Go, Ukes, Go! Потрійне диво Коротунчика Віллі
Четвер, 17 січня 2002, 11:52
Білл Мосієнко прожив відносно довге хокейне життя. В НХЛ він провів чотирнадцять сезонів, виступаючи за один з найстаріших клубів ліги "Чикаго Блекхоукс", який, утім, підпадає під визначення - одвічний середнячок. Жодного разу Мосієнко не ставав володарем Кубка Стенлі. Можна демонструвати чудову гру, бути зіркою, проте на заваді стоятиме... клуб, за який ти виступаєш. Чимало великих хокеїстів в автобіографії не мали рядка про Стенлі Кап через те, що з року в рік були віддані тій чи іншій команді, яка на певному етапі не могла похизуватися зірковою, "кубкоздатною" грою.
Згадаймо Білла Барилка, який за п'ять років виступів за "Торонто" чотири рази ставав переможцем найпрестижнішого хокейного трофею. Біллу Мосієнко в цьому сенсі так і не пощастило. "Чорні яструби" тричі - у 1934, 1938 і 1961 роках - завойовували головний хокейний трофей. Мосієнко ж виступав за команду з Чикаго протягом 1941-55 рр.
Не сповідуванні шляхи хокейного Господа. Одних він нагороджує перемогами, славою, інших... навпаки. Білл Мосієнко не належить ані до перших, ані до других. У своїй кар'єрі зірок з неба він не хапав, але та зірка, яку йому вдалося впіймати у далекому 1952-му й досі є недосяжною. Мосієнко встановив рекорд, який ніхто ось уже п'ятдесят років не може перевершити.
Уїльям Мосієнко народився у канадському Вінніпезі в 1921 році. Серед захоплень молодого Білла хокей займав особливе місце. На певному етапі життя він вирішив, що присвятить себе цій грі, а тому фактично з дев'ятирічногу віку наполегливо оволодівав її азами. Єдина проблема - вроджена вада ступні, що переслідувала його всю кар'єру хокеїста. Через неї він й "зав'язав" з грою, хоча ще міг виступати. Але це буде не скоро. В дев'ятнадцять років Білл уже грав за клуби Американської хокейної ліги. Грав він у спеціально виготовлених під його дещо кострубату ліву ногу, ковзанах.
Ми вже згадували, що Друга світова війна не обійшла стороною й НХЛ. У ту пору, коли вона розпочалася, Білл уже рахувався як гравець "Чикаго" й провів кілька важливих для себе матчів, однак змушений був зробити у хокеї перерву. Мосієнко був серед тих, кому довелося відслужити у 1942-43 роках. У бойових діях він, щоправда, участі не брав, служив у Квебеці, далеко від передової. На льодовий майданчик Білл повернувся у 43-му й одразу "заблищав". В тому сезоні у п'ятдесяти матчах він закинув 32 шайби й зробив 38 гольових передач. Повернення у хокей виявилося напрочуд вдалим.
Загалом В НХЛ Білл провів 710 матчів. Він закинув 258 шайб, віддав 282 результативних паси, й (увага) - за чотирнадцять років гри він "заробив" лише 22 хвилини штрафу! Це при тому, що є в хокеї гравці, яким достатньо протягом одного матчу перевершити цей показник Мосієнка. Однак облишмо мову цифр.
Його джентльменський стиль гри був помічений фактично відразу після того, як Білл повернувся у хокей, у 1945-му. Експерти НХЛ нагородили Мосієнка "регулярним" призом Леді Бінг, сиріч нагородою, яку щорічно дають гравцю, що продемонстрував не лише зразки лицарської поведінки на льоду, а й показав високий рівень хокейної майстерності. Серед досягнень Мосієнка, які не можна обійти увагою - членство у п'яти складах "Всіх зірок НХЛ" (1947, 1949, 1950, 1952 та 1953). У 1965-му Білла, який на той час уже повісив ковзани на цвях, "делеговано" в Зал хокейної слави.
