Вірус "тейпгейтщини"
П'ятниця, 11 січня 2002, 11:18
За новим касетним скандалом ми не помітили головного. Якщо прослуховуються телефонна розмова Омельченка з Ющенком, значить прослуховуються й розмови Омельченка або Ющенка з Кучмою. І відбувається це зараз, фактично на наших з вами очах. І робить це, ясна річ, не Дмитро Понамарчук. Ось головний висновок нового касетного скандалу.
Приклад з Миколою Мельниченком так нічого Леоніда Кучму й не навчив. Л. Д. створив царство, в якому навіть можуть прослуховуються розмови доньки президента з сином. Принаймні, це нікого не здивує і гарантії, що це не відбувається ніхто дати не може.
Той, хто "подарував" Понамарчуку записи, має у своєму розпорядженні сотні й навіть тисячі інших записів. Це - багатогодинний архів. Це не аматорство. Це - система, складова нашого життя. В Україні не слухають лише простих людей й лише через те, вони нікому не цікаві, вони не варті уваги.
Хто прослуховує? Довго думати на тему, у кого є технічні можливості це робити не доводиться. Не варто, очевидно, в даному випадку тикати пальцем на Службу безпеки України. Йдеться про цілий комплекс. Сюди треба додати МВС, деякі "підструктури", що начебто опікуються національною безпекою й деякі приватні фірми, які працюють на певні політично значимі особистості.
СБУ прослуховує підлеглих Смірнова. МВС - "службистів". Вони всі з радістю потирають руки, коли у конкурента виникають службові неприємності, або якщо Кучма когось "взує". Це - невиліковна хвороба, вірус який вигадав злий геній, український Франкенштейн Леонід Кучма. І як би від свого дітища не тікав, воно все одно "буде з ним в його першу шлюбну ніч" (погроза, яку Мері Шеллі вклала у вуста монстра). Хотілося б сказати, що цей же вірус його й пожере, але ні. Він встояв, ціною репутації, ціною того чорного рядка в підручниках історії, який, як сподівається Кучма, так там і не з'явиться.
До Григорія Омельченка може бути різне ставлення. Він не класик, але у нього є дуже доречна в даному випадку фраза, яку він любить часто повторювати: "Найстрашніша кара, коли за скоєні тобою злочини відповідаєш не ти перед законом, а твої діти й онуки. Й відповідають вони перед Богом, власною совістю і людьми. Цього я не бажаю навіть своєму запеклому ворогу". (Ця фраза буде доречною й далі, по ходу матеріалу, тому, дочитавши його до кінця, поверніться до цього абзацу й прочитайте ще раз, повірте, це не буде зайвим.)
Скоро Анатолій Зленко скаже: "В котре зіпсовано міжнародний імідж України!". Нісенітниця. Й під час "першого" касетного скандалу він не постраждав. Імідж створюється десятиліттями, віками. Він створюється війнами, перемогами і поразками (не на Олімпіадах), стражданням й живучістю нації, її здатністю розмножуватися, прощати, створювати й множити традиції, й зрештою вмінням пам'ятати про своїх найкращих і найгірших синів. Леонід Кучма на тлі української нації така ж букаха як і ми всі окремо взяті. Зіпсовано не імідж країни, він не ручний і неодноразовий, від однієї людини він не залежить, а імідж нашого нинішнього керманича.
Ми б усі з радістю почули від президента якесь спростування, або принаймні якусь заяву з приводу так званої акції Понамарчука. Але що він скаже? "Бе-ме, так сказать, брутальна політична боротьба, у них немає совісті й нічого святого, треба було імплементувати рішення референдуму, тоді б цього не відбулося"... Гарант дотримання прав і свобод закріплених Конституцією зараз тішиться, що й інші почали відчувати на собі породжену ним "тейпгейтщину".
