Чому опозиція програє владі "інформаційну війну" – 3, або спроба відповіді Піховшеку

Четвер, 12 вересня 2002, 17:37
Продовження полеміки

Чому опозиція програє владі "інформаційну війну"?

Чому опозиція програє владі "інформаційну війну"-2, або спроба відповіді Наталії Лігачовій

Цей матеріал зовсім не має на меті робити якісь закиди чи висловлювати претензії В'ячеславу Піховшеку, якого я вважаю одним із найавторитетніших працівників журналістського цеху і, без сумніву, визнаним професіоналом. Але пишу й жалкую, що Піховшек - по іншу сторону барикад. По ту, що навпроти правди.

Я не майстер епістолярного жанру. Мені краще було б подискутувати з паном Піховшеком на телеканалі. Але ж я тепер разом з Тимошенко та Морозом - в чорному списку тих, хто на телебаченні персона нон-грата. Раніше мене сяк-так ще пускали, хоча завжди перед ефіром журналісти каналів брали з мене слово, що я не критикуватиму Кучму - під страхом того, що їх звільнять. Тепер зовсім не пускають.

Привід поговорити Піховшек дав сам – своєю полемікою з шановною Наталею Лігачовою на тему "Чому опозиція програє інформаційну війну владі". Не думаю, що саме йому варто було реагувати на статтю Лігачової - краще було б відмовчатися. Складається враження, що Піховшека змусили її написати й тим самим загнали на слизьке.

Влада, бачачи себе у дзеркалі, шукає більш-менш авторитетних людей для ретрансляції своїх ідей. А тут, диви, Піховшек ось. Здогадуюсь, хто йому порадив написати в "Українську правду". Отож, вважаю, що сперечаюся зараз не особисто з провідним журналістом каналу "1+1", а з усім державним агітпропом.

Тему "Чому опозиція програє інформаційну війну владі" Славко стиха підмінив і замість неї зайнявся ретельним аналізом дій опозиції. До речі, в "Епіцентрі", у неділю 8 вересня, він повторив дещо з написаного в "Українській правді". Що скажеш, майстер, слів нема. Вміє крутити фактами як циган сонцем. Який віртуозний компілят цитат опозиціонерів! Недарма, я завжди у своїх публічних виступах говорю коротко та лаконічно, не даючи нікому змоги виривати з контексту слова – але ж не всі так вміють.

Так, опозицію є за що критикувати, і я з багатьма закидами пана Піховшека на її адресу погоджуюсь. Однак бажаю йому такої ж гостроти та глибини аналізу на той випадок, якщо він надумає проаналізувати дії Леоніда Даниловича, під керівництвом котрого влада, як твердить Славко, здійснює далекоглядні кроки. І куди там до неї недолугій опозиції?

Влада, писав Макіавелі, тримається або на страху, або на любові. Нашу владу вже не люблять, але ще й не бояться. Тому вона прагне утриматися на незнанні. На незнанні народу про те, що ж насправді відбувається в країні. Блокада – як в Ленінграді, - з тією лише різницею, що там була дорога життя. А тут – муха не пролетить. Воно й зрозуміло. Рейтинг Кучми, що коливається десь в районі статистичної погрішності, Мороз чи Тимошенко здатні обнулити за три-чотири прямих ефіри - або й за один, якщо б це були їхні теледебати з самим Кучмою. Задля того, щоб змести цю владу, власне кажучи, не треба масових акцій – досить легенького подиху вітру свободи. Тому на телебачення й не пускають опозицію.

Опозиція тому програє інформаційну війну, що її не веде – бо не має зброї. Правда, В'ячеслав досить цинічно радить нам більше ходити пішки: країна, мовляв, невелика – йдіть собі від хати до хати. Ми так і робимо.

Спасибі й за пораду бути більш винахідливими. Я, як у тому анекдоті – "такий вигадник, такий вигадник"; але ж щоб ми не придумали, ніяке ТБ нічого не покаже. Хіба що перекрутить чи збреше. Тож може сам Піховшек порадить, що має винайти Юлія Тимошенко - perpetuum mobile чи еліксир молодості – щоб керівництво будь-якого каналу ризикнуло головою й запросило її на ефір.

Складається враження, що В'ячеслав забув, як у березні, в сезон передвиборчих теледебатів, на "1+1" за вказівкою "зверху" Юлю не пустили до телецентру, хоча самі й запрошували її згідно з жеребкуванням, що його було проведено на Банковій. Натомість дозволили Вітренчисі відверто брехати про причини відсутності лідера БЮТ. Чи керівники "1+1", у тому числі й Піховшек, не знали, чому її нема? Чи не бачили, що Юля оббиває пороги телецентру? Знали. І бачили. Але мовчали. (Мені, до речі, знайома така ситуація. Колись я приїхав на теледебати з Кравченком, а Ткаченко не пустив мене на ефір).