Більшу частину своєї кар'єри Мосієнко провів у трійці разом з братами Дугом і Максом Бентлі. Грав він правого крайнього. Як відомо, Північна Америка просто хвора на назви. Кожна трійка нападників та двійка захисників отримують від журналістів свою назву. В нашому випадку в грі Дуга, Макса та Білла якийсь дотепник помітив щось таке, що йому нагадало те, як бігають... поні, молоді невеличкі кумедні жеребці. Писаки придивилися - й справді поні. Вся трійця невеличкого зросту, майданчиком пересувається наче короткими стрибками. То чому б і ні? Отже - "поні-лайн".
У ті часи Білл був одним з найшвидших "шайбістів" ліги. В 1950-му він навіть виграв "офіційні" змагання між гравцями НХЛ на швидкість бігу на ковзанах.
За свій невеличкий зріст (155 см) він отримав прізвисько Коротунчик Віллі. Інший би, може, образився, але не Мосієнко. Свій зріст він умів використовувати під час гри. Людині невеличкого зросту простіше обіграти захисників-гігантів, які переважно грають не ключкою, а корпусом, не в шайбу, а в груди чи спину суперника. Фьють - і чиясь агресивна кремезна маса "провалюється" повз "малюка", що вдало чкурнув від силового прийому. Фьють - і він уже біля воріт... Очевидці гри нашого Коротунчика казали, що на льоду він був просто таки віртуозом, що філігранно працював із ключкою, буквально - танцював. Ось цитата зі статті про Білла з газети "Вінніпег сан", яка, утім, побачила світ не так давно - у двотисячному році: "Його вміння опрацьовувати шайбу, немов фокусник, й допомогло йому здійснити хокейний подвиг, який навряд чи коли-небудь буде перевершено. Цього рекорду й досі не було б, якби Мосієнко не був справжнім віртуозом ключки й шайби".
От ми власне й підійшли до "хокейного подвигу" Уїльяма Мосієнко.
23 березня 1952 року. Останній матч регулярного чемпіонату. "Чорні яструби" проти "Нью-Йорк рейнджерс" на арені "Медісон сквер гарден". Команда з Чикаго перед третім періодом програє з рахунком 6:2. Все втрачено? Ні. Адже на льоду Коротунчик Віллі. Але не треба думати, що Мосієнко закинув п'ять шайб. Ні, він забив три, але за... 21 секунду. Порахуйте до двадцяти одного. Так буде значно простіше збагнути, що Мосієнко таки здійснив справжнє диво. Пересічна людина за цей час встигає прочитати третину сторінки якоїсь книги, пивоман - на спір випити півтора-два літра свого улюбленого напою, курець - три-чотири рази зятягнутися.
В хокеї хет-трик - не рідкість. Три шайби одним гравцем забивалися, приміром, за 1:02 (Карл Ліскомб з "Детройту" у 1938-му), за півтори хвилини тощо. Але рекорд Білла Мосієнка не перевершено до сих пір. Ніхто не зміг ще відчути в собі, в мозку, в кістках та м'язах, в нервових клітинах те, що того вечора відчув Коротунчик Біллі. А минуло як-не-як півстоліття - періоду, коли хокей розвивався у різних, так би мовити, напрямках та стилях, на різних континентах. Вочевидь не народилася та людина, яка зможе перевершити цей Біллів хокейний подвиг. Хоча хтозна, мо' росте собі хлопча, не знає.
Хтось може сказати, що Біллові просто пощастило. Може й так, але зазвичай щастить тому, хто на це заслуговує, хто може поєднати власний талан й кимось "подаровану" фортуну. Інша питання, хто спрямовує цей промінець фортуни...
