Колишні радянські республіки звинувачуються у постачанні зброї країнам-ізгоям
Понеділок, 21 жовтня 2002, 21:22
Останні 3 роки Багдад усе активніше намагається закуповувати зброю в Білорусі й Україні
Robert Anderson, Stephen Fidler, Andrew Jack, Stefan Wagstyl, Tom Warner, The Financial Times
Оригінал статті читайте тут:
The former Soviet republics are accused of supplying weapons to rogue states in defiance of United Nation or US embargoes
Донецьк, Україна, 21 жовтня 2002 року. Американські й англійські фахівці з озброєнь ретельно перевіряють у минулому секретне підприємство з виробництва військової радіоелектроніки "Топаз", намагаючись встановити, скільки саме сучасних радіолокаційних систем "Кольчуга" було на ньому вироблено. Керівництво цієї компанії свідчить, що чотири: три - для Ефіопії й одна - для внутрішнього використання. Але Сполучені Штати підозрюють, що, можливо, зроблено, як мінімум, ще чотири системи - і що саме вони могли бути відправлені Іракові.
Угода, нібито здійснена на 100 млн. дол. США, перебуває в центрі підозр щодо іракських спроб напередодні можливої війни придбати зброю в колишньому Радянському Союзі. Протягом останніх 3-ох років Багдад усе активніше намагається закуповувати зброю в Білорусі й Україні. Росія, його традиційний постачальник, нещодавно стоваришувалася зі Сполученими Штатами і не хоче порушувати ембарго Організації Об'єднаних Націй (ООН) щодо Іраку - хоча російська зброя все ще потрапляє до Іраку через посередників.
Свідчення проти Білорусі й України накопичуються: таємно зроблені в кабінеті президента України Леоніда Кучми магнітофонні записи; перехоплені партії товару; арешти людей за обвинуваченням у торгівлі зброєю; доповіді західних розвідувальних служб; дипломатичні маневри Багдада, включаючи направлення до Києва влітку цього року свого першого посла.
Один колишній високопоставлений співробітник Міністерства закордонних справ Росії говорить: "Іракці активно діють в Україні й у Білорусі. Поряд зі зброєю їм необхідна технічна підтримка і підготовка фахівців". Західні аналітики з цим згодні. "Якщо якась із країн колишнього Радянського Союзу і постачає зброю сумнівним країнам, то я б назвав у першу чергу Білорусь, - говорить Джуліан Купер (Julian Cooper), заступник директора Центру з вивчення Росії і Східної Європи у Бірмінгемському університеті. - Україна також потрапила б під підозру".
Пан Кучма і президент Білорусі Олександр Лукашенко неодноразово заперечували, що постачають зброю до Іраку. Західні фахівці з озброєнь прибули на "Топаз" на запрошення Кучми, який вочевидь сподівається, що цей візит дозволить відродити його чесне ім'я. Подібно до Росії, Україна і Білорусь не відчувають себе пов'язаними однобічними заборонами на експорт, що його встановили Сполучені Штати щодо Іраку, Північної Кореї й Лівії, хоча вони стверджують, що дотримуються ембарго ООН, введеного, наприклад, щодо Іраку. Однак спокуса для підприємств, що потерпають від безгрішшя, величезна: Ірак готовий платити найвищу ціну. Значна частина іракської зброї та військової техніки була поставлена Радянським Союзом ще до вторгнення Іраку до Кувейту в 1990 році. І тільки заводи колишнього Радянського Союзу здатні постачати критично важливі запчастини.
Успіхи Іраку в справі відновлення власних збройних сил після поразки 1991 року у війні в Перській затоці відомі тільки тісному колу наближених до Саддама Хусейна (Saddam Hussein). Але є очевидні свідчення інтересу Багдада до отримання зброї і військової техніки з України та Білорусі.
Продаж Іраку в 2000 році радіолокаційної системи "Кольчуга" згадується у розмові, нібито записаній у кабінеті Кучми його колишнім охоронцем Миколою Мельниченком. Сполучені Штати стверджують, що запис справжній.
В іншому записі можна почути як пан Кучма розмовляє з Юрієм Алексєєвим – директором "Южмашу" – найбільшого в Україні підприємства-виробника ракет. Пан Кучма теж у свій час керував цим заводом до того, як він почав займатися політикою.
У серпні німецька поліція заарештувала одного канадського громадянина російського походження, а ще двоє людей у Чеській Республіці підозрюються в організації нелегального експорту зброї з Росії, України й Білорусі на Близький Схід. За свідченням чеських слідчих, постачалися до Іраку бойові вертольоти Мі-8 і Мі-17 російського виробництва, автомати Калашникова, протитанкові гранати і мобільні зенітні ракети.
У лютому високопоставлений представник державного департаменту США Стівен Пайфер (Steven Pifer), який перебував з візитом у Мінську, звинуватив Білорусь у постачанні зброї й організації бойової підготовки військовослужбовців з так званих країн-ізгоїв, включаючи підготовку іракців для роботи з зенітними ракетними комплексами С-300. Стівен Пайфер повторив звинувачення під час свого другого візиту у серпні.
Прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер (Tony Blair) у нещодавній доповіді про іракські воєнні можливості звинуватив Білорусь у постачаннях зброї до Іраку. Його обвинувачення базуються, зокрема, на доповідях інспекторів ООН з озброєння, які у 1998 році знайшли білоруську техніку на одному іракському артилерійському заводі.
У доповнення до цієї нелегальної діяльності Ірак посилював свої офіційні зв’язки з Україною та Білоруссю. Цього літа Багдад направив до Києва посла Можара Аль-Дурі (Mozhar al-Duri)- колишнього дипломата в Москві, який за висловами російських офіційних осіб, є дуже близьким до пана Хусейна. Так само частими були візити Іракських представників до Мінську включно з двома візитами Тауаба Хувайша (Tawwab Huwaysh)- заступника прем’єр-міністра та міністра військової промисловості. Ці візити були взаємними. Україна оголосила про наміри мати торгову місію у Багдаді. Бєларусь підписала угоди про економічну співпрацю.
Ірак - не єдиний покупець білоруської й української зброї, що внесений до "чорного списку". У доповідях Ради Безпеки (РБ) ООН згадуються факти нелегальних постачань зброї й боєприпасів, наприклад, до Анголи, Сьєрра-Леоне та Ліберії. Доповіді звинувачують Леоніда Мініна – продавця нафти з Ізраїльським громадянством, але вихідця з українського портового міста Одеси, в тому, що саме він зіграв найважливішу роль у поставках з України. Ці поставки включали 68 тон зброї до Сьєрра-Леоне у 1999 році й інші 113 тон куль у 2000 році. Він стверджує, що поставками керував син голови головної розвідувальної установи України – Служби безпеки.
Одеса – чорноморський морський порт, відомий своїми комерційними зв’язками з Близьким Сходом і організованою злочинністю, вважається центром нелегальної торгівлі, у тому числі зброєю.
Відомо, що у вересні 1999 року делегація уряду талібів в Афганістані, у складі якої були два члени "Аль-Каїди", відвідала Одесу та Київ у пошуках зброї, а також запчастин для авіаційної техніки, і можливостей навчання льотчиків. Згідно з твердженнями двох учасників делегації групу, яку очолював Абдул Рахман Загеб (Abdul Rahman Zaheb)- заступник міністра закордонних справ Талібану – було прийнято найвищими посадовцями. Цей візит відбувся до того, як Сполучені Штати ввели ембарго на постачання зброї рухові "Талібан". Україна також брала участь і в інших оборудках, які хоча і не є нелегальними, але все ж викликають стурбованість.
Доповідь, підготовлена цього року для воєнного трибуналу ООН у справах колишньої Югославії, виявила, що у 1999 році Україна також таємно поставила два бойових вертольоти з запчастинами в Бєлград, якраз напередодні рейдів сербів в Косово, що призвело до повторного введення санкцій ООН проти Югославії.
Україна і Білорусь - не єдині постачальники зброї країнам-ізгоям. Торік в аеропорту болгарського міста Бургас був затриманий транспортний літак української авіакомпанії з вантажем автоматів Калашникова чеського виробництва, що направлявся до Еритреї. Росія також активно займається контрабандною торгівлею зброєю як самостійно, так і за посередництва України і Білорусі. Підприємства по всій території колишнього Радянського Союзу залежать один від одного в ділянці поставки комплектуючих частин.
Протягом останніх 5-ти років Сполучені Штати критикували 18 російських військових заводів за постачання зброї і військової техніки в країни, що включені в американський "чорний список", зокрема, до Ірану.
Юрій Хозяйров - державний секретар і заступник голови державної комісії з військово-технічної співпраці - написав нещодавно звіт для російської дослідної групи у галузі оборонної промисловості про те, що Росія мусить лобіювати на міжнародній арені припинення "створення чорних списків імпортерів зброї, до яких можуть бути включені традиційні партнери Росії... такі як Сирія, Лівія, Іран, Північна Корея й Куба".
Так само як і її сусіди Росія кволо контролювала запаси своїх озброєнь, особливо малої зброї. Багато зброї, яка зараз використовується на Кавказі, зокрема й у Чечні, походить з часів холодної війни, і пройшла через руки багатьох посередників. Наприклад, два російських вертольоти, яких було збито чеченськими повстанцями в останні два місяці, було збито російськими ж ракетами Земля-повітря.
Незважаючи на зусилля російського президента Володимира Путіна, значна частина ринку зброї залишається прихованою. У країні перебуває принаймні один торговець зброєю, оголошений у міжнародний розшук, - Віктор Бут. Пан Бут, якого доповіді ООН змальовують як найбільшого постачальника зброї до конфліктних зон в Африці, знаходиться на свободі у Москві, незважаючи на те, що ще у лютому Бельгія випустила міжнародний ордер на арешт, звинувачуючи Бута у відмиванні брудних грошей, отриманих за торгівлю зброєю. Пан Бут відкидає звинувачення, проте за твердженням доповіді ООН, ще у жовтні 2001 року він продовжував постачати зброю через своїх субконтрактерів у Росії до південної Африки.
Проте, прогрес є. Пройшло сім років з того часу, коли Йорданія перехопила найбільшу партію російського військового обладнання, яка призначалася для Іраку. Як заявляє генеральний директор "Рособоронекспорту" Андрій Белянінов: "Росія є частиною міжнародного співтовариства і поважає міжнародне право. На нашу думку, наша країна є найтвердішою у світі в плані дотримання законів".
Росія, Україна й Білорусь переживають тяжку кризу у військово-промисловому комплексі. Вже минули дні холодної війни, коли Радянський Союз фінансував величезні військові програми, і постачав зброю як для власних військових потреб, так і для своїх політичних союзників. Сьогодні готівка – понад усе. Попит на внутрішньому ринку майже зник, більша частина сектору припинила існування, а ті підприємства, які вижили, відчайдушно шукають контрактів закордоном. Три найбільші республіки колишнього Радянського Союзу: Росія, Україна і Білорусь минулого року експортували зброї вартістю у більш ніж 5 мільярдів доларів, і це не враховуючи нелегальних оборудок, при цьому бажаючи збільшити обсяги поставок.
Росія зосереджується на своїх найбільш важливих клієнтах – Китаї та Індії з їхнім всезростаючим попитом на складні аерокосмічні технології. Україна і Білорусь не мають можливості задовольнити попит цих клієнтів. Не маючи таких природних ресурсів, як у Росії, вони більш залежні від експорту зброї і не дуже перебирають замовниками. Крім того, незважаючи на те, що корупція є звичайною справою в Росії, це явище є ще більш вкоріненим у таких нестабільних і бідних країнах, як Україна і Білорусь.
Виглядає, що міжнародний тиск не дуже вплинув на президента Білорусі, який начебто насолоджується своїм статусом вигнанця. Ситуація з Україною більш складна, оскільки пан Кучма розривається між лояльністю до своїх слов’янських сусідів і прозахідною орієнтацією, яка включає наміри приєднатися до НАТО. Саме тому він запросив інспекторів на завод Топаз, і саме тому для нього таким важливим є, якими ж будуть їхні висновки.
