"Орли" гнізда Смірнова "налетіли" на Григоришина

19 переглядів
Понеділок, 14 жовтня 2002, 12:15
"Бої будуть тривати ще довго, затягнуться на роки.
У кожному з ворогуючих племен
є відважні і сильні воїни.
Тут воюють не добрі з поганими,
тут б'ються за владу, а такі війни,
одного разу почавшись, довго не закінчуються,
бо Аллах і за тих, і за інших".


Пауло Коельо, "Алхімік"


На фронті боротьби за контроль над українською енергетикою, сили об'єднаних соціал-демократів під керівництвом Віктора Медведчука і Григорія Суркіса рішуче атакували противника, – в особі господаря концерну "Металургія" Костянтина Григоришина. Переділ енергоринку давно нагадує військову хроніку. Диверсійні акції, штурми і оборона стратегічно важливих об'єктів, глибинна розвідка, захоплення полонених.

 
Костянтин Григоришин, фото прес-служби Григоришина
 
Чергова серія захоплюючого бойовика пройшла в суботу 12 жовтня о першій годині ночі, коли поблизу ресторану "Егоїст" співробітниками Печерського районного управління внутрішніх справ був затриманий сам Григоришин.

Обставини пригоди – в цілому в жанрі "екшн". Вже тривалий час охорона бізнесмена – а її здійснюють співробітники спеціального підрозділу "Титан" Служби державної охорони України, - фіксувала стеження за Григоришиним. Протягом всього дня п'ятниці його кортеж супроводжував по Києву невідомий автомобіль. У районі четвертої години дня бійці "Титана" раптово заблокували цю машину і обшукали її пасажирів. Ними виявилися ніби колишні співробітники міліції. Їх відразу відпустили, після чого бізнесмен поїхав до ресторану, де у нього була призначена зустріч з народним депутатом Володимиром Сивковичем, також вельми відомим підприємцем і політиком (в 1997-98 роках Сивкович був однією з найбільш наближених до президента Кучми людиною).

Подальші події Сивкович описав в інтерв'ю УП: "В ресторані ми обговорили інцидент, і навіть пригадали історію зі стеженням, яке здійснювали невідомі, - ніби співробітники міліції, за Георгієм Гонгадзе. Почерк схожий. Я не був сильно стурбований, але запропонував Григоришину на всяк випадок підвезти його на своїй машині з номерами Верховної Ради. І раптом стало очевидно, що ніби відставні "оперативники", яких перевірила охорона Григоришина, все-таки мають якесь відношення до правоохоронних органів.

Ми не встигли від'їхати. На вулиці перед рестораном з'явилося велика кількість людей у цивільному, які заблокували мій автомобіль. Одночасно до нас вийшов підполковник Бартеньєв, командир київської служби "Титан". Він наказав охороні Григоришина підкоритися вимогам нападників, які стверджували, що є співробітниками міліції, хоч і не пред'являли службових посвідчень. Я продемонстрував документи депутата Верховної Ради, однак це не мало жодного результату. Григоришина витягли з моєї машини, а на мене навалилися двоє людей, коли я намагався зупинити цей "бєспрєдел".

Жодних обвинувачень ніхто не висунув, підстав для арешту вказано не було. По відношенню до Костянтина діяли дуже грубо і прямо на моїх очах в задню кишеню брюк йому засунули пістолет – "доказ". Повний абсурд – навіщо йому зброя, у нього в ескорті 12 бійців "Титана" з автоматами! Через кілька годин з'ясувалося, що на пістолеті взагалі немає жодних відбитків пальців! Те, що справа шиється "білими" нитками, і не має перспективи, було ясно вже в районному суді, куди Григоришина привезли на світанку. Міліція зажадала дати затриманому 15 діб за… непокору співробітникам міліції! Суддя відмовив, і тоді Костянтину оформили троє діб в РУВД. Думаю, всім зрозуміло, хто замовник цього безцеремонного "наїзду".

Відомо, що вже тривалий час точиться конфлікт між Григоришиним і людьми, які зараз мають дуже багато влади в нашій країні, і які, на жаль, мають прямий стосуок до адміністрації глави держави.