Той матч "чорні яструби" виграли. Чемпіонами не стали, але гідно завершили сезон, що також вельми суттєво для вболівальників. Мосієнко того разу грав не з братами Бентлі, а з Гасом Боднером (ще один uke) та Джорджем Гі. Хтось підрахував, що у футболі при відставанні у чотири м'яча зрівняти рахунок можна в одному випадку (матчі) зі ста. В хокеї - з двадцяти, а то й менше. Тому тренери часто й навіть у ході матчу комбінують трійки з тією надією, що одна з них вдало у потрібний момент "вистрелить".
Перший гол Мосієнко забив низьким кистьовим кидком після пасу Боднера, який, увійшовши в зону "рейнджерів", й обігравши одного з захисників, отримав нагоду дати чудовий пас на хід нашому герою. (6:09 третього періоду). Та ж трійка нападників залишилася й на післягольове вкидання шайби в центрі ковзанки. Цю процедуру виграв Боднер. Граючи в пас в один дотик з Біллом, Гас увійшов у зону суперника. Коротунчик - трошки позаду від нього й праворуч. Він на якусь мить випередив оборону "рейнджерів" - передача йому. Кидок - шайба в сітці! На табло - 6:20 ігрового часу. І знову ця ж трійка залишається на майданчику. Навіщо її міняти? Хлопці за ці секунди не встигли захекатися, й більше того - упіймали хокейне щастя. Вони - в ударі. Отже Боднер знову на вкиданні. Й знову він його виграє. Цього разу в комбінації взяв участь й Джордж Гі. Кілька коротких пасів. Мосієнко вже біля воріт. Він знову у вигідній позиції. Пас. Кидок у верхній лівий кут... Гол! Дивимося на табло - 6:30. Ось так встановлюються рекорди!
Прикметно, що й після третього свого голу Мосієнко, Боднер ті Гі залишилися на майданчику. Гас знову виграв вкидання й через дев'ять секунд шайба від ключки Білла знову летіла у ворота суперника. Воротар Лорні Андерсон при цьому борсався на льоду й вірогідність голу була дуже велика. Але - о, прикросте! - шайба буквально в кількох сантиметрах пролетіла повз ворота.
Згодом "чорні яструби" ще двічі влучали у ворота спантеличеного "Нью-Йорку". То був останній матч голкіпера "рейнджерів". Згаданий нами Лорні був новачком й певно мав якісь плани стосовно свого місця в хокеї. Але так з тріском "спалити" себе ще нікому не вдавалося. Історія вже й не пригадує, чому того дня саме він захищав ворота команди з неофіційної столиці США. Певно основний кіпер був травмованим. Але не це суть важливо. Андерсон увійшов в історію, як людина, що "проковтнула" три голи за 21 секунду. Це також, даруйте, рекорд. Після того матчу Андерсон на льоду, ані в НХЛ, ані у інших лігах не з'являвся.
А що ж наш Білл? Після тієї дивовижної гри він ще з десяток років займався хокеєм. Кілька сезонів провів за "блекхоукс", а у 1955-у повернувся в рідне місто - у Вінніпег. Тут він до кінця п'ятдесятих грав за "Winnipeg Warriors", команду з Західної хокейної ліги, згодом тренував її. Ще через декілька років Мосієнко остаточно розпрощався з хокеєм. Він присвятив себе невеличкій справі - боулінг-клубу "П'ять кеглів". Нині цим закладом опікується син Уїльяма Брайан Мосієнко.
Вінніпег - наскрізь просякнуте любов'ю та пам'яттю до Віллі Мосієнка місто. Його ім'ям названа одна невеличка тутешня спортивна арена. Запитайте, у будь-якого жителя Вінніпега, де знаходяться "Mosienko Bowling Line" й обов'язково почуєте відповідь: Мейн-стріт (Головна вулиця), 1136. А неподалік від цього закладу, на "глухій" цегляній стіні одного з будинків намальована величезна, ні, просто таки приголомшлива за обсягом картина-графітті - усміхнений Мосієнко-старший, що тримає в руці три шайби.
В закладі, який Білл створив, навпроти доріжки №10 - також його зображення. Художник намалював Мосієнка таким, що кидком шайби розбиває заслін з кеглів.
