"Шкілю - волю" – розписані львівські стіни
Понеділок, 25 березня 2002, 12:19
Мало не кожний злам підступно-заплутаних львівських вулиць супроводжують одні й ті самі написи – "Шкілю – волю!", "Волю унсовцям!" Білою крейдою з темних стін, чорною фарбою зі світлих пульсує цей заклик. І якщо протягом дня його нашвидкоруч змивають, наступного ранку він з'являється знову, як грізне "Мене, текел, фарес" на Балтазаровому пиру.
І оте "святе письмо" на камінні і стінах прадавнього Львова, майже по-біблійному лаконічне і, водночас, сповнене непересічними людськими почуттями (адже, придивляючись до літер, можна побачити, коли невідома рука поклала особливий притиск на знак оклику після вимоги "Волю!" і шматочок крейди розкришився під напливом чи то гніву, чи то нетерпіння) є гідною відповіддю зразкам нудотно-совкової, до нутра кісток фальшивої передвиборчої агітації, що нею засмічене все місто.
Остогидлі львів'янам біг-бордівські та плакатні обіцянки-цяцянки (в першу чергу – "заєдушні", адже саме одіозні "єдуни" ширше за інших відкрили пащу, аби ковтнути ласий львівський регіон, де по 121-му Городоцькому округу балотується провідник УНА-УНСО Андрій Шкіль) впали в око і Віктору Ющенку. Зазвичай не надто красномовний чи дотепний "лідер нації" навіть спромігся пожартувати, звертаючись до шевченкового "І мертвим, і живим…". От, мовляв, казав Ющенко, їдеш Львівщиною, і повсюди бачиш агітки – і чоловіки за "ЄдУ", і жінки за "ЄдУ", діти – ті також за "ЄдУ" – всі повстромляли на плакатах свої голови в "заєдушні" кільця-хомути. Не вистачає ще одного сюжету: ненароджені – за "ЄдУ", додав Ющенко.
До агітаційної полови, яка, на думку Комітету виборців України, через свою надмірну кількість вже давно перестала відігравати роль візуального подразника, перетворившись на звичну деталь міського "пейзажу", "Єда" завчасно додала ще й власні недоїдки, кинувши дещо з панського столу в електоральну миску. Якщо говорити про вже згадуваний Городоцький округ, то "Єда", яка має там свою креатуру в особі Леоніда Ткачука, першого заступника начальника Львівської залізниці, ще в січні почала апелювати до порожнього шлунку виборця.
Існують досить цікаві документи, які засвідчують, що приблизно два місяці тому різні установи Городоцького округу отримали досить відчутні матеріальні "вливання" від… вагонного господарства Львівської державної залізниці (читай: від Леоніда Ткачука). І тут у пам'яті спливає Булгаков. А точніше, його Бегемот, який спостерігав за збіговиськом митців слова, що обідали на веранді "грибоєдовського" дому, і дивувався тому, які тільки майбутні генії, потенційні автори "Дон Кіхота" чи "Фауста", не визрівають в цьому домі, як "ананаси в оранжереях".
Ледве стримуєш непрохану сльозу, коли думаєш, які велетні безкорисливого духу, сучасні Терещенки були виховані вагонним господарством в ім'я слави української культури, освіти, медицини.
Адже Городоцька центральна лікарня, зокрема, отримала від залізничників "фінансову допомогу згідно листа від 14.01.02 на придбання діагностичного апарату" 249, 5 тисяч гривень. Відділу культури на "технічне забезпечення та ремонт" перепало 100 тисяч. Берегівській школі, що належить до Мостицького відділу освіти, дісталося 19 тисяч, а Мостицькій лікарні – 140 тисяч (також під соусом "фінансової допомоги згідно листа №18 від 10.01.02"). Зрештою, на "зміцнення матеріально-технічної бази освітних установ" Городоцького відділу освіти вагонне господарство не пошкодувало цілих 300 тисяч гривень. А ось автобаза тієї ж таки Львівської залізниці взяла під своє крило самбірських пенсіонерів, центр по обслуговуванню яких "згідно листа 2-35-72-1 від 11.01.02" віднині може придбати собі "інветар та матеріали" на суму 89 тисяч гривень. Всі розрахунки забезпечувались Львівською обласною Дирекцією АППБ "Аваль" або Львівською філією АБ "Експрес-банку".
