Гра в "дурня"

275 переглядів
Вівторок, 19 березня 2002, 15:03
Відомий медіа-олігарх Вадим Рабінович вважає, що все продається і все купується – від репутації до довідки з психіатричної лікарні

Непогано вивчивши біографію Рабіновича, в т.ч. в белетристичному вигляді (книга Юргена Ротта "Олігарх"), не можу позбутися думки, що це вже було, було, було… передусім, в дешевих м'якообгорткових романах. Бо, порівнюючи факти, що приводяться Вадимом Зиновійовичем, з вже відомими, приходиш до висновку, що немає нічого більш непередбачуваного, ніж його реальна біографія. Його землячка, народний депутат Інна Богословська в інтерв'ю газеті "Сьогодні" сказала – "…Рабінович – це людина-блеф . Більшого професіонала в справі створення легенди навколо свого імені в Україні не існує".

Факти. В 1984 р. майстер ремонтно-будівельного управління м. Богодухова Вадим Рабінович був засуджений судовою колегією у кримінальних справах Харківського обласного суду до 14 років позбавлення волі. Йому інкримінувалася ст. 165 КК УРСР – "Зловживання владою або службовим становищем", або, "умисне, з корисливих мотивів, особистої зацікавленості використання посадовцем влади або становища". Разом з помічниками Рабінович завдав збитку державі на суму близько півмільйона карбованців.

Коментарі. За негуманних комуністичних часів за таке загрожувала "вишка", тобто виняткова міра покарання. Але, на щастя, обійшлося. Наш герой отримав те, що отримав. Але це трапилося вже у фіналі історії, яка тягнулася майже чотири роки.

Злодій або "псих"?

Зрозуміло, що заповзятлива молода людина хотіла уникнути вищої міри. Тепер він говорить, що на заході дають нагороди за те, за що його судили. Не будемо вдаватися в дискусію, правильно чи ні він вчинив, продаючи громадянам втридорога дефіцитні товари. Адже не був Рабінович цивілізованим цеховиком. Він не шив джинси, не клепав пасків, не годував людей смачними пиріжками. В апологетичній книжці і з численних інтерв'ю можна дізнатися лише те, що він мав відношення до виробництва кришталевих чарок. Але реальні гроші заробляв на перепродажі вкрадених будівельних матеріалів. В цьому і розкрився його кримінальний талант.

"Вишка" йому загрожувала насправді. І тоді Рабінович ухвалює єдино-можливе для себе рішення: він починає косити під "психа". Батьки написали в прокуратуру листа, що унаслідок перенесеного в дитинстві вірусного захворювання (енцефаліту) їх син, м'яко кажучи, неадекватний. Мовляв, навіть з автодорожнього інституту його вигнали за "аморалку": складав на парах нецензурні кросворди…

В цей час Вадим Рабінович, що вже сидить в СІЗО, заводить собі товстий зошит і заповнює його безглуздими формулами, уривками слів і іншою нісенітницею. Більш того, він всіляко удає велику цінність зошита, ніколи з ним не розлучається і навіть …миється з ним в тюремній лазні. Прокурору, врешті-решт, набридли "мистецтва" звинуваченого і він спитав: чи немає в нього яких-небудь скарг. Тут і настала зоряна година Рабіновича: даруйте, мовляв, мені "ніколи", я зайнятий важливими науковими розрахунками…

Пояснення Рабіновича, що наводяться в книзі Ротта, наївні і розраховані на непосвячених. Передусім, тих, хто незнайомий зі звичаями, що панують в радянських СІЗО і в'язницях – "…У мене намагалися вкрасти ці зошити. Проте я беріг їх в надійному місці, щоб всі відчули, якими важливими вони для мене є".

Прокоментую коротко. Якби наглядачі дійсно хотіли вилучити "праці", то зробили б це без щонайменших зусиль. Оскільки: а) в камері ніколи не вимикається світло і контролеру не складає труднощів бачити, хто чим зайнятий вдень і вночі; б) серед сусідів по камері, і на це вказує сам Рабінович, обов'язково знаходився інформатор (стукач, "квочка"), для адміністрації СІЗО не було секретом, де саме знаходяться "надійні місця" того або іншого "психа", і, нарешті, в) під час т.зв. тривоги всі речі, матраци перетрушувалися і тому зошити були б вилучені. Тільки в цьому не було ніякої необхідності. Дуже очевидним був корисливий характер злочинів, звершених Рабіновичем. І дуже примітивною - гра в хворого.