"Я не впевнений, що батькові сподобалася б така увага, - розповідає Брайан. - Він був дуже скромний. Тато просто любив та поважав хокей. Однак кожен, хто бачив ці картини каже, що це найкращий прояв пам'яті про нього."
Білл Мосієнко помер у 1994 році, коли йому виповнилося 73. Помер, залишаючись відданим хокею. "Він отримував справжню насолоду від гри. Для нього не було нічого кращого, аніж грати, або, потягуючи з друзями пиво, говорити про хокей", - каже Брайан.
"Коли татові виповнилося шістдесят, він погодився взяти участь у турнірі ветеранів, що регулярно відбуваються в каліфорнійській Санта-Розі. До цього батько подібні запрошення ігнорував. Але того разу дав добро. Шістдесят років - не той вік, коли людина має молодечу силу та заповзяття. На ковзани батько не ставав як мінімум п'ять років. Але він таки вирішив спробувати. Тато запитав у мене, чи можна йому з нами трохи потренуватися (а ми тоді трохи грали з друзями). Я сказав, звичайно, ніхто не заперечуватиме, всі тільки - за. Скажу чесно, у нас були сумніви, що він зможе бігати з нам на рівних, однак ми помилилися. Його ковзани були настільки старі, що місцями навіть підгнили. Коли він їх одягав, йому хтось сказав: "Гей, Біллі, не можна у таких грати!" Але коли тато одягнув їх, він буквально взлетів, залишаючи позаду себе нас, молодих..."
"Я був малий, коли дід помер, - розповідає наймолодший з родини Мосієнків онук Білла Тейлор, - але я пам'ятаю, як ми разом дивилися хокей і він розповідав мені про тонкощі гри. Він часто приходив на мої тренування. Дивися й сміявся, як ми, по-дитячому, але заповзято, намагалися перевершити один одного фінтами, кидками та силовою боротьбою."
Про Тайлера кажуть, що він, маючи такого діда, не міг не народитися в ковзанах. У відповідь Мосієнко-молодший усміхається. У нього все попереду.
Тайлер народився у 1984 році. Й щойно почав відчувати смак великого хокею. Він виступає за команду "Kelowna Rockets" у WHL (Західна хокейна ліга). "На мені лежить велика відповідальність. Я знаю, хто мій дід і не маю права підвести його, - каже Тейлор. - Мені буде важко, але я хочу стати кращим... І вірю в це".
Канадський журналіст Райан Паєтт на сторінках "Вінніпег сан" одну з нещодавніх статей про Білла Мосієнка розпочав так: "Марті Максорлі (тут і нижче прізвища хокеїстів, які зараз грають в НХЛ - авт.) "двинув" ключкою по голові Дональда Брашера. Скотт Нідермайєр в стилі Максорлі атакував голову Пітера Уорелла у відповідь на удар ліктем. Брайан Марчмент намагався наскрізь проколоти суперзірку Пола Карію. Брайан Берард розпрощався з хокеєм і майже з оком від дикого кидка шайбою Маріанна Хосси. Й нарешті Ед Белфор потрапив у халепу, його заарештували, він запропонував поліцейським хабар у мільйон доларів, й в врешті-решт наригав на себе. В такі "буремні" дні легко забути хороших хлопців, які колись грали в хокей. Таких, як Білл Мосієнко..."
Згадаймо Білла Барилка, який за п'ять років виступів за "Торонто" чотири рази ставав переможцем найпрестижнішого хокейного трофею. Біллу Мосієнко в цьому сенсі так і не пощастило. "Чорні яструби" тричі - у 1934, 1938 і 1961 роках - завойовували головний хокейний трофей. Мосієнко ж виступав за команду з Чикаго протягом 1941-55 рр.
