеціалізується на катастрофах. Більшість фотомайстрів опинилися у Нью Йорку 11 вересня, бо 10 вересня відбулася зустріч фотомитців.

"Якщо ви подивитеся навколо себе, то ви мусите зрозуміти одну річ, - говорить Хепкер, який і став ідеологом виставки та видання книги. – Ви повинні осягнути трагедію з огляду на ваш вік та досвід. І фотографії допоможуть вам у цьому. На виставці ви зможете разом з іншими людьми пройти через весь цей жах".

На виставці "Нью Йорк 11 вересня" представлені фотокартки більше у хронологічному порядку. Тут є не тільки знімки, які були зроблені під час трагедії, а й ті, які були зроблені наступного дня. Обличчя людей у сльозах та пилюці, горе, страх.

А на одному знімку маленька дитина стоїть на мосту і дивиться на розвалини ВТЦ у променях сонця, що заходить.



powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!