Robert Anderson, Stephen Fidler, Andrew Jack, Stefan Wagstyl, Tom Warner, The Financial Times
Оригінал статті читайте тут:
The former Soviet republics are accused of supplying weapons to rogue states in defiance of United Nation or US embargoes
Донецьк, Україна, 21 жовтня 2002 року. Американські й англійські фахівці з озброєнь ретельно перевіряють у минулому секретне підприємство з виробництва військової радіоелектроніки "Топаз", намагаючись встановити, скільки саме сучасних радіолокаційних систем "Кольчуга" було на ньому вироблено. Керівництво цієї компанії свідчить, що чотири: три - для Ефіопії й одна - для внутрішнього використання. Але Сполучені Штати підозрюють, що, можливо, зроблено, як мінімум, ще чотири системи - і що саме вони могли бути відправлені Іракові.
Угода, нібито здійснена на 100 млн. дол. США, перебуває в центрі підозр щодо іракських спроб напередодні можливої війни придбати зброю в колишньому Радянському Союзі. Протягом останніх 3-ох років Багдад усе активніше намагається закуповувати зброю в Білорусі й Україні. Росія, його традиційний постачальник, нещодавно стоваришувалася зі Сполученими Штатами і не хоче порушувати ембарго Організації Об'єднаних Націй (ООН) щодо Іраку - хоча російська зброя все ще потрапляє до Іраку через посередників.
Свідчення проти Білорусі й України накопичуються: таємно зроблені в кабінеті президента України Леоніда Кучми магнітофонні записи; перехоплені партії товару; арешти людей за обвинуваченням у торгівлі зброєю; доповіді західних розвідувальних служб; дипломатичні маневри Багдада, включаючи направлення до Києва влітку цього року свого першого посла.
Один колишній високопоставлений співробітник Міністерства закордонних справ Росії говорить: "Іракці активно діють в Україні й у Білорусі. Поряд зі зброєю їм необхідна технічна підтримка і підготовка фахівців". Західні аналітики з цим згодні. "Якщо якась із країн колишнього Радянського Союзу і постачає зброю сумнівним країнам, то я б назвав у першу чергу Білорусь, - говорить Джуліан Купер (Julian Cooper), заступник директора Центру з вивчення Росії і Східної Європи у Бірмінгемському університеті. - Україна також потрапила б під підозру".
Пан Кучма і президент Білорусі Олександр Лукашенко неодноразово заперечували, що постачають зброю до Іраку. Західні фахівці з озброєнь прибули на "Топаз" на запрошення Кучми, який вочевидь сподівається, що цей візит дозволить відродити його чесне ім'я. Подібно до Росії, Україна і Білорусь не відчувають себе пов'язаними однобічними заборонами на експорт, що його встановили Сполучені Штати щодо Іраку, Північної Кореї й Лівії, хоча вони стверджують, що дотримуються ембарго ООН, введеного, наприклад, щодо Іраку. Однак спокуса для підприємств, що потерпають від безгрішшя, величезна: Ірак готовий платити найвищу ціну. Значна частина іракської зброї та військової техніки була поставлена Радянським Союзом ще до вторгнення Іраку до Кувейту в 1990 році. І тільки заводи колишнього Радянського Союзу здатні постачати критично важливі запчастини.
Успіхи Іраку в справі відновлення власних збройних сил після поразки 1991 року у війні в Перській затоці відомі тільки тісному колу наближених до Саддама Хусейна (Saddam Hussein). Але є очевидні свідчення інтересу Багдада до отримання зброї і військової техніки з України та Білорусі.
Продаж Іраку в 2000 році радіолокаційної системи "Кольчуга" згадується у розмові, нібито записаній у кабінеті Кучми його колишнім охоронцем Миколою Мельниченком. Сполучені Штати стверджують, що запис справжній.
В іншому записі можна почути як пан Кучма розмовляє з Юрієм Алексєєвим – директором "Южмашу" – найбільшого в Україні підприємства-виробника ракет. Пан Кучма теж у свій час керував цим заводом до того, як він почав займатися політикою.
У серпні німецька поліція заарештувала одного канадського громадянина російського походження, а ще двоє людей у Чеській Республіці підозрюються в організації нелегального експорту зброї з Росії, України й Білорусі на Близький Схід. За свідченням чеських слідчих, постачалися до Іраку бойові вертольоти Мі-8 і Мі-17 російського виробництва, автомати Калашникова, протитанкові гранати і мобільні зенітні ракети.
У лютому високопоставлений представник державного департаменту США Стівен Пайфер (Steven Pifer), який перебував з візитом у Мінську, звинуватив Білорусь у постачанні зброї й організації бойової підготовки військовослужбовців з так званих країн-ізгоїв, включаючи підготовку іракців для роботи з зенітними ракетними комплексами С-300. Стівен Пайфер повторив звинувачення під час свого другого візиту у серпні.
Прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер (Tony Blair) у нещодавній доповіді про іракські воєнні можливості звинуватив Білорусь у постачаннях зброї до Іраку. Його обвинувачення базуються, зокрема, на доповідях інспекторів ООН з озброєння, які у 1998 році знайшли білоруську техніку на одному іракському артилерійському заводі.
У доповнення до цієї нелегальної діяльності Ірак посилював свої офіційні зв’язки з Україною та Білоруссю. Цього літа Багдад направив до Києва посла Можара Аль-Дурі (Mozhar al-Duri)- колишнього дипломата в Москві, який за висловами російських офіційних осіб, є дуже близьким до пана Хусейна. Так само частими були візити Іракських представників до Мінську включно з двома візитами Тауаба Хувайша (Tawwab Huwaysh)- заступника прем’єр-міністра та міністра військової промисловості. Ці візити були взаємними. Україна оголосила про наміри мати торгову місію у Багдаді. Бєларусь підписала угоди про економічну співпрацю.
Ірак - не єдиний покупець білоруської й української зброї, що внесений до "чорного списку". У доповідях Ради Безпеки (РБ) ООН згадуються факти нелегальних постачань зброї й боєприпасів, наприклад, до Анголи, Сьєрра-Леоне та Ліберії. Доповіді звинувачують Леоніда Мініна – продавця нафти з Ізраїльським громадянством, але вихідця з українського портового міста Одеси, в тому, що саме він зіграв найважливішу роль у поставках з України. Ці поставки включали 68 тон зброї до Сьєрра-Леоне у 1999 році й інші 113 тон куль у 2000 році. Він стверджує, що поставками керував син голови головної розвідувальної установи України – Служби безпеки.
Одеса – чорноморський морський порт, відомий своїми комерційними зв’язками з Близьким Сходом і організованою злочинністю, вважається центром нелегальної торгівлі, у тому числі зброєю.
Відомо, що у вересні 1999 року делегація уряду талібів в Афганістані, у складі якої були два члени "Аль-Каїди", відвідала Одесу та Київ у пошуках зброї, а також запчастин для авіаційної техніки, і можливостей навчання льотчиків. Згідно з твердженнями двох учасників делегації групу, яку очолював Абдул Рахман Загеб (Abdul Rahman Zaheb)- заступник міністра закордонних справ Талібану – було прийнято найвищими посадовцями. Цей візит відбувся до того, як Сполучені Штати ввели ембарго на постачання зброї рухові "Талібан". Україна також брала участь і в інших оборудках, які хоча і не є нелегальними, але все ж викликають стурбованість.
Доповідь, підготовлена цього року для воєнного трибуналу ООН у справах колишньої Югославії, виявила, що у 1999 році Україна також таємно поставила два бойових вертольоти з запчастинами в Бєлград, якраз напередодні рейдів сербів в Косово, що призвело до повторного введення санкцій ООН проти Югославії.
Україна і Білорусь - не єдині постачальники зброї країнам-ізгоям. Торік в аеропорту болгарського міста Бургас був затриманий транспортний літак української авіакомпанії з вантажем автоматів Калашникова чеського виробництва, що направлявся до Еритреї. Росія також активно займається контрабандною торгівлею зброєю як самостійно, так і за посередництва України і Білорусі. Підприємства по всій території колишнього Радянського Союзу залежать один від одного в ділянці поставки комплектуючих частин.
