Наше всенародне "гу-у-у"
Четвер, 19 вересня 2002, 10:56
Коли ми вчилися у школі, жоден з нас не наважувався встати на уроці географії і сказати вчительці: "Груша, ти - дура". Груша – було її прізвисько. Але, коли вона заходила до класу – всі починали голосно гудіти. "Гу-у-у-у" – лунало у кабінеті й Груша поступово божеволіла від такого прояву пасивного опору. Вчительку географії ми таки вижили.
У 1988 році "гу-у-у-у" було чутно вже по всій Радянській Україні. З тюрем поверталися покалічені українські Герцени і розгортали революційну агітацію. Тодішній режим називав їх "душевнохворими". А вони такими і були. Адже, нормальні люди, що тоді, що тепер, восени на майдан ночувати не підуть і день за днем ходити під прапорами не стануть. На що теперішня влада й розраховує. "Не радикали, українці, не радикали" - чути голос радості з президентської адміністрації.
Але голос мовчить про те, що хоча ці "нормальні" люди окопи рити не будуть, помирати за владу вони теж не стануть. Ці нормальні люди в особі якого-небудь керуючого справами міськвиконкому будуть чинити пасивний опір режиму: тихо й непомітно сачкувати накази зверху, дописувати неіснуючі показники, зі стелі брати проценти прихильників існуючого режиму. Коли люди перестають вірити у владу – влада приречена на застій, гниття і розвал.
"Нормальних" навіть можна загнати на який-небудь мітинг на підтримку чергового референдуму, але залишившись наодинці зі своїм бюлетенем - вони перехрестяться й проголосують за "душевнохворих". Блаженні й мученики на Русі завжди були у пошані.
Якщо б в Україні не було пасивного опору існуючій владі – всі б давно вже вступили в СДПУ (о), а так цей процес відбувається набагато повільніше. Влада рахує кількість тих, хто прийшов на мітинг опозиції, але не враховує тих, хто сидить у себе на кухні й робить гортанне "гу-у-у". Закриваючи кватирки на шляху мирного виходу революційної енергії режим маргіналізує опозицію, заганяє її на кухні, перетворює її на радикальну групу нових українських Герценів, які справою особистої честі ставлять завдання повалення існуючого режиму.
Всередині країни права й ліва опозиція вже крокує пліч-о-пліч в когорті противників влади. В Європі Кучмі "дарують гарбуза", а у Вашингтоні над його іміджем активно працює трійка народних дипломатів в особі Мельниченка, вдови Гонгадзе та Єльяшкевича. Професіонали від дипломатії ковтають валер'янку.
Влада, звичайно, після привселюдного кастрування українського телебачення може ввести ще й люстрацію пошти, обрізання Інтернету, перевірку друкарень і заборону збиратися на вулиці більше трьох і після шести. Як варіант можна розглянути посадку Тимошенко до Лук'янівки, звинувачення Мороза, наприклад, у гомосексуалізмі, висилку Симоненка послом на Кубу й проголошення СДПУ (о) об'єднуючою й направляючою силою в суспільстві. Далі - все по третьому закону Ньютона: на кожну дію – є своя протидія. Чим більше репресій – тим сильніше опозиція.
Якось Людмила Кучма сказала про розвал Радянського Союзу (не дослівно): "Це сталося так несподівано!!! Ми заснули при одній владі, а прокинулися при іншій".
"Спі, спокойно, дарагой товаріщ," – скажемо ми їй. "Завтра під наше всенародне "гу-у-у" ти прокинешся при новій владі".
У 1988 році "гу-у-у-у" було чутно вже по всій Радянській Україні. З тюрем поверталися покалічені українські Герцени і розгортали революційну агітацію. Тодішній режим називав їх "душевнохворими". А вони такими і були. Адже, нормальні люди, що тоді, що тепер, восени на майдан ночувати не підуть і день за днем ходити під прапорами не стануть. На що теперішня влада й розраховує. "Не радикали, українці, не радикали" - чути голос радості з президентської адміністрації.
Але голос мовчить про те, що хоча ці "нормальні" люди окопи рити не будуть, помирати за владу вони теж не стануть. Ці нормальні люди в особі якого-небудь керуючого справами міськвиконкому будуть чинити пасивний опір режиму: тихо й непомітно сачкувати накази зверху, дописувати неіснуючі показники, зі стелі брати проценти прихильників існуючого режиму. Коли люди перестають вірити у владу – влада приречена на застій, гниття і розвал.
"Нормальних" навіть можна загнати на який-небудь мітинг на підтримку чергового референдуму, але залишившись наодинці зі своїм бюлетенем - вони перехрестяться й проголосують за "душевнохворих". Блаженні й мученики на Русі завжди були у пошані.
Якщо б в Україні не було пасивного опору існуючій владі – всі б давно вже вступили в СДПУ (о), а так цей процес відбувається набагато повільніше. Влада рахує кількість тих, хто прийшов на мітинг опозиції, але не враховує тих, хто сидить у себе на кухні й робить гортанне "гу-у-у". Закриваючи кватирки на шляху мирного виходу революційної енергії режим маргіналізує опозицію, заганяє її на кухні, перетворює її на радикальну групу нових українських Герценів, які справою особистої честі ставлять завдання повалення існуючого режиму.
Всередині країни права й ліва опозиція вже крокує пліч-о-пліч в когорті противників влади. В Європі Кучмі "дарують гарбуза", а у Вашингтоні над його іміджем активно працює трійка народних дипломатів в особі Мельниченка, вдови Гонгадзе та Єльяшкевича. Професіонали від дипломатії ковтають валер'янку.
Влада, звичайно, після привселюдного кастрування українського телебачення може ввести ще й люстрацію пошти, обрізання Інтернету, перевірку друкарень і заборону збиратися на вулиці більше трьох і після шести. Як варіант можна розглянути посадку Тимошенко до Лук'янівки, звинувачення Мороза, наприклад, у гомосексуалізмі, висилку Симоненка послом на Кубу й проголошення СДПУ (о) об'єднуючою й направляючою силою в суспільстві. Далі - все по третьому закону Ньютона: на кожну дію – є своя протидія. Чим більше репресій – тим сильніше опозиція.
Якось Людмила Кучма сказала про розвал Радянського Союзу (не дослівно): "Це сталося так несподівано!!! Ми заснули при одній владі, а прокинулися при іншій".
"Спі, спокойно, дарагой товаріщ," – скажемо ми їй. "Завтра під наше всенародне "гу-у-у" ти прокинешся при новій владі".
