Звернення Андрія Шевченка до українських журналістів
Субота, 23 лютого 2002, 12:06
Життя футболіста-професіонала, як і життя будь-якої людини, підкоряється певним правилам. Вибираючи футбол своєю професією, я був готовий до того, що правила
ці в більшості своїй будуть визначатися кимось ще, окрім мене, - арбітрами, тренерами, керівниками клубу, партнерами по команді, а також - в чималій мірі
- пресою. Четверта влада в світі спорту нерідко висувається на перший план, що накладає на журналістів певну відповідальність.
Образливо, що в пошуках сенсації деякі репортери часом забувають: зірки спортивних арен - також люди. Так, сьогодні "Мілан" переживає не кращі свої дні. На те є як об'єктивні, так, мабуть, і суб'єктивні причини. Але ми як і раніше залишаємося КОМАНДОЮ, де характери і амбіції кожного гравця підgпорядковані перш за все колективному успіху. Багато Хто з моїх партнерів звернулися до італійських журналістів з проханням про розуміння і підтримку. Менше за все я думав, що мені доведеться апелювати з цього ж приводу до своїх земляків.
Популярним українським спортивним виданням (читайте газету "Команда" від 14 лютого 2002 року, прим. Ред) днями була опублікована, висмоктана з пальця "сенсація" про розкол, який, ніби, переживає "Мілан". Інформація з посиланням на статтю в одній з італійських газет побудована на сміхотворних висновках, за принципом "одна баба сказала". Розповсюджена в
електроних ЗМІ, вона викликала, м'яко кажучи, здивування не тільки у мене, але і у гравців, наставників "россо-нері", а також в італійських мас-медіа. Необгрунтовані, непрофесійні спроби знайти те, чого немає в житті, у більшості викликали лише усмішку. Але є і ті, хто ще вірить абсолютно всьому, що пишуть газети.
Неспокій друзів, близьких людей з надуманого мотиву вибиває з колії, заважає сконцентруватися. Шановні журналісти, це вже не за правилами, це, кажучи футбольною мовою, підкат ззаду. Образливо отримувати його від співвітчизників, чия думка мені, повірте, не байдуже.
Живучи і працюючи в Італії, я, проте, залишаюся українцем, громадянином своєї країни. Завжди прагнув своєю грою - в київському "Динамо", "Мілані" і збірній - працювати на зміцнення її міжнародного іміджу, приносити радість українським любителям футбола. І ніякі обставини не змінять цього мого прагнення. У відповідь мені хотілося б розраховувати якщо не на підтримку, то хоча б на елементарну повагу. Проте, у випадку з неперевіреною, недостовірною інформацією мова йде і про повагу до читача, повагу до своєї професії...
Андрій ШЕВЧЕНКО, нападаючий збірної України і
"Мілана"
Юрій КОРЗАЧЕНКО, прес-аташе Андрія Шевченка.
ці в більшості своїй будуть визначатися кимось ще, окрім мене, - арбітрами, тренерами, керівниками клубу, партнерами по команді, а також - в чималій мірі
- пресою. Четверта влада в світі спорту нерідко висувається на перший план, що накладає на журналістів певну відповідальність.
Образливо, що в пошуках сенсації деякі репортери часом забувають: зірки спортивних арен - також люди. Так, сьогодні "Мілан" переживає не кращі свої дні. На те є як об'єктивні, так, мабуть, і суб'єктивні причини. Але ми як і раніше залишаємося КОМАНДОЮ, де характери і амбіції кожного гравця підgпорядковані перш за все колективному успіху. Багато Хто з моїх партнерів звернулися до італійських журналістів з проханням про розуміння і підтримку. Менше за все я думав, що мені доведеться апелювати з цього ж приводу до своїх земляків.
Популярним українським спортивним виданням (читайте газету "Команда" від 14 лютого 2002 року, прим. Ред) днями була опублікована, висмоктана з пальця "сенсація" про розкол, який, ніби, переживає "Мілан". Інформація з посиланням на статтю в одній з італійських газет побудована на сміхотворних висновках, за принципом "одна баба сказала". Розповсюджена в
електроних ЗМІ, вона викликала, м'яко кажучи, здивування не тільки у мене, але і у гравців, наставників "россо-нері", а також в італійських мас-медіа. Необгрунтовані, непрофесійні спроби знайти те, чого немає в житті, у більшості викликали лише усмішку. Але є і ті, хто ще вірить абсолютно всьому, що пишуть газети.
Неспокій друзів, близьких людей з надуманого мотиву вибиває з колії, заважає сконцентруватися. Шановні журналісти, це вже не за правилами, це, кажучи футбольною мовою, підкат ззаду. Образливо отримувати його від співвітчизників, чия думка мені, повірте, не байдуже.
Живучи і працюючи в Італії, я, проте, залишаюся українцем, громадянином своєї країни. Завжди прагнув своєю грою - в київському "Динамо", "Мілані" і збірній - працювати на зміцнення її міжнародного іміджу, приносити радість українським любителям футбола. І ніякі обставини не змінять цього мого прагнення. У відповідь мені хотілося б розраховувати якщо не на підтримку, то хоча б на елементарну повагу. Проте, у випадку з неперевіреною, недостовірною інформацією мова йде і про повагу до читача, повагу до своєї професії...
Андрій ШЕВЧЕНКО, нападаючий збірної України і
"Мілана"
Юрій КОРЗАЧЕНКО, прес-аташе Андрія Шевченка.
