Технології СДПУ(О) . Перон "поїде" - вагон залишиться
Вівторок, 19 березня 2002, 13:52
Загадкове зникнення вагончика "Народної платформи" в комплекті з охоронцем зі столичного вокзалу, пригадується, викликало великий переполох у поборників свободи слова. Телеканал "Інтер", чиїм інтелектуальним продуктом і є передача "Народна платформа", пригрозив невідомим зловмисникам журналістським розслідуванням, а голова профільного парламентського комітету Олександр Зінченко в тому самому незалежному ефірі звинуватив душителів "вільного мікрофона" у брутальному наступі на право журналістів чесно виконувати свій професійний обов'язок.
Кого більше злякалися "душителі" - невідомо, але "кляп" з мікрофона зняли, й автор проекту Олександр Пилипець рушив "платформою" в маси - для чесного виконання обов'язку. На рівні теорії ідея й справді була благородна.
"Платформа" від "Інтеру" прибуває на зупинку "народ". Мікрофон передає думку людей: кого і чому вони волевиявлять 31 березня. Причому, на відміну від несправного телефона, передає зі стовідсотковою точністю: цього вимагає заявлений "жанр" - незалежне дослідження політичних симпатій виборців.
На практиці, крім кількох останніх передач, усе має інший вигляд. Напевно, навіть не дуже уважний глядач помітив дивний перекіс телекамер "платформи". Чомусь об'єктив виловлює телегенічних симпатиків лише кількох політичних сил. Решта, за образним висловом Аркадія Райкіна, - "у сні побачиш, не проснешся". Здається, це той випадок, коли фахова майстерність телеколег поза сумнівом. На відміну від їхньої чесності.
Дуже цікава виходить картина. До мікрофона з табличкою "СДПУ (о) прилипають "пухнасті і білі": як правило, впевнені і молоді, з доброю дикцією і "цицеронівською" красномовністю. Дивишся - і навіть душа співає: яке майбутнє у партії з такими прихильниками!
А це старі й розлючені, з неестетично витріщеними очима й перекривленими вустами ... Зрозуміло, "аудиторія" "КПУ": з таким електоратом тільки у "світле завтра" можна заїхати.
Ось знову пристойна публіка: і без таблички вгадуєш натхненних ідеями "За ЄдУ". Щось жіночка нескладно лепече: "СПУ". А тут у кадрі найживописніший "кадр". Наче не "Народна платформа", а екранізація Горьківського "На дні". Так і є. Вільний громадянин "Нашої України" - бомж, власною кудлатою персоною. Ще один мружить очі: "Я за, е-е... Віктора Ющенка..." А в цього така "мармиза", що навіть через телеекран "амбре" просочується. І як об'єктив від "випару" не затуманився? Але ефект чудовий: не "Наша Україна", а "колектор". Із психології найвищий бал...
Хоча не тільки громадяни певної соціальної орієнтації претендують перед мікрофоном "НП" на "нашоукраїнство". Це для професіоналів усе-таки примітивно. Є естетичніші екземпляри. Наприклад, цілком умитий і навіть причесаний молодик так агітує "за Ющенка": "Десять років показали, що Україна сама не може. Вона повинна під кимось ходити. І Ющенко хоче, щоб над нами була Америка..." Зворушливий цей збіг оцінок на "Інтері", що, без сумніву, свідчить про розквіт на ньому свободи слова: спочатку московський "українолюб" Михайло Леонтьєв відкрив нам очі на "американського підкаблучника Ющенку", а тепер і цей "прихильник" лідера "НУ" виявив "глибоку обізнаність" у його планах.
Утім, Віктору Андрійовичу ще пощастило. Його електоральні бомжі та інша поважна публіка засвічуються усе ж на тлі таблички з "Нашою Україною". А є політики, яких підтримувати язик не розв'язується навіть під великою "мухою". Тим більше чомусь до останніх днів не вдавалося згадати певні партії "всує" у стані тверезості. Або в них зовсім немає прихильників, що знову-таки підтверджує "замовний" характер соціологічних досліджень, або "Народна платформа" чесно фільтрує народний голос?