Без відома президента, вони використовують своє службове становище для розв'язання особистих комерційних питань. Мене це особливо обурює як депутата, що входить до складу пропрезидентської більшості в парламенті.

За арештом Григоришина стоїть спроба відібрати у нього контроль за рядом підприємств української енергетики. Причому в такій боротьбі часто порушуються законні норми. Я цієї справи так просто не залишу. Мною вже передані заяви на адресу міністерства внутрішніх справ і Генеральної прокуратури, з вимогою негайно дати правову оцінку тому, що відбулося".


Кажучи про ворожі вихори, що віють над Григоришиним, Володимир Сивкович мав на увазі керівництво фінансово-політичного угрупування на базі партії СДПУ(О) – Віктора Медведчука і Григорія Суркіса. Ми зв'язалися з людьми, близькими до лідерів соціал-демократів, за коментарями суботнього інциденту.

Анонімне джерело зазначило, що бос "Металургії" має напружені стосунки не тільки з есдеками, але і з багатьма іншими авторитетами як в Україні, так і в Росії. І що група "Приватбанку" не поспішає виконувати перед "Металургією" фінансові зобов'язання. Так само і рідне МВС ніби давно поклало око на Костянтина Івановича. Разом з тим, джерело не стало спростовувати, що саме СДПУ(О) найбільш зацікавлене в "наїзді" на Григоришина.

Тривалий час, з моменту початку приватизації обласних енергокомпаній у 1998 році, теперішні глава адміністрації президента і президент Федерації футболу плідно співробітничали з паном Григоришиним, який був одним з головних спонсорів об'єднаної соціал-демократії в Україні.

Саме нинішній печерський в'язень був повноважним представником інтересів "футбольної" партії в процесі захоплення семи обленерго, якими держава поступилася фірмі Григоришина (під патронатом СДПУ(О) – "Корт холдингу", за пачку векселів, купу боргових розписок, велику винагороду урядовим чиновникам і символічну суму до бюджету.

Утім, акція формально відбулася в рамках закону. Так звана приватизація була реалізована за тією ж схемою, за якою здійснила первісне нагромадження капіталу велика частина українських "капіталістів". Це була велика битва, і здавалося, що союз переможців єдиний і непорушний. Григоришин окрім цього контролював і спільні з есдеками промислові активи у всій Запорізькій області.

Але... Танго втрьох - хіба таке можливо?

У чому причина розриву стосунків? Це тема окремого дослідження, адже у цій історії переплелася безліч векторів. Найпростішу версію авторові висунув бізнесмен, який добре знає всіх учасників конфлікту: "Причина – занадто жирний куш, залишитися з яким має тільки один. В Україні повно прикладів розподілу прибутків у 100 тисяч доларів. Нерідко партнери мирно ділять мільйон. Як показала історія Медведчука, Суркіса і Григоришина, 100 мільйонів у нас нарівно поділити не вміють".

Зрозуміло, наведені цифри досить умовні. Авторитетні підприємці говорять, що з огляду на стрижневе положення обленерго у господарському комплексі кожного регіону, при проведенні прозорого конкурсу, кваліфікованій підготовці перепродажу і законодавчих гарантій стабільної роботи, закордонні інвестори дали б за ці сім підприємств суми у 200-300 мільйонів у.о., причому з зобов'язаннями додаткових вкладень у модернізацію потужностей.

Але й без того енергетика – це не просто високоліквідні активи, це й величезний постійний прибуток, це ключовий засіб одержання контролю практично над будь-яким промисловим підприємством. Це дуже серйозний політичний ресурс.

Невипадково, що за часом загострення конфлікту з обленерго збіглося з призначенням Медведчука на роль надзвичайного і повноважного президентського адміністратора. Леонід Данилович, мабуть, дозволив наростити фінансові біцепси тим панам, які зобов'язуються забезпечити наступність влади у 2004 році. Такий карт-бланш створив парадоксальну ситуацію – Медведчук повинен вирішити політичну задачу, консолідувати еліту, підготуватися до виборів.

