Мертві душі судді Волика. Чи існують взагалі потерпілі, чиї свідчення зачитуватимуться у суді?
Четвер, 18 липня 2002, 10:09
Літо в тюрмі - це насамперед страждання від нестерпної спеки. Жар нагнітають розпечені на сонці "баяни" (щось подібне до товстезних металевих жалюзі на вікнах). Ті самі "баяни", які, на глибоке переконання Ніни Карпачової, зняті з вікон Лук'янівки після її особистого втручання в справу полегшення арештанського життя.
Напевне, екскурсійні маршрути по території найбільшої київської тюрми, розроблені гідом журналістів паном Скоробогачем (начальником Лук'янівського СІЗО) проходили винятково маленькою, навмисне виплеканою оазою посеред пустелі окозамилювальних міражів, цілком реальних "баянів" і тому подібних речей.
"У камері на 60 осіб ми стояли в черзі до дверей, де крізь щілину відчувався ледь помітний приплив повітря", - згадувала людина, якій дивом вдалося пережити сталінські тюрми. Тодішні працівники НКВС просто не вміли поєднувати приємне (чужі страждання) із корисним (копійчиною, яку можна на цьому заробити).
У Лук'янівці - тюрмі колишніх, сучасних і, мабуть, прийдешніх політв'язнів - не достатньо просто мати родичів чи друзів на волі, які взмозі купити та передати за грати вентилятор. За право помилуватися ним і увімкнути в розетку треба щомісячно платити по 30 гривень. Хочеш - плати, не хочеш - прощайся із омріяним рятівником, а ще з телевізором, кип'ятильником (на них існує окрема такса).
Утім, це, так би мовити, приказка, а казка про українське правосуддя - попереду. Фігуранти "справи 9 березня" страждають від спеки все-таки, мабуть, менше, ніж від тієї пародії на суд, яка триває вже майже рік і на сьогоднішній день видається нескінченною. Хоча, кінотеатр "Загреб" Феміда арендує лише до 1 вересня 2002 року.
Отже, з початком нового навчального року "Загреб", як у казці про Попелюшку, перетвориться на дешеву кіношку у віддаленому районі міста. А суд переїде невідомо куди або завершиться вироком.
Наразі ж тривають допити свідків. Багато хто з них відмовляється від свідчень, які давалися на досудовому слідстві, вмотивовуючи їхню появу побиттям у стінах райвідділків, залякуванням, різноманітними формами тиску. Прокуратура проявляє повну індеферентність до подібних заяв свідків, так само, як суддя — до скарг підсудних на стан здоров'я. Лише одному з них — Станіславу Самофалову, з огляду на майже критичну межу, до якої дійшов його організм, було обіцяно медичне обстеження і, можливо, навіть операцію.
На останньому судовому засіданні, 16 липня, головуючий Іван Волик довго мусував питання щодо того, як слід вчинити зі зниклими безвісти потерпілими, тими, які начебто постраждали більше за інших і на свідченнях яких тримається мало не все обвинувачення.
Власне, порадившись сам із собою, Волик вирішив це питання достатньо швидко, але гра в гуманного суддю затягнулася майже на годину. Загальна думка захисту і підсудних з цього приводу була такою: людина, яка має до підсудних претензії, подібні до зафіксованих у протоколах, має з'явитися на суді і бути допитаною. В разі її неявки виникає сумнів у тому, чи існує вона насправді, чи це - мертва, або, точніше, взагалі ненароджена душа.
"Заслухай думку адвокатів та підсудних і зроби по-своєму" - це гасло, швидше за все, прикрашає герб судді Волика, якщо він у нього є. Позаяк вимоги згаданих осіб щодо того, аби не зачитувати свідчення цих розчинених у просторі потерпілих, не включати їх до обгрунтування вироку, суддя відхилив.
