Злочинний намір
Четвер, 25 квітня 2002, 14:46
Прочитавши прекрасну статтю Юлії Мостової у"Дзеркалі тижня" і ознайомившись з умілим захистом України від обвинувачень у продажу Іраку радарної системи "Кольчуга" у виконанні Сергія Макаренка (СБУ) і Олександра Коваленка ("Укрспецекспорт"), я подумав, що прийшов час переглянути всю дискусію загалом.
Давайте почнемо з такої тези: ніхто в обох з вказаних вище статей або в будь-яких інших заявах (зроблених Горбуліним, Марчуком і величезною кількістю інших осіб) не піддав сумніву автентичність самої розмови, яка мала місце між Леонідом Кучмою, президентом України, і загиблим Валерієм Малєвим, тогочасним керівником "Укрспецекспорта". Також не сумніваюся, що 10 липня 2000 року у кабінеті президента відбувалося саме це.
Однак, не впевнений, що багато хто дійсно розуміє наслідки такого роду розмов. Адже крім всього іншого, ця бесіда свідчить про те, що президент України, свідомо мав намір здійснити тяжкий злочин. Він, як головнокомандуючий, дав своєму безпосередньому підлеглому право здійснити незаконну, навіть злочинну дію. І це не було "помилковою думкою" з боку Леоніда Кучми, як не було це і рішенням, прийнятим ним у непрацездатному стані. Намір не передбачає попередніх роздумів або ретельного планування наперед. Те, що сказав Кучма, було актом навмисного прагнення здійснити злочин.
Якщо ми погодимося з цим, і думаю, що більшість тверезомислячих людей так і вчинять, то вже абсолютно неважливо, чи постачалася "Кольчуга" в Ірак або кудись іще. І абсолютно неважливо, чи пакували її у холодильники або ящики від "Кразів". І ціна не важлива. Чи коштувала "Кольчуга" $ 5 млн. або $ 50 - значення не має. Вони навіть могли віддати її безкоштовно (хоч внутрішній голос підказує, що це було не так). Суть справи полягає в обдуманому намірі порушити міжнародну угоду, ембарго ООН на продаж зброї Іраку (не важливо, чи призначене воно для захисту або нападу), яке Кучма божився дотримати. Хотів підкреслити один важливий момент - намір був озвучений президентом як членом злочинної групи, і за нього не можна звинувачувати всю країну, яка не знала про нього і не давала своєї згоди.
Прийшов час, щоб хтось взяв на себе відповідальність за ці декілька слів, які були промовлені однієї погожої літньої днини. Прийшов час зупинити політичну і моральну кризу, яка захльостує Україну вже протягом двох років. Недостача правової культури зробила цю кризу можливою. Він створив Україні імідж міжнародної "парії", і чим довше він триває, тим гірше буде для країни, яка і так досить настраждалася за останні сто років.
Сьогодні вже ніхто не сумнівається, що існувала змова, метою якої було "прибрати" Георгія Гонгадзе, і що "зійшла" ця змова в адміністрації президента. Але трагедія полягає в тому, що на відміну від випадку з "Кольчугою", у Таращі був знайдений речовий доказ. Історія ця викликала гнівні протести у всьому світі. І було б жахливою помилкою вважати, що гнів затих і протести забуті. Однак, судячи з заяв президента і діях його підлеглих, він цю помилку здійснив.
З розмов з багатьма людьми і за власними спостереженнями, мені абсолютно зрозуміло, що багато політиків в Україні вважають, що вони, незважаючи на "Кольчугагейт", можуть вести "бізнес як звичайно". І справді, здається, що вони так і чинять, ігноруючи ураган, що бушує навколо них. Але, якщо бути чесним, то справа не в тому, хто стане прем'єр-міністром або спікером парламенту, хто ввійде у більшість Ради і хто залишиться у безправній меншості. Поки Україна бореться з кризою такої величини, всі ці маневри більше нагадують дитячу гру.
Імідж України сьогодні дорівнює "нулю". Хто несе за це відповідальність? Чому іноземні інвестори тікають від України, як від чуми? Чому Україна вважається ненадійним партнером будь-якої, підкреслюю, будь-якої міжнародної угоди або договору? Чому зять президента через свою жадібність і демпінгові ціни на сталь накликав на країну санкції США? Чому Генеральна прокуратура по-ідіотськи бреше, відмовляючись співробітничати з ФБР, співробітники якого були запрошені, щоб допомогти у розслідуванні справи Гонгадзе, створюючи, таким чином, ситуацію, в якій Україні може бути відмовлено в фінансовій допомозі з боку США?
Чому російські "іміджмейкери" потирають руки від радості і натякають на своїх веб-сайтах, що американці хочуть якимсь чином позбутися Кучми і замінити його на "націоналіста", маючи на увазі, природно, що росіяни як і раніше залишаються "інтернаціоналістами" і жадають допомогти Україні. І чому деякі українські політики прагнуть продати свою країну Росії, вигадуючи ідіотські теорії на зразок "разом з Росією в Європу". Спитайте будь-якого чеченця про привабливість інтернаціоналістів з Росії.
Мені, сидячи за кордоном, здається, що сьогодні вже нікому не хочеться, щоб Леонід Кучма залишався президентом ще якийсь час. Широ сумніваюся, що Віктор Ющенко настільки толерантний або настільки безглуздий, щоб хотіти бачити Кучму при посаді ще два роки. Юлія Тимошенко прямо говорить, щоб він пішов, хочуть його звільнення і соціалісти Мороза, так само як і Комуністична партія України. Більш того у мене є достовірна інформація, що багато членів пропрезидентського блоку хотіли б, щоб Кучма пішов прямо зараз.
Багато хто обманює себе, чекаючи, що уряд США відкрито буде засуджувати продаж "Кольчуги" Іраку. Цього не станеться. Але це і не буде означати, що Кучмі або будь-кому ще дане "зелене світло", що їм пробачили їх злочинні наміри. Але США не несуть відповідальності і не мають юридичного права наказати президенту України достроково піти у відставку.
Якщо нова Рада не переконає до кінця цього року діючого президента своєї країни добровільно залишити посаду і призначити дострокові вибори, вона звалить на себе тягар спільної відповідальності за цей злочинний намір. Звільнення Кучми повинно відбутися мирно і цивілізовано, без вуличних демонстрацій і тому подібних акцій. Але якщо члени Ради вважатимуть за краще займатися самогіпнозом і переконувати себе, що вони зможуть ефективно працювати, якщо він залишиться на посаді, то криза буде продовжуватися - з усіма негативними наслідками для країни.
Як людина, посвячена у деякі аспекти "Кольчугагейта", впевнений, що якщо це рішення не буде прийняте протягом розумного періоду часу, з'являться нові відомості про злочинну діяльність президента. Я, наприклад, не хотів би більше бачити, як страждає Україна.
Давайте почнемо з такої тези: ніхто в обох з вказаних вище статей або в будь-яких інших заявах (зроблених Горбуліним, Марчуком і величезною кількістю інших осіб) не піддав сумніву автентичність самої розмови, яка мала місце між Леонідом Кучмою, президентом України, і загиблим Валерієм Малєвим, тогочасним керівником "Укрспецекспорта". Також не сумніваюся, що 10 липня 2000 року у кабінеті президента відбувалося саме це.
Однак, не впевнений, що багато хто дійсно розуміє наслідки такого роду розмов. Адже крім всього іншого, ця бесіда свідчить про те, що президент України, свідомо мав намір здійснити тяжкий злочин. Він, як головнокомандуючий, дав своєму безпосередньому підлеглому право здійснити незаконну, навіть злочинну дію. І це не було "помилковою думкою" з боку Леоніда Кучми, як не було це і рішенням, прийнятим ним у непрацездатному стані. Намір не передбачає попередніх роздумів або ретельного планування наперед. Те, що сказав Кучма, було актом навмисного прагнення здійснити злочин.
Якщо ми погодимося з цим, і думаю, що більшість тверезомислячих людей так і вчинять, то вже абсолютно неважливо, чи постачалася "Кольчуга" в Ірак або кудись іще. І абсолютно неважливо, чи пакували її у холодильники або ящики від "Кразів". І ціна не важлива. Чи коштувала "Кольчуга" $ 5 млн. або $ 50 - значення не має. Вони навіть могли віддати її безкоштовно (хоч внутрішній голос підказує, що це було не так). Суть справи полягає в обдуманому намірі порушити міжнародну угоду, ембарго ООН на продаж зброї Іраку (не важливо, чи призначене воно для захисту або нападу), яке Кучма божився дотримати. Хотів підкреслити один важливий момент - намір був озвучений президентом як членом злочинної групи, і за нього не можна звинувачувати всю країну, яка не знала про нього і не давала своєї згоди.