Відповісти на ці запитання допомагають читачі, які брали участь в експерименті телеканалу "Інтер".
- Через свою наївність я вважав, що так звана "Народна платформа" справді народна, - пише житомирянин Соловйов. До, речі, колишній депутат Житомирської міськради. - Але прозріння настало дуже швидко... З'ясовується, в нас у виборах беруть участь усього кілька партій. Іншими просто нехтують...
22 лютого "Народна платформа" побувала в Житомирі. І я вирішив перевірити, чи підверджуються мої підозри про подвійні стандарти, чи ні. Я не перебуваю в жодній партії, але симпатизую двом: "Яблуку" і "Блоку Юлії Тимошенко". Підійшовши до мікрофона "НП", я запропонував підтримати тих, хто реально і конкретно своєю роботою приніс користь Україні. Виступав я під табличкою "БЮТ", хоча, повторюю, не є членом жодної партії.
Але... 24 лютого "платформа" продемонструвала виступи прихильників знову-таки тієї самої "чудової сімки". Решта - відсутні за "ненаявністю". Все правильно. Хто платить, той і замовляє музику. Той і вирішує, кого пускати, а кого ні до ефіру, кого слухати і дивитися, а кого взагалі не згадувати.
Хоч як це дивно, але Соловйову також пощастило. Принаймні він поспілкувався з мікрофоном. А ось Руслана P. і до нього не допустили:
- Старанно розкручена "Народна платформа" доїхала і до Миколаєва. Ну, подумалось, нарешті вільний у своєму виборі громадянин може знайти вільний мікрофон. Прямую до таблички з опозиційною назвою. Еге ж, розігнався. "Ви знаєте, нічого не вийде,- розвели руками демократичні журналісти з телеканалу.- Плівка скінчилася". А тим часом симпатики ПЗУ, Наталі Вітренко, блоку "За єдину Україну!", СДПУ(о) та ще кількох політичних суб'єктів відводили душу біля сусідніх мікрофонів.
Я, можливо, і повірив би, але як людина, що має до виборів досить пряме відношення (був раніше і буду 31 березня спостерігачем на дільниці), чудово розумію: "немає плівки" - один з елементів виборчої технології. Думаю, їх багато. Вистачить плівки - мікрофон зіпсується. Працюватиме мікрофон - ножиці під рукою... "Народна платформа" широка - для творчості й імпровізації.
А ось як намагався прорватися до ефіру киянин Геннадій Гребенюк. Великий прихильник "справжнього діла, а не порожніх слів", він необачно одягнув нове пальто і не ховав виразно інтелектуального погляду за бомжацьким фінгалом.
Через те довго був "непомічений" у черзі до "Нашої України". Його настирливу присутність намагалися знівелювати наявністю "конкурентів" всередині самих симпатиків Віктора Ющенка. Але пан Гребенюк виявив наполегливість: прийшов удруге і втретє. Нарешті його "обласкали" увагою. І навіть мікрофон не зіпсувався. Очевидно, спрацювали "ножиці": своєї пристрасної промови Геннадій Павлович не почув. Зате побачив заїкуватого дідка, який двома кострубатими фразами витіснив його з ефірного часу.
Таких прикладів дуже багато. Але, мабуть, суть "технології" не таємниця для керівництва "Інтера". Бо чому раптом Олександр Зінченко, людина не чужа для телеканалу - почесний його президент, вимагає, щоб у процесі теледебатів, у яких братиме участь його партія, і відразу після них "не повинно бути зовнішніх включень і коментарів (наприклад, опитування експертів або інтерв'ю у перехожих на вулицях, у яких вони висловлюють свої оцінки дебатів та їхніх учасників)?
Напевно, тому, що у всіх "незалежних" ефірів стиль "чесного виконання професійних обов'язків" зводиться до одного. Того, проти чого протестує наш парламентський захисник вільного слова.
Профанація свободи - гірша й підліша річ, ніж наступ на саму свободу. Принаймні в останньому прозоріші схеми й чіткіший поділ: жертва й інформаційний насильник.
