Своїми кроками Київ привертає до себе увагу
Понеділок, 17 червня 2002, 13:20
Україна не хоче бути мостом
Влада України, країни з п'ятдесятимільйонним населенням, офіційно вирішила зв'язати майбутнє нації з Організацією Північноатлантичного договору. Розташовуючись між Європою і Росією, незалежна Україна є наріжним каменем системи євроатлантичної безпеки. Хоч Україна знову набула незалежності всього десять років тому, Київ вже зробив значний внесок в діяльність НАТО у широкому колі військових і дипломатичних питань, а також питань в сфері безпеки.
На позаминулому тижні президент Леонід Кучма офіційно проінформував НАТО про те, що керівництво його країни ухвалило рішення почати підготовку до повноцінного членства України в альянсі та розробку стратегії виконання цього завдання. Секретар Ради національної безпеки і оборони України Євген Марчук є головним автором цієї ініціативи та її основним реалізатором.
НАТО та Україна готуються провести зустріч у Києві 9 липня, в день, який являє собою найвідповідніший момент для позначення початку процесу зближення. Ця дата ознаменована п'ятою річницею підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, яка є політичним документом, що надав широкі можливості для практичної співпраці.
Однак, незважаючи на цю співпрацю, до цього часу і Україна, і НАТО дотримувалися позиції, що полягає в тому, що Україна не є кандидатом на членство в альянсі. Це було зроблене для того, щоб не викликати невдоволення Росії, а також через власні пострадянські проблеми України, що перешкоджали вступу країни в організацію. З цих проблем затримки із здійсненням економічних реформ і повсюдна корупція є найбільш помітними. Українські керівники відкрито заявляють, що може знадобитися до десяти років для того, щоб привести країну у відповідність до критеріїв членства в альянсі.
Тим часом, зближення Росії та НАТО пропонує широкий спектр можливостей - і навіть закликає - до створення більш систематизованих відносин між Україною і НАТО. Деякі з багатьох пострадянських недоліків України починають виправлятися. Новий парламент, обраний в березні цього року, в перший раз має, незважаючи на всю свою роздробленість, в своєму розпорядженні більшість, що підтримує прискорення економічних реформ та членство в НАТО.
Історія співпраці України та НАТО в останні роки являє собою міцну основу для початку шляху до членства України в альянсі, який може виявитися довгим. Серед країн Східної Європи Україна стала найактивнішим та частим учасником військових вчень НАТО на суші і на Чорному морі. Яворівський полігон - кращий полігон на Україні і у всьому колишньому Радянському Союзі - став учбовою базою північноатлатичного альянсу для підготовки миротворців. Інший великий військовий полігон, Широкий Лан, використовується збройними силами Сполучених Штатів, Франції і інших країн НАТО для проведення великих вчень, які і надалі планується проводити регулярно.
Україна є єдиною країною, яка не увійшла до Альянсу та має об'єднаний військовий підрозділ з країною - членом НАТО - польсько-український об'єднаний батальйон, що бере участь у миротворчих операціях НАТО на Балканах. Україна підтримувала військові дії альянсу в Боснії та Косово, незважаючи на вимоги Росії зайняти позицію Москви проти НАТО.
У той час як Росія голосно виступала проти розширення НАТО в центральну Європу і потім в Прибалтику, Україна відкрито підтримала розширення організації в обох напрямах. Офіційний Київ оголосив про свою зацікавленість в тому, щоб альянс став безпосереднім сусідом України, що зміцнило б безпеку країни і, звичайно, її можливості підтримувати збалансовані і конструктивні відносини з Росією. Підтримуючи розширення альянсу за рахунок прибалтійських країн, Київ - очевидно, розглядаючи можливість самому стати надалі кандидатом - хотів закріпити принцип, згідно з яким будь-яка європейська країна має право вступити в той альянс, в який вона захоче.
Суттєво підтримуючи антитерористичну коаліцію, Україна надає основний повітряний коридор для прольоту військових літаків альянсу, головним чином американських, з Європи в Афганістан і Середню Азію. З жовтня 2001 року по теперішній час через повітряний простір України було здійснено більше ніж 2000 перельотів. Більш того Україна надає свої стратегічні військово-транспортні літаки країнам НАТО для доставки їх військ в Афганістан. Понад усе в ході нинішньої кампанії користується українськими літаками Німеччина, яка довгі роки виділяла недостатньо коштів на військові витрати, відчуваючи тепер нестачу в стратегічних повітряних засобах перевезення.
Негативний вплив має той факт, що Україна відстає від нею ж складеного графіка проведення військових реформ. Такі реформи вимагають великих витрат, а Україна відчуває величезну нестачу коштів. Разом з тим, чим довше проводяться реформи, тим більша їхня економічна і соціальна вартість. Україна зараз повинна прискорити вживання таких запізнілих заходів, як скорочення застарілих збройних сил і удосконалення їх структури, закриття зайвих військових баз, позбавлення надмірних озброєнь і розширення своїх промислово-конверсійних програм. Досягнення цілей військових реформ є частиною щорічних робочих планів і програм багаторічної співпраці НАТО і України; цьому процесу допомагає робоча група України-НАТО по здійсненню військових реформ.
В умовах, що склалися в світі після подій 11 вересня, стало ясно, що військові реформи повинні стосуватися внутрішніх військ та прикордонних сил. Україна має їх модернізувати, щоб справлятися з тероризмом і транснаціональною організованою злочинністю, з перевезенням наркотиків і зброї, з контрабандою і незаконною міграцією - тобто з проблемами, які являють собою потенційну або реальну загрозу країнам НАТО та Європейського Союзу і кандидатам в ці організації.
Тим часом очікується, що незабаром Європейський Союз оприлюднить стратегію сусідських відносин з Україною. Це, в свою чергу, дозволить Україні продовжувати дотримуватися євроатлантичної орієнтації в її взаємопов'язаних, взаємно посилюючих один одного зв'язках з НАТО і ЄС. Можна сподіватися, що ця стратегія також повинна дозволити Брюсселю координувати політику відносно України у обох цих напрямах. Українські керівники завжди розглядали взаємовідносини з НАТО як засіб, який дозволить зблизити Україну з Європейським Союзом.
Україна налаштована не залишатися в сірій зоні між Заходом, що розширяється з одного боку, і непередбачуваною Росією з іншого боку. Не хоче вона і перетворюватися в міст між Росією і НАТО або між Росією і Європейським Союзом. Україна прагне бути повноцінним партнером, а згодом і членом цих західних організацій. Ось чому вся увага прикута до запланованої на 9 липня у Києві зустрічі НАТО-Україна, і наміченому на більш пізній термін самміту НАТО в Празі. Очікується, що там керівництво України підпише основні документи про якісно нові та більш тісні взаємовідносини з альянсом. Розробка багаторічного плану заходів щодо вступу в альянс буде добрим початком нових взаємовідносин.
Переклад ІНОСМІ.РУ
Влада України, країни з п'ятдесятимільйонним населенням, офіційно вирішила зв'язати майбутнє нації з Організацією Північноатлантичного договору. Розташовуючись між Європою і Росією, незалежна Україна є наріжним каменем системи євроатлантичної безпеки. Хоч Україна знову набула незалежності всього десять років тому, Київ вже зробив значний внесок в діяльність НАТО у широкому колі військових і дипломатичних питань, а також питань в сфері безпеки.
На позаминулому тижні президент Леонід Кучма офіційно проінформував НАТО про те, що керівництво його країни ухвалило рішення почати підготовку до повноцінного членства України в альянсі та розробку стратегії виконання цього завдання. Секретар Ради національної безпеки і оборони України Євген Марчук є головним автором цієї ініціативи та її основним реалізатором.
НАТО та Україна готуються провести зустріч у Києві 9 липня, в день, який являє собою найвідповідніший момент для позначення початку процесу зближення. Ця дата ознаменована п'ятою річницею підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, яка є політичним документом, що надав широкі можливості для практичної співпраці.
Однак, незважаючи на цю співпрацю, до цього часу і Україна, і НАТО дотримувалися позиції, що полягає в тому, що Україна не є кандидатом на членство в альянсі. Це було зроблене для того, щоб не викликати невдоволення Росії, а також через власні пострадянські проблеми України, що перешкоджали вступу країни в організацію. З цих проблем затримки із здійсненням економічних реформ і повсюдна корупція є найбільш помітними. Українські керівники відкрито заявляють, що може знадобитися до десяти років для того, щоб привести країну у відповідність до критеріїв членства в альянсі.
Тим часом, зближення Росії та НАТО пропонує широкий спектр можливостей - і навіть закликає - до створення більш систематизованих відносин між Україною і НАТО. Деякі з багатьох пострадянських недоліків України починають виправлятися. Новий парламент, обраний в березні цього року, в перший раз має, незважаючи на всю свою роздробленість, в своєму розпорядженні більшість, що підтримує прискорення економічних реформ та членство в НАТО.
