Ющенка "призначено" відповідальним за "касетний скандал": Банкова відмовляється від ідеї "розмитого центру"?
Середа, 19 грудня 2001, 14:44
Отже, відтепер точно відомо, хто сховався за лаштунками "касетного скандалу". Це - не Мороз, не Тимошенко, не американська чи російська розвідки. Це - особисто тодішній прем’єр-міністр України Віктор Ющенко. Вирок проголошено самим Гарантом, а відтак оскарженню він не підлягає.
Відповідаючи на черговій зустрічі з представниками регіональної преси на запитання, чи не стоїть, бува, за торішнім скандалом СДПУ(о), Кучма авторитетно заявив: ні, не стоїть. Соціал-демократам (об’єднаним) відставка президента тоді нічого не дала б, - адже найвищу державну посаду успадкував би Віктор Ющенко. Тут і треба шукати винуватців "касетного скандалу".
При цьому мова президента була на диво логічною, граматично правильною, навіть образною ("для того, щоб порахувати таку просту задачку для четвертого класу, потрібен не комп’ютер, а простий старий арифмометр"). Отже, відповідь, скоріш за все, була не спонтанною, а готувалася заздалегідь (та й не допускають сьогодні на зустрічі з президентом регіональних журналістів, здатних ставити спонтанні запитання).
Слова Леоніда Кучми його численні підлеглі з виконавчої вертикалі безумовно потрактують як сигнал, - що слід і чого не слід робити (така, очевидно, і є безпосередня мета зустрічей з регіоналами).
Отже, надійшла ясна вказівка - Ющенка підтримувати не слід, він попри всі запевняння в щирості, неблагонадійний. Дуже нищити, щоправда, теж не слід, бо в його блоці є й достойні люди, як-от головний "ліберал" Щербань, якому президент повністю довіряє. Але, безумовно, потрібно стежити, щоб проект "Нашої України" аж надто не посилився (не випадково того ж таки дня аж чотири регіональні організації "Руху" з лона ющенківського блоку перекинулися до бойківсько-конєвського "НРУ", про зв’язки якого з Банковою не говорить тільки ледачий).
Не потрібно нищити й СДПУ(о) - президент не схвалює усунення Медведчука. Але весь адмінресурс (хоч офіційно цього ганебного явища в нас, звичайно ж, немає) слід зосередити на підтримку блоку "ЗаЄдУ", який очолює сам Литвин - людина не просто незамінна, а, як вірити Кучмі, ще й талановита (зовсім недавно просився на роботу в Академію, - чи не на місце заслуженого Бориса Патона?)
Але, схоже, ветеран вітчизняного електрозварювання, який керує АН України з 1962(!) року, ще походить у президентах, - ближчі місяці Литвин виконуватиме важливіше державне завдання. А там - чому й справді не подумати нашому видатному історикові (попри всю його відданість особисто Кучмі) про поєднання двох президентських крісел, академічного й державного? Аскару Акаєву таке вже вдавалося. А Україна впевнено простує саме до азійських стандартів демократії.
Мені, звичайно, до болю прикро за Ющенка. Він виявив зразки відданості й вірності саме тоді, коли "узгодженого виступу В.Ющенка, Ю.Тимошенко, О.Мороза, Г.Удовенка, Ю.Костенка та кількох формально безпартійних знаних інтелектуалів національно-демократичної орієнтації, підтриманих масою рухівських активістів, було досить для дострокової відставки Л.Кучми і зміни всієї системи влади" (цитую журналіста Сергія Чалого, "Свобода", 2001, №46).
Чому цього "узгодженого виступу" так і не відбулося - запитання вже інше. Можливо, відповідь слід шукати в інтерв’ю Івана Плюща, який ще кілька місяців тому був переконаний: в разі дострокової відставки Кучми президентом ставав би не Ющенко, позбавлений медіа та реальних організаційних структур (спікер добре знав ціну всіляким "рухам"), а саме Медведук - спираючись на національні телеканали та чітку організаційну вертикаль СДПУ(о). А обережність, як відомо - чільна національна риса "щирих українців"...
То ж сьогодні "ющенківці", почувши президентську заяву, тримають наразі довгу паузу, - наче персонажі відомої комедії Гоголя після оголошення про появу справжнього ревізора. Трошки згодом, очевидно, пролунають чергові клятви: "ми, батьку, не такі, ми - хороші". Але це - вже нецікаво.
Важливо інше. Схоже, ми стоїмо при початкові явища, якого досі в нашій політичній історії не було, - творення справжньої "партії влади". Президент уже не говорить, як перед минулими виборами: "Голосуйте чи за НДП, чи за АПУ" (а паралельно зміцнює своїми людьми ще півтора десятки партій чи блоків). Ні, фаворита названо чітко й однозначно, тоном наказу. А чим буде ця "партія влади" надалі, чи не захоче вона колись стати рівноправним "партнером" у діалозі з Гарантом, - залежить значною мірою від Литвина. Людини по-справжньому талановитої, - тут оцінці Кучми цілком варто довіритися.
