Як депутати в гості до Кучми ходили

Спочатку анекдот: "Йде дурень рейками, назустріч йому потяг: Ту-у-у! Дурень йому: не поступлюся, це моя дорога. Потяг дурня - бац, розніс на шматки. Забрали його до лікарні, абияк склеїли, відправили додому. Вранці дружина готує дурневі сніданок. Чайник на плитці закипів: Ту-у-у. Дурень хапає сокиру і шматує чайник на дрібні шматки. Дружина із здивуванням: Ти чого? А дурень їй у відповідь: Їх, сволоцюг, треба знищувати поки вони маленькі!

По-моєму, тільки такою, безглуздою, логікою можна пояснити останні дії нашої влади щодо депутатів від опозиції. До 16 вересня їх всіляко жахали перед початком акції "Повстань, Україна!". Не допомогло - кількість учасників перевершила всі очікування кучмістів. А раз так - вирішили не приймати депутата Матвієнка з резолюцією мітингу. Образилися ми, мовляв.

Але 24 вересня невгомонні депутати на чолі багатотисячної демонстрації знову з'явилися до адміністрації президента. Мало того - 50 з них продерлися таки через щити і кийки ОМОНу і нахабно постукали у двері президентської резиденції. Тут нас вишикували в чергу і пропустили через "рамочку" - металошукач. Мабуть, надія у них була виявити у когось якщо не обріз бандитський, то принаймні шило, що в часи пленарної рутини вигострене на тирана. Потім ввічливо так попросили зачекати. Ну, депутати - народ довірливий, чекаємо. Виявилося, що саме в цей час через інший під'їзд на заклик коменданта "Рятуйте!" риссю біг спецназ.

Хвилин 15 по тому пішли вгору сходами. Попереду Симоненко, Мороз, Юля. Минули третій поверх, а на сходах, що ведуть вище, сюрприз. Обабіч сходів - суцільний спецназ. Скільки мітингую, а таких орлів бачив уперше: каски не круглі, як у ОМОНу, а з "вухами", майже як у фашистів. На обличчях - чорні маски, на лобах - окуляри. Певно, щоб газ не щипав, коли народних обранців труїти будуть. Форма новенька, вся з кишеньками. В одній - ножик файний, в інших - балончики різні, з нагрудного - рація стирчить, звідти хрипким голосом позивний чується: "Шайтан, шайтан…". Але головний сюрприз - автомати, маленькі такі, зручні, напевно. Тобто - для користувачів. Нам коли стволи в животи уперли - не дуже було зручно. Але ремствувати не стали, все ж таки в гостях у Самого…

Ми пояснювали, що йдемо тільки задля того, щоб вручити резолюцію мітингу, депутатські посвідчення показували, норми закону зачитували. Так, мовляв, і так: народний депутат має право безперешкодного проходження на територію будь-яких установ і підприємств, незалежно від їхньої підлеглості, форми власності та рівня режиму секретності. Тому, хлопці, "ніх шиссен", а нумо пускайте до гаранта Конституції. А вони нам у відповідь популярно так пояснили, що Конституція і закони різні тут не працюють. Тут у них режимна зона (певно, обмовилися, швидше - зона режиму) і депутатські статуси різні їм по барабану. У них наказ: "Не пускати!" Спасибі хоч не "мочити"…

Але вперті опозиціонери не вгамувалися, "Кучму - геть!" на всю будівлю кричать і при цьому плечем, плечем по міліметру до четвертого поверху намагаються просунутися. Мені особисто дуже в цій справі ствол автомата заважав, тому спустився я на пів-поверху нижче і натиснув на кнопку ліфта. Зайшов до кабіни, натиснув четвертий поверх: поїхав, вийшов на четвертому: матінко рідна! Там цих, в шоломах і з автоматами - як поганок після дощу.

Щелепи у них від здивування відвисли, але руки - адже яке дресирування! - відразу до автоматів. Я їм: "Хлопці, я не тутешній, як до президента пройти?" А вони - похмуро так, в дві шеренги шикуються і мовчать. Я їх, про всяк випадок, питаю: "Хлопці, у вас тут не путч часом? Ви хоч президента не коцнули?" Мовчать служиві, тільки майор вибіг і раз десять обізвав мене провокатором. З цього я зрозумів, що даремно сподівався - не коцнули.