З рогатки – "Маршалу Устінову. Особисто"

Спроба уникнути покарання шляхом потрапляння в "дурку" - дуже важливий момент для розуміння істинної людської природи Вадима Рабіновича. Будь-який колишній дисидент – самвидавовець, український націоналіст, сіоніст, кримський татарин, греко-католик, баптист-"розкольник" - підтвердить, що не раз проходив примусову психіатричну експертизу. Головним завданням будь-якої нормальної людини, що потрапила за грати, було бажання довести ненормальність того, що відбувається. І, природно, вони зверталися до здорового глузду, до своєї абсолютної нормальності. Наприклад, після однієї з психіатричних експертиз в особистій справі одного з українських дисидентів з'явився запис: "маніакально чесний".

Здоровий, поважаючий себе чоловік не міг піти на те, щоб обмовити себе, прикинутися "поганим", щоб таким чином скоротити собі термін. І лише карні злочинці йшли на те, щоб вижити будь-яким способом, навіть шляхом "канать під психа". Чи може нормальна людина, віряча в свою правоту, багато місяців принижуватися, зображати тваринне?...

Проте, Рабіновича перевели в найближчу до СІЗО, 15-у харківську психіатричну лікарню. Експертиза показала – страждає на психічне захворювання у формі шизофренії. Отже, непідсудний, бо не розуміє, що творить". Тому підлягає не покаранню, а лікуванню в психіатричній лікарні загального типу. Слідство, що витратило немало часу на розплутування тіньових схем ушлого розкрадача, з таким висновком не погодилося.

Потім була знаменита столична "Павловка". І тут, увійшовши в раж, Рабінович зміг переконати комісію їхніх професорів, що страждає параноїдальною шизофренією. З фантазією у Вадима Зиновійовича, і події недавнього часу це підтверджують, завжди було добре. "Хворий" виготовив рогатку і за її допомогою запустив з вікна лікарні лист маршалу Радянського союзу, міністру оборони Дмитру Устінову. В ньому він просить про зустріч. Мовляв, має важливу конфіденційну інформацію – "Завдяки цьому відкриттю, ми зможемо обійтися без ракет, танків, гармат і взагалі без інших наук. Прошу вас відвідати мене. Проте ви повинні знати, що вороги підступні і можуть прийняти ваш вигляд. Щоб уникнути цього, раджу вам тримати в якості умовного знака в одній руці ковбасу, а в іншій – банан". Свою адресу Рабінович написав навдивовижу точно: психіатрична лікарня ім. Павлова, Київ, третє ліжко праворуч від вікна.

Треба віддати належне професійній завзятості харківських ментів. Вони знов не погодилися відпустити злочинця "на лікарняний" і повезли Вадима Рабіновича до Москви – в сумно-відомий в дисидентських колах Інститут судової психіатрії ім. Сербського. Керівник установи академік Снєжнєвській увійшов до історії радянської медицини з репутацією нацистського доктора Менгеле. І той, і інший ставили досліди над живими людьми. Тільки гестапівець після своїх нелюдяних дослідів відправляв людей в газові камери, а комуніст – здорових людей в політичні табори.

Наш герой у вищезазначеній книзі Ротта всіляко набиває собі ціну. Мовляв, його справою особисто займався генеральний прокурор, обвинувач від СРСР на процесі Нюрнберга Роман Руденко. Якщо вірити Рабіновичу (сумнівне заняття, проте), Руденко, перевіривши зі всією ретельністю справу, не знайшов нічого такого, за що його можна було засудити. Потім кривавий сталінський прокуратор нібито сам подзвонив в Харківську облпрокуратуру, щоб уточнити деякі деталі. Під час цієї телефонної розмови нібито був присутнім слідчий, який вів справу майбутнього олігарха. Через декілька років той вирішив (слід думати, в пориві відвертості до злочинця, що ходить під "вишкою"), розказати, що місцевий прокурор дозволив собі кричати на всесильного Руденко – мовляв, ви, товариш генпрокурор, не розібралися в цій справі... І лише смерть Руденка не дозволила виправдати невинного – робить висновок Рабінович.

Зображати "дурня" довелося ще більше двох років. Провідні столичні експерти 2 липня 1983 р. зробили висновок, що громадянин Рабінович психічно здоровий, що означало – підсудний. І вже через два місяці слідство інкримінувало талановитому "психу" і його помічнику, колишньому капітану Радянської армії Корчакову завдання державі збитків шляхом розкрадання, зловживання службовим становищем і в результаті халатності. Сотні тисяч повновагових радянських карбованців у результаті були переконвертовані "найгуманнішим судом у світі" в чотирнадцять років суворого режиму.

Причому, відсидів Вадим Зиновійович тільки дев'ять років. Але це вже зовсім інша історія…

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua