СДПУ(О) та логіка моменту
Вівторок, 18 грудня 2001, 10:18
Заплакали бургунды,
поняв - надежды нет.
Неотвратима схватка,
В которой смерть найдут
И много вормсцев, и маркграф,
Всех доблестей сосуд.
("Песнь о нибелунгах")
Один знайомий розповідав якось, що незадовго перед березневими виборами 1998 року він запитав у Григорія Суркіса - чи є у СДПУ(О) резервний варіант стратегії і тактики на випадок, якщо "Динамо" (Київ) програє матч "Ювентусу"? Як виявилося, не було ані стратегії, ані тактики.
4-процентний бар'єр партія подолала, але дуже і дуже нелегко. Трохи пізніше Тетяна Коробова пророкувала - "перед кожними виборами - свій "Ювентус".
Відставка лідера СДПУ(О) Віктора Медведчука з посади першого заступника голови Верховної Ради стала для партії черговим "Ювентусом". З однією, вельми істотною різницею, - якщо у 1998 році рекламна кампанія ес-деків (о) базувалася на нехитрій експлуатації "динамівського" бренду, то у нинішніх "перегонах" принципову роль грає більш-менш нав'язлива демонстрація близькості партійних лідерів до Президента Леоніда Кучми, теза про довірливість, або, принаймні, довіреність їх політичних взаємовідносин з Президентом. Чим наполегливіше у кулуарах бродили чутки про те, що стосунки (у тому числі, і політичні) - далеко не безхмарні, і що хмари над "командою молодості" стають все тіснішими і темнішими, тим вище капітани "команди" і підконтрольні ЗМІ піднімали штандарт президентського благовоління. З відставкою Віктора Медведчука ретельно виплеканий міф лопнув.
Немає жодного значення задаватися питаннями - чи давав Президент "сигнал" на відставку першого віце-спікера, або тільки погодився не перешкоджати їй? З ким, - з Президентом або з главою його адміністрації Володимиром Литвином радився, наприклад, лідер "Солідарності" Петро Порошенко? Питання безглузді, тому що постанова про недовіру Віктору Медведчуку ніколи не отримала б стільки декларовано лояльних Президенту голосів (а це не тільки "Солідарність", але, як мінімум, і "Рухи"), якби хоч на мізинчик відповідала дійсності легенда про те, яким корисним, необхідним і незамінним вважає Медведчука Леонід Данилович. Ніяким не вважає, - так, принаймні, повинні вирішити всі ті, хто цікавиться у нашій країні політикою у практичному плані.
І знову, як у березні 1998 року, виявилося, що у партії "молодості нашої" геть начисто відсутня не тільки резервна стратегія і тактика, але навіть елементарна виразна лінія оперативного реагування. Як кажуть, "Ювентус" підкрався непомітно". Зі всіма наслідками, які з цього випливають. Підконтрольні (поки що?) ЗМІ коментують відставку партійного лідера з високого поста вельми непослідовно, часто суперечливо й іноді викривають самі себе: Президент був обурений відставкою Медведчука, але чиновники на місцях, ймовірно, почнуть спішно міняти партійну орієнтацію; СДПУ(О) ніколи і не розраховувала на "адмінресурс", але навіть тепер все одно прорветься; у Західних регіонах партію возхвалять за Земельний кодекс, але на Сході вона отримає голоси за російську мову; Медведчук постраждав за вірність Президенту і його політиці реформ, але, можливо, Віктор Володимирович сам хотів дистанціюватися подалі від компроментуючої влади - і т.д., і т.п. Взагалі, виникає відчуття, що іноді дуже багато телеканалів в один прекрасний момент можуть несподівано з одного великого "плюса" перетворитися на купу "мінусів", і не завжди маленьких.
До речі, ця думка - про те, що у СДПУ(О) дуже багато не в міру дружніх телеканалів - була, ймовірно, одним з головних стимулів у день голосування постанови щодо Медведчука. Причому, не стільки для тих, хто голосував "за" відставку, скільки для тих, хто не проголосував "проти". Зрештою "медіа-імперія", збита в останні роки групою Медведчука і Суркіса, по суті, аж ніяк їм не належить. А це означає, що одним (або двома, або трьома) рухами з президентської адміністрації кращі перлини есдеківської телекорони можуть непомітно перетворитися на реквізит головного убору якоїсь іншої партії. Або передвиборного блоку. Або об'єднання…
Аналітикам ес-деків і справді є над чим поламати голову. Проблема вже не у тому, чи зможуть "об'єднані" отримати хоч які-небудь крихти "адмінресурса". Проблема у тому, чи вдасться їм уникнути долі стати його (ресурсу) жертвою.
