Спільний ворог
Вівторок, 29 жовтня 2002, 11:46
"Більшість створена і, виходить, уряд має піти у відставку в повному складі", - таку заяву зробила 15 жовтня на прес-конференції у Києві лідер фракції "Регіони України" Раїса Богатирьова. А двома тижнями раніше, у Донецьку, провідник донецької парламентської групи зізналася: "Звичайно, сьогодні ми хотіли б, щоб був наш прем'єр-міністр". Проте, одразу філософськи зазначила: "Як підуть переговори, і яку ціну нам потрібно буде заплатити за це - складно сказати. Якщо нам запропонують, наприклад, двісті разів віджатися, а я можу тільки десять, тоді не варто й боротися. А якщо треба буде реально поборотися - ми зможемо це зробити..."
Мабуть, уперше за час президентства Леоніда Кучми амбіції Донецька на владу в Києві були привселюдно озвучені з донецького джерела. Після убивства в 1996 Євгена Щербаня, який відкрито мав намір зробити наступним президентом донеччанина, Донецьк на це не зважувався. Більш того, ще рік тому, подібні висловлювання за живого Кучми видавалися, щонайменше, кар'єрним самогубством. А тут: і президентські вибори незабаром, і Кучма на Банковій, і, навіть, Медведчук біля його вух, а зі Сходу - такі слова! Що трапилося? Чи, можливо, слова Раїси Василівни варто "списати" на її політичну молодість? Мабуть, навпаки - вони ознака політичного дозрівання Донецької групи та перестигання, можна навіть сказати, загнивання нинішньої Київської владної еліти. Аргументую.
Доводити те, що цього разу Донецьк і справді налаштований на боротьбу за уряд, по-моєму, вже немає необхідності. Крім пані Богатирьової зараз про це говорять багато політиків. Та й ті, хто спостерігав протягом останніх двох місяців за Віктором Януковичем, не можуть не відзначити змін, що відбуваються в ньому. З провінційного владики, який ще в серпні пропонував політичним партіям замість політичних акцій (йшлося про оголошену на 16 вересня акцію опозиції) узяти собі по клумбі та упорядкувати її, він швидко перетворився на політика, який обмірковує слова та вміє мовчати. Просто впадає в очі повага до опозиції, що не спостерігалася раніше й раптом з'явилася, яка стала тепер для Віктора Федоровича не "загрозою громадському світові", як було завжди, а виразником думки частини народу. Та й з інших питань, наприклад, про державну мову або УПА, він висловлюється досить обережно, не вдаючись до крайнощів.
Крім того, якщо раніше Віктор Янукович спростовував чутки про свій відхід в уряд, те тепер він їх хоча й не підтверджує, але й не спростовує. Ось, наприклад, що він відповів на запитання про своє можливе прем'єрство в інтерв'ю одній з радіостанцій США:
- "Я взагалі реаліст і ніколи не уникав змагань, багато займався спортом, тому не вважаю себе слабкішим або дурнішим за когось, проте вважаю, що в багатьох є шанси вийти на політичну арену, показати результат і стати чемпіоном - я кажу образно.
- Тобто ви готові стати чемпіоном?
- Хіба важливі посади та крісла? Важливим є історичний шанс для країни... Ми маємо реальні можливості, систему, що за десять років уже вибудувалася. Я можу однозначно сказати, що ця система успадковує демократичні принципи, і той, хто хоче отримати шанс, повинен показати результат. Я показую такі результати, які вони є, а оцінку цьому, я думаю, дадуть люди й час".
Загалом, те, що цього разу Донецьк справді зібрався в похід на Київ, - як кажуть, написане на обличчі. Але в політиці бажання замало, потрібні можливості. Чи є вони зараз у Донбасу? Природно, що після опублікування польським щотижневиком "Wprost" цифри статку тільки одного донеччанина - Ріната Ахметова, ($1,7 млрд.) йдеться не про фінансові, а про політичні можливості.
Повернемося до вже згаданої прес-конференції Раїси Богатирьової. На ній вона практично визначила механізм призначення "коаліційного" прем'єра:
по-перше, це благословення президента, "який вносить кандидатуру прем'єра", і по-друге, "необхідність блокування з іншими фракціями".
Знаючи про принцип Леоніда Даниловича "поділяй і владарюй", варіант того, що він врівноважить вплив СДПУ(о) в АП впливом Донбасу в КМ, видається цілком імовірним. Але яке зацікавлення в підтримці донеччанина може бути в розрізнених парламентських фракцій? Брати під козирок і сліпо виконувати волю президента як раніше - цього "ситуативна", за словами Богатирьової, більшість уже не робитиме. До того ж, після парламентських виборів політичний бомонд не дуже-то й довіряє донецькій владі. У цьому сенсі показовою є заява, зроблена в Донецьку у вересні Романом Безсмертним: "За місяць до виборів я взяв на себе цю ношу - відповідати й працювати по Донецькій області. Результати виборів по області мене не влаштовують. А я не люблю, коли я програю не в чесному двобої, а зі мною підло грають".
Тобто, можна припустити, що між "Нашою Україною" і донецьким керівництвом укладалися якісь домовленості, але вони були порушені донеччанами.
Хоч, вочевидь, пан Безсмертний не дуже ототожнює донецьких парламентаріїв з лідерами області, оскільки далі заявляє: "Мені сьогодні, як і моїм союзникам, представникам "Нашої України", просто необхідне зближення з депутатами, які у Верховній Раді працюють від Партії регіонів… Я хочу, щоб політична сила, яка представляє Донбас, співробітничала з тією політичною силою, яка представляє Центр і Захід України. Я хочу, щоб ми знайшли спільний інтерес, тому я готовий з ними сідати за стіл переговорів і домовлятися. Домовлятися, скажімо, про бюджет, масу законів, призначення на посади якихсь конкретних осіб…".
Звичайно, ці слова не означають однозначно, що "НУ" проголосує за прем'єрство Януковича, але вони кажуть про можливість таких переговорів, навіть після всього, що було в Донбасі на виборах! Якщо у "Нашої України" є спільний інтерес з донеччанами, то що говорити про фракції більшості?
Так, що ж це за інтерес?
Роман Безсмертний: "Прем'єр-міністра