Крім Леоніда Ткачука, залізничники якого в різдвяні дні вирішили погратися в добрих Сант, в мішках яких хрустять купюри для тих, хто добре поводитиметься в наступаючому році і згадає подарунок під ялинку, коли прийде голосувати 31 березня, по Городоцькому округу також балотуються ще 9 кандидатів. Один з них, Андрій Шкіль, вже згадувався, інший – Ярослав Пітко (1955 року народження, заступник голови Львівської облради, член Народного Руху України) – вартий згадки. Щодо цього висуванця "Нашої України" Григорій Омельченко, перебуваючи на Львівщині, закликав лідера "НУ" Ющенка використати свій вплив на Пітка, аби останній зняв свою кандидатуру на користь "політв'язня Андрія Шкіля". Реакція Ющенка, на переконання пана Григорія, буде індикатором того, чи захищає "наш українець" інтереси України, чи пестить власні політичні амбіції.
А Віктор Андрійович на прес-конференції у Львові поки що згадав "безневинно постраждалих" від руки режиму, заради яких "потрібно зробити усе", аби звільнити їх з-за грат. Щодо Андрія Шкіля "зробити усе" насправді означає "зробити небагато" – в першу чергу відкликати кандидатуру Пітка. Можливість консультацій з цього приводу Ющенко, за його власним твердженням, не відкидає. Чи доведе він свою підтримку Шкілю "не словом, а ділом" – покаже час, якого до виборів залишилось не так вже й багато.
Тим часом Андрій Шкіль, зареєстрований Центрвиборчкомом кандидатом у народні депутати, перебуваючи вже другий рік за гратами, позбавлений гарантованого йому законом права агітувати за себе перед виборцями. Авторка даного матеріалу намагалася з'ясувати у нашої невтомної омбудсвумен, як їй бачиться вихід з подібної ситуації, яка, безумовно, вимагає якнайшвидшого втручання Уповноваженого з прав людині.
Чемно подякувавши за актуалізацію даної проблеми, Ніна Карпачова поскаржилася на Центрвиборчком, який у відповідь на її звернення 25 лютого 2002 року саме з цього питання, відповів, що "права ув'язнених щодо їхньої участі у виборах народних депутатів виписані у відповідному законі". "Це просто відписка з боку ЦВК", - гарячкувала Ніна Іванівна. Але потім заспокоїлась і фаталістично зауважила, що, мовляв, такі у нас недосконалі закони, одним своїм рядком щось гарантують, іншим – ці гарантії перекреслюють. Будуть чіткіші закони – буде зручніше агітувати з нар.
А поки що у якості привіта Шкілю від Карпачової – спостереження останньої за настроями електорату на Львівщині. "Я тільки що звідти повернулася, - сказала Карпачова. – І рейтинг у Шкіля там непоганий". Вашими б устами, Ніно Іванівно, та мед пити.
Поки існують подвійні стандарти в українських законах (для Карпачової це – прикра констатація факту, а для Андрія – відчуте на власній шкурі перебування в СІЗО, "наближеному до європейських зразків" – цитуючи Карпачову) за майбутнього депутата агітують дві матері. Його власна – Марія Василівна Шкіль, і інша мати, якій добре відомо, що означає втрата єдиного сина, - Леся Гонгадзе. По городецьких селах і містечках їздять ці дві літні жінки, шукаючи тих, хто ще не продав власне сумління за кіло крупи чи ковбаси, або за іншу "Єду".
…В Любіні Великому, що в Городоцькому окрузі, 16 березня було так зимно і віяв такий сильний крижаний вітер, що витримати його гідно без клацання зубами, судомного кутання у власні рукава та якогось первісного танцю перед сільським клубом було просто неможливо. Але пані Леся та пані Марія по-спартанськи терпляче чекали на призначений час зустрічі із виборцями – небагатослівні і майже нерухомі. Тільки Леся Гонгадзе, тримаючи в руках портрети Андрія та Георгія, час від часу підносила до вологих очей хустиночку.
Втім, коли у занедбаному любінському клубі до людей звернулася Леся Гонгадзе, настала черга присутніх шукати по кишенях носовички. Принаймні жіноча частина присутніх, не ховаючись, плакала. А пані Леся порівняла 31 березня з тим днем, коли Понтій Пілат поставив жителів Єрусалима перед вибором – кого звільнити, кого засудити. "Не голосуйте за тих, хто обіцяє вам тридцять серебреників, - закликала Леся Гонгадзе. - Майте чисті серця. Ту материнську нестерпну, нелюдську муку, яку я зараз терплю, я нікому не бажаю. Тож не віддавайте сина Марії на розп'яття. І я вірю, що тоді не покине нас Господь".