Записи розмов політичних діячів сучасної України давно в ходу. Але, як правило, проблеми вирішуються за лаштунками, преса про них не дізнається. Хтось як наслідок поступається принципами, змінює точку зору. Підкилимний шантаж - гарний і дієвий інструмент в українській політиці. Пам'ятаєте, як "підколов" Іван Плющ екс-голову СБУ Леоніда Деркача рік тому з парламентської трибуни? Він сказав приблизно таке: слухайте на здоров'я, але дивіться, щоб вуха не позакладало. Як бачимо, не заклало.
Це не політична справа, а кримінальна. Політики прокоментують й скоро забудуть. Чому мовчить Генпрокуратура, яка має слідкувати за законністю в державі, й яка повинна була б того ж дня відреагувати на порушення чиїхсь прав. "Спит мой друг и видит сон, но не всё в нем было сном..." (Лорд Байрон у російському перекладі.)
Чи може вона "вибила" у Верховного суду санкцію на прослуховування Омельченка або Ющенка, бо підозрює тих у причетності до якогось злочину? Сумнівно. Зрозуміло інше. Генпрокуратура, як завжди, довго чухається. Генпрокурор Потебенько - латентний ленінець - мріями вже в майбутньому парламенті. А ГП загалом, без вказівки Президента не наважиться порушити кримінальна справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 359. (незаконне використання спеціальних технічних записів негласного отримання інформації) ті ін. Кримінального кодексу.
Це біда українських чиновників різного гатунку. Вони позбавлені права думати, творити, аналізувати, виступати з ініціативами, бути щирим і чесним, принциповим й... гордим від цього. Вони позбавлені всіх прав, бо будуть покарані, знищені, розтоптані. Вони тримаються за крісла, бо ті видаються їм рятівними жилетами, якими можна врятувати себе, свої сім'ї й гаманці від соціального банкрутства. Крісло - це бізнес. Моральне банкрутство для них - давно пройдений етап, не вартий шкодування.
Пристаркуваті патріоти можуть заспокоїтися, в Україні вже не один рік існує національна ідея. Ім'я їй - кон'юнктура. Все робиться з холодним, але по-звірячому диким, прорахунком. Комп'ютери - школам, інвалідам -візки, Медведчуку - відставку, Леоніду Деркачу - колишній округ Тігіпка, Кравченку - аграрну Херсонщину, Лазаренку - тюремну робу, Потебеньку - 20-й номер в списку КПУ, квіти - тільки тим жінкам, які за майбутнє.
...Віктор Ющенко знав, що його "пишуть". Розмовляючи по телефону, він давно уникає відвертості й "зайвості". Інша справа, чому він робить вигляд, що все це його обходить.
Віктор Ющенко знав, що його "пишуть", але для нього - це обов'язковий атрибут сучасності, що крізь це він мусить пройти. І він не здивувався, коли ця "компра" вихлюпнулася. Він просто ще раз переконався в тому, у чому у нього немає сумнівів. Як ви думаєте, чи може він ініціювати прослуховування своїх політичних опонентів за допомогою приватних комерційних структур? Фінансово - так. Але у Ющенка на обличчі написано, що йому просто не цікаво когось слухати. Може воно й варто було б, однак... ну, не цікаво, і все.
Це - не ідеалізація Ющенка. Навколо нього, даруйте, вештаються слизькі особи, які можуть і підслухати, і по-чорному "відпіарити", і почухати за вушком самого чорта. Недоліки й мінуси лідера "НУ" - на долоні, деякі газети та інтернет-сайти приділяють їм левову частку своїх шпальт. Але... див. цитату від Омельченка Не ми судді. Ми - констататори.
Сайту Всеукраїнського громадського руху "ЗА ДОБРОЧЕСНІСТЬ У ПОЛІТИЦІ" (www.nedovira.com.ua ) варто було б пошукати в своїх архівах записи розмови Віктора Медведчука, коли з посту прем'єра знімався Ющенко 26 квітня 2001 року. Гадається, ось тоді можна буде говорити про доброчесність. Недовіра, вона і є недовіра.
Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер правий коли каже, що Україна стане повноцінним суб'єктом європейської спільноти через років сорок. Він має рацію. Хоча, якби не це безнадійно втрачене десятиліття, він міг сказати - через тридцять, а може й двадцять. Ну, що ж, почекаємо. Всі кучми (в сенсі - шапки) рано чи пізно зносяться. В історичні музеї потрапляють по-справжньому рідкісні екземпляри.
Приклад з Миколою Мельниченком так нічого Леоніда Кучму й не навчив. Л. Д. створив царство, в якому навіть можуть прослуховуються розмови доньки президента з сином. Принаймні, це нікого не здивує і гарантії, що це не відбувається ніхто дати не може.
Той, хто "подарував" Понамарчуку записи, має у своєму розпорядженні сотні й навіть тисячі інших записів. Це - багатогодинний архів. Це не аматорство. Це - система, складова нашого життя. В Україні не слухають лише простих людей й лише через те, вони нікому не цікаві, вони не варті уваги.
Хто прослуховує? Довго думати на тему, у кого є технічні можливості це робити не доводиться. Не варто, очевидно, в даному випадку тикати пальцем на Службу безпеки України. Йдеться про цілий комплекс. Сюди треба додати МВС, деякі "підструктури", що начебто опікуються національною безпекою й деякі приватні фірми, які працюють на певні політично значимі особистості.
СБУ прослуховує підлеглих Смірнова. МВС - "службистів". Вони всі з радістю потирають руки, коли у конкурента виникають службові неприємності, або якщо Кучма когось "взує". Це - невиліковна хвороба, вірус який вигадав злий геній, український Франкенштейн Леонід Кучма. І як би від свого дітища не тікав, воно все одно "буде з ним в його першу шлюбну ніч" (погроза, яку Мері Шеллі вклала у вуста монстра). Хотілося б сказати, що цей же вірус його й пожере, але ні. Він встояв, ціною репутації, ціною того чорного рядка в підручниках історії, який, як сподівається Кучма, так там і не з'явиться.
До Григорія Омельченка може бути різне ставлення. Він не класик, але у нього є дуже доречна в даному випадку фраза, яку він любить часто повторювати: "Найстрашніша кара, коли за скоєні тобою злочини відповідаєш не ти перед законом, а твої діти й онуки. Й відповідають вони перед Богом, власною совістю і людьми. Цього я не бажаю навіть своєму запеклому ворогу". (Ця фраза буде доречною й далі, по ходу матеріалу, тому, дочитавши його до кінця, поверніться до цього абзацу й прочитайте ще раз, повірте, це не буде зайвим.)
Скоро Анатолій Зленко скаже: "В котре зіпсовано міжнародний імідж України!". Нісенітниця. Й під час "першого" касетного скандалу він не постраждав. Імідж створюється десятиліттями, віками. Він створюється війнами, перемогами і поразками (не на Олімпіадах), стражданням й живучістю нації, її здатністю розмножуватися, прощати, створювати й множити традиції, й зрештою вмінням пам'ятати про своїх найкращих і найгірших синів. Леонід Кучма на тлі української нації така ж букаха як і ми всі окремо взяті. Зіпсовано не імідж країни, він не ручний і неодноразовий, від однієї людини він не залежить, а імідж нашого нинішнього керманича.
Ми б усі з радістю почули від президента якесь спростування, або принаймні якусь заяву з приводу так званої акції Понамарчука. Але що він скаже? "Бе-ме, так сказать, брутальна політична боротьба, у них немає совісті й нічого святого, треба було імплементувати рішення референдуму, тоді б цього не відбулося"... Гарант дотримання прав і свобод закріплених Конституцією зараз тішиться, що й інші почали відчувати на собі породжену ним "тейпгейтщину".
Записи розмов політичних діячів сучасної України давно в ходу. Але, як правило, проблеми вирішуються за лаштунками, преса про них не дізнається. Хтось як наслідок поступається принципами, змінює точку зору. Підкилимний шантаж - гарний і дієвий інструмент в українській політиці. Пам'ятаєте, як "підколов" Іван Плющ екс-голову СБУ Леоніда Деркача рік тому з парламентської трибуни? Він сказав приблизно таке: слухайте на здоров'я, але дивіться, щоб вуха не позакладало. Як бачимо, не заклало.
Це не політична справа, а кримінальна. Політики прокоментують й скоро забудуть. Чому мовчить Генпрокуратура, яка має слідкувати за законністю в державі, й яка повинна була б того ж дня відреагувати на порушення чиїхсь прав. "Спит мой друг и видит сон, но не всё в нем было сном..." (Лорд Байрон у російському перекладі.)
Чи може вона "вибила" у Верховного суду санкцію на прослуховування Омельченка або Ющенка, бо підозрює тих у причетності до якогось злочину? Сумнівно. Зрозуміло інше. Генпрокуратура, як завжди, довго чухається. Генпрокурор Потебенько - латентний ленінець - мріями вже в майбутньому парламенті. А ГП загалом, без вказівки Президента не наважиться порушити кримінальна справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 359. (незаконне використання спеціальних технічних записів негласного отримання інформації) ті ін. Кримінального кодексу.
Це біда українських чиновників різного гатунку. Вони позбавлені права думати, творити, аналізувати, виступати з ініціативами, бути щирим і чесним, принциповим й... гордим від цього. Вони позбавлені всіх прав, бо будуть покарані, знищені, розтоптані. Вони тримаються за крісла, бо ті видаються їм рятівними жилетами, якими можна врятувати себе, свої сім'ї й гаманці від соціального банкрутства. Крісло - це бізнес. Моральне банкрутство для них - давно пройдений етап, не вартий шкодування.
Пристаркуваті патріоти можуть заспокоїтися, в Україні вже не один рік існує національна ідея. Ім'я їй - кон'юнктура. Все робиться з холодним, але по-звірячому диким, прорахунком. Комп'ютери - школам, інвалідам -візки, Медведчуку - відставку, Леоніду Деркачу - колишній округ Тігіпка, Кравченку - аграрну Херсонщину, Лазаренку - тюремну робу, Потебеньку - 20-й номер в списку КПУ, квіти - тільки тим жінкам, які за майбутнє.
...Віктор Ющенко знав, що його "пишуть". Розмовляючи по телефону, він давно уникає відвертості й "зайвості". Інша справа, чому він робить вигляд, що все це його обходить.
Віктор Ющенко знав, що його "пишуть", але для нього - це обов'язковий атрибут сучасності, що крізь це він мусить пройти. І він не здивувався, коли ця "компра" вихлюпнулася. Він просто ще раз переконався в тому, у чому у нього немає сумнівів. Як ви думаєте, чи може він ініціювати прослуховування своїх політичних опонентів за допомогою приватних комерційних структур? Фінансово - так. Але у Ющенка на обличчі написано, що йому просто не цікаво когось слухати. Може воно й варто було б, однак... ну, не цікаво, і все.
Це - не ідеалізація Ющенка. Навколо нього, даруйте, вештаються слизькі особи, які можуть і підслухати, і по-чорному "відпіарити", і почухати за вушком самого чорта. Недоліки й мінуси лідера "НУ" - на долоні, деякі газети та інтернет-сайти приділяють їм левову частку своїх шпальт. Але... див. цитату від Омельченка Не ми судді. Ми - констататори.
Сайту Всеукраїнського громадського руху "ЗА ДОБРОЧЕСНІСТЬ У ПОЛІТИЦІ" (www.nedovira.com.ua ) варто було б пошукати в своїх архівах записи розмови Віктора Медведчука, коли з посту прем'єра знімався Ющенко 26 квітня 2001 року. Гадається, ось тоді можна буде говорити про доброчесність. Недовіра, вона і є недовіра.
Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер правий коли каже, що Україна стане повноцінним суб'єктом європейської спільноти через років сорок. Він має рацію. Хоча, якби не це безнадійно втрачене десятиліття, він міг сказати - через тридцять, а може й двадцять. Ну, що ж, почекаємо. Всі кучми (в сенсі - шапки) рано чи пізно зносяться. В історичні музеї потрапляють по-справжньому рідкісні екземпляри.
