Київ: президентське правління триватиме?
Понеділок, 18 березня 2002, 10:29
Відразу після чудодійного повернення Омельченка до власного службового кабінету на Хрещатику, 36 виникло питання: ціною яких домовленостей київському міському голові пощастило змінити президентський гнів на ласку? Відповідь на це запитання, очевидно, дає Статут Києва, щойно затверджений за основу сесією Київради (проект його доповідав сам міський голова й за сумісництвом - президентський намісник Омельченко).
Не будемо аналізувати тут преамбули й усіх 80 статей цього документу. Зупинимося на ключовій статті 20-й під назвою "Статус Київського міського голови". Ось як вона звучить: "Київський міський голова є головною посадовою особою територіальної громади міста Києва і за посадою очолює виконавчий орган Київської міської ради - Київську міську державну адміністрацію".
Це означає - справжнього підконтрольного депутатам виконавчого комітету Київради (можливість його утворення передбачено чинним законом про столицю) так і не буде. Реальну владу в місті далі здійснюватиме президентська вертикаль на чолі з намісником Банкової. А виборна посада Київського міського голови залишатиметься для цього намісника доважком, який даватиме право головувати ще й на сесіях Київради.
Отже, самостійним політичним амбіціям Омельченка, які, кажуть, сягали не лише вулиці Грушевського, але й самої Банкової, покладено край. Це, зрештою, видно і з тональності нещодавніх виступів Олександра Олександровича.
Київський мер то в лоялістському запалі вимагав зняти з реєстрації Мороза за агітаційний фільм на УТ-1 (навіть вічний суперник Омельченка Медведчук не забажав взяти участі в цій надто вже брудній кампанії); то брутально висловлювався на адресу Юлії Тимошенко після горезвісних "дебатів" на ICTV.
Але в обмін на відмову від зазіхань на Грушевського й Банкову Хрещатик таки, схоже, було залишено в безроздільному володінні київського міського начальника. Відбувся й "джентльменський" поділ адмінресурсу - установи центрального підпорядкування рясніють поліграфічними виробами блоку "ЗаЄдУ", натомість усі заклади міського підпорядкування (аж до комерційних кіосків) прикрашено парсунами Олександра Олександровича й очолюваного ним блоку "Єдність".
Але чи є цей поділ сфер впливу стійким? І чи не захоче в майбутньому Банкова повернутися до питання про заміну надто вже яскравого київського намісника на якогось непримітного і слухняного "шовкуна"? Ухваленим за основу Статутом Києва, який фактично зводить нанівець поняття міського самоврядування і пролонгує президентське правління в столиці, сам Омельченко дав Кучмі всі карти для такого кроку.
NB: Про те, як би Фрейд витлумачив вітчизняні політичні скандали, як використовують соціологію, щоб "мочити" Ющенка, чому Кучма соромиться "За ЄдУ", які наслідки матиме тимчасова відпустка Омельченка, читайте в новому політичному проекті П.П.П.
Не будемо аналізувати тут преамбули й усіх 80 статей цього документу. Зупинимося на ключовій статті 20-й під назвою "Статус Київського міського голови". Ось як вона звучить: "Київський міський голова є головною посадовою особою територіальної громади міста Києва і за посадою очолює виконавчий орган Київської міської ради - Київську міську державну адміністрацію".
Це означає - справжнього підконтрольного депутатам виконавчого комітету Київради (можливість його утворення передбачено чинним законом про столицю) так і не буде. Реальну владу в місті далі здійснюватиме президентська вертикаль на чолі з намісником Банкової. А виборна посада Київського міського голови залишатиметься для цього намісника доважком, який даватиме право головувати ще й на сесіях Київради.
Отже, самостійним політичним амбіціям Омельченка, які, кажуть, сягали не лише вулиці Грушевського, але й самої Банкової, покладено край. Це, зрештою, видно і з тональності нещодавніх виступів Олександра Олександровича.
Київський мер то в лоялістському запалі вимагав зняти з реєстрації Мороза за агітаційний фільм на УТ-1 (навіть вічний суперник Омельченка Медведчук не забажав взяти участі в цій надто вже брудній кампанії); то брутально висловлювався на адресу Юлії Тимошенко після горезвісних "дебатів" на ICTV.
Але в обмін на відмову від зазіхань на Грушевського й Банкову Хрещатик таки, схоже, було залишено в безроздільному володінні київського міського начальника. Відбувся й "джентльменський" поділ адмінресурсу - установи центрального підпорядкування рясніють поліграфічними виробами блоку "ЗаЄдУ", натомість усі заклади міського підпорядкування (аж до комерційних кіосків) прикрашено парсунами Олександра Олександровича й очолюваного ним блоку "Єдність".
Але чи є цей поділ сфер впливу стійким? І чи не захоче в майбутньому Банкова повернутися до питання про заміну надто вже яскравого київського намісника на якогось непримітного і слухняного "шовкуна"? Ухваленим за основу Статутом Києва, який фактично зводить нанівець поняття міського самоврядування і пролонгує президентське правління в столиці, сам Омельченко дав Кучмі всі карти для такого кроку.
NB: Про те, як би Фрейд витлумачив вітчизняні політичні скандали, як використовують соціологію, щоб "мочити" Ющенка, чому Кучма соромиться "За ЄдУ", які наслідки матиме тимчасова відпустка Омельченка, читайте в новому політичному проекті П.П.П.