Не сповідуванні шляхи хокейного Господа. Одних він нагороджує перемогами, славою, інших... навпаки. Білл Мосієнко не належить ані до перших, ані до других. У своїй кар'єрі зірок з неба він не хапав, але та зірка, яку йому вдалося впіймати у далекому 1952-му й досі є недосяжною. Мосієнко встановив рекорд, який ніхто ось уже п'ятдесят років не може перевершити.
Уїльям Мосієнко народився у канадському Вінніпезі в 1921 році. Серед захоплень молодого Білла хокей займав особливе місце. На певному етапі життя він вирішив, що присвятить себе цій грі, а тому фактично з дев'ятирічногу віку наполегливо оволодівав її азами. Єдина проблема - вроджена вада ступні, що переслідувала його всю кар'єру хокеїста. Через неї він й "зав'язав" з грою, хоча ще міг виступати. Але це буде не скоро. В дев'ятнадцять років Білл уже грав за клуби Американської хокейної ліги. Грав він у спеціально виготовлених під його дещо кострубату ліву ногу, ковзанах.
Ми вже згадували, що Друга світова війна не обійшла стороною й НХЛ. У ту пору, коли вона розпочалася, Білл уже рахувався як гравець "Чикаго" й провів кілька важливих для себе матчів, однак змушений був зробити у хокеї перерву. Мосієнко був серед тих, кому довелося відслужити у 1942-43 роках. У бойових діях він, щоправда, участі не брав, служив у Квебеці, далеко від передової. На льодовий майданчик Білл повернувся у 43-му й одразу "заблищав". В тому сезоні у п'ятдесяти матчах він закинув 32 шайби й зробив 38 гольових передач. Повернення у хокей виявилося напрочуд вдалим.
Загалом В НХЛ Білл провів 710 матчів. Він закинув 258 шайб, віддав 282 результативних паси, й (увага) - за чотирнадцять років гри він "заробив" лише 22 хвилини штрафу! Це при тому, що є в хокеї гравці, яким достатньо протягом одного матчу перевершити цей показник Мосієнка. Однак облишмо мову цифр.
Його джентльменський стиль гри був помічений фактично відразу після того, як Білл повернувся у хокей, у 1945-му. Експерти НХЛ нагородили Мосієнка "регулярним" призом Леді Бінг, сиріч нагородою, яку щорічно дають гравцю, що продемонстрував не лише зразки лицарської поведінки на льоду, а й показав високий рівень хокейної майстерності. Серед досягнень Мосієнка, які не можна обійти увагою - членство у п'яти складах "Всіх зірок НХЛ" (1947, 1949, 1950, 1952 та 1953). У 1965-му Білла, який на той час уже повісив ковзани на цвях, "делеговано" в Зал хокейної слави.
Більшу частину своєї кар'єри Мосієнко провів у трійці разом з братами Дугом і Максом Бентлі. Грав він правого крайнього. Як відомо, Північна Америка просто хвора на назви. Кожна трійка нападників та двійка захисників отримують від журналістів свою назву. В нашому випадку в грі Дуга, Макса та Білла якийсь дотепник помітив щось таке, що йому нагадало те, як бігають... поні, молоді невеличкі кумедні жеребці. Писаки придивилися - й справді поні. Вся трійця невеличкого зросту, майданчиком пересувається наче короткими стрибками. То чому б і ні? Отже - "поні-лайн".
У ті часи Білл був одним з найшвидших "шайбістів" ліги. В 1950-му він навіть виграв "офіційні" змагання між гравцями НХЛ на швидкість бігу на ковзанах.
За свій невеличкий зріст (155 см) він отримав прізвисько Коротунчик Віллі. Інший би, може, образився, але не Мосієнко. Свій зріст він умів використовувати під час гри. Людині невеличкого зросту простіше обіграти захисників-гігантів, які переважно грають не ключкою, а корпусом, не в шайбу, а в груди чи спину суперника. Фьють - і чиясь агресивна кремезна маса "провалюється" повз "малюка", що вдало чкурнув від силового прийому. Фьють - і він уже біля воріт... Очевидці гри нашого Коротунчика казали, що на льоду він був просто таки віртуозом, що філігранно працював із ключкою, буквально - танцював. Ось цитата зі статті про Білла з газети "Вінніпег сан", яка, утім, побачила світ не так давно - у двотисячному році: "Його вміння опрацьовувати шайбу, немов фокусник, й допомогло йому здійснити хокейний подвиг, який навряд чи коли-небудь буде перевершено. Цього рекорду й досі не було б, якби Мосієнко не був справжнім віртуозом ключки й шайби".
 Три рекордні шайби |
23 березня 1952 року. Останній матч регулярного чемпіонату. "Чорні яструби" проти "Нью-Йорк рейнджерс" на арені "Медісон сквер гарден". Команда з Чикаго перед третім періодом програє з рахунком 6:2. Все втрачено? Ні. Адже на льоду Коротунчик Віллі. Але не треба думати, що Мосієнко закинув п'ять шайб. Ні, він забив три, але за... 21 секунду. Порахуйте до двадцяти одного. Так буде значно простіше збагнути, що Мосієнко таки здійснив справжнє диво. Пересічна людина за цей час встигає прочитати третину сторінки якоїсь книги, пивоман - на спір випити півтора-два літра свого улюбленого напою, курець - три-чотири рази зятягнутися.
В хокеї хет-трик - не рідкість. Три шайби одним гравцем забивалися, приміром, за 1:02 (Карл Ліскомб з "Детройту" у 1938-му), за півтори хвилини тощо. Але рекорд Білла Мосієнка не перевершено до сих пір. Ніхто не зміг ще відчути в собі, в мозку, в кістках та м'язах, в нервових клітинах те, що того вечора відчув Коротунчик Біллі. А минуло як-не-як півстоліття - періоду, коли хокей розвивався у різних, так би мовити, напрямках та стилях, на різних континентах. Вочевидь не народилася та людина, яка зможе перевершити цей Біллів хокейний подвиг. Хоча хтозна, мо' росте собі хлопча, не знає.
Хтось може сказати, що Біллові просто пощастило. Може й так, але зазвичай щастить тому, хто на це заслуговує, хто може поєднати власний талан й кимось "подаровану" фортуну. Інша питання, хто спрямовує цей промінець фортуни...
Той матч "чорні яструби" виграли. Чемпіонами не стали, але гідно завершили сезон, що також вельми суттєво для вболівальників. Мосієнко того разу грав не з братами Бентлі, а з Гасом Боднером (ще один uke) та Джорджем Гі. Хтось підрахував, що у футболі при відставанні у чотири м'яча зрівняти рахунок можна в одному випадку (матчі) зі ста. В хокеї - з двадцяти, а то й менше. Тому тренери часто й навіть у ході матчу комбінують трійки з тією надією, що одна з них вдало у потрібний момент "вистрелить".
 Лорні Андерсон безсилий. Перший гол великого хет-тріку. |
Прикметно, що й після третього свого голу Мосієнко, Боднер ті Гі залишилися на майданчику. Гас знову виграв вкидання й через дев'ять секунд шайба від ключки Білла знову летіла у ворота суперника. Воротар Лорні Андерсон при цьому борсався на льоду й вірогідність голу була дуже велика. Але - о, прикросте! - шайба буквально в кількох сантиметрах пролетіла повз ворота.
Згодом "чорні яструби" ще двічі влучали у ворота спантеличеного "Нью-Йорку". То був останній матч голкіпера "рейнджерів". Згаданий нами Лорні був новачком й певно мав якісь плани стосовно свого місця в хокеї. Але так з тріском "спалити" себе ще нікому не вдавалося. Історія вже й не пригадує, чому того дня саме він захищав ворота команди з неофіційної столиці США. Певно основний кіпер був травмованим. Але не це суть важливо. Андерсон увійшов в історію, як людина, що "проковтнула" три голи за 21 секунду. Це також, даруйте, рекорд. Після того матчу Андерсон на льоду, ані в НХЛ, ані у інших лігах не з'являвся.
