Африканський зв'язковий: ракети для Ліберії
Вівторок, 22 жовтня 2002, 14:22
13 березня 1999 український АН-124, один з найбільших у світі літаків, приземлився в столиці Буркіна-Фасо Уагуду. Туди ж прибув і менший літак – з логотипом баскетбольної команди із Сіетла Supersonics. Поступово розвантажуючи Ан-124, це повітряне судно переправило його вміст до іншого місця.
Ще більше вантажу перевозилося на вантажівках. Вони прямували в найближче місто, куди, як говорять свідки, прилітав той самий літак Supersonics, що раз у раз відвозив те, що вони транспортували.
У сусідній Ліберії багато людей бачили, як той самий літак періодично сідав і розвантажувався. У Монровії, столиці країни, цей літак був звичним явищем.
Дипломатам, які знаходилися в західній Африці, не знадобилося багато часу, аби здогадатися, що відбувається насправді: поставки зброї в обхід санкцій ООН Революційному об'єднаному фронтові (RUF), повстанській армії, що веде жорстоку боротьбу за контроль над алмазними копалинами Сьєрра-Леоне. Те, що Ліберія підтримує RUF, не звертаючи уваги на ембарго ООН, вже було добре відомо всім.
Відповідаючи на запит ООН у квітні 1999 року, уряд України підтвердив, що на борту АН-124 знаходилося 68 тонн української зброї, включаючи протитанкові міни, ракети земля-повітря, гранати і гранатомети, 715 автоматів і патронів до них, 408 коробок із порохом.
Але українські чиновники наполягали, що вони уклали законну угоду з міністерством оборони Буркіна-Фасо; в Буркіна-Фасо говорять, що зброя й дотепер знаходиться в цій країні.
Комісія ООН змогла відстежити історію літака з логотипом Supersonics на борту. Колись він належав спортивному клубові, після чого продавався і перепродувався, і зрештою, він опинився у власності компанії Limad (Монако), що, як виявилося, возила нафту з Одеси.
15 липня 2000 року, під час оонівського розслідування, у західній Африці приземлився ще один Ан-124, цього разу в Абіджані, столиці Кот-д'Івуару. Пізніше слідчі з ООН встановили, що він перевозив 113 тонн патронів калібру 7,62 мм, призначених для Ліберії.
Російський торговець зброєю Валерій Чорний придбав патрони в Україні і замовив для їхнього транспортування АН-124. Зброя була доставлена в Ліберію на ІЛ-18, що його винаймала Ліберія в молдавського авіаперевізника, який раніше працював на російського торговця зброєю Віктора Бута.
Поки в ООН шукали інформацію про цю нову поставку, край нелегальному каналові постачання зброї поклав арешт, який відбувся в Італії 2 роки тому. Зранку 5 серпня 2000 року, діючи за підказкою, італійська поліція перевіряла готель поблизу Мілана і заарештувала Леоніда Мініна. Співробітники правоохоронних органів знайшли портфель з 1500 сторінками документів, що розкрили суть ролі, яку Мінін грав у постачаннях української зброї до Ліберії. Йому належали Limad та літак, що у 1999 році перевозив зброю з Буркіна-Фасо до Ліберії. Мінін також платив Чорному за поставку 2000 року.
У документах, які отримала поліція, також містилася переписка про можливий продаж більш великої і високотехнологічнішої зброї, ніж та, яку привозили до Ліберії. Вони показали, що Мінін знав і цікавився радарами "Кольчуга", хоча доказів того, що він коли-небудь намагався придбати їх або продати, немає.
У своїх свідченнях, які бачила FT, Мінін заявив, що операція була влаштована бізнесменом Вадимом Рабіновичем та народним депутатом Андрієм Деркачем. Деркач є сином Леоніда Деркача, що у той час очолював Службу безпеки України, головну розвідувальну службу України. Андрій Деркач також є колишнім агентом.
Рабінович визнає, що літав у Ліберію в 1999 році, а потім позичав у Мініна літак, аби привести туди делегацію з Києва. Але за словами Рабіновича, він їздив у Ліберію, щоб обговорити питання видобутку залізної руди, а не угоди щодо зброї.
В інтерв'ю Рабінович сказав, що делегація складалася з цивільних осіб, чиї знання відповідали його інтересам у галузі видобутку руди й інших невоєнних проектів. Він наполягає, що Андрій Деркач не причетний до цього питання. Зв'язатися із самим Деркачем, щоб одержати його коментар, не вдалося.
Згідно зі свідченнями Мініна та інших свідків, опитаних італійською поліцією й інспекторами ООН, до складу делегації входили генерал української армії у відставці та чиновник, що відповідає за контроль над експортом. Вони зустрічалися з президентом Ліберії Чарльзом Тейлором і верхівкою ліберійської армії.
Нинішній глава СБУ Володимир Радченко сказав, що власне розслідування його відомства підтвердило: у складі делегації, яка відвідала Ліберію в лютому 1999 року, дійсно був генерал у відставці. Але він наполягає, що жоден діючий український чиновник будь-якого масштабу не мав відношення до цієї поїздки.