А тим часом комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності не підтримав ініціативу народного депутата України Андрія Шкіля щодо створення парламентської слідчої комісії з розслідування подій 9 березня. "Не йшлося ж про виправдання когось, ішлося про встановлення істини", - дивувався позиції колег Шкіль. На засіданні комітету його підтримали представники опозиційних фракцій. А не цікавить істина, як виявилося, "єдунів" і депутатів Потебенька, Іванова, Нечипорука, Бандурка - колишніх працівників міліцейсько-прокурорської системи.
Напевне, екскурсійні маршрути по території найбільшої київської тюрми, розроблені гідом журналістів паном Скоробогачем (начальником Лук'янівського СІЗО) проходили винятково маленькою, навмисне виплеканою оазою посеред пустелі окозамилювальних міражів, цілком реальних "баянів" і тому подібних речей.
"У камері на 60 осіб ми стояли в черзі до дверей, де крізь щілину відчувався ледь помітний приплив повітря", - згадувала людина, якій дивом вдалося пережити сталінські тюрми. Тодішні працівники НКВС просто не вміли поєднувати приємне (чужі страждання) із корисним (копійчиною, яку можна на цьому заробити).
У Лук'янівці - тюрмі колишніх, сучасних і, мабуть, прийдешніх політв'язнів - не достатньо просто мати родичів чи друзів на волі, які взмозі купити та передати за грати вентилятор. За право помилуватися ним і увімкнути в розетку треба щомісячно платити по 30 гривень. Хочеш - плати, не хочеш - прощайся із омріяним рятівником, а ще з телевізором, кип'ятильником (на них існує окрема такса).
Утім, це, так би мовити, приказка, а казка про українське правосуддя - попереду. Фігуранти "справи 9 березня" страждають від спеки все-таки, мабуть, менше, ніж від тієї пародії на суд, яка триває вже майже рік і на сьогоднішній день видається нескінченною. Хоча, кінотеатр "Загреб" Феміда арендує лише до 1 вересня 2002 року.
Отже, з початком нового навчального року "Загреб", як у казці про Попелюшку, перетвориться на дешеву кіношку у віддаленому районі міста. А суд переїде невідомо куди або завершиться вироком.
Наразі ж тривають допити свідків. Багато хто з них відмовляється від свідчень, які давалися на досудовому слідстві, вмотивовуючи їхню появу побиттям у стінах райвідділків, залякуванням, різноманітними формами тиску. Прокуратура проявляє повну індеферентність до подібних заяв свідків, так само, як суддя — до скарг підсудних на стан здоров'я. Лише одному з них — Станіславу Самофалову, з огляду на майже критичну межу, до якої дійшов його організм, було обіцяно медичне обстеження і, можливо, навіть операцію.
На останньому судовому засіданні, 16 липня, головуючий Іван Волик довго мусував питання щодо того, як слід вчинити зі зниклими безвісти потерпілими, тими, які начебто постраждали більше за інших і на свідченнях яких тримається мало не все обвинувачення.
Власне, порадившись сам із собою, Волик вирішив це питання достатньо швидко, але гра в гуманного суддю затягнулася майже на годину. Загальна думка захисту і підсудних з цього приводу була такою: людина, яка має до підсудних претензії, подібні до зафіксованих у протоколах, має з'явитися на суді і бути допитаною. В разі її неявки виникає сумнів у тому, чи існує вона насправді, чи це - мертва, або, точніше, взагалі ненароджена душа.
"Заслухай думку адвокатів та підсудних і зроби по-своєму" - це гасло, швидше за все, прикрашає герб судді Волика, якщо він у нього є. Позаяк вимоги згаданих осіб щодо того, аби не зачитувати свідчення цих розчинених у просторі потерпілих, не включати їх до обгрунтування вироку, суддя відхилив.
А тим часом комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності не підтримав ініціативу народного депутата України Андрія Шкіля щодо створення парламентської слідчої комісії з розслідування подій 9 березня. "Не йшлося ж про виправдання когось, ішлося про встановлення істини", - дивувався позиції колег Шкіль. На засіданні комітету його підтримали представники опозиційних фракцій. А не цікавить істина, як виявилося, "єдунів" і депутатів Потебенька, Іванова, Нечипорука, Бандурка - колишніх працівників міліцейсько-прокурорської системи.