Вся справа в тому, що, абсолютно незалежно від реальних думок і планів лідерів СДПУ(О), вони явочним порядком потрапили у зону упередженого коментування - зону надто небезпечну, коли мова йде про Леоніда Кучму. Поясню свою думку простим і зрозумілим прикладом, - коли у липні 1997 року Кучма підписав указ про відставку прем'єр-міністра Павла Лазаренка "згідно з поданою заявою" (а у заяві Павло Іванович посилався на здоров'я, яке саме тоді похитнулося), то обидва вони навіть не передбачали, що за які-небудь півроку стануть найзапеклішими ворогами.
І почалося-то все з дрібниці, - Лазаренко вирішив власноруч очолити власну фракцію "Єдність". І хоч екс-прем'єр категорично гарантував, що очолена ним фракція ніколи не підтримає ніяких імпічментів ("це шкідливо для країни, і робити цього категорично не можна") і взагалі клялася у вірності до могили, Президент був дуже роздратований ("не думав, що у П.Лазаренко здадуть нерви так швидко"). А далі покотилося…
Сьогоднішня ситуація есдеків схожа на ситуацію Лазаренка у головному: будь-який їхній крок, будь-які їхні дії (або їх відсутність) будуть відтепер піддані пильному і зазделегідь упередженому аналізу. Висловлюють жаль про втрачену посаду? - значить, образилися і будуть мститися! Не висловлюють жалю? - значить, затаїлися! Намагаються якось підстрахувати? (наприклад, втримати контроль над телеканалами) - значить, готують змову! Не намагаються підстрахувати? - значить, змова вже готова і у страховці немає потреби!
У цьому аспекті численні коментатори у перші дня після відставки вже створили чималі запаси інформації для роздумів, даючи матеріали для всіх вищеперелічених версій, так само як і для багатьох інших.
Все це разом називається тенденція, і складається вона далеко не на користь СДПУ(О). Гіпотетично "тенденцію" можливо припинити і навіть переламати, однак на практиці це практично неможливо. На понадзусилля (а потрібні саме понад-зусилля) об'єднані соціал-демократи, судячи зі всього, абсолютно не спроможні. Що, до речі, також робить їх схожими із Сан-Франциським в'язнем.
поняв - надежды нет.
Неотвратима схватка,
В которой смерть найдут
И много вормсцев, и маркграф,
Всех доблестей сосуд.
("Песнь о нибелунгах")
Один знайомий розповідав якось, що незадовго перед березневими виборами 1998 року він запитав у Григорія Суркіса - чи є у СДПУ(О) резервний варіант стратегії і тактики на випадок, якщо "Динамо" (Київ) програє матч "Ювентусу"? Як виявилося, не було ані стратегії, ані тактики.
4-процентний бар'єр партія подолала, але дуже і дуже нелегко. Трохи пізніше Тетяна Коробова пророкувала - "перед кожними виборами - свій "Ювентус".
Відставка лідера СДПУ(О) Віктора Медведчука з посади першого заступника голови Верховної Ради стала для партії черговим "Ювентусом". З однією, вельми істотною різницею, - якщо у 1998 році рекламна кампанія ес-деків (о) базувалася на нехитрій експлуатації "динамівського" бренду, то у нинішніх "перегонах" принципову роль грає більш-менш нав'язлива демонстрація близькості партійних лідерів до Президента Леоніда Кучми, теза про довірливість, або, принаймні, довіреність їх політичних взаємовідносин з Президентом. Чим наполегливіше у кулуарах бродили чутки про те, що стосунки (у тому числі, і політичні) - далеко не безхмарні, і що хмари над "командою молодості" стають все тіснішими і темнішими, тим вище капітани "команди" і підконтрольні ЗМІ піднімали штандарт президентського благовоління. З відставкою Віктора Медведчука ретельно виплеканий міф лопнув.
Немає жодного значення задаватися питаннями - чи давав Президент "сигнал" на відставку першого віце-спікера, або тільки погодився не перешкоджати їй? З ким, - з Президентом або з главою його адміністрації Володимиром Литвином радився, наприклад, лідер "Солідарності" Петро Порошенко? Питання безглузді, тому що постанова про недовіру Віктору Медведчуку ніколи не отримала б стільки декларовано лояльних Президенту голосів (а це не тільки "Солідарність", але, як мінімум, і "Рухи"), якби хоч на мізинчик відповідала дійсності легенда про те, яким корисним, необхідним і незамінним вважає Медведчука Леонід Данилович. Ніяким не вважає, - так, принаймні, повинні вирішити всі ті, хто цікавиться у нашій країні політикою у практичному плані.
