Українські металургійні барони: хто чим володіє
Середа, 10 липня 2002, 14:44
Кому належить українська металургія. Схема
Влада України оголосила про продаж найближчим часом останніх великих держпакетів в акціонерних капіталах українських металургійних підприємств. Після цього процес поділу українського чорнометалургійного ринку можна вважати завершеним. Парадоксально, але відразу після цього, найвірогідніше, постане питання про новий продаж українських меткомбінатів: у нових господарів немає достатніх коштів для того, щоб модернізувати один з найвідсталіших металургійних комплексів на території СНД.
Згідно з офіційною інформацією, продажу підлягають 50% плюс одна акція Дніпропетровського металургійного заводу імені Петровського (випускає на рік понад 1 млн т сталі і прокату), 60,86% Макіївського металургійного комбінату (1,1 млн т сталі), 26,9% третього за розміром металургійного підприємства України АТ "Азовсталь". Після продажу цих пакетів у держвластності з "цікавих" активів залишиться тільки 100-відсотковий пакет акцій найбільшого в Україні підприємства чорної металургії АТ "Криворіжсталь".
Українські власті збираються виручити від продажу активів близько 1 млрд гривень (приблизно $200 млн). Місцеві металургійні "олігархи", як вважається, вже накопичили достатні кошти, аби придбати ці пакети. А в тому, що держакції дістануть саме українські компанії, фахівці не сумніваються. Не випадково українські власті продають шматки "металургійного пирога" невеликими порціями: на контрольний пакет підприємства з першої п'ятірки гроші знайшлися б тільки у іноземців, але ніхто з них поки не ризикнув вкладати серйозні кошти в український чорнометалургійний комплекс.
Претенденти на пакети, що продаються, вже визначилися. Фаворитами вважаються компанії, підконтрольні Ринату Ахметову (див. схему). У останні роки його металургійна імперія росте як на дріжджах. Її перевагою є контроль над фактично всіма великими виробниками коксу в країні. Якщо дефіцит рудної сировини українські металурги ще можуть заповнювати за рахунок поставок з Казахстану та РФ, то російський кокс коштуватиме їм дуже дорого. Тому відсутність у тих або інших місцевих металургійних баронів підприємств коксохіма робить їх дуже вразливими щодо Індустріального союзу Донбасу.
Йдеться насамперед про ФПГ "Металургія" і Укрсіббанк Олександра Ярославського. Позиції "Металургії", крім іншого, похитнулися після того, як на нещодавніх парламентських виборах група відкрито підтримала опозиційну нинішньому кабінету партію "Яблуко" на чолі з Михайлом Бродським (вона благополучно провалила вибори).
Конкуренцію пану Ахметову можуть скласти компанії, що контролюються Ігорем Коломойським. Його фірмам вже належать великі пакети акцій в підприємствах, держпакети яких готуються до продажу. Крім того, на стороні пана Коломойського контроль над рудними підприємствами України (що може стати предметом торгу зі структурами Рината Ахметова) і ресурси банків, обслуговуючих промислові підприємства на сході країни. Особливо небезпечним для пана Ахметова може виявитися стратегічний союз пана Коломойського з компанією "Інтерпайп", що користується заступництвом Києва (голова компанії Віктор Пінчук - зять президента України Леоніда Кучми). Українські ЗМІ активно обговорють можливість такого альянсу, однак сторони уникають публічних коментарів на цю тему.
Проте, особливого ажіотажу в боротьбі за держпакети металургійних компаній поки не спостерігається. Так, після перших невдалих торгів з продажу блокуючого пакету акцій "Азовсталі" фонд держмайна України був вимушений знизити ціну на пакет майже на 26%. Треба зазначити, що показники останнього року взагалі не додають оптимізму місцевим металургійним баронам.
За даними комітету з промислової політики Верховної Ради, рентабельність українських підприємств, що випускають сталь та прокат, знизилася з 17,6% в 2000 році до 6% в 2001 році, ферросплавних заводів - відповідно з 11,2% до 10,4%, підприємств коксохіму - на 44%. Навряд чи така статистика пов'язана з наміром потенційних покупців виглядати слабкими в фінансовому відношенні і, відповідно, збити ціну на держактиви, що продаються. Фахівці схильні вважати, що це наслідок технічного стану українських заводів, який гіршає.
Витрачаючи значні кошти на боротьбу за активи, українські металургійні олігархи мало вкладали в технічне переозброєння українських комбінатів. Внаслідок ступінь зносу металургійних потужностей на Україні, за різними оцінками, складає від 50 до 70%. При цьому 50% сталі, за даними Міжнародного інституту сталі, на Україні виплавляється економічно невигідним і неекологічним мартенівським способом (у всьому світі мартенівською технологією виплавляється не більше 4,6% сталі). Тут також потрібно згадати про колосальну енергоємність українського металургійного виробництва: енерговитрати на одну тонну зробленої сталі тут у 2,25 рази вищі, ніж, наприклад, в Росії.
У зв'язку з цим фахівці схильні вважати, що українським металургам необхідно вже зараз починати пошук великого зарубіжного інвестора. Інакше ключова галузь економіки України (її продукція забезпечує 22,6% ВВП і 30,7% національного експорту) може просто припинити існування. Однак перший віце-прем'єр українського уряду Олег Дубина в бесіді з кореспондентом Ъ заявив, що, за його оцінкою, нові власники не мають намір найближчим часом перепродувати активи, бо поки вони на цьому "реально заробляють гроші".
Влада України оголосила про продаж найближчим часом останніх великих держпакетів в акціонерних капіталах українських металургійних підприємств. Після цього процес поділу українського чорнометалургійного ринку можна вважати завершеним. Парадоксально, але відразу після цього, найвірогідніше, постане питання про новий продаж українських меткомбінатів: у нових господарів немає достатніх коштів для того, щоб модернізувати один з найвідсталіших металургійних комплексів на території СНД.
Згідно з офіційною інформацією, продажу підлягають 50% плюс одна акція Дніпропетровського металургійного заводу імені Петровського (випускає на рік понад 1 млн т сталі і прокату), 60,86% Макіївського металургійного комбінату (1,1 млн т сталі), 26,9% третього за розміром металургійного підприємства України АТ "Азовсталь". Після продажу цих пакетів у держвластності з "цікавих" активів залишиться тільки 100-відсотковий пакет акцій найбільшого в Україні підприємства чорної металургії АТ "Криворіжсталь".
Українські власті збираються виручити від продажу активів близько 1 млрд гривень (приблизно $200 млн). Місцеві металургійні "олігархи", як вважається, вже накопичили достатні кошти, аби придбати ці пакети. А в тому, що держакції дістануть саме українські компанії, фахівці не сумніваються. Не випадково українські власті продають шматки "металургійного пирога" невеликими порціями: на контрольний пакет підприємства з першої п'ятірки гроші знайшлися б тільки у іноземців, але ніхто з них поки не ризикнув вкладати серйозні кошти в український чорнометалургійний комплекс.
Претенденти на пакети, що продаються, вже визначилися. Фаворитами вважаються компанії, підконтрольні Ринату Ахметову (див. схему). У останні роки його металургійна імперія росте як на дріжджах. Її перевагою є контроль над фактично всіма великими виробниками коксу в країні. Якщо дефіцит рудної сировини українські металурги ще можуть заповнювати за рахунок поставок з Казахстану та РФ, то російський кокс коштуватиме їм дуже дорого. Тому відсутність у тих або інших місцевих металургійних баронів підприємств коксохіма робить їх дуже вразливими щодо Індустріального союзу Донбасу.
Йдеться насамперед про ФПГ "Металургія" і Укрсіббанк Олександра Ярославського. Позиції "Металургії", крім іншого, похитнулися після того, як на нещодавніх парламентських виборах група відкрито підтримала опозиційну нинішньому кабінету партію "Яблуко" на чолі з Михайлом Бродським (вона благополучно провалила вибори).
Конкуренцію пану Ахметову можуть скласти компанії, що контролюються Ігорем Коломойським. Його фірмам вже належать великі пакети акцій в підприємствах, держпакети яких готуються до продажу. Крім того, на стороні пана Коломойського контроль над рудними підприємствами України (що може стати предметом торгу зі структурами Рината Ахметова) і ресурси банків, обслуговуючих промислові підприємства на сході країни. Особливо небезпечним для пана Ахметова може виявитися стратегічний союз пана Коломойського з компанією "Інтерпайп", що користується заступництвом Києва (голова компанії Віктор Пінчук - зять президента України Леоніда Кучми). Українські ЗМІ активно обговорють можливість такого альянсу, однак сторони уникають публічних коментарів на цю тему.
Проте, особливого ажіотажу в боротьбі за держпакети металургійних компаній поки не спостерігається. Так, після перших невдалих торгів з продажу блокуючого пакету акцій "Азовсталі" фонд держмайна України був вимушений знизити ціну на пакет майже на 26%. Треба зазначити, що показники останнього року взагалі не додають оптимізму місцевим металургійним баронам.
За даними комітету з промислової політики Верховної Ради, рентабельність українських підприємств, що випускають сталь та прокат, знизилася з 17,6% в 2000 році до 6% в 2001 році, ферросплавних заводів - відповідно з 11,2% до 10,4%, підприємств коксохіму - на 44%. Навряд чи така статистика пов'язана з наміром потенційних покупців виглядати слабкими в фінансовому відношенні і, відповідно, збити ціну на держактиви, що продаються. Фахівці схильні вважати, що це наслідок технічного стану українських заводів, який гіршає.
Витрачаючи значні кошти на боротьбу за активи, українські металургійні олігархи мало вкладали в технічне переозброєння українських комбінатів. Внаслідок ступінь зносу металургійних потужностей на Україні, за різними оцінками, складає від 50 до 70%. При цьому 50% сталі, за даними Міжнародного інституту сталі, на Україні виплавляється економічно невигідним і неекологічним мартенівським способом (у всьому світі мартенівською технологією виплавляється не більше 4,6% сталі). Тут також потрібно згадати про колосальну енергоємність українського металургійного виробництва: енерговитрати на одну тонну зробленої сталі тут у 2,25 рази вищі, ніж, наприклад, в Росії.
У зв'язку з цим фахівці схильні вважати, що українським металургам необхідно вже зараз починати пошук великого зарубіжного інвестора. Інакше ключова галузь економіки України (її продукція забезпечує 22,6% ВВП і 30,7% національного експорту) може просто припинити існування. Однак перший віце-прем'єр українського уряду Олег Дубина в бесіді з кореспондентом Ъ заявив, що, за його оцінкою, нові власники не мають намір найближчим часом перепродувати активи, бо поки вони на цьому "реально заробляють гроші".