"Вагончик тронется, перон останется", - співала героїня колись популярного телефільму. У нинішній ситуації її пісня мала б зовсім інший приспів: "Платформа тронется, вагон останется, вагон останется, народ останется..." Дай Боже, щоб не з "носом".
Кого більше злякалися "душителі" - невідомо, але "кляп" з мікрофона зняли, й автор проекту Олександр Пилипець рушив "платформою" в маси - для чесного виконання обов'язку. На рівні теорії ідея й справді була благородна.
"Платформа" від "Інтеру" прибуває на зупинку "народ". Мікрофон передає думку людей: кого і чому вони волевиявлять 31 березня. Причому, на відміну від несправного телефона, передає зі стовідсотковою точністю: цього вимагає заявлений "жанр" - незалежне дослідження політичних симпатій виборців.
На практиці, крім кількох останніх передач, усе має інший вигляд. Напевно, навіть не дуже уважний глядач помітив дивний перекіс телекамер "платформи". Чомусь об'єктив виловлює телегенічних симпатиків лише кількох політичних сил. Решта, за образним висловом Аркадія Райкіна, - "у сні побачиш, не проснешся". Здається, це той випадок, коли фахова майстерність телеколег поза сумнівом. На відміну від їхньої чесності.
Дуже цікава виходить картина. До мікрофона з табличкою "СДПУ (о) прилипають "пухнасті і білі": як правило, впевнені і молоді, з доброю дикцією і "цицеронівською" красномовністю. Дивишся - і навіть душа співає: яке майбутнє у партії з такими прихильниками!
А це старі й розлючені, з неестетично витріщеними очима й перекривленими вустами ... Зрозуміло, "аудиторія" "КПУ": з таким електоратом тільки у "світле завтра" можна заїхати.
Ось знову пристойна публіка: і без таблички вгадуєш натхненних ідеями "За ЄдУ". Щось жіночка нескладно лепече: "СПУ". А тут у кадрі найживописніший "кадр". Наче не "Народна платформа", а екранізація Горьківського "На дні". Так і є. Вільний громадянин "Нашої України" - бомж, власною кудлатою персоною. Ще один мружить очі: "Я за, е-е... Віктора Ющенка..." А в цього така "мармиза", що навіть через телеекран "амбре" просочується. І як об'єктив від "випару" не затуманився? Але ефект чудовий: не "Наша Україна", а "колектор". Із психології найвищий бал...
Хоча не тільки громадяни певної соціальної орієнтації претендують перед мікрофоном "НП" на "нашоукраїнство". Це для професіоналів усе-таки примітивно. Є естетичніші екземпляри. Наприклад, цілком умитий і навіть причесаний молодик так агітує "за Ющенка": "Десять років показали, що Україна сама не може. Вона повинна під кимось ходити. І Ющенко хоче, щоб над нами була Америка..." Зворушливий цей збіг оцінок на "Інтері", що, без сумніву, свідчить про розквіт на ньому свободи слова: спочатку московський "українолюб" Михайло Леонтьєв відкрив нам очі на "американського підкаблучника Ющенку", а тепер і цей "прихильник" лідера "НУ" виявив "глибоку обізнаність" у його планах.
Утім, Віктору Андрійовичу ще пощастило. Його електоральні бомжі та інша поважна публіка засвічуються усе ж на тлі таблички з "Нашою Україною". А є політики, яких підтримувати язик не розв'язується навіть під великою "мухою". Тим більше чомусь до останніх днів не вдавалося згадати певні партії "всує" у стані тверезості. Або в них зовсім немає прихильників, що знову-таки підтверджує "замовний" характер соціологічних досліджень, або "Народна платформа" чесно фільтрує народний голос?
Відповісти на ці запитання допомагають читачі, які брали участь в експерименті телеканалу "Інтер".
- Через свою наївність я вважав, що так звана "Народна платформа" справді народна, - пише житомирянин Соловйов. До, речі, колишній депутат Житомирської міськради. - Але прозріння настало дуже швидко... З'ясовується, в нас у виборах беруть участь усього кілька партій. Іншими просто нехтують...
22 лютого "Народна платформа" побувала в Житомирі. І я вирішив перевірити, чи підверджуються мої підозри про подвійні стандарти, чи ні. Я не перебуваю в жодній партії, але симпатизую двом: "Яблуку" і "Блоку Юлії Тимошенко". Підійшовши до мікрофона "НП", я запропонував підтримати тих, хто реально і конкретно своєю роботою приніс користь Україні. Виступав я під табличкою "БЮТ", хоча, повторюю, не є членом жодної партії.
Але... 24 лютого "платформа" продемонструвала виступи прихильників знову-таки тієї самої "чудової сімки". Решта - відсутні за "ненаявністю". Все правильно. Хто платить, той і замовляє музику. Той і вирішує, кого пускати, а кого ні до ефіру, кого слухати і дивитися, а кого взагалі не згадувати.
Хоч як це дивно, але Соловйову також пощастило. Принаймні він поспілкувався з мікрофоном. А ось Руслана P. і до нього не допустили:
- Старанно розкручена "Народна платформа" доїхала і до Миколаєва. Ну, подумалось, нарешті вільний у своєму виборі громадянин може знайти вільний мікрофон. Прямую до таблички з опозиційною назвою. Еге ж, розігнався. "Ви знаєте, нічого не вийде,- розвели руками демократичні журналісти з телеканалу.- Плівка скінчилася". А тим часом симпатики ПЗУ, Наталі Вітренко, блоку "За єдину Україну!", СДПУ(о) та ще кількох політичних суб'єктів відводили душу біля сусідніх мікрофонів.
Я, можливо, і повірив би, але як людина, що має до виборів досить пряме відношення (був раніше і буду 31 березня спостерігачем на дільниці), чудово розумію: "немає плівки" - один з елементів виборчої технології. Думаю, їх багато. Вистачить плівки - мікрофон зіпсується. Працюватиме мікрофон - ножиці під рукою... "Народна платформа" широка - для творчості й імпровізації.
А ось як намагався прорватися до ефіру киянин Геннадій Гребенюк. Великий прихильник "справжнього діла, а не порожніх слів", він необачно одягнув нове пальто і не ховав виразно інтелектуального погляду за бомжацьким фінгалом.
Через те довго був "непомічений" у черзі до "Нашої України". Його настирливу присутність намагалися знівелювати наявністю "конкурентів" всередині самих симпатиків Віктора Ющенка. Але пан Гребенюк виявив наполегливість: прийшов удруге і втретє. Нарешті його "обласкали" увагою. І навіть мікрофон не зіпсувався. Очевидно, спрацювали "ножиці": своєї пристрасної промови Геннадій Павлович не почув. Зате побачив заїкуватого дідка, який двома кострубатими фразами витіснив його з ефірного часу.
Таких прикладів дуже багато. Але, мабуть, суть "технології" не таємниця для керівництва "Інтера". Бо чому раптом Олександр Зінченко, людина не чужа для телеканалу - почесний його президент, вимагає, щоб у процесі теледебатів, у яких братиме участь його партія, і відразу після них "не повинно бути зовнішніх включень і коментарів (наприклад, опитування експертів або інтерв'ю у перехожих на вулицях, у яких вони висловлюють свої оцінки дебатів та їхніх учасників)?
Напевно, тому, що у всіх "незалежних" ефірів стиль "чесного виконання професійних обов'язків" зводиться до одного. Того, проти чого протестує наш парламентський захисник вільного слова.
Профанація свободи - гірша й підліша річ, ніж наступ на саму свободу. Принаймні в останньому прозоріші схеми й чіткіший поділ: жертва й інформаційний насильник.
"Вагончик тронется, перон останется", - співала героїня колись популярного телефільму. У нинішній ситуації її пісня мала б зовсім інший приспів: "Платформа тронется, вагон останется, вагон останется, народ останется..." Дай Боже, щоб не з "носом".