__________________
NB. Про те, що доводиться вислуховувати пересічному виборцю, хто аплодував Тимошенко, скільки харків'ян зустрічали Литвина, хто за соціонічним типом Ющенко, за що зняли Кальченка, хто носить прізвисько "виборчих" клоунів - про все це читайте у новому розділі "Української правди" ВИБОРИ 2002
І оте "святе письмо" на камінні і стінах прадавнього Львова, майже по-біблійному лаконічне і, водночас, сповнене непересічними людськими почуттями (адже, придивляючись до літер, можна побачити, коли невідома рука поклала особливий притиск на знак оклику після вимоги "Волю!" і шматочок крейди розкришився під напливом чи то гніву, чи то нетерпіння) є гідною відповіддю зразкам нудотно-совкової, до нутра кісток фальшивої передвиборчої агітації, що нею засмічене все місто.
Остогидлі львів'янам біг-бордівські та плакатні обіцянки-цяцянки (в першу чергу – "заєдушні", адже саме одіозні "єдуни" ширше за інших відкрили пащу, аби ковтнути ласий львівський регіон, де по 121-му Городоцькому округу балотується провідник УНА-УНСО Андрій Шкіль) впали в око і Віктору Ющенку. Зазвичай не надто красномовний чи дотепний "лідер нації" навіть спромігся пожартувати, звертаючись до шевченкового "І мертвим, і живим…". От, мовляв, казав Ющенко, їдеш Львівщиною, і повсюди бачиш агітки – і чоловіки за "ЄдУ", і жінки за "ЄдУ", діти – ті також за "ЄдУ" – всі повстромляли на плакатах свої голови в "заєдушні" кільця-хомути. Не вистачає ще одного сюжету: ненароджені – за "ЄдУ", додав Ющенко.
До агітаційної полови, яка, на думку Комітету виборців України, через свою надмірну кількість вже давно перестала відігравати роль візуального подразника, перетворившись на звичну деталь міського "пейзажу", "Єда" завчасно додала ще й власні недоїдки, кинувши дещо з панського столу в електоральну миску. Якщо говорити про вже згадуваний Городоцький округ, то "Єда", яка має там свою креатуру в особі Леоніда Ткачука, першого заступника начальника Львівської залізниці, ще в січні почала апелювати до порожнього шлунку виборця.
Існують досить цікаві документи, які засвідчують, що приблизно два місяці тому різні установи Городоцького округу отримали досить відчутні матеріальні "вливання" від… вагонного господарства Львівської державної залізниці (читай: від Леоніда Ткачука). І тут у пам'яті спливає Булгаков. А точніше, його Бегемот, який спостерігав за збіговиськом митців слова, що обідали на веранді "грибоєдовського" дому, і дивувався тому, які тільки майбутні генії, потенційні автори "Дон Кіхота" чи "Фауста", не визрівають в цьому домі, як "ананаси в оранжереях".
Ледве стримуєш непрохану сльозу, коли думаєш, які велетні безкорисливого духу, сучасні Терещенки були виховані вагонним господарством в ім'я слави української культури, освіти, медицини.
Адже Городоцька центральна лікарня, зокрема, отримала від залізничників "фінансову допомогу згідно листа від 14.01.02 на придбання діагностичного апарату" 249, 5 тисяч гривень. Відділу культури на "технічне забезпечення та ремонт" перепало 100 тисяч. Берегівській школі, що належить до Мостицького відділу освіти, дісталося 19 тисяч, а Мостицькій лікарні – 140 тисяч (також під соусом "фінансової допомоги згідно листа №18 від 10.01.02"). Зрештою, на "зміцнення матеріально-технічної бази освітних установ" Городоцького відділу освіти вагонне господарство не пошкодувало цілих 300 тисяч гривень. А ось автобаза тієї ж таки Львівської залізниці взяла під своє крило самбірських пенсіонерів, центр по обслуговуванню яких "згідно листа 2-35-72-1 від 11.01.02" віднині може придбати собі "інветар та матеріали" на суму 89 тисяч гривень. Всі розрахунки забезпечувались Львівською обласною Дирекцією АППБ "Аваль" або Львівською філією АБ "Експрес-банку".