І знову, як у березні 1998 року, виявилося, що у партії "молодості нашої" геть начисто відсутня не тільки резервна стратегія і тактика, але навіть елементарна виразна лінія оперативного реагування. Як кажуть, "Ювентус" підкрався непомітно". Зі всіма наслідками, які з цього випливають. Підконтрольні (поки що?) ЗМІ коментують відставку партійного лідера з високого поста вельми непослідовно, часто суперечливо й іноді викривають самі себе: Президент був обурений відставкою Медведчука, але чиновники на місцях, ймовірно, почнуть спішно міняти партійну орієнтацію; СДПУ(О) ніколи і не розраховувала на "адмінресурс", але навіть тепер все одно прорветься; у Західних регіонах партію возхвалять за Земельний кодекс, але на Сході вона отримає голоси за російську мову; Медведчук постраждав за вірність Президенту і його політиці реформ, але, можливо, Віктор Володимирович сам хотів дистанціюватися подалі від компроментуючої влади - і т.д., і т.п. Взагалі, виникає відчуття, що іноді дуже багато телеканалів в один прекрасний момент можуть несподівано з одного великого "плюса" перетворитися на купу "мінусів", і не завжди маленьких.
До речі, ця думка - про те, що у СДПУ(О) дуже багато не в міру дружніх телеканалів - була, ймовірно, одним з головних стимулів у день голосування постанови щодо Медведчука. Причому, не стільки для тих, хто голосував "за" відставку, скільки для тих, хто не проголосував "проти". Зрештою "медіа-імперія", збита в останні роки групою Медведчука і Суркіса, по суті, аж ніяк їм не належить. А це означає, що одним (або двома, або трьома) рухами з президентської адміністрації кращі перлини есдеківської телекорони можуть непомітно перетворитися на реквізит головного убору якоїсь іншої партії. Або передвиборного блоку. Або об'єднання…
Аналітикам ес-деків і справді є над чим поламати голову. Проблема вже не у тому, чи зможуть "об'єднані" отримати хоч які-небудь крихти "адмінресурса". Проблема у тому, чи вдасться їм уникнути долі стати його (ресурсу) жертвою.
Вся справа в тому, що, абсолютно незалежно від реальних думок і планів лідерів СДПУ(О), вони явочним порядком потрапили у зону упередженого коментування - зону надто небезпечну, коли мова йде про Леоніда Кучму. Поясню свою думку простим і зрозумілим прикладом, - коли у липні 1997 року Кучма підписав указ про відставку прем'єр-міністра Павла Лазаренка "згідно з поданою заявою" (а у заяві Павло Іванович посилався на здоров'я, яке саме тоді похитнулося), то обидва вони навіть не передбачали, що за які-небудь півроку стануть найзапеклішими ворогами.
І почалося-то все з дрібниці, - Лазаренко вирішив власноруч очолити власну фракцію "Єдність". І хоч екс-прем'єр категорично гарантував, що очолена ним фракція ніколи не підтримає ніяких імпічментів ("це шкідливо для країни, і робити цього категорично не можна") і взагалі клялася у вірності до могили, Президент був дуже роздратований ("не думав, що у П.Лазаренко здадуть нерви так швидко"). А далі покотилося…
Сьогоднішня ситуація есдеків схожа на ситуацію Лазаренка у головному: будь-який їхній крок, будь-які їхні дії (або їх відсутність) будуть відтепер піддані пильному і зазделегідь упередженому аналізу. Висловлюють жаль про втрачену посаду? - значить, образилися і будуть мститися! Не висловлюють жалю? - значить, затаїлися! Намагаються якось підстрахувати? (наприклад, втримати контроль над телеканалами) - значить, готують змову! Не намагаються підстрахувати? - значить, змова вже готова і у страховці немає потреби!
У цьому аспекті численні коментатори у перші дня після відставки вже створили чималі запаси інформації для роздумів, даючи матеріали для всіх вищеперелічених версій, так само як і для багатьох інших.
Все це разом називається тенденція, і складається вона далеко не на користь СДПУ(О). Гіпотетично "тенденцію" можливо припинити і навіть переламати, однак на практиці це практично неможливо. На понадзусилля (а потрібні саме понад-зусилля) об'єднані соціал-демократи, судячи зі всього, абсолютно не спроможні. Що, до речі, також робить їх схожими із Сан-Франциським в'язнем.