 Віртуоз |
Вінніпег - наскрізь просякнуте любов'ю та пам'яттю до Віллі Мосієнка місто. Його ім'ям названа одна невеличка тутешня спортивна арена. Запитайте, у будь-якого жителя Вінніпега, де знаходяться "Mosienko Bowling Line" й обов'язково почуєте відповідь: Мейн-стріт (Головна вулиця), 1136. А неподалік від цього закладу, на "глухій" цегляній стіні одного з будинків намальована величезна, ні, просто таки приголомшлива за обсягом картина-графітті - усміхнений Мосієнко-старший, що тримає в руці три шайби.
В закладі, який Білл створив, навпроти доріжки №10 - також його зображення. Художник намалював Мосієнка таким, що кидком шайби розбиває заслін з кеглів.
"Я не впевнений, що батькові сподобалася б така увага, - розповідає Брайан. - Він був дуже скромний. Тато просто любив та поважав хокей. Однак кожен, хто бачив ці картини каже, що це найкращий прояв пам'яті про нього."
Білл Мосієнко помер у 1994 році, коли йому виповнилося 73. Помер, залишаючись відданим хокею. "Він отримував справжню насолоду від гри. Для нього не було нічого кращого, аніж грати, або, потягуючи з друзями пиво, говорити про хокей", - каже Брайан.
"Коли татові виповнилося шістдесят, він погодився взяти участь у турнірі ветеранів, що регулярно відбуваються в каліфорнійській Санта-Розі. До цього батько подібні запрошення ігнорував. Але того разу дав добро. Шістдесят років - не той вік, коли людина має молодечу силу та заповзяття. На ковзани батько не ставав як мінімум п'ять років. Але він таки вирішив спробувати. Тато запитав у мене, чи можна йому з нами трохи потренуватися (а ми тоді трохи грали з друзями). Я сказав, звичайно, ніхто не заперечуватиме, всі тільки - за. Скажу чесно, у нас були сумніви, що він зможе бігати з нам на рівних, однак ми помилилися. Його ковзани були настільки старі, що місцями навіть підгнили. Коли він їх одягав, йому хтось сказав: "Гей, Біллі, не можна у таких грати!" Але коли тато одягнув їх, він буквально взлетів, залишаючи позаду себе нас, молодих..."
 Той самий Тейлор Мосієнко |
Про Тайлера кажуть, що він, маючи такого діда, не міг не народитися в ковзанах. У відповідь Мосієнко-молодший усміхається. У нього все попереду.
Тайлер народився у 1984 році. Й щойно почав відчувати смак великого хокею. Він виступає за команду "Kelowna Rockets" у WHL (Західна хокейна ліга). "На мені лежить велика відповідальність. Я знаю, хто мій дід і не маю права підвести його, - каже Тейлор. - Мені буде важко, але я хочу стати кращим... І вірю в це".
Канадський журналіст Райан Паєтт на сторінках "Вінніпег сан" одну з нещодавніх статей про Білла Мосієнка розпочав так: "Марті Максорлі (тут і нижче прізвища хокеїстів, які зараз грають в НХЛ - авт.) "двинув" ключкою по голові Дональда Брашера. Скотт Нідермайєр в стилі Максорлі атакував голову Пітера Уорелла у відповідь на удар ліктем. Брайан Марчмент намагався наскрізь проколоти суперзірку Пола Карію. Брайан Берард розпрощався з хокеєм і майже з оком від дикого кидка шайбою Маріанна Хосси. Й нарешті Ед Белфор потрапив у халепу, його заарештували, він запропонував поліцейським хабар у мільйон доларів, й в врешті-решт наригав на себе. В такі "буремні" дні легко забути хороших хлопців, які колись грали в хокей. Таких, як Білл Мосієнко..."