Крім Леоніда Ткачука, залізничники якого в різдвяні дні вирішили погратися в добрих Сант, в мішках яких хрустять купюри для тих, хто добре поводитиметься в наступаючому році і згадає подарунок під ялинку, коли прийде голосувати 31 березня, по Городоцькому округу також балотуються ще 9 кандидатів. Один з них, Андрій Шкіль, вже згадувався, інший – Ярослав Пітко (1955 року народження, заступник голови Львівської облради, член Народного Руху України) – вартий згадки. Щодо цього висуванця "Нашої України" Григорій Омельченко, перебуваючи на Львівщині, закликав лідера "НУ" Ющенка використати свій вплив на Пітка, аби останній зняв свою кандидатуру на користь "політв'язня Андрія Шкіля". Реакція Ющенка, на переконання пана Григорія, буде індикатором того, чи захищає "наш українець" інтереси України, чи пестить власні політичні амбіції.
А Віктор Андрійович на прес-конференції у Львові поки що згадав "безневинно постраждалих" від руки режиму, заради яких "потрібно зробити усе", аби звільнити їх з-за грат. Щодо Андрія Шкіля "зробити усе" насправді означає "зробити небагато" – в першу чергу відкликати кандидатуру Пітка. Можливість консультацій з цього приводу Ющенко, за його власним твердженням, не відкидає. Чи доведе він свою підтримку Шкілю "не словом, а ділом" – покаже час, якого до виборів залишилось не так вже й багато.
Тим часом Андрій Шкіль, зареєстрований Центрвиборчкомом кандидатом у народні депутати, перебуваючи вже другий рік за гратами, позбавлений гарантованого йому законом права агітувати за себе перед виборцями. Авторка даного матеріалу намагалася з'ясувати у нашої невтомної омбудсвумен, як їй бачиться вихід з подібної ситуації, яка, безумовно, вимагає якнайшвидшого втручання Уповноваженого з прав людині.
Чемно подякувавши за актуалізацію даної проблеми, Ніна Карпачова поскаржилася на Центрвиборчком, який у відповідь на її звернення 25 лютого 2002 року саме з цього питання, відповів, що "права ув'язнених щодо їхньої участі у виборах народних депутатів виписані у відповідному законі". "Це просто відписка з боку ЦВК", - гарячкувала Ніна Іванівна. Але потім заспокоїлась і фаталістично зауважила, що, мовляв, такі у нас недосконалі закони, одним своїм рядком щось гарантують, іншим – ці гарантії перекреслюють. Будуть чіткіші закони – буде зручніше агітувати з нар.
А поки що у якості привіта Шкілю від Карпачової – спостереження останньої за настроями електорату на Львівщині. "Я тільки що звідти повернулася, - сказала Карпачова. – І рейтинг у Шкіля там непоганий". Вашими б устами, Ніно Іванівно, та мед пити.
 |
…В Любіні Великому, що в Городоцькому окрузі, 16 березня було так зимно і віяв такий сильний крижаний вітер, що витримати його гідно без клацання зубами, судомного кутання у власні рукава та якогось первісного танцю перед сільським клубом було просто неможливо. Але пані Леся та пані Марія по-спартанськи терпляче чекали на призначений час зустрічі із виборцями – небагатослівні і майже нерухомі. Тільки Леся Гонгадзе, тримаючи в руках портрети Андрія та Георгія, час від часу підносила до вологих очей хустиночку.
Втім, коли у занедбаному любінському клубі до людей звернулася Леся Гонгадзе, настала черга присутніх шукати по кишенях носовички. Принаймні жіноча частина присутніх, не ховаючись, плакала. А пані Леся порівняла 31 березня з тим днем, коли Понтій Пілат поставив жителів Єрусалима перед вибором – кого звільнити, кого засудити. "Не голосуйте за тих, хто обіцяє вам тридцять серебреників, - закликала Леся Гонгадзе. - Майте чисті серця. Ту материнську нестерпну, нелюдську муку, яку я зараз терплю, я нікому не бажаю. Тож не віддавайте сина Марії на розп'яття. І я вірю, що тоді не покине нас Господь".
__________________
NB. Про те, що доводиться вислуховувати пересічному виборцю, хто аплодував Тимошенко, скільки харків'ян зустрічали Литвина, хто за соціонічним типом Ющенко, за що зняли Кальченка, хто носить прізвисько "виборчих" клоунів - про все це читайте у новому розділі "Української правди" ВИБОРИ 2002
