400 доларів - ціна твого життя
Понеділок, 29 липня 2002, 21:17
Траур у країні настав у понеділок. За указом президента. Загинули 83 людини. З них 23 дитини.
Але країна не здригнулася. Країна звикла до недільних повідомлень про нові жертви на шахтах. Уявити собі останню хвилину шахтаря, що згорає заживо у підземеллі, дано не кожному. Криваву трагедію у Львові бачили в суботу всі - на кожному українському каналі.
Те, що показували в Україні, закордоном не бачили - CNN, BBC й інші "теле-монстри" завбачливо вирізали кадри з розрізаними навпіл тілами, розкиданими по всьому полю, і шалені очі жінки, яка гладить волосся на напівуцілілій головці дитини, яка ще хвилину назад сміялася поруч…
Але горе це так і не стало чимось, що жахнуло, а потім згуртувало людей. Немає черг в пункти по здачі крові, немає тисячі дзвінків з проханням дати координати, куди перерахувати останні гроші на допомогу сім'ям. Хоч не виключено, що багато хто з нас, сидячи біля екранів телевізора, не утрималися від сліз. Але це не стало шоком і очищенням, за яким настало прагнення дії і бажання допомогти.
У день катастрофи, через 3 години більшість ФМ-радіостанцій все ще передавали записані напередодні новини - працюючі в магазинах, перукарнях і офісах нічого не знали про те, що трапилося у Львові, поки не дійшли до першого-ліпшого телевізора.
Однак і там скорботні обличчя дикторів через короткий час змінювалися життєрадісною рекламою і веселими фільмами. А вже в неділю до самого вечора український народ міг розважатися так, як це дозволяє українське телебачення. Цілий день марно було перемикати канали - новини про трагедію пустили тільки ввечері.
Дійсно, деякі канали першого ж дня детально показали місце катастрофи. Спробували взяти перші коментарі. Але кидалися в очі незграбні спроби піару Кучми на фоні горя людей. Хоч сам президент дійсно виглядав вбитим - ледве володав язиком. Гарант був настільки приголомшений, що відразу ж "зарядив" Піскуна, і той сказав "слухаюсь!". Одних тут же затримали, хоча можна було обійтися підпискою про невиїзд. Інших звільнили, третім пригрозили.
Здавалося, Кучма вирішив показати, що він все ж може наводити порядок. Довести, що його реакція на загибель більше ніж 70 ізраїльтян, які були збиті минулої осені українською ракетою, була простою обмовкою.
Пізніше посипалися майже істеричні рішення - заборона всіх польотів за винятком бойових. По-перше, від цього льотчики не стануть більш професійними. А по-друге, таким чином, проблему не вирішиш, а тільки припиниш її прояв.
Адже причина не в льотчиках і не в керівництві ВПС. Вся країна час від часу переживає "втому металу" - наслідок глибокої кризи, вічної відсутності фінансування і загального безладу. Країна живе сьогоднішнім днем. Немає ані сил, ані коштів, ані надії думати про те, що буде завтра.
Ніхто в Україні, включаючи президента, не може сказати, якою буде країна в майбутньому. Тому ніхто не може сказати, що треба робити, щоб наше завтра було надійним, спокійним, захищеним. Як наслідок - прорвані дамби і повені, аварії поїздів і авіакатастрофи.
Про можливі наслідки скорочення часів нальоту і проблеми в армії військові попереджали давно.
Жертви росли по висхідній, але ніхто не думав, що все це закінчиться настільки трагічно. Спочатку ракета, випущена в житловий будинок, потім підбитий цивільний літак. Тепер - розрізані по живому діти на льотному полі на очах у всієї країни.
Це зараз звертають увагу, що з необхідних 90 годин на рік (більше ніж 150 - в НАТО, більше ніж 200 - в США) наші курсанти "літають" по 4-5 годин. Це зараз всі знають, що в Україні існують полки, де льотчики роками не літають! Так чи можна говорити про льотну майстерність взагалі?
Ті, хто колись вчився водити машину, можливо, пригадають свою невпевненість за кермом після перших 10 годин навчання. І уявіть собі, що після цих невпевнених уроків вам вдається поїздити ще декілька годинок на рік. Можливо, що самі себе ви й вважаєте асом. Але тепер порівняйте технічні характеристики автомобіля і літака. Ось такі в нас льотчики…
А тим часом Львів прощається із загиблими. Переповнені кладовища і церкви. Квіти і свічки. Ховають цілі сім'ї.
А їх близьким виплачують по 2 тис. грн. на кожного загиблого - менше 400 доларів. За кожне людське життя.
ВСЕ ПРО КАТАСТРОФУ У ЛЬВОВІ
Але країна не здригнулася. Країна звикла до недільних повідомлень про нові жертви на шахтах. Уявити собі останню хвилину шахтаря, що згорає заживо у підземеллі, дано не кожному. Криваву трагедію у Львові бачили в суботу всі - на кожному українському каналі.
Те, що показували в Україні, закордоном не бачили - CNN, BBC й інші "теле-монстри" завбачливо вирізали кадри з розрізаними навпіл тілами, розкиданими по всьому полю, і шалені очі жінки, яка гладить волосся на напівуцілілій головці дитини, яка ще хвилину назад сміялася поруч…
Але горе це так і не стало чимось, що жахнуло, а потім згуртувало людей. Немає черг в пункти по здачі крові, немає тисячі дзвінків з проханням дати координати, куди перерахувати останні гроші на допомогу сім'ям. Хоч не виключено, що багато хто з нас, сидячи біля екранів телевізора, не утрималися від сліз. Але це не стало шоком і очищенням, за яким настало прагнення дії і бажання допомогти.
У день катастрофи, через 3 години більшість ФМ-радіостанцій все ще передавали записані напередодні новини - працюючі в магазинах, перукарнях і офісах нічого не знали про те, що трапилося у Львові, поки не дійшли до першого-ліпшого телевізора.
Однак і там скорботні обличчя дикторів через короткий час змінювалися життєрадісною рекламою і веселими фільмами. А вже в неділю до самого вечора український народ міг розважатися так, як це дозволяє українське телебачення. Цілий день марно було перемикати канали - новини про трагедію пустили тільки ввечері.
Дійсно, деякі канали першого ж дня детально показали місце катастрофи. Спробували взяти перші коментарі. Але кидалися в очі незграбні спроби піару Кучми на фоні горя людей. Хоч сам президент дійсно виглядав вбитим - ледве володав язиком. Гарант був настільки приголомшений, що відразу ж "зарядив" Піскуна, і той сказав "слухаюсь!". Одних тут же затримали, хоча можна було обійтися підпискою про невиїзд. Інших звільнили, третім пригрозили.
Здавалося, Кучма вирішив показати, що він все ж може наводити порядок. Довести, що його реакція на загибель більше ніж 70 ізраїльтян, які були збиті минулої осені українською ракетою, була простою обмовкою.
Пізніше посипалися майже істеричні рішення - заборона всіх польотів за винятком бойових. По-перше, від цього льотчики не стануть більш професійними. А по-друге, таким чином, проблему не вирішиш, а тільки припиниш її прояв.
Адже причина не в льотчиках і не в керівництві ВПС. Вся країна час від часу переживає "втому металу" - наслідок глибокої кризи, вічної відсутності фінансування і загального безладу. Країна живе сьогоднішнім днем. Немає ані сил, ані коштів, ані надії думати про те, що буде завтра.
Ніхто в Україні, включаючи президента, не може сказати, якою буде країна в майбутньому. Тому ніхто не може сказати, що треба робити, щоб наше завтра було надійним, спокійним, захищеним. Як наслідок - прорвані дамби і повені, аварії поїздів і авіакатастрофи.
Про можливі наслідки скорочення часів нальоту і проблеми в армії військові попереджали давно.
Жертви росли по висхідній, але ніхто не думав, що все це закінчиться настільки трагічно. Спочатку ракета, випущена в житловий будинок, потім підбитий цивільний літак. Тепер - розрізані по живому діти на льотному полі на очах у всієї країни.
Це зараз звертають увагу, що з необхідних 90 годин на рік (більше ніж 150 - в НАТО, більше ніж 200 - в США) наші курсанти "літають" по 4-5 годин. Це зараз всі знають, що в Україні існують полки, де льотчики роками не літають! Так чи можна говорити про льотну майстерність взагалі?
Ті, хто колись вчився водити машину, можливо, пригадають свою невпевненість за кермом після перших 10 годин навчання. І уявіть собі, що після цих невпевнених уроків вам вдається поїздити ще декілька годинок на рік. Можливо, що самі себе ви й вважаєте асом. Але тепер порівняйте технічні характеристики автомобіля і літака. Ось такі в нас льотчики…
А тим часом Львів прощається із загиблими. Переповнені кладовища і церкви. Квіти і свічки. Ховають цілі сім'ї.
А їх близьким виплачують по 2 тис. грн. на кожного загиблого - менше 400 доларів. За кожне людське життя.
ВСЕ ПРО КАТАСТРОФУ У ЛЬВОВІ
