Стоп-кадр! Партійні телепузики
П'ятниця, 29 березня 2002, 14:29
В народі кажуть, що не гарно рахувати чужі гроші. Та коли за рахунок цих грошей зводяться обриси нової політичної конструкції країни, виникає гостра необхідність громадського контролю за їх використанням. Досі в Україні не було прецедентів контролю за формуванням і використанням виборчих фондів, а простіше, механізмів, що дали б змогу отримати відповідь на питання: "Які за розміром і якого походження кошти використовуються для промивання, полоскання і усушку мізків легковірних виборців?", та "Хто з фігурантів виборчого процесу найбільш активно послуговується методами інформаційних маніпуляцій громадською свідомістю?".
За візуальними ознаками активності політичної реклами у ЗМІ, нашу долю наступні чотири роки прагнуть визначати досі маловідомі політичні угрупуванням на чолі з так само маловідомими політиками. Відсутність всенародної популярності не заважала до сьогодні цим особам володіти, як казав класик, "фабриками, заводами, газетами і пароходами".
За часів Маршака ще не було настільки ефективних механізмів інформаційного впливу, як сучасне телебачення. Без сумніву, що за його наявності, Містер Твістер (тодішній еквівалент сучасного українського олігарха) прагнув би в першу чергу заволодіти телеканалом "Інтер" в додаток з іншими співчуваючими ЗМІ, оскільки виходячи з української політичної практики, саме вони є ключем до всіх інших засобів виробництва. Необхідно лише правильно застосувати ці засоби масової інформації, чи то пак масової маніпуляції у виборчому процесі.
Саме тому, за оцінками Центру прогнозування соціально-економічних та політичних процесів, частка видатків на політичну рекламу у ЗМІ становить 70-80% реального виборчого фонду політичних партій.
На жаль в цій рекламі навіть візуально мало присутні самі представники homo sapiens. Внаслідок і сам вибір громадян дедалі менше вмотивовується оцінкою sapiens тих homo, які за сумісництвом і є кандидатами на виборні посади. Ключовим аргументом вибору для 14-18 % наших співгромадян є часто естетична але переважно беззмістовна телекартинка на тому ж таки улюбленому телеканалі.
Згадані обставини спонукали Коаліцію громадських організацій України "Свободу вибору" у співпраці з українським представництвом міжнародної організації "Transparency International" здійснити протягом парламентських виборів 2002 року моніторинг вартості політичної реклами партій та виборчих блоків у окремо визначеному переліку ЗМІ. Це низка національних та регіональних телеканалів - "УТ-1"; "УТ-2", "1+1", "УТ-3", "Інтер", "СТБ", "Новий канал", "ICTV", "КГТРК", "ТЕТ", ТРК "Київ", "9 канал" (Дніпропетровськ), "7 канал" (Донецьк), "42 канал" (Одеса), "Симон" (Харків), "Міст" (Львів), радіо ("УР-1", "УР-2" та низка FM) а також 28 найбільш впливових та тиражованих національних і регіональних друкованих видань. Підставою для цього є і нове виборче законодавство, яке дозволяє здійснити цей моніторинг за об'єктивними показниками. Метою цього проекту є інформування громадськості про масштаби фінансування виборчих кампанії.
Новий виборчий закон створив номінальні умови для об'єктивної оцінки вартості прямої політичної реклами, зобов'язавши всі ЗМІ за 80 днів до виборчої кампанії задекларувати тарифи на політичну рекламу та утримувати її незмінною протягом всього періоду виборів. У той сам час Закон вміщує і чітку заборону на трансляцію політичної реклами, що не здійснюється за кошт офіційних виборчих фондів учасників перегонів. Таким чином, сукупність вказаних умов дає практичні можливості для об'єктивної оцінки вартості всієї політичної реклами у ЗМІ.
Звичайно, ні в кого немає сумніву, що реальна вартість політичної реклами СДПУ (О), яка станом на 24 березня, за результатами моніторингу, оцінюється в 9 900 014 грн, і тільки за цим показником перевищує межі, визначені Законом, у майже 4 рази, відповідає реальному стану витрат з їх виборчого фонду. Те ж стосується і партії "Жінки за майбутнє" (5 461 084 грн.) та Партії Зелених України (3 216 835 грн), які також за оцінкою витрат значно перевищили дозволену законодавством норму що становить лише 2 550 000 гривень.