Протягом останніх 5-ти років Сполучені Штати критикували 18 російських військових заводів за постачання зброї і військової техніки в країни, що включені в американський "чорний список", зокрема, до Ірану.
Юрій Хозяйров - державний секретар і заступник голови державної комісії з військово-технічної співпраці - написав нещодавно звіт для російської дослідної групи у галузі оборонної промисловості про те, що Росія мусить лобіювати на міжнародній арені припинення "створення чорних списків імпортерів зброї, до яких можуть бути включені традиційні партнери Росії... такі як Сирія, Лівія, Іран, Північна Корея й Куба".
Так само як і її сусіди Росія кволо контролювала запаси своїх озброєнь, особливо малої зброї. Багато зброї, яка зараз використовується на Кавказі, зокрема й у Чечні, походить з часів холодної війни, і пройшла через руки багатьох посередників. Наприклад, два російських вертольоти, яких було збито чеченськими повстанцями в останні два місяці, було збито російськими ж ракетами Земля-повітря.
Незважаючи на зусилля російського президента Володимира Путіна, значна частина ринку зброї залишається прихованою. У країні перебуває принаймні один торговець зброєю, оголошений у міжнародний розшук, - Віктор Бут. Пан Бут, якого доповіді ООН змальовують як найбільшого постачальника зброї до конфліктних зон в Африці, знаходиться на свободі у Москві, незважаючи на те, що ще у лютому Бельгія випустила міжнародний ордер на арешт, звинувачуючи Бута у відмиванні брудних грошей, отриманих за торгівлю зброєю. Пан Бут відкидає звинувачення, проте за твердженням доповіді ООН, ще у жовтні 2001 року він продовжував постачати зброю через своїх субконтрактерів у Росії до південної Африки.
Проте, прогрес є. Пройшло сім років з того часу, коли Йорданія перехопила найбільшу партію російського військового обладнання, яка призначалася для Іраку. Як заявляє генеральний директор "Рособоронекспорту" Андрій Белянінов: "Росія є частиною міжнародного співтовариства і поважає міжнародне право. На нашу думку, наша країна є найтвердішою у світі в плані дотримання законів".
Росія, Україна й Білорусь переживають тяжку кризу у військово-промисловому комплексі. Вже минули дні холодної війни, коли Радянський Союз фінансував величезні військові програми, і постачав зброю як для власних військових потреб, так і для своїх політичних союзників. Сьогодні готівка – понад усе. Попит на внутрішньому ринку майже зник, більша частина сектору припинила існування, а ті підприємства, які вижили, відчайдушно шукають контрактів закордоном. Три найбільші республіки колишнього Радянського Союзу: Росія, Україна і Білорусь минулого року експортували зброї вартістю у більш ніж 5 мільярдів доларів, і це не враховуючи нелегальних оборудок, при цьому бажаючи збільшити обсяги поставок.
Росія зосереджується на своїх найбільш важливих клієнтах – Китаї та Індії з їхнім всезростаючим попитом на складні аерокосмічні технології. Україна і Білорусь не мають можливості задовольнити попит цих клієнтів. Не маючи таких природних ресурсів, як у Росії, вони більш залежні від експорту зброї і не дуже перебирають замовниками. Крім того, незважаючи на те, що корупція є звичайною справою в Росії, це явище є ще більш вкоріненим у таких нестабільних і бідних країнах, як Україна і Білорусь.
Виглядає, що міжнародний тиск не дуже вплинув на президента Білорусі, який начебто насолоджується своїм статусом вигнанця. Ситуація з Україною більш складна, оскільки пан Кучма розривається між лояльністю до своїх слов’янських сусідів і прозахідною орієнтацією, яка включає наміри приєднатися до НАТО. Саме тому він запросив інспекторів на завод Топаз, і саме тому для нього таким важливим є, якими ж будуть їхні висновки.