Минулого місяця Леонід Мінін, що знаходився в італійській в'язниці з обвинувачень у незаконній торгівлі зброєю, був випущений на свободу. Його справа все ще перебуває на стадії розгляду.
Ще більше вантажу перевозилося на вантажівках. Вони прямували в найближче місто, куди, як говорять свідки, прилітав той самий літак Supersonics, що раз у раз відвозив те, що вони транспортували.
У сусідній Ліберії багато людей бачили, як той самий літак періодично сідав і розвантажувався. У Монровії, столиці країни, цей літак був звичним явищем.
Дипломатам, які знаходилися в західній Африці, не знадобилося багато часу, аби здогадатися, що відбувається насправді: поставки зброї в обхід санкцій ООН Революційному об'єднаному фронтові (RUF), повстанській армії, що веде жорстоку боротьбу за контроль над алмазними копалинами Сьєрра-Леоне. Те, що Ліберія підтримує RUF, не звертаючи уваги на ембарго ООН, вже було добре відомо всім.
Відповідаючи на запит ООН у квітні 1999 року, уряд України підтвердив, що на борту АН-124 знаходилося 68 тонн української зброї, включаючи протитанкові міни, ракети земля-повітря, гранати і гранатомети, 715 автоматів і патронів до них, 408 коробок із порохом.
Але українські чиновники наполягали, що вони уклали законну угоду з міністерством оборони Буркіна-Фасо; в Буркіна-Фасо говорять, що зброя й дотепер знаходиться в цій країні.
Комісія ООН змогла відстежити історію літака з логотипом Supersonics на борту. Колись він належав спортивному клубові, після чого продавався і перепродувався, і зрештою, він опинився у власності компанії Limad (Монако), що, як виявилося, возила нафту з Одеси.
15 липня 2000 року, під час оонівського розслідування, у західній Африці приземлився ще один Ан-124, цього разу в Абіджані, столиці Кот-д'Івуару. Пізніше слідчі з ООН встановили, що він перевозив 113 тонн патронів калібру 7,62 мм, призначених для Ліберії.
Російський торговець зброєю Валерій Чорний придбав патрони в Україні і замовив для їхнього транспортування АН-124. Зброя була доставлена в Ліберію на ІЛ-18, що його винаймала Ліберія в молдавського авіаперевізника, який раніше працював на російського торговця зброєю Віктора Бута.
Поки в ООН шукали інформацію про цю нову поставку, край нелегальному каналові постачання зброї поклав арешт, який відбувся в Італії 2 роки тому. Зранку 5 серпня 2000 року, діючи за підказкою, італійська поліція перевіряла готель поблизу Мілана і заарештувала Леоніда Мініна. Співробітники правоохоронних органів знайшли портфель з 1500 сторінками документів, що розкрили суть ролі, яку Мінін грав у постачаннях української зброї до Ліберії. Йому належали Limad та літак, що у 1999 році перевозив зброю з Буркіна-Фасо до Ліберії. Мінін також платив Чорному за поставку 2000 року.
У документах, які отримала поліція, також містилася переписка про можливий продаж більш великої і високотехнологічнішої зброї, ніж та, яку привозили до Ліберії. Вони показали, що Мінін знав і цікавився радарами "Кольчуга", хоча доказів того, що він коли-небудь намагався придбати їх або продати, немає.
У своїх свідченнях, які бачила FT, Мінін заявив, що операція була влаштована бізнесменом Вадимом Рабіновичем та народним депутатом Андрієм Деркачем. Деркач є сином Леоніда Деркача, що у той час очолював Службу безпеки України, головну розвідувальну службу України. Андрій Деркач також є колишнім агентом.
Рабінович визнає, що літав у Ліберію в 1999 році, а потім позичав у Мініна літак, аби привести туди делегацію з Києва. Але за словами Рабіновича, він їздив у Ліберію, щоб обговорити питання видобутку залізної руди, а не угоди щодо зброї.
В інтерв'ю Рабінович сказав, що делегація складалася з цивільних осіб, чиї знання відповідали його інтересам у галузі видобутку руди й інших невоєнних проектів. Він наполягає, що Андрій Деркач не причетний до цього питання. Зв'язатися із самим Деркачем, щоб одержати його коментар, не вдалося.
Згідно зі свідченнями Мініна та інших свідків, опитаних італійською поліцією й інспекторами ООН, до складу делегації входили генерал української армії у відставці та чиновник, що відповідає за контроль над експортом. Вони зустрічалися з президентом Ліберії Чарльзом Тейлором і верхівкою ліберійської армії.
Нинішній глава СБУ Володимир Радченко сказав, що власне розслідування його відомства підтвердило: у складі делегації, яка відвідала Ліберію в лютому 1999 року, дійсно був генерал у відставці. Але він наполягає, що жоден діючий український чиновник будь-якого масштабу не мав відношення до цієї поїздки.
Минулого місяця Леонід Мінін, що знаходився в італійській в'язниці з обвинувачень у незаконній торгівлі зброєю, був випущений на свободу. Його справа все ще перебуває на стадії розгляду.