Прийшов час, щоб хтось взяв на себе відповідальність за ці декілька слів, які були промовлені однієї погожої літньої днини. Прийшов час зупинити політичну і моральну кризу, яка захльостує Україну вже протягом двох років. Недостача правової культури зробила цю кризу можливою. Він створив Україні імідж міжнародної "парії", і чим довше він триває, тим гірше буде для країни, яка і так досить настраждалася за останні сто років.
Сьогодні вже ніхто не сумнівається, що існувала змова, метою якої було "прибрати" Георгія Гонгадзе, і що "зійшла" ця змова в адміністрації президента. Але трагедія полягає в тому, що на відміну від випадку з "Кольчугою", у Таращі був знайдений речовий доказ. Історія ця викликала гнівні протести у всьому світі. І було б жахливою помилкою вважати, що гнів затих і протести забуті. Однак, судячи з заяв президента і діях його підлеглих, він цю помилку здійснив.
З розмов з багатьма людьми і за власними спостереженнями, мені абсолютно зрозуміло, що багато політиків в Україні вважають, що вони, незважаючи на "Кольчугагейт", можуть вести "бізнес як звичайно". І справді, здається, що вони так і чинять, ігноруючи ураган, що бушує навколо них. Але, якщо бути чесним, то справа не в тому, хто стане прем'єр-міністром або спікером парламенту, хто ввійде у більшість Ради і хто залишиться у безправній меншості. Поки Україна бореться з кризою такої величини, всі ці маневри більше нагадують дитячу гру.
Імідж України сьогодні дорівнює "нулю". Хто несе за це відповідальність? Чому іноземні інвестори тікають від України, як від чуми? Чому Україна вважається ненадійним партнером будь-якої, підкреслюю, будь-якої міжнародної угоди або договору? Чому зять президента через свою жадібність і демпінгові ціни на сталь накликав на країну санкції США? Чому Генеральна прокуратура по-ідіотськи бреше, відмовляючись співробітничати з ФБР, співробітники якого були запрошені, щоб допомогти у розслідуванні справи Гонгадзе, створюючи, таким чином, ситуацію, в якій Україні може бути відмовлено в фінансовій допомозі з боку США?
Чому російські "іміджмейкери" потирають руки від радості і натякають на своїх веб-сайтах, що американці хочуть якимсь чином позбутися Кучми і замінити його на "націоналіста", маючи на увазі, природно, що росіяни як і раніше залишаються "інтернаціоналістами" і жадають допомогти Україні. І чому деякі українські політики прагнуть продати свою країну Росії, вигадуючи ідіотські теорії на зразок "разом з Росією в Європу". Спитайте будь-якого чеченця про привабливість інтернаціоналістів з Росії.
Мені, сидячи за кордоном, здається, що сьогодні вже нікому не хочеться, щоб Леонід Кучма залишався президентом ще якийсь час. Широ сумніваюся, що Віктор Ющенко настільки толерантний або настільки безглуздий, щоб хотіти бачити Кучму при посаді ще два роки. Юлія Тимошенко прямо говорить, щоб він пішов, хочуть його звільнення і соціалісти Мороза, так само як і Комуністична партія України. Більш того у мене є достовірна інформація, що багато членів пропрезидентського блоку хотіли б, щоб Кучма пішов прямо зараз.
Багато хто обманює себе, чекаючи, що уряд США відкрито буде засуджувати продаж "Кольчуги" Іраку. Цього не станеться. Але це і не буде означати, що Кучмі або будь-кому ще дане "зелене світло", що їм пробачили їх злочинні наміри. Але США не несуть відповідальності і не мають юридичного права наказати президенту України достроково піти у відставку.
Якщо нова Рада не переконає до кінця цього року діючого президента своєї країни добровільно залишити посаду і призначити дострокові вибори, вона звалить на себе тягар спільної відповідальності за цей злочинний намір. Звільнення Кучми повинно відбутися мирно і цивілізовано, без вуличних демонстрацій і тому подібних акцій. Але якщо члени Ради вважатимуть за краще займатися самогіпнозом і переконувати себе, що вони зможуть ефективно працювати, якщо він залишиться на посаді, то криза буде продовжуватися - з усіма негативними наслідками для країни.
Як людина, посвячена у деякі аспекти "Кольчугагейта", впевнений, що якщо це рішення не буде прийняте протягом розумного періоду часу, з'являться нові відомості про злочинну діяльність президента. Я, наприклад, не хотів би більше бачити, як страждає Україна.
