Україна ще далека від розуміння принципів західної демократії...
Четвер, 29 листопада 2001, 17:19
Цими днями у Києві перебував професор Ганс-Йоахим Фєн, керівник департаменту розвитку партійних систем у Центральній та Східній Європі Фонду імені Конрада Аденауера (Німеччина). Г.-Й. Фєн черговий раз взяв участь у політичному семінарі, які регулярно проводить по усіх регіонах України Фонд імені Конрада Аденауера, близький до Християнсько-демократичного союзу (ХДС).
Ганс-Йоахим Фєн дав інтерв’ю кореспондентові радіостанції "Німецька хвиля" Олені Перепаді. "Українська правда" публікує повний текст цієї розмови.
Пане професоре, Ви в Україні не вперше. Як би Ви оцінили сьогоднішню політичну ситуацію в Україні?
Це комплексне запитання. Але у мене складається враження, що такий суттєвий демократичний принцип, як конкуренція поглядів, в Україні не діє. Ані правлячі, ані опозиційні партії в Україні насправді не усвідомлюють своєї ролі. Критика чинного уряду висловлюється не достатньо чітко, прозоро та мужньо.
Можливо, це пов’язано з тим, що партії грають незвичну для себе роль, не мають належного досвіду або взагалі на них впливає те, яким чином в країні реалізується державна влада.
Українцям 10 років тому пообіцяли, що політично країна піде новим шляхом. На Вашу думку, де саме політично перебуває наразі Україна як європейська держава?
У мене є з чим порівнювати, адже я постійно перебуваю у Східній Європі – Петербурзі, Варшаві, Будапешті, Загребі. На жаль, Україна ще дуже далека від Європи та розуміння принципів західної демократії.
Чи можна Україні у цій ситуації щось порадити?
Ситуацію можна виправити, саме тому тут і працює Фонд імені Конрада Аденауера та інші німецькі фонди, близькі до політичних партій. Проте на відміну від інших східноєвропейських країн, наша діяльність в Україні не може бути пооцінена як успішна. Мабуть, тут бракує готовності розуміти нас та вчитися демократії. Мабуть, не було можливостей нашому Фондові розвинути таку діяльність, як вона мала місце в інших країнах колишнього соцблоку.
Виборча кампанія розпочнеться в Україні 1 січня 2002 року. Що Ви думаєте про нинішню стратегію політичної боротьби в країні?.
Що стосується партій та передвиборних блоків в Україні, то, як на мене, бракує однозначності в їхніх позиціях. Мова йде про парламентські вибори – необхідно чітко визначити, що сталося протягом останніх років, які конкретні успіхи та програші мав уряд, у якій ситуації наразі опинилася країна. Необхідно чітко говорити про дефіцити, які має країна.
В Україні недорозвинута очевидна готовність говорити про проблеми, формулювати пропозиції щодо їх вирішення. Недостатньо казати, що Кучму треба усунути, це не може бути метою парламентських виборів. Мабуть, треба вдаватися до прискіпливого аналізу стану України, критикувати невдачі.
Партії повинні знаходити в собі мужність та брати на себе відповідальність щодо вирішення конкретних проблем, а тому "наступати" на населення зі своїми пропозиціями. Цього я поки що не спостерігаю.
Ви не думаєте, що для виборів ця ситуація зміниться на краще?
Офіційно передвиборна боротьба розпочнеться 1 січня наступного року. Я сподіваюся, що з'являться конкретні програми, в яких йтиметься про нагальні проблеми, висловлюватимуться чіткі позиції партій та їхні головні цінності, а також уявлення про Україну на наступні 10 років. Сьогодні, мабуть, ще рано говорити про це. Проте я знаю, що такі програми наразі розроблюються.
Як Ви вважаєте, чи готовий український виборець до парламентських виборів?
Як досвідчений соціолог, який добре знає усі європейські країни, можу сказати, що партії помиляються в тому, наскільки "рухомі" виборці. Велика кількість виборців – також в Україні – не пов'язує себе з жодною партією. Партійна лояльність відсутня.
Є велика кількість виборців, які вирішують про свою прихильність раз на раз. Голоси цих виборців, по суті, й повинні виборювати усі партії, окрім комуністів. Проте ці партії не усвідомлюють необхідності такої боротьби. І саме це мене турбує. Стануться великі розчарування на час виборів, якщо зараз не розпочнеться наступ на оволодіння думкою виборця. Виборці не такі вже й дурні, як це вважають багато політиків.
Здоровий глузд повсюди однаковий – потреба і прагнення свободи, благополуччя, соціальної захищеності. Люди чекають на конкретні відповіді про вирішення конкретних проблем, якими вони переймаються. І якщо партії не надають такої відповіді, якщо вони вдаються до загальних гасел - чи то стосується становища країни, чи її майбутнього, - то не виграють боротьбу за виборця.
