Кучма вихваляє Україну в рекламних додатках "Вашингтон Таймс"

Четвер, 28 березня 2002, 10:45
У вівторок стало відомо про інтерв'ю президента Кучми у "Вашингтон Таймс". Ми тут же стали гарячково шукати інтерв'ю в Інтернеті і не знайшли. На сайті газети його немає. А коли нам прислали посилання і ми прочитали бесіду Кучми з неназваним журналістом, то здивувалися – з чого б це західні журналісти не поставили Кучмі жодного пристойного питання?

До речі, ще станом на середу, якщо ви виходили на першоджерело – www.internationalreports.net - то назад на сторінку "Україна-2002" ви ніколи б не потрапили. Тобто така сторінка була абсолютно автономна. Лише в четвер на сайті з'явився банер, що веде на розділ про Україну. Однак українські замовники вже у вівторок поширювали взяту звідти інформацію.

Новину про публікацію розтрубили всі канали, а ICTV навіть зробив приємну для Кучми обмовку – нібито його інтерв'ю було опубліковано у "Вашингтон пост". Зауважимо, що "Вашингтон Пост" відрізняється від "Вашингтон Таймс" приблизно як "Дзеркало тижня" від "Київського телеграфу". "Вашингтон пост" – респектабельна і впливова, "Вашингтон таймс" – менш впливова, скандальна газета, інформацію з якої треба перевіряти.

Так от, виявилося все, як завжди, набагато простіше. Інтерв'ю гаранта з'явилося навіть не в газеті, а у викупленій вкладці-додатку до "Вашингтон Таймс", яка називається "Напередодні виборів". Окрім Кучми, серед іншого матеріалу, там є стаття про успіхи економічного зростання, а також про те, що "тільки залишаючись в Україні, можна залишитися євреєм".

Як з'ясували наші колеги у Вашингтоні, вкладці, на якому було надруковано інтерв'ю з Кучмою, називається "WT advertizing department". Тобто це просто реклама. До речі, під час перекладу помічено, що текст складений, швидше за все, "нашими", а не американцями. Отже, що думає Кучма про вибори?

Президент Кучма сподівається на реформаторську більшість

Washington Times

Пане президент, 31 березня відбудуться вибори нового парламенту - Верховної Ради. Які, на Ваш погляд, результати роботи нинішньої Верховної Ради, чий термін вже підходить до кінця?

Виборці дадуть найоб'єктивнішу оцінку роботи нинішнього парламенту - всім його окремим членам та партіям - 31 березня. Що стосується моєї думки, то головний критерій успішності роботи парламенту полягає в тих конкретних кроках, які він зробив, щоб полегшити просування країни у бік реальних позитивних змін в економіці та соціальному житті.

Як президенту, мені довелося працювати з двома парламентами, що обиралися в 1994 та в 1998 році. Кожному з них можна віддати належне за низку ключових рішень, які, в будь-якому випадку, потраплять до історії нашої країни. Верховну Раду, обрану в 1994 році, пам'ятатимуть за прийняття Конституції України. Верховна Рада 1998 року відома як перший парламент, що сформував демократичну більшість, в історії сучасної України.

Теперішня Верховна Рада також прийняла низку фундаментальних законодавчих актів, які багато в чому визначають життя нашої країні сьогодні. Завдяки конструктивній співпраці між президентом, урядом та парламентом вдалося провести бюджет, Митний, Кримінальний та Цивільний кодекси. Ці найважливіші законодавчі акти відіграють центральну роль в майбутньому розвитку України.

Разом з тим парламент не зміг прийняти декілька необхідних законів, зокрема Податковий кодекс. Це показує, що реформаторські сили в парламенті не завжди могли зробити крок уперед у бік консолідації.

Які, на Ваш погляд, шанси формування більшості в новому парламенті?

Я зацікавлений в здатності парламенту працювати. Природно, цього не відбудеться, якщо не буде сформовано більшість. Сьогодні Україна знаходиться на тій стадії розвитку, коли напів-заходів вже не вистачає. Ми повинні робити рішучі кроки у прискоренні реформ на основі відповідної законодавчої бази. На жаль, поки що в Конституції не визначено інститут парламентської більшості; більшість в Раді формується ситуаційно: коли інтереси багатьох політичних сил, представлених в ній, співпадають.

Саме тому, одним з перших завдань нового парламенту повинна стати імплементація національного референдуму 2000 року, або, принаймні, питання, що стосується формування уряду на базі парламентської більшості. Я переконаний, що ми більше не можемо дозволити собі розкіш мати парламент і уряд, кожний з яких працює сам по собі. Більшість в парламенті та уряд повинні ділити відповідальність за долю країни.

Я сподіваюся, що така стабільна, демократична і орієнтована на реформи більшість буде створена після виборів, хоч і розумію, що це може бути непросто. У Верховній Раді має бути знайдений компроміс між представниками широкого кола політичних сил, на відміну від Конгресу США, в якому тільки дві партії. Важко сказати, скільки політичних фракцій буде в наступному парламенті, але в нинішньому їх близько 20.

Я маю намір конструктивно співробітничати з парламентом, які б політичні сили не домінували в новій Верховній Раді. Для мене найважливіше, щоб парламент було обрано згідно з нинішньою Конституцією і виборчим законодавством. Що стосується опозиції, то моє єдине бажання полягає в тому, щоб вона діяла в законних та цивілізованих рамках.

Іноземні спостерігачі, включаючи представників таких добре відомих інститутів, як International Republican Institute, National Democratic Institute спостерігали за виборчою кампанією в Україні з найбільш ранніх етапів. Згідно з їх висновками, виборчий процес, загалом, є демократичним. Разом з тим, ми отримуємо інформацію про порушення: використання адміністративного ресурсу, нерівний доступ до ЗМІ, тиск на деяких журналістів і відкрите використання "брудних" технологій. Як Ви думаєте, чи можуть ці порушення стати перешкодою для волевиявлення народу і формування легітимного парламенту?

Для початку я б хотів підкреслити, що я робив і буду продовжувати робити все, що в моїх силах, щоб запобігти порушень у виборчому процесі з боку держави, включаючи втручання влади в політичні свари.

В той же час я переконаний, що в США і в Україні термін "адміністративний ресурс" розуміється по-різному. Те, що нормально для США, в Україні сприймається як втручання у виборчий процес. Так, нікому б і в голову не прийшло звинувачувати Президента США у використанні адміністративного ресурсу, якщо він відкрито підтримує якогось кандидата в Конгрес. Практика збирання коштів для виборчої кампанії із залученням відомих бізнесменів або широке освітлення в пресі кандидатів в Конгрес, які обіймають високі державні посади, вважаються досить поширеними в США. Але тут, в Україні, вони сприймаються як порушення.

На мій погляд, у всіх дискусіях, присвячених адміністративному ресурсу, спостерігається тенденція випускати інший точніший термін - "перевищення повноважень" - феномен, який описується в новому законі про вибори, з яким можна ефективно боротися, подаючи судові позови.

Скарги на адресу держави щодо нерівного доступу всіх учасників виборчого процесу до ЗМІ в багатьох випадках безпідставні. Переважна більшість друкованих та електронних ЗМІ знаходяться у приватній власності, і власники самі визначають редакційну політику. Чи можете Ви собі уявити, що The Washington Times отримує в адміністрації президента США вказівки розмістити у себе матеріали, які суперечать поглядам газети? Чому тоді в Україні можна вважати, що влада визначає редакційну політику приватної преси? Більш того, не секрет, що кожна серйозна політична сила в Україні має власні ЗМІ і, таким чином, сама може поінформувати виборців про свою позицію.

З іншого боку, і цю думку підтримують американські експерти з виборчих технологій, Україна має в своєму розпорядженні ефективну систему підрахунку голосів, яка практично унеможливлює помилки. Більш того, для тисяч іноземних і місцевих спостерігачів були створені широкі можливості для моніторинга, і всі політичні партії, що беруть участь у виборчій кампанії, добре представлені у виборчих комісіях. Все це гарантує нам, що фальсифікацій результатів виборів не буде, а, отже, нова Верховна Рада буде легітимною. І, у випадку, якщо деякі учасники виборчої кампанії матимуть сумніви щодо результатів виборів по окремих районах, згідно із законом вони мають можливість звернутися прямо до Верховного Суду.

В передвиборній риториці часто можна почути про зміну напрямів зовнішньої політики. Як Ви думаєте, чи можливо, що вибори нової Верховної Ради в результаті призведуть до зміни нинішнього курсу країни? Які основні стратегічні пріоритети зовнішньої політики сьогодні?

Дійсно, під час виборчої кампанії іноді можна почути радикальні заяви, в тому числі і такі, що стосуються зовнішньої політики. Більш того, такі заяви суперечать одна одній: хтось закликає до відновлення СРСР, інші вимагають негайної подачі заявки на вступ до НАТО. Одні звинувачують владу в тому, що вона продалася Заходу, інші - Росії. Існують спроби протиставити наше бажання розширювати партнерські відносини з Росією з нашим курсом на інтеграцію до ЄС і спробами розвитку партнерства зі Сполученими Штатами.

Разом з тим, багато хто забуває, що згідно з Конституцією, саме президент визначає курс зовнішньої політики України. Пріоритети зовнішньої політики України чітко визначені, і я не бачу причин їх міняти. У цьому контексті, я хочу заявити, що Україна - це європейська держава, і наше майбутнє - в об'єднаній і демократичній Європі. Таким чином, наше довгострокова стратегічна мета - отримати повноцінне членство в ЄС. Розумний розвиток наших відносин з Росією і США рівною мірою є стратегічною метою нашої зовнішньої політики.

Чи можуть результати парламентських виборів змінити цей курс?

Я не думаю, оскільки в передвиборні політичні програми "європейський вибір" включений як ключовий момент платформ більшості демократичних сил, що беруть участь у виборах.

Реалізація курсу на інтеграцію в Європу, по суті, є основною стратегією економічного і соціального розвитку на найближчі 10 років. Верховна Рада зіграє важливу роль в створенні умов, необхідних для реалізації цього курсу. Насамперед, прийнявши велику кількість законодавчих актів. Практично кожний крок, який наближає нас до членства в ЄС, є, в кінцевому результаті, необхідною часткою подальших ринкових і демократичних реформ, які необхідно провести заради благополуччя всіх українців. Саме тому сили, які виступають проти курсу у бік інтеграції в Європу, заявленого президентом, виступають і проти реформ та демократичної майбутньої нашої держави.

Обвинувачення з боку тих, хто противиться поглибленню наших відносин з Росією, також безпідставні. Російські лідери докладають величезні зусилля, щоб зробити Росію сильною ринковою демократією, частиною сучасного глобалізованного світу, вони беруть безпосередню участь в процесах міжнародної кооперації, взаємодіючи і з ЄС, і з НАТО.

І хоч питання про приєднання до НАТО не стоїть на порядку денному, я б хотів підкреслити, що наша співпраця з Альянсом може бути охарактеризована як в рівній мірі різноманітна і насичена. Завдяки якості та масштабам цієї співпраці, Україна - визнаний лідер серед держав - не членів Альянсу. Я сподіваюся, що під час Самміту НАТО в Празі в листопаді 2002 року ми зможемо знайти нові шляхи подальшого розвитку наших відносин з державами-членами НАТО.

powered by lun.ua