Скільки коштує стати членом партії
Понеділок, 29 квітня 2002, 15:54
- Саро, твій Мойше до партії вступив.
- Завжди він у щось вступить...
Я вирішила піти у велику політику – Батьківщина і демократія, як завжди, мають труднощі, а я їх – двох перших - люблю. Можливо, навіть більше, ніж деякі депутати. Одне слово – пряма дорога мені у політику.
Звичайно, приєднуватися варто не до якоїсь дрібноти, а до парламентських партій. Самі розумієте - перспективи серйозніші, надто років через чотири. Залишається тільки проблема вибору. Тому я по черзі зверталася до всіх партійних осередків, пропонуючи їм свою безцінну кандидатуру. Ось що з цього вийшло.
В штабі соціалістів мені зраділи, як рідній, а, почувши про мету телефонного дзвінка, навіть перейшли на українську і подякували. Далі процес обіцяв бути не менш приємним:
- Зателефонуєте до Леоніда Омеляновича (це мав би бути мій майбутній секретар міськкому СПУ, ще й домашній його телефон мені дали!), тільки візьміть з собою дві фотокартки, одразу і заяву напишете. До речі, днями у вашому районі наша конференція, там вам і квиток вручать.
- Ура! А які у вас членські внески?
- 1% від зарплати, а пенсіонери і студенти платять по 20 копійок щомісяця.
Гм... До пенсії мені ще далеко, від студентства – доволі далеко, а декілька гривень того єдиного відсотка від зарплати – копійка у господарстві теж не
зайва.
Дешевше в есдеків – їхні члени платять 0,1 % від зарплати, безробітні, інваліди, матері в декретній відпустці та інші малозабезпечені – взагалі якісь 10 копійок. І на футбол за членськими квитками, кажуть, можна безкоштовно ходити. (Тут зрозуміло – який футбол, така й ціна). Згідно зі статутом, до інших партій вступати не можна (плакали мої надії стригти купони одразу в кількох політструктурах, втім, в статутах інших партій – та ж сама історія), зате дозволяється членство в громадських організаціях.
Щоправда, есдеки виявилися не такими довірливими, як соціалісти – глухуватий чоловічий голос у слухавці порадив спочатку підійти в осередок -"ми на вас подивимося і вирішимо". Йти треба було аж на ринок "Юність" – до Деснянського районного осередку (за місцем проживання) та ще й після 18-ої. Хто у нас там ближче до центру Києва?
Ближчими виявилися комуністи – у них офіс по вул. Борисоглібській. Звідти скерували у міськком. Телефонний незнайомець був добрим, як дідусь Ленін:
- Сонечко, а як тебе звати? Скільки років? Домашня адреса, телефон? Давай ми тебе запишемо... А чого це ти раптом вирішила вступати в партію – це ж така рідкість сьогодні?
Моя легенда на тему любові до Батьківщини (див. вище) плюс зворушлива історія про комсомольську юність і батьків – все ще вірних ленінців (тату і мамо, вибачте), сподіваюся, звучала переконливо. Співрозмовник вирішив, що я гідна звання молодого комуніста і поділився домашнім телефоном свого бойового соратника – з райкому. Хоч це ще не означало безпроблемного вступу до партії – спочатку мою персону мали вивчити на зборах осередку, відтак двоє комуністів писали б мені рекомендації. Тільки для цього, згідно із статутом, вони повинні мене знати не менше трьох років. Знову пролетіла – серед моїх знайомих трирічної давнини жодного червоного нема. Згідно з тим же статутом я повинна "зміцнювати дружбу народів" і "вивчати марксистсько-ленінське вчення"- ностальжі, одне слово.
Зате у Верховній Раді є аж три блоки – БЮТ, "НУ" і "За ЄдУ!", а в них – купа партій. Проблема вибору партії вирішується просто – краще, мабуть, вступати туди, де лідер найбільш розкручений. Як Юлія Тимошенко, наприклад.
В штабі "Батьківщини" сказали, що членські внески, взагалі-то, справа добровільна, але "хоча б гривню на рік треба дати". В міськкомі насамперед поцікавилися чи я бізнесмен. Бізнесмени, мовляв, самі вирішують, скільки кревних грошових знаків можуть пожертвувати на потреби партії. Менш забезпечена публіка має дати "ну, три гривні, ну, п'ять". Питання вступу до "Батьківщини" вирішується під час співбесіди потенційного кандидата у рай- чи міськкомі: "Побачимо, наскільки це у вас серйозно і що ви можете зробити, щоб наша Юлія Володимирівна ще вище піднялася". На співбесіду все ж таки варто прихопити кольорову фотокартку.
Цілком безкоштовне партійне життя у Русі Костенка (УНР, блок "Наша Україна").
- Прийдете, напишете заяву і заповните облікову картку. Внески? Та ми тут нічого не платимо. Але приходьте з понеділка.
В "Партії регіонів" ("За ЄдУ!") годі дізнатися, які у них членські внески – і в штабі, і в міськкомі ніхто цього сказати не міг. Зате і в тих, і в інших на моє бажання вступу до партії реагували красномовним мовчанням у слухавці. Після тривалої паузи радили піти туди-то – в офіс партії.
За членство в НДП з цього ж блоку треба платити "гривню, мабуть, - не більше" – якщо вірити секретарці, що відповідає на телефонні дзвінки. Технічно найбільш просунуті – все ті ж "регіони", тільки до їхньої партії можна вступити в он- лайні.
Загалом, мою ідею про вступ до їхньої партії незнайомі співрозмовники зустрічали з ентузіазмом, з чого можна зробити висновок, що нові члени їхнім об'єднанням потрібні. Чи потрібні вони потенційним членам, то вже інше питання.
- Завжди він у щось вступить...
Я вирішила піти у велику політику – Батьківщина і демократія, як завжди, мають труднощі, а я їх – двох перших - люблю. Можливо, навіть більше, ніж деякі депутати. Одне слово – пряма дорога мені у політику.
Звичайно, приєднуватися варто не до якоїсь дрібноти, а до парламентських партій. Самі розумієте - перспективи серйозніші, надто років через чотири. Залишається тільки проблема вибору. Тому я по черзі зверталася до всіх партійних осередків, пропонуючи їм свою безцінну кандидатуру. Ось що з цього вийшло.
В штабі соціалістів мені зраділи, як рідній, а, почувши про мету телефонного дзвінка, навіть перейшли на українську і подякували. Далі процес обіцяв бути не менш приємним:
- Зателефонуєте до Леоніда Омеляновича (це мав би бути мій майбутній секретар міськкому СПУ, ще й домашній його телефон мені дали!), тільки візьміть з собою дві фотокартки, одразу і заяву напишете. До речі, днями у вашому районі наша конференція, там вам і квиток вручать.
- Ура! А які у вас членські внески?
- 1% від зарплати, а пенсіонери і студенти платять по 20 копійок щомісяця.
Гм... До пенсії мені ще далеко, від студентства – доволі далеко, а декілька гривень того єдиного відсотка від зарплати – копійка у господарстві теж не
зайва.
Дешевше в есдеків – їхні члени платять 0,1 % від зарплати, безробітні, інваліди, матері в декретній відпустці та інші малозабезпечені – взагалі якісь 10 копійок. І на футбол за членськими квитками, кажуть, можна безкоштовно ходити. (Тут зрозуміло – який футбол, така й ціна). Згідно зі статутом, до інших партій вступати не можна (плакали мої надії стригти купони одразу в кількох політструктурах, втім, в статутах інших партій – та ж сама історія), зате дозволяється членство в громадських організаціях.
Щоправда, есдеки виявилися не такими довірливими, як соціалісти – глухуватий чоловічий голос у слухавці порадив спочатку підійти в осередок -"ми на вас подивимося і вирішимо". Йти треба було аж на ринок "Юність" – до Деснянського районного осередку (за місцем проживання) та ще й після 18-ої. Хто у нас там ближче до центру Києва?
Ближчими виявилися комуністи – у них офіс по вул. Борисоглібській. Звідти скерували у міськком. Телефонний незнайомець був добрим, як дідусь Ленін:
- Сонечко, а як тебе звати? Скільки років? Домашня адреса, телефон? Давай ми тебе запишемо... А чого це ти раптом вирішила вступати в партію – це ж така рідкість сьогодні?
Моя легенда на тему любові до Батьківщини (див. вище) плюс зворушлива історія про комсомольську юність і батьків – все ще вірних ленінців (тату і мамо, вибачте), сподіваюся, звучала переконливо. Співрозмовник вирішив, що я гідна звання молодого комуніста і поділився домашнім телефоном свого бойового соратника – з райкому. Хоч це ще не означало безпроблемного вступу до партії – спочатку мою персону мали вивчити на зборах осередку, відтак двоє комуністів писали б мені рекомендації. Тільки для цього, згідно із статутом, вони повинні мене знати не менше трьох років. Знову пролетіла – серед моїх знайомих трирічної давнини жодного червоного нема. Згідно з тим же статутом я повинна "зміцнювати дружбу народів" і "вивчати марксистсько-ленінське вчення"- ностальжі, одне слово.
Зате у Верховній Раді є аж три блоки – БЮТ, "НУ" і "За ЄдУ!", а в них – купа партій. Проблема вибору партії вирішується просто – краще, мабуть, вступати туди, де лідер найбільш розкручений. Як Юлія Тимошенко, наприклад.
В штабі "Батьківщини" сказали, що членські внески, взагалі-то, справа добровільна, але "хоча б гривню на рік треба дати". В міськкомі насамперед поцікавилися чи я бізнесмен. Бізнесмени, мовляв, самі вирішують, скільки кревних грошових знаків можуть пожертвувати на потреби партії. Менш забезпечена публіка має дати "ну, три гривні, ну, п'ять". Питання вступу до "Батьківщини" вирішується під час співбесіди потенційного кандидата у рай- чи міськкомі: "Побачимо, наскільки це у вас серйозно і що ви можете зробити, щоб наша Юлія Володимирівна ще вище піднялася". На співбесіду все ж таки варто прихопити кольорову фотокартку.
Цілком безкоштовне партійне життя у Русі Костенка (УНР, блок "Наша Україна").
- Прийдете, напишете заяву і заповните облікову картку. Внески? Та ми тут нічого не платимо. Але приходьте з понеділка.
В "Партії регіонів" ("За ЄдУ!") годі дізнатися, які у них членські внески – і в штабі, і в міськкомі ніхто цього сказати не міг. Зате і в тих, і в інших на моє бажання вступу до партії реагували красномовним мовчанням у слухавці. Після тривалої паузи радили піти туди-то – в офіс партії.
За членство в НДП з цього ж блоку треба платити "гривню, мабуть, - не більше" – якщо вірити секретарці, що відповідає на телефонні дзвінки. Технічно найбільш просунуті – все ті ж "регіони", тільки до їхньої партії можна вступити в он- лайні.
Загалом, мою ідею про вступ до їхньої партії незнайомі співрозмовники зустрічали з ентузіазмом, з чого можна зробити висновок, що нові члени їхнім об'єднанням потрібні. Чи потрібні вони потенційним членам, то вже інше питання.