Які ж витрати несе "войовнича" опозиція? Оскільки в українських умовах вона класифікується за ступенем ненависті до верховного арбітра нації, то відповідно ці обставини і визначають можливості її фінансових витрат на політичну рекламу у ЗМІ. Наприклад блок Юлії Тимошенко, може б і хотів витратити на неї кошти та гріхи, тобто влада, не пускають. Тому основні витрати БЮТ практично повністю сконцентровані на якісній багатотиражній друкованій продукції, що не є предметом моніторингу.
Інші яскраві представники непримиренної і "бідної" опозиції в особі Соціалістичної партії Олександра Мороза за допомогою набору каральних мечів президентської адміністрації вже давно не мають достатніх фінансових можливостей, навіть для такої форми політичної пропаганди, і вже давно послуговуються дідівськими методами наочної агітації. Хоча заради справедливості варто відзначити, що окрім партійної преси, єдиним об'єктом фінансових витрат СПУ у медійній сфері є газета "Сільські вісті", що фактично повністю і визначає обсяги вартості політичної реклами цієї партії у сумі 455 000 грн.
Також існує велика група політичних партій та блоків, які впритул наблизилися за вартістю політичної реклами до визначеної межі витрат. Тут окрім прогнозованих лідерів - блоку Віктора Ющенка "Наша Україна" та блоку "За єдину Україну" фігурують партії "Нова генерація України", "Яблуко", Комуністична партія України (оновлена) та "Всеукраїнське об"єднання християн", вартість реклами яких складає від 1 800 000 до 1 300 000 гривень. Ще один підрозділ пролетарської гвардії – Комуністична партія України витратила 71 486 грн.
Серед активних телеглядачів може виникнути справедливе питання щодо незначних витрат блоку "За єдину Україну", зафіксованих на підставі моніторингу. Прискіпливий аналіз структури нав'язливої реклами цього блоку, попри його активну присутність у всіх електронних та друкованих ЗМІ, в основному зводиться до невибагливих і простодушних новинних репортажів, коментарів придворних репортерів та мистецьких музичних витворів . На жаль, такі продукти не піддаються об'єктивній оцінці вартості, а відтак і не виступають предметом моніторингу політичної реклами.
Всі відзначені обставини дають привід поставити ЦВК низку незручних запитань, зокрема:
1) З яких джерел відбувалося фінансування політичної реклами у зазначених ЗМІ?
2) Чи існують підстави (угоди) суб'єктів виборчого процесу із ЗМІ на підставі яких транслювалася політична реклама?
3) Чи можна вважати зазначені порушення такими, що суттєво вплинули на хід виборчого процесу?
Секретаріат Коаліції "Свобода вибору" направив 27 березня на адресу ЦВК лист, у якому звертає увагу на порушення 17 пунктів і статей згаданого Закону України. Ці порушення поділяються на дві типові категорії, перша з яких вказує на нехтування норм і вимог, що регулюють обсяг витрат суб'єктів виборчого процесу на політичну рекламу у ЗМІ з боку окремих політичних партій, виборчих блоків та самих ЗМІ, інша – на порушення базових принципів демократичних виборів, що характеризуються "рівністю всіх кандидатів", "рівних можливостей доступу до ЗМІ" та "неупередженістю до партій (блоків)". Згідно з нормами згаданого Закону на підставі цих порушень можуть бути застосовані різні санкції, серед яких кримінальна відповідальність та скасування рішення про реєстрацію суб'єкта виборчого процесу. Але як у нас кажуть: "Дурень думкою багатіє".
Ще декілька коментарів щодо телеефіру. На загал, оцінюючи телеефір, необхідно визнати, що шановані політструктури в особі СДПУ(о) та "За ЄДУ" за допомогою підконтрольних телеканалів, що охоплюють 99,9% всього телеефіру, активно виступають інформаційними спонсорами і для цілої плеяди своїх політичних сателітів, а саме: трьох модифікацій нового покоління політиків - "озимого", "новогенерованого" та "зеленого"; непідкупного та принципового "новорухівця" Богдана Бойка та групи жінок, які окремо від Вітренко, але під об'єднаним командуванням Банкової борються за спільне майбутнє.