Але для цього йому потрібно підсилити свої економічні ресурси, компенсувати витрати на парламентську кампанію і накопичити величезні фонди для подальшої боротьби, сконцентрувати фінансові потоки у тих секторах, де у нього серйозні інтереси. За чий рахунок? Воленс-ноленс, але у тому числі і за рахунок нового переділу власності, за допомогою різних порівняно чесних способів відбирання. А виходить, за рахунок тієї самої еліти, яку треба поєднувати!

За оцінками багатьох політиків, масове кадрове зачищення есдеками державного апарату, і масштабне перенацілювання фінансових потоків до кишені СДПУ(О), з одного боку цементує владу, а з іншого стрімко зміцнює системну опозицію. Адже есдеки так щільно обносять своїх жертв "червоними прапорцями", що у "зграю" їм уже не повернутися, і залишається шукати альтернативних шляхів.

За українськими поняттями ефективний менеджер, до яких належить і Віктор Володимирович, зобов'язаний планувати і рейди податкової міліції з "Беркутом", і проведення зовнішнього спостереження, і навчання суддів мистецтву виживання у ринкових умовах. А його партнер Григорій Михайлович як майстер переговорного процесу давно набув широкої популярності і у штаб-квартирі УЄФА, і, як свідчать записи Миколи Мельниченка, в управліннях по боротьбі з організованою злочинністю СБУ і МВС. Костянтин Григоришин також має специфічну репутацію людини, яка домагається результату будь-якими засобами. (Хоча у даному випадку він об'єктивно програє, і з боку навіть може здаватися безмовною жертвою сваволі).

Насправді "бідних ягняток" на війні не буває. У конфлікт на сьогоднішній день втягнуті великі сили. Суркіс має давні ділові відносини із Семеном Могилевичем, якого західні спецслужби неодноразово називали одним з босів російських і міжнародних злочинних угруповань.

Кажуть, Могилевич був готовий влаштувати своєму другові "інтернаціональну допомогу" – у вигляді десанту бравих хлопців, що вміють виконувати замовлення на рішення будь-яких проблем. Григоришин (він, між іншим, громадянин Росії), використовуючи сильні позиції у Москві, також домовився з авторитетною людиною – Сергієм Михайловим, якого швейцарська прокуратура чомусь інакше як "Михась" не називає. "Михась" – знана фігура і в Інтерполі, і в російських кримінальних хроніках. Михайлов дав зрозуміти Могилевичу, мовляв, хай пацани в Україні самі свої справи влаштовують.

(Тема, хто править Україною, і з ким на паях, - це неоприлюднений детектив. Хочеться нагадати, що, незважаючи на махрову кримінальну репутацію "Сьоми" і "Михася" на Заході, про Могилевича з повагою говорить в офіційному інтерв'ю колишній шеф СБУ Леонід Деркач (!), а Михайлов давав ексклюзивне інтерв'ю на Першому національному каналі українського телебачення (!) немов естрадна зірка).

Останнім часом Григоришин зміг реалізувати контакти з колишніми співробітниками російських спецслужб, що мають високе становище у команді президента Володимира Путіна. Саме цьому факту приписують схвальне висловлення Путіна під час його недавнього візиту в Запоріжжя на адресу заводу "Дніпроспецсталь", що входить до складу концерну "Металургія". Але Григоришин не встиг порадіти за високе заступництво, тому що майже відразу потрапив у "кутузку". А у Києві (особливо серед сержантів РУВД), слова Путіна сприймаються ніби глас Божий, - нечутно і нестрашно. Системну політичну роботу, яка б забезпечила надійний "дах" в Україні, Костянтин Іванович, як видно, поки проводити не може, хоч він "годував" і сотні наших чиновників, і з десяток політичних прожектів.

Без сумнівів, птаха такого польоту "орли" гнізда Смірнова довго не втримають, і незабаром Григоришин вийде на волю. І на кого прийдеться завданий ним контрудар, також зовсім очевидно. Подібно стратегічній комп'ютерній грі, досвідчені супротивники з кожним зіткненням тільки набирають нові очки і нові життя, і переходять на наступний рівень. На кону – залишки української енергетики. Війна триває.

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua