Високі сподівання: 11 років потому

Середа, 28 серпня 2002, 18:59
Новітня Україна відсвяткувала свій 11 день народження. Одинадцять років країна живе і розвивається, але весь цей час перебуває ніби у зачарованому колі. Одинадцять років - не кругла дата, щоб влаштовувати масові гуляння з запрошенням найлюбіших закордонних гостей чи військові паради з винищувачами над Хрещатиком. Але це зручний привід поміркувати над питанням, яке ставить перед собою, мабуть, кожен мислячий українець: як можна було занапастити таку багату країну?

Оптимізм початку

Ще до того, як прийшла незалежність, багато говорилося про те, як добре заживеться в Україні, коли українське сало та хліб перестануть "йти на Москву". Щось у тому було від ейфорії, щось від недооцінки своїх проблем. Але щось таки було правдою! Не лише романтиків української незалежності розпирало від оптимізму. Ще перед розпадом Союзу більшість іноземних економістів пророкували Україні світлі перспективи. Одним із найпоказовіших документів того часу є дослідження групи економістів найбільшого німецького банку – "Дойче Банку". Пам’ятається, як результати цього дослідження у вигляді листівки поширювалися активістами Руху по всій Україні — і напевне, для багатьох вони стали вирішальним аргументом на користь незалежності.

Фахівці "Дойче Банку" у своєму дослідженні розклали чинники економічного успіху на 14 критеріїв – від сільськогосподарського виробництва та близькості до Європи до покладів корисних копалин та ринкового менталітету населення. Німецькі дослідники дійшли висновку, що на середину 1990 року Україна володіла найвищим економічним потенціалом серед тодішніх союзних республік СРСР.

Але це було тоді, у далекому вже дев’яностому. Що ж маємо нині?

"Велика депресія" по-українськи?

Дзеркалом, в якому відображається стан господарства країни, є такий показник, як рівень доходів на душу населення.

За даними Світового Банку, станом на 2001 рік Україна залишається у групі країн із низьким рівнем доходу на душу населення.

Відповідно до звіту банку, до однієї групи з Україною (країни з річним доходом на душу населення не більше 745 дол.) віднесено ще 65 країн, серед яких Вірменія, Азербайджан, Таджикистан, Киргизстан, Молдова, Узбекистан, Індія, Зімбабве, Афганістан. До групи держав із доходом, нижчим від середнього, (середньорічний дохід на душу від 746 до 2 тис. 975 дол.) увійшли 52 держави, і в тому числі Білорусь, Росія й Туркменістан.

Відповідно до інформації українського уряду, за підсумками 2001 року понад 13,1 млн. громадян України або 27,2% населення живуть за межею бідності, встановленою на рівні 175 грн. на місяць на людину. Таким чином, за рік українському сіромасі "накапає" біля 400 дол. США. У доповіді Нюрнберзького Інституту з вивчення ринку йдеться про 379 євро річного доходу на душу українця, але не бідного, а середньо статистичного. Тобто, бідні мали б отримувати ще менше тих 379 євро за рік, і значно менше 400 дол. США, налічених українським урядом. Отож за рівнем бідності населення ми впевнено присусідилися до Албанії та Молдови.

Масштаби спаду виробництва в Україні вражають не лише на фоні інших посткомуністичних країн, але й у масштабах світової історії. За роки незалежності виробництво в Україні скоротилося на 49%. Більше в пострадянських країнах воно скоротилося лише в Молдові, Грузії, Вірменії та Азербайджані – країнах, в яких вирували криваві збройні конфлікти! Для порівняння, під час великої депресії початку 30-х років скорочення виробництва в Німеччині сягнуло 16%, в США – 27%. Історики кажуть, що для зародження німецького фашизму достатньо було 30-відсоткового безробіття. Хто знає, скільки безробітних насправді є сьогодні в Україні і що може з цього народитися?

Відповідно до одного з останніх звітів ООН Україна за індексом людського розвитку займає 82 місце серед 173 країн світу. Цей важливий інтегрований показник виводиться на основі даних розвитку економіки, освіти та середньої тривалості життя. Україну випередила не лише Естонія (42 місце), але й Росія, Білорусь, Казахстан. Поряд зі слабкою економікою та невисокою середньою тривалістю життя експерти ООН одним із головних чинників зниження рейтингу України називають одні з найвищих у світі темпи поширення СНІДу. З 1990 року індекси Росії та України знизилися на 20 пунктів, а в Молдові та Таджикистані – на 30 пунктів. Ура, хоч тут ми – не "крайні"?!

Європа втомилася чекати українських легінів

Стан нашого суспільного й політичного життя також не дає приводів для втіхи. Відповідно до нещодавно оприлюднених даних авторитетної американської неурядової організації "Фрідом Хауз", за рівнем демократії Україна займає проміжне місце між диктатурами Азії та не найдемократичнішими режимами Східної Європи, причому "індекс демократизації" України продовжує знижуватися.

Навіть в Албанії, яка пережила одну з "найдрімучіших" комуністичних диктатур, та Югославії, яка ще довго оговтуватиметься від авторитарного правління Мілошевича, цей індекс вищий. Індекс демократизації вираховується як середнє між показниками політичного процесу, розвитку громадянського суспільства, незалежної преси та державного управління. А ще додайте до цього постійні високі місця нашого президента в рейтингах "ворогів преси" міжнародних організацій "Репортери без кордонів" та "Комітет із захисту журналістів", на яких він міцно тримається протягом останніх років...

Зате у кількості та гучності запевнень про рух України до Європи незалежна Україна за свою коротку історію вже, напевне, випередила Туреччину та Марокко, які ось уже кілька десятиріч прагнуть приєднатися до елітного європейського клубу. Тим часом Литва "тихою сапою" за кількістю напрямків переговорного процесу щодо євроінтеграції випередила всіх інших кандидатів на вступ до ЄС – навіть фаворитів із так званої "першої хвилі" вступу. Скільки ще в Україні та світі знайдеться людей (окрім, звісно, українських владоможців), які б щиро вірили, що з такими "досягненнями" Україні місце саме у Євросоюзі?

Голова Представництва "Дойче Банку" в Києві Петро Козлинський підтверджує, що з Україною Захід справді, пов"язував неабиякі надії. Аякже – велика країна, працьовите освічене населення, великий економічний потенціал. Недарма Представництво банку було відкрито в Україні одразу через кілька місяців після референдуму про незалежність. Сьогодні, каже пан Козлинський, банк займається тим самим, що й 5-6 років тому – бізнесмени втомилися чекати поліпшення ситуації в Україні.

Петро Козлинський з усмішкою згадує прогнози своїх колег більш ніж десятирічної давності – мовляв, хто ж не помиляється. А може, помилилися не ті, хто складав прогнози, а ті, хто їх не здійснив?



powered by lun.ua