Незважаючи на те, що ролі цих героїв різні, однак інформаційну підтримку вони одержують у формі агресивної присутності практично у всіх телепередачах від дебатів до мультфільмів. Виходячи з діючого нормативно-правового поля, оцінити ринковий еквівалент вартості такої присутності практично не можливо.
Словом, як би не намагалися представники політичних партій ідентифікувати свою виборчу програму з певною ідеологічною доктриною, їхні аргументи і дії на телевізійних каналах зводяться до примітивних формул на манер "Ми проголосили рік соціал-демократії в Європі тому, що випадково у 1995 році назвалися соціал-демократами в Україні" ще й об'єднаними з тими ж таки фабриками, заводами газетами і пароходами. Всі інші, не маючи під своїм контролем олігархічного набору ЗМІ, апелюють лише до певних природних та інших циклів – озимих, жіночих, фізіологічних (їдунських) тощо.
Від рекламно-інформаційних війн між реальними політичними гравцями в телеефірі нас рятує лише те, що об'єднані соціал-демократи поки ще не демонструють публічної схильності воювати самі з собою, а інші може б і хотіли та немає де. Правда лідерів СДПУ(о) можна запідозрити в інфантильності, оскільки вони часто влаштовують на підвладних їм телеканалах лялькові театри на "народній платформі" та мізансцени у виконанні клоунів з прогресивно-соціалістичними, неорухівськими, новогенераційним та іншими подібними бутафоріями.
Що ж залишається за кадром? А там – багатомільйонні незаконні витрати на виборчу кампанію, що конвертуються у маніпуляцію людською свідомістю, перекручуванням фактів, побудовою віртуальних політичних конструкцій та широким використанням "чорного піару". А замість висновку напевно риторичне питання - чи може політична еліта, що на стадії свого формування пов'язана з незаконним формуванням і використанням виборчих фондів, вирішити проблеми корупції, розкрадання державного бюджету чи взагалі формування моральної і відповідальної перед законом та народом влади?
"Не все золото, що блищить". Побачимо у неділю.
Владислав Каськів, координатор Коаліції "Свобода вибору"
За візуальними ознаками активності політичної реклами у ЗМІ, нашу долю наступні чотири роки прагнуть визначати досі маловідомі політичні угрупуванням на чолі з так само маловідомими політиками. Відсутність всенародної популярності не заважала до сьогодні цим особам володіти, як казав класик, "фабриками, заводами, газетами і пароходами".
За часів Маршака ще не було настільки ефективних механізмів інформаційного впливу, як сучасне телебачення. Без сумніву, що за його наявності, Містер Твістер (тодішній еквівалент сучасного українського олігарха) прагнув би в першу чергу заволодіти телеканалом "Інтер" в додаток з іншими співчуваючими ЗМІ, оскільки виходячи з української політичної практики, саме вони є ключем до всіх інших засобів виробництва. Необхідно лише правильно застосувати ці засоби масової інформації, чи то пак масової маніпуляції у виборчому процесі.
Саме тому, за оцінками Центру прогнозування соціально-економічних та політичних процесів, частка видатків на політичну рекламу у ЗМІ становить 70-80% реального виборчого фонду політичних партій.
На жаль в цій рекламі навіть візуально мало присутні самі представники homo sapiens. Внаслідок і сам вибір громадян дедалі менше вмотивовується оцінкою sapiens тих homo, які за сумісництвом і є кандидатами на виборні посади. Ключовим аргументом вибору для 14-18 % наших співгромадян є часто естетична але переважно беззмістовна телекартинка на тому ж таки улюбленому телеканалі.
Згадані обставини спонукали Коаліцію громадських організацій України "Свободу вибору" у співпраці з українським представництвом міжнародної організації "Transparency International" здійснити протягом парламентських виборів 2002 року моніторинг вартості політичної реклами партій та виборчих блоків у окремо визначеному переліку ЗМІ. Це низка національних та регіональних телеканалів - "УТ-1"; "УТ-2", "1+1", "УТ-3", "Інтер", "СТБ", "Новий канал", "ICTV", "КГТРК", "ТЕТ", ТРК "Київ", "9 канал" (Дніпропетровськ), "7 канал" (Донецьк), "42 канал" (Одеса), "Симон" (Харків), "Міст" (Львів), радіо ("УР-1", "УР-2" та низка FM) а також 28 найбільш впливових та тиражованих національних і регіональних друкованих видань. Підставою для цього є і нове виборче законодавство, яке дозволяє здійснити цей моніторинг за об'єктивними показниками. Метою цього проекту є інформування громадськості про масштаби фінансування виборчих кампанії.
Новий виборчий закон створив номінальні умови для об'єктивної оцінки вартості прямої політичної реклами, зобов'язавши всі ЗМІ за 80 днів до виборчої кампанії задекларувати тарифи на політичну рекламу та утримувати її незмінною протягом всього періоду виборів. У той сам час Закон вміщує і чітку заборону на трансляцію політичної реклами, що не здійснюється за кошт офіційних виборчих фондів учасників перегонів. Таким чином, сукупність вказаних умов дає практичні можливості для об'єктивної оцінки вартості всієї політичної реклами у ЗМІ.
Звичайно, ні в кого немає сумніву, що реальна вартість політичної реклами СДПУ (О), яка станом на 24 березня, за результатами моніторингу, оцінюється в 9 900 014 грн, і тільки за цим показником перевищує межі, визначені Законом, у майже 4 рази, відповідає реальному стану витрат з їх виборчого фонду. Те ж стосується і партії "Жінки за майбутнє" (5 461 084 грн.) та Партії Зелених України (3 216 835 грн), які також за оцінкою витрат значно перевищили дозволену законодавством норму що становить лише 2 550 000 гривень.
Які ж витрати несе "войовнича" опозиція? Оскільки в українських умовах вона класифікується за ступенем ненависті до верховного арбітра нації, то відповідно ці обставини і визначають можливості її фінансових витрат на політичну рекламу у ЗМІ. Наприклад блок Юлії Тимошенко, може б і хотів витратити на неї кошти та гріхи, тобто влада, не пускають. Тому основні витрати БЮТ практично повністю сконцентровані на якісній багатотиражній друкованій продукції, що не є предметом моніторингу.
Інші яскраві представники непримиренної і "бідної" опозиції в особі Соціалістичної партії Олександра Мороза за допомогою набору каральних мечів президентської адміністрації вже давно не мають достатніх фінансових можливостей, навіть для такої форми політичної пропаганди, і вже давно послуговуються дідівськими методами наочної агітації. Хоча заради справедливості варто відзначити, що окрім партійної преси, єдиним об'єктом фінансових витрат СПУ у медійній сфері є газета "Сільські вісті", що фактично повністю і визначає обсяги вартості політичної реклами цієї партії у сумі 455 000 грн.
Також існує велика група політичних партій та блоків, які впритул наблизилися за вартістю політичної реклами до визначеної межі витрат. Тут окрім прогнозованих лідерів - блоку Віктора Ющенка "Наша Україна" та блоку "За єдину Україну" фігурують партії "Нова генерація України", "Яблуко", Комуністична партія України (оновлена) та "Всеукраїнське об"єднання християн", вартість реклами яких складає від 1 800 000 до 1 300 000 гривень. Ще один підрозділ пролетарської гвардії – Комуністична партія України витратила 71 486 грн.
Серед активних телеглядачів може виникнути справедливе питання щодо незначних витрат блоку "За єдину Україну", зафіксованих на підставі моніторингу. Прискіпливий аналіз структури нав'язливої реклами цього блоку, попри його активну присутність у всіх електронних та друкованих ЗМІ, в основному зводиться до невибагливих і простодушних новинних репортажів, коментарів придворних репортерів та мистецьких музичних витворів . На жаль, такі продукти не піддаються об'єктивній оцінці вартості, а відтак і не виступають предметом моніторингу політичної реклами.