Саме тому можу собі уявити, що тих, хто свій голос взагалі не висловить, буде більше, ніж їх було під час останніх парламентських виборів.
Ганс-Йоахим Фєн дав інтерв’ю кореспондентові радіостанції "Німецька хвиля" Олені Перепаді. "Українська правда" публікує повний текст цієї розмови.
Пане професоре, Ви в Україні не вперше. Як би Ви оцінили сьогоднішню політичну ситуацію в Україні?
Це комплексне запитання. Але у мене складається враження, що такий суттєвий демократичний принцип, як конкуренція поглядів, в Україні не діє. Ані правлячі, ані опозиційні партії в Україні насправді не усвідомлюють своєї ролі. Критика чинного уряду висловлюється не достатньо чітко, прозоро та мужньо.
Можливо, це пов’язано з тим, що партії грають незвичну для себе роль, не мають належного досвіду або взагалі на них впливає те, яким чином в країні реалізується державна влада.
Українцям 10 років тому пообіцяли, що політично країна піде новим шляхом. На Вашу думку, де саме політично перебуває наразі Україна як європейська держава?
У мене є з чим порівнювати, адже я постійно перебуваю у Східній Європі – Петербурзі, Варшаві, Будапешті, Загребі. На жаль, Україна ще дуже далека від Європи та розуміння принципів західної демократії.
Чи можна Україні у цій ситуації щось порадити?
Ситуацію можна виправити, саме тому тут і працює Фонд імені Конрада Аденауера та інші німецькі фонди, близькі до політичних партій. Проте на відміну від інших східноєвропейських країн, наша діяльність в Україні не може бути пооцінена як успішна. Мабуть, тут бракує готовності розуміти нас та вчитися демократії. Мабуть, не було можливостей нашому Фондові розвинути таку діяльність, як вона мала місце в інших країнах колишнього соцблоку.
Виборча кампанія розпочнеться в Україні 1 січня 2002 року. Що Ви думаєте про нинішню стратегію політичної боротьби в країні?.
Що стосується партій та передвиборних блоків в Україні, то, як на мене, бракує однозначності в їхніх позиціях. Мова йде про парламентські вибори – необхідно чітко визначити, що сталося протягом останніх років, які конкретні успіхи та програші мав уряд, у якій ситуації наразі опинилася країна. Необхідно чітко говорити про дефіцити, які має країна.
В Україні недорозвинута очевидна готовність говорити про проблеми, формулювати пропозиції щодо їх вирішення. Недостатньо казати, що Кучму треба усунути, це не може бути метою парламентських виборів. Мабуть, треба вдаватися до прискіпливого аналізу стану України, критикувати невдачі.
Партії повинні знаходити в собі мужність та брати на себе відповідальність щодо вирішення конкретних проблем, а тому "наступати" на населення зі своїми пропозиціями. Цього я поки що не спостерігаю.
Ви не думаєте, що для виборів ця ситуація зміниться на краще?
Офіційно передвиборна боротьба розпочнеться 1 січня наступного року. Я сподіваюся, що з'являться конкретні програми, в яких йтиметься про нагальні проблеми, висловлюватимуться чіткі позиції партій та їхні головні цінності, а також уявлення про Україну на наступні 10 років. Сьогодні, мабуть, ще рано говорити про це. Проте я знаю, що такі програми наразі розроблюються.
Як Ви вважаєте, чи готовий український виборець до парламентських виборів?
Як досвідчений соціолог, який добре знає усі європейські країни, можу сказати, що партії помиляються в тому, наскільки "рухомі" виборці. Велика кількість виборців – також в Україні – не пов'язує себе з жодною партією. Партійна лояльність відсутня.
Є велика кількість виборців, які вирішують про свою прихильність раз на раз. Голоси цих виборців, по суті, й повинні виборювати усі партії, окрім комуністів. Проте ці партії не усвідомлюють необхідності такої боротьби. І саме це мене турбує. Стануться великі розчарування на час виборів, якщо зараз не розпочнеться наступ на оволодіння думкою виборця. Виборці не такі вже й дурні, як це вважають багато політиків.
Здоровий глузд повсюди однаковий – потреба і прагнення свободи, благополуччя, соціальної захищеності. Люди чекають на конкретні відповіді про вирішення конкретних проблем, якими вони переймаються. І якщо партії не надають такої відповіді, якщо вони вдаються до загальних гасел - чи то стосується становища країни, чи її майбутнього, - то не виграють боротьбу за виборця.
Саме тому можу собі уявити, що тих, хто свій голос взагалі не висловить, буде більше, ніж їх було під час останніх парламентських виборів.
