Справа про заборону

Це тільки філософи вважають, що ріку історії не можна повернути назад. Політики і судді Конституційного суду України (КСУ), як виявилося, думають інакше. 27 грудня 2001 р. КСУ ухвалив рішення у справі № 1-2/2001. Або, інакше кажучи, за конституційним поданням 139 народних депутатів про відповідність Основному закону указів Президії Верховної Ради України "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України" і "Про заборону діяльності Компартії України". Обидва документи були ухвалені і вступили в дію більше десяти років назад – відповідно 26 і 30 серпня 1991 р.

Путч під Чайковського

Вранці 19 серпня 1991 р. країна прокинулася під "Лебедине озеро". Всі канали телебачення і радіо інформували про створення Державного комітету з надзвичайного стану (рос. абревіатура – ГКЧП), "у зв'язку з неможливістю виконання президентом СРСР М.С. Горбачовим своїх обов'язків…". У «гекачухню» тоді ввійшли віце-президент, прем'єр-міністр, міністри внутрішніх справ і оборони, голова КДБ та інші не менш відповідальні товариші.

Це була відчайдушна спроба запобігти розвалу Союзу силою. Неможлива по суті і вульгарна по виконанню. Те, що путч не триватиме довго стало зрозуміло вже до обіду першого дня, коли проти нього рішуче виступила російська влада - насамперед, президент РРФСР Борис Єльцин. Жодна з союзних республік також прямо не підтримала неконституційне "наведення порядку". Але, слід зазначити, не всі і засудили...

В Україні, наприклад, однозначну оцінку тим подіям як заколоту дали тільки діячі опозиції - Народної Ради. У той же час Кабмін УРСР ухвалив постанову за підписом першого віце-прем'єра Костянтина Масика "Про створення тимчасової комісії по запобіганню надзвичайних ситуацій". У документі було написано якраз те, чого вимагали розпорядження ГКЧП: посилення дисципліни, охорона режимних об'єктів, в т.ч. радіо і телебачення, контроль за діяльністю ЗМІ і використанням розмножувальної техніки. Першочерговим завданням постало на порядок денний -- якомога швидше і організованіше відправити студентів на сільгоспроботи (треба розуміти так: щоб молодь, яка перемогла восени 1990-го на граніті Майдану Незалежності не плуталася під ногами).

"Секретно. Передати шифром"

Про те, що насправді відбувалося у ЦК КПУ і в обкомах в ті серпневі дні, ми, напевно, не дізнаємося ніколи. Більшість документів були знищені. Але, на щастя, збереглися деякі з них, наприклад, картка обліку вхідних секретних документів Львівського обкому - запис під № 47 від… 18.08.91, тобто ще напередодні оголошення надзвичайного стану. Путч готувався у Москві, але його виконували у Києві, Львові, Миколаєві, далі всюди…

"Секретно. Передати шифром. В.Матвеєв

Першим секретарям Кримського рескому, обкомів, Київського міськкому Компартії України

У зв'язку з введенням у ряді місцевостей країни надзвичайного стану Секретаріат ЦК рекомендує: оперативно зорієнтувати партійний актив, народних депутатів, керівників підприємств, колгоспів, радгоспів, організацій й установ на необхідність забезпечити спокій, твердий конституційний порядок і дисципліну, чітку, безперебійну роботу всіх підприємств, організацій і служб…

У цій обстановці найважливіше значення має припинення екстремістських настроїв, недопущення будь-яких протизаконних дій, які можуть викликати безладдя, громадську непокору, привести до кровопролиття. Будь-які демонстрації, мітинги, маніфестації, страйки повинні бути заборонені.

…Сьогодні ключовим питанням є збереження СРСР… Будь-які дії, направлені на підрив Союзу, порушення радянських законів, прояви регіонального егоїзму повинні припинятися негайно.

…Зорієнтуйте керівників засобів масової інформації на необхідність утриматись від публікації будь-яких матеріалів, які можуть дестабілізувати обстановку.

Секретаріат ЦК звертає увагу на те, що заходи, які приймаються керівництвом країни зі стабілізації обстановки і виходу з кризи, відповідають настроям переважної більшості трудящих і співзвучні з принциповою позицією Компартії України.

Секретаріат ЦК Компартії України, 19 серпня 1991 р."

В інший шифротелеграмі "українських комуністів" сказано ще конкретніше – "У зв'язку з введенням у країні надзвичайного стану найважливішою задачею партійних комітетів є сприяння Державному комітету з надзвичайного стану в СРСР. У всій практичній діяльності необхідно керуватися Конституцією і законами СРСР, документами, які видаються ГКЧП…".

Керівники партії чудово розуміли, що "на все приходить час розплати". І тому вже згадуваний Матвєєв, завідуючий загальним відділом ЦК, нині - народний депутат (КПУ), в "сов.секретному, екз. єдиний" акті свідчить про знищення вхідних шифротелеграм від 19 серпня від Вінницького, Волинського, Дніпропетровського та всіх інших обкомів КПУ.

Два укази й одна комісія

Через день після проголошення незалежності, 26 серпня 1991 р. Президія Верховної Ради (ПВР) на основі чинних тоді законів (п. 6 ст. 106 Конституції УРСР) прийняла указ про тимчасове припинення діяльності КПУ "до остаточного розслідування обставин, пов'язаних з подіями 19-21 серпня 1991 р.". МВС було наказано опечатати і взяти під охорону приміщення партійних комітетів, забезпечити збереження майна і документів.

У той же день парламент створив тимчасову комісію на чолі з депутатом Юрієм Гайсинським -- для перевірки діяльності посадових осіб, органів влади, управління, об'єднань і організацій у зв'язку з державним переворотом. Члени комісії виявили десятки найменувань документів, які свідчать про причетність керівництва КПУ до путчу або, принаймні, до безумовної підтримки дій і розпоряджень ГКЧП.

З висновків: "Вивчивши матеріали, які є в наявності, комісія встановила, що керівництво КПУ не тільки не відмежувалося і не засудило незаконно створений за участю керівників КПРС Державний комітет з надзвичайного стану, але і навпаки визнало правомірність створення цього комітету і підтримало його дії, направивши шифротелеграмою розпорядження Секретаріату ЦК КПУ партійним комітетам на місця з вимогою… керуватися у своїй практичній діяльності документами, які видавав ГКЧП, орієнтувало керівників ЗМІ на підтримку дій ГКЧП з тим, щоб ввести в оману чесних комуністів і всіх громадян України… Після провалу путчу співробітники партійних комітетів як у центрі, так і на місцях намагалися приховати свою участь у підтримці і реалізації рішень путчистів, проводили заходи щодо знищення документів, пов'язаних з їх антиконституційними діями…". Під документом стоять підписи голови комісії Гайсинського, депутатів Юрія Костенка, Івана Салія, Раїси Богатирьової, Віктора Шишкіна, Лариси Скорик і інших.

Якщо довести те, що відбувалося у чреві ЦК КПУ комісії було важко, то переконатися у публічній підтримці путчистів – навпаки. Партійні ЗМІ ("Радянська Україна", "Робітнича газета", "Сільські вісті", "Правда Украины" і сотні інших) всі три дні у повному обсязі друкували матеріали ГКЧП. Як вказувалося у довідці, підготовленій депутатами Бондарчуком, Зайко, Московкою, Правденком, навіть 22 серпня газети КПУ (крім "Сільських вістей") не визнали путч протизаконним.

30 серпня ПВР, посилаючись на виведення і на основі ч. 2 ст. 7 Конституції УРСР ("не допускається створення і діяльність партій, які ставлять за мету зміну шляхом насильства конституційного ладу…"), прийняла новий указ про остаточну заборону КПУ. Якби Генпрокуратура (до речі, очолювана тоді нинішнім фігурантом комуністичного партсписку Потебеньком) довела справу до логічного кінця, заборонивши Компартію ще і у судовому порядку... Але, на жаль, тогочасне керівництво країни, побоюючись обвинувачень у "полюванні на відьом", вважало це непотрібним і навіть шкідливим для молодої держави, яка тільки-но ставала на ноги.

У 1993 р. ПВР видала постанову, де чорним по білому було написано, що громадяни України, які поділяють комуністичні ідеї, можуть створювати партійні організації згідно з чинним законодавством. Через два місяці, у червні 1993 р. комуністи провели першу конференцію відновленої партії. А 18 жовтня 1994 р. Верховна Рада, очолювана Олександром Морозом, навіть проголосувала за скасування "заборонних" указів. Однак, через якісь, невідомі нам причини, спікер постанови так і не підписав, і вона в силу не вступила.

Голова суду не згоден із рішенням

23 січня 1997 р. 139 депутатів Верховної Ради внесли в КСУ подання про неконституційність указів. Розгляд почався тільки через два роки, а потім ще майже стільки ж суд не оприлюднював рішення. Треба розуміти, що зараз, напередодні виборчої кампанії, у самий раз…

"ПВР, визнавши наявність антиконституційної діяльності посадових осіб КПУ і заборонивши її, тим самим взяла на себе функції слідчих і судових органів, що суперечить конституційному принципу розділення функцій влади на законодавчу, виконавчу і судову…" (з рішення КСУ). Заборонена десять років тому КПУ була зареєстрована Мінюстом 22 липня 1991 р. і виходячи з цього суд вважає, що на момент путчу Компартія мала статус самостійної політичної організації і її програмні цілі і дії протягом трьох днів не суперечили Конституції УРСР.

Голосування з даного питання безпрецедентно хоч би тому, що голоси суддів розділилися. У меншості опинився… голова КСУ Віктор Скомороха. Після оприлюднення рішення він заявив, що не згодний з ним, "КСУ повинен був закрити провадження про невідповідність Основному закону заборони діяльності КПУ на основі непоінформованості КСУ з питань, які підняті у цьому поданні". Правовий аналіз законодавства, яке діяло в Україні, свідчить про відсутність на момент прийняття указів правових основ і органів для прийняття рішень, крім ПВР УССР. А заборона через суд, відзначає Скомороха, також була неможлива, оскільки "передбачений загальносоюзним законом судовий порядок ліквідації партій на території України не діяв, тому були відсутні правові підстави для звернення до суду".

Залишається нагадати, що рішення Конституційного суду є обов'язковим для виконання, остаточним і не може бути оскаржене.