Всі відзначені обставини дають привід поставити ЦВК низку незручних запитань, зокрема:
1) З яких джерел відбувалося фінансування політичної реклами у зазначених ЗМІ?
2) Чи існують підстави (угоди) суб'єктів виборчого процесу із ЗМІ на підставі яких транслювалася політична реклама?
3) Чи можна вважати зазначені порушення такими, що суттєво вплинули на хід виборчого процесу?
Секретаріат Коаліції "Свобода вибору" направив 27 березня на адресу ЦВК лист, у якому звертає увагу на порушення 17 пунктів і статей згаданого Закону України. Ці порушення поділяються на дві типові категорії, перша з яких вказує на нехтування норм і вимог, що регулюють обсяг витрат суб'єктів виборчого процесу на політичну рекламу у ЗМІ з боку окремих політичних партій, виборчих блоків та самих ЗМІ, інша – на порушення базових принципів демократичних виборів, що характеризуються "рівністю всіх кандидатів", "рівних можливостей доступу до ЗМІ" та "неупередженістю до партій (блоків)". Згідно з нормами згаданого Закону на підставі цих порушень можуть бути застосовані різні санкції, серед яких кримінальна відповідальність та скасування рішення про реєстрацію суб'єкта виборчого процесу. Але як у нас кажуть: "Дурень думкою багатіє".
Ще декілька коментарів щодо телеефіру. На загал, оцінюючи телеефір, необхідно визнати, що шановані політструктури в особі СДПУ(о) та "За ЄДУ" за допомогою підконтрольних телеканалів, що охоплюють 99,9% всього телеефіру, активно виступають інформаційними спонсорами і для цілої плеяди своїх політичних сателітів, а саме: трьох модифікацій нового покоління політиків - "озимого", "новогенерованого" та "зеленого"; непідкупного та принципового "новорухівця" Богдана Бойка та групи жінок, які окремо від Вітренко, але під об'єднаним командуванням Банкової борються за спільне майбутнє.
Незважаючи на те, що ролі цих героїв різні, однак інформаційну підтримку вони одержують у формі агресивної присутності практично у всіх телепередачах від дебатів до мультфільмів. Виходячи з діючого нормативно-правового поля, оцінити ринковий еквівалент вартості такої присутності практично не можливо.
Словом, як би не намагалися представники політичних партій ідентифікувати свою виборчу програму з певною ідеологічною доктриною, їхні аргументи і дії на телевізійних каналах зводяться до примітивних формул на манер "Ми проголосили рік соціал-демократії в Європі тому, що випадково у 1995 році назвалися соціал-демократами в Україні" ще й об'єднаними з тими ж таки фабриками, заводами газетами і пароходами. Всі інші, не маючи під своїм контролем олігархічного набору ЗМІ, апелюють лише до певних природних та інших циклів – озимих, жіночих, фізіологічних (їдунських) тощо.
Від рекламно-інформаційних війн між реальними політичними гравцями в телеефірі нас рятує лише те, що об'єднані соціал-демократи поки ще не демонструють публічної схильності воювати самі з собою, а інші може б і хотіли та немає де. Правда лідерів СДПУ(о) можна запідозрити в інфантильності, оскільки вони часто влаштовують на підвладних їм телеканалах лялькові театри на "народній платформі" та мізансцени у виконанні клоунів з прогресивно-соціалістичними, неорухівськими, новогенераційним та іншими подібними бутафоріями.
Що ж залишається за кадром? А там – багатомільйонні незаконні витрати на виборчу кампанію, що конвертуються у маніпуляцію людською свідомістю, перекручуванням фактів, побудовою віртуальних політичних конструкцій та широким використанням "чорного піару". А замість висновку напевно риторичне питання - чи може політична еліта, що на стадії свого формування пов'язана з незаконним формуванням і використанням виборчих фондів, вирішити проблеми корупції, розкрадання державного бюджету чи взагалі формування моральної і відповідальної перед законом та народом влади?
"Не все золото, що блищить". Побачимо у неділю.
Владислав Каськів, координатор Коаліції "Свобода вибору"