Автор: Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, керівник наукових програм Інституту відкритої політики
Відповідаючи на черговій зустрічі з представниками регіональної преси на запитання, чи не стоїть, бува, за торішнім скандалом СДПУ(о), Кучма авторитетно заявив: ні, не стоїть. Соціал-демократам (об’єднаним) відставка президента тоді нічого не дала б, - адже найвищу державну посаду успадкував би Віктор Ющенко. Тут і треба шукати винуватців "касетного скандалу".
При цьому мова президента була на диво логічною, граматично правильною, навіть образною ("для того, щоб порахувати таку просту задачку для четвертого класу, потрібен не комп’ютер, а простий старий арифмометр"). Отже, відповідь, скоріш за все, була не спонтанною, а готувалася заздалегідь (та й не допускають сьогодні на зустрічі з президентом регіональних журналістів, здатних ставити спонтанні запитання).
Слова Леоніда Кучми його численні підлеглі з виконавчої вертикалі безумовно потрактують як сигнал, - що слід і чого не слід робити (така, очевидно, і є безпосередня мета зустрічей з регіоналами).
Отже, надійшла ясна вказівка - Ющенка підтримувати не слід, він попри всі запевняння в щирості, неблагонадійний. Дуже нищити, щоправда, теж не слід, бо в його блоці є й достойні люди, як-от головний "ліберал" Щербань, якому президент повністю довіряє. Але, безумовно, потрібно стежити, щоб проект "Нашої України" аж надто не посилився (не випадково того ж таки дня аж чотири регіональні організації "Руху" з лона ющенківського блоку перекинулися до бойківсько-конєвського "НРУ", про зв’язки якого з Банковою не говорить тільки ледачий).
Не потрібно нищити й СДПУ(о) - президент не схвалює усунення Медведчука. Але весь адмінресурс (хоч офіційно цього ганебного явища в нас, звичайно ж, немає) слід зосередити на підтримку блоку "ЗаЄдУ", який очолює сам Литвин - людина не просто незамінна, а, як вірити Кучмі, ще й талановита (зовсім недавно просився на роботу в Академію, - чи не на місце заслуженого Бориса Патона?)
Але, схоже, ветеран вітчизняного електрозварювання, який керує АН України з 1962(!) року, ще походить у президентах, - ближчі місяці Литвин виконуватиме важливіше державне завдання. А там - чому й справді не подумати нашому видатному історикові (попри всю його відданість особисто Кучмі) про поєднання двох президентських крісел, академічного й державного? Аскару Акаєву таке вже вдавалося. А Україна впевнено простує саме до азійських стандартів демократії.
Мені, звичайно, до болю прикро за Ющенка. Він виявив зразки відданості й вірності саме тоді, коли "узгодженого виступу В.Ющенка, Ю.Тимошенко, О.Мороза, Г.Удовенка, Ю.Костенка та кількох формально безпартійних знаних інтелектуалів національно-демократичної орієнтації, підтриманих масою рухівських активістів, було досить для дострокової відставки Л.Кучми і зміни всієї системи влади" (цитую журналіста Сергія Чалого, "Свобода", 2001, №46).
Чому цього "узгодженого виступу" так і не відбулося - запитання вже інше. Можливо, відповідь слід шукати в інтерв’ю Івана Плюща, який ще кілька місяців тому був переконаний: в разі дострокової відставки Кучми президентом ставав би не Ющенко, позбавлений медіа та реальних організаційних структур (спікер добре знав ціну всіляким "рухам"), а саме Медведук - спираючись на національні телеканали та чітку організаційну вертикаль СДПУ(о). А обережність, як відомо - чільна національна риса "щирих українців"...
То ж сьогодні "ющенківці", почувши президентську заяву, тримають наразі довгу паузу, - наче персонажі відомої комедії Гоголя після оголошення про появу справжнього ревізора. Трошки згодом, очевидно, пролунають чергові клятви: "ми, батьку, не такі, ми - хороші". Але це - вже нецікаво.
Важливо інше. Схоже, ми стоїмо при початкові явища, якого досі в нашій політичній історії не було, - творення справжньої "партії влади". Президент уже не говорить, як перед минулими виборами: "Голосуйте чи за НДП, чи за АПУ" (а паралельно зміцнює своїми людьми ще півтора десятки партій чи блоків). Ні, фаворита названо чітко й однозначно, тоном наказу. А чим буде ця "партія влади" надалі, чи не захоче вона колись стати рівноправним "партнером" у діалозі з Гарантом, - залежить значною мірою від Литвина. Людини по-справжньому талановитої, - тут оцінці Кучми цілком варто довіритися.
Автор: Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, керівник наукових програм Інституту відкритої політики