А, може Славко забув, як під час президентської кампанії 1999 року ця влада ледве не довела його до інфаркту?

А відтепер за "плюсами" "стежать" вже й вночі, бо опівнічний ТСН, який завжди відрізнявся порівняною об'єктивністю (бо виходить у час, коли Кучма вже спить), тепер також став якимось стерилізованим. Мабуть, напередодні виступів опозиції Леонід Данилович втратив сон, його роздирають нічні жахи і він дивиться передачу.

Можна довго сперечатися бодай з кожною тезою великого тексту В'ячеслава. Але мене особисто вразили дві речі. Перша - посилання на те, що вибори виграла "Єдина Україна". Сказавши "а", треба було казати і "б" – як вони перемогли. Хто-хто, а Піховшек знає, що то був за виграш. Згадаймо хоч як віддрючили канал за сюжет про ДТП за участю Литвина...Як підвісили за ліцензію – і досі висить. Добре відомо й про те, як безчестили депутатів, аби змусити їх проголосувати за Литвина, та як їх ґвалтують зараз, щоб вступали в більшість.

Ну і вже зовсім Славку відмовило почуття міри, коли він почав рекламувати, неначе справжній товар, піарівські заяви Кучми на підтримку ще на диво недодушеного владою малого та середнього бізнесу чи анекдот про кадровий конкурс до адміністрації президента. Треба ж відчувати аудиторію. Коли щось мовиш в "Епіцентрі" – то одна справа: окрім політиків та колег, журналіста слухають чимало недосвідчених в політиці людей, частина з яких вірить ведучому як собі самому. Але ж аудиторія "Української правди" добре розуміє, кажучи словами Горбачова, ху із хто, чи хто із ху. Не треба нам впарювати те, у що Піховшек й сам – я точно це знаю, відчуваю шостим почуттям – не вірить. Як написала колись Тетяна Коробова, "не смешите мои тапочки".

Мої радники горою стояли проти цієї статті: "Не сваріться з журналістами. Вони не винні. Не вони визначають політику мас-медіа. Висувайте претензії до власників". А що їм висувати, кажу. Вони не олігархи, вони – раби Кучми. Хіба для того треба мати такі шалені гроші, щоб штовхатися щодня у черзі бажаючих поцілувати царську дупу?

Але вже прийшов час питати і з журналістів – поки й вони остаточно не перетворилися в рабів, доки їх усіх ще гризе сумління. Сумління сумлінням, але ж не стоїть до Томенка черга бажаючих викласти факти цензури!

Розумію, що тепер працювати стало важко. Раніше, коли був Долганов, всі інші телевізійники виглядали демократами. Тепер Вадима немає, й якщо наших телезірок не осмикувати, хтось із них незабаром займе його вакансію біля ганебного стовпа.

Даруйте, але ми, опозиція, маємо право на моральний тиск на журналістів, на апеляцію до їхньої совісті. Треба врешті-решт робити перший крок до очищення від скверни.

Хіба вони не знають, як використовуються їх статті? Навіть "Киевский телеграф" Андрія Деркача, більш пропрезидентський ніж сам президент, обурюється, що адміністрація Кучми змушує регіональні газети передруковувати антиющенківські статті Юрчука. У Львові проти таких директив бунтують, проте у Луганську мовчки друкують. Нещодавно привезли мені луганську газету, що тиражувала статтю Скачка "Отмазки для украинской оппозиции".

Не вірю, що особисто В'ячеславу Піховшеку і його колегам не гидко виконувати незаконні розпорядження. Не вірю, що йому не соромно було замовчувати прес-конференцію Симоненка, Мороза, Тимошенко та Безсмертного.

Отже, я пропоную В'ячеславові як людині, яку глибоко поважаю як професіонала, увійти в історію. Пропоную зробити здобутком гласності факти тиску на нього, записати декілька розмов з представниками влади, де вони розповідають Славкові, що показувати, а що – ні. Пропоную йому розірвати "темник", й кинути його в обличчя тому, хто його підсовує.

Переконаний, з цього почнеться крах владної цензури на телебаченні, і В'ячеслав Піховшек насправді посяде гідне місце в історії нашої країни. Пам'ятаєте, крах комунізму почався зі "Взгляда", з Любімова, Політковського, Молчанова, Мукусєва. Крах кучмізму може початися з Піховшека.

А коли буде суд над цензорами, він стане найціннішим свідком – адже він так багато про це знає.

Автор Михайло Бродський, лідер партії "ЯБЛУКО"



powered by lun.ua