Історія співпраці України та НАТО в останні роки являє собою міцну основу для початку шляху до членства України в альянсі, який може виявитися довгим. Серед країн Східної Європи Україна стала найактивнішим та частим учасником військових вчень НАТО на суші і на Чорному морі. Яворівський полігон - кращий полігон на Україні і у всьому колишньому Радянському Союзі - став учбовою базою північноатлатичного альянсу для підготовки миротворців. Інший великий військовий полігон, Широкий Лан, використовується збройними силами Сполучених Штатів, Франції і інших країн НАТО для проведення великих вчень, які і надалі планується проводити регулярно.
Україна є єдиною країною, яка не увійшла до Альянсу та має об'єднаний військовий підрозділ з країною - членом НАТО - польсько-український об'єднаний батальйон, що бере участь у миротворчих операціях НАТО на Балканах. Україна підтримувала військові дії альянсу в Боснії та Косово, незважаючи на вимоги Росії зайняти позицію Москви проти НАТО.
У той час як Росія голосно виступала проти розширення НАТО в центральну Європу і потім в Прибалтику, Україна відкрито підтримала розширення організації в обох напрямах. Офіційний Київ оголосив про свою зацікавленість в тому, щоб альянс став безпосереднім сусідом України, що зміцнило б безпеку країни і, звичайно, її можливості підтримувати збалансовані і конструктивні відносини з Росією. Підтримуючи розширення альянсу за рахунок прибалтійських країн, Київ - очевидно, розглядаючи можливість самому стати надалі кандидатом - хотів закріпити принцип, згідно з яким будь-яка європейська країна має право вступити в той альянс, в який вона захоче.
Суттєво підтримуючи антитерористичну коаліцію, Україна надає основний повітряний коридор для прольоту військових літаків альянсу, головним чином американських, з Європи в Афганістан і Середню Азію. З жовтня 2001 року по теперішній час через повітряний простір України було здійснено більше ніж 2000 перельотів. Більш того Україна надає свої стратегічні військово-транспортні літаки країнам НАТО для доставки їх військ в Афганістан. Понад усе в ході нинішньої кампанії користується українськими літаками Німеччина, яка довгі роки виділяла недостатньо коштів на військові витрати, відчуваючи тепер нестачу в стратегічних повітряних засобах перевезення.
Негативний вплив має той факт, що Україна відстає від нею ж складеного графіка проведення військових реформ. Такі реформи вимагають великих витрат, а Україна відчуває величезну нестачу коштів. Разом з тим, чим довше проводяться реформи, тим більша їхня економічна і соціальна вартість. Україна зараз повинна прискорити вживання таких запізнілих заходів, як скорочення застарілих збройних сил і удосконалення їх структури, закриття зайвих військових баз, позбавлення надмірних озброєнь і розширення своїх промислово-конверсійних програм. Досягнення цілей військових реформ є частиною щорічних робочих планів і програм багаторічної співпраці НАТО і України; цьому процесу допомагає робоча група України-НАТО по здійсненню військових реформ.
В умовах, що склалися в світі після подій 11 вересня, стало ясно, що військові реформи повинні стосуватися внутрішніх військ та прикордонних сил. Україна має їх модернізувати, щоб справлятися з тероризмом і транснаціональною організованою злочинністю, з перевезенням наркотиків і зброї, з контрабандою і незаконною міграцією - тобто з проблемами, які являють собою потенційну або реальну загрозу країнам НАТО та Європейського Союзу і кандидатам в ці організації.
Тим часом очікується, що незабаром Європейський Союз оприлюднить стратегію сусідських відносин з Україною. Це, в свою чергу, дозволить Україні продовжувати дотримуватися євроатлантичної орієнтації в її взаємопов'язаних, взаємно посилюючих один одного зв'язках з НАТО і ЄС. Можна сподіватися, що ця стратегія також повинна дозволити Брюсселю координувати політику відносно України у обох цих напрямах. Українські керівники завжди розглядали взаємовідносини з НАТО як засіб, який дозволить зблизити Україну з Європейським Союзом.
Україна налаштована не залишатися в сірій зоні між Заходом, що розширяється з одного боку, і непередбачуваною Росією з іншого боку. Не хоче вона і перетворюватися в міст між Росією і НАТО або між Росією і Європейським Союзом. Україна прагне бути повноцінним партнером, а згодом і членом цих західних організацій. Ось чому вся увага прикута до запланованої на 9 липня у Києві зустрічі НАТО-Україна, і наміченому на більш пізній термін самміту НАТО в Празі. Очікується, що там керівництво України підпише основні документи про якісно нові та більш тісні взаємовідносини з альянсом. Розробка багаторічного плану заходів щодо вступу в альянс буде добрим початком нових взаємовідносин.
Переклад ІНОСМІ.РУ