Так і стояв я на прольоті сходів між двома скупченнями спецназу. Колеги жартували - Мала земля. По якійсь годині з'явився Медведчук, пояснив, що президент з послами зустрічається, прийняти не може. "А пізніше?" - спитали депутати. "Не знаю, чекайте в залі", - вказав глава адміністрації на одну з дверей. "Чемненько дякуємо, - говоримо, - нам і тут зручно. Оголошуємо голодування і будемо чекати на аудієнцію до кінця".

Так і стоїмо на сходах, тільки лідерам принесли три стільці. Дуже ефектна картина вийшла: сидять рядком Симоненко, Юля та Мороз, за їхніми плечима - два офіцери в парадній формі з аксельбантами і декілька десятків автоматників. Цікаво, думаю, що подумає простий відвідувач адміністрації, побачивши це? Як у воду дивився: підіймається сходами донецький губернатор Янукович. Побачив - очманів, сердешний. Подумав, мабуть, що влада вже помінялася. Але тут наші зірвали процес мислення і грянули бойове: "Кучму - геть!" Зітхнув Янукович і пред'явив своє посвідчення спецназівцям. Так і так, губернатор я, на прийом, мовляв, іду. Ага, розігнався! І його не пустили (це, до речі, до уваги прокуратури: щодо того, хто блокував адміністрацію).

Пішов донецький вождь кудись у черево величезної будівлі. А ми стоїмо. Далі детально розповідати не буду. Зазначу лише, що ще раз приходив Медведчук, потім в.о. генпрокурора, потім слідчий прокуратури. Розмови вони нецікаві провадили, все до того хилили, що Кучмі не до нас, розходьтеся поки живі і цілі… А в цей час на УТ-1 Кучма заявив, що з "такими" депутатами він не зустрінеться ніколи.
До вечора на нас піднатиснули, і ми розташувалися у запропонованій Медведчуком залі. Зрозуміли, що чекати нам довго, сіли за стіл, пісні співаємо. Із зовнішнім світом завдяки мобільним телефонам спілкуємося. Зв'язок часто зривається, але все ж є. Телефонують з інформагентств, київських радіостанцій, російське НТВ, ТВС, "Коммерсантъ", англійське Бі-Бі-Сі, американські "Свобода", Сі-Ен-Ен, "Євроньюз", уточнюють ситуацію дипломати. Дуже важко пояснювати іноземцям, що відбувається. "Ви дійсно хотіли лише вручити резолюцію мітингу? А проти вас - автомати? Як це?" Особливо вражає європейців те, що депутатів парламенту не пускають в туалет, не дають води, а вони співають: "Я прийшов тебе нема, підманула, підвела!"

Час від часу відриваючись від мобілки, я із захватом спостерігав картини нічного життя опозиції. Ось Тарас Чорновіл разом з Петром Симоненком дружно співають, ось Степан Хмара, змучившись без курива, "стріляє" цигарку у депутата з червоним значком КПУ. "Дозвольте запалити", - звертається загартований політзек. "Іди, пали! Я що - заважаю?", - щиро відповідає східноукраїнський депутат. "Так я в значенні - закурити". "А-а, будь-ласка", - розпливається в усмішці комуніст. Ось Сан Санич Мороз пише проект заяви опозиції з приводу кучминої незаконної торгівлі зброєю, підказуючи, між справою, призабуті куплети виспівуваних пісень. Ось Юля - очі блищать, з ентузіазмом підтримує компанію, бурхливо реагує на жарти, в секунду збирається на черговий дзвінок журналістів. Ось пишновусий Лук'яненко розказує молодому колезі про мордовські табори. Поряд "горить", знемагаючи без роботи, Турчинов. Десь о другій ночі не витримав, схопив мегафон і переможно прокричав у широко відчинене вікно адміністрації президента: "Кучму - ге-е-еть!"

У соціаліста Барановського піднявся тиск, викликали "швидку". Лікарі хвилин 30 добивалися потрапити у будівлю - не пустили. Тут я не витримав - рвонувся до спецназу: "Ви люди чи ні? Зовсім з глузду з'їхали під своїми масками та шоломами". У відповідь - опускають очі й мовчать.

Серед ночі з'явився Литвин. Питаємо, як пройшов, адже навіть лікарів не пускають. "У мене тут свої входи і виходи", - каже. Сів за стіл, почав грати в "доброго міліціонера". При мені, мовляв, такого не було, будь-який депутат міг зустрітися з президентом. З натяком, що це Медведчук впливає на Татуська, автоматників прислав: води ось вам не дає і в туалет не пускає. Обіцяє особисто зв'язатися з президентом і все владнати. Повернувся за півгодини. Невеселий. Певно, що Кучма закусив вудила. "А тут ще в футболі не везе", - скаржиться Литвин. Але щоб зовсім у нього нічого не вийшло - сказати не можна. Була і від нього опозиції користь. Він наших лідерів до сусіднього кабінету повів, типу - на переговори. Повернулися наші задоволені - в кабінеті виявилася туалетна кімната.

Сміх сміхом, а проблема з "цією справою" все гострішала. "Сечовий міхур - союзник Медведчука", - жартували депутати. Зрештою я не витримав, виходжу до служивих. "Мужики, - кажу, - нам що: лівим з лівого, а правим з правого вікна? Так у нас тут неув'язка з жіночою статтю виходить…" Довго радилися по раціях і дозволили по одному ходити. Щоправда, під конвоєм. Йду, позаду два кадри з нашивками держохорони тупають, і відчуваю пекучий сором. Не за себе. І навіть не за хлопців, що виконують ідіотський наказ. За країну, яка змушена терпіти це позорище на троні. Питаю у проводжатих, чи знають вони, що на ремонт 4-го царського поверху пішло сорок мільйонів гривень з чорнобильського фонду? "Йо-пе-ре-се-те! А мої на Поліссі все на "гробові" чекають…" Далі йшли мовчки, але почуття конвою зникло.

Серед ночі забігало міліцейське начальство. З'явилися головний київський мент Опанасенко, Савченко з МВС та інші чини. Заворушився спецназ. З'явився слідчий прокуратури Жербицький і під ніс собі пробубонів дуже офіціяльний папірець, який закінчувався тим, що він без всякого суду та рішення ВР про позбавлення нас недоторканності вирішив "фізично вивести депутатів з приміщення". Ми попросили вручити нам папірця. Слідчий сказав, що зараз зробить копію і прийде. Більше ми його так і не бачили. Певно, у влади поганенько з ксероксами. Хоча швидше боявся нам дати в руки документ, з якого всім стало б зрозуміло, як у них погано з головами. Після цього спецназ ще декілька разів збуджувався, на вулиці скупчувалися автобуси, але "штурму" так і не сталося. А душа депутатського хору Валентина Семенюк, підтримана чоловічими голосами, майстерно виводила: "Ой, зелене жито, зелене, хорошії гості у мене".

Один знайомий мент шепнув мені, що ніхто не хоче брати на себе письмовий наказ, а без нього нічого не буде. Пролунали "Розпрягайте, хлопці, коні!" Найбільш безпристрасним виявився комуніст Гмиря, що спав під час всієї цієї суєти в позі лотоса (стільців не всім вистачало - десь шістьом). Трохи пізніше принесли воду, викликали лікаря для Барановського. Відлягло…

І прийшов ранок. Довідалися, що Кучма відмінив свій візит у Закарпаття. З'явився Медведчук. Його зустріли веселою піснею "Аргентина - Ямайка: 5:0". Силувано посміхнувся. Сказав, що президент готовий зустрітися з делегацією депутатів. "Який біль" - закінчили ми куплет.

Симоненко, Мороз, Юля та Оробець від "Нашої України" пішли до гаранта. Симоненко прочитав вимоги опозиції. Кучма заявив, що у відставку йти не збирається. "І взагалі, в якій країні депутати витворяють подібне?" - роздратовано спитав він. "Та в будь-якій демократичній країні", - відповів Мороз. "Ви можете собі уявити, щоб 50 конгресменів США або депутатів британського парламенту тримали під автоматами, як злочинців, не пропускаючи до приймальні президента?", - питанням на питання відповів Сан Санич. "Ми розуміємо, що зараз ви неспроможні проаналізувати ситуацію, подумайте ще кілька днів", - запропонувала Юля. "Нічого у вас не вийде", - роздратовано відповів Кучма. Аудієнція, так би мовити, себе вичерпала.

…На вулиці на депутатів чекали кордони ОМОНівців, за якими тисячі людей з різнокольоровими прапорами скандували: "Кучму - геть!" Почався новий день акції "Повстань, Україно!"

Скільки їх у нас попереду? Чи довго ще терпіти агонію кучмістів? Залежить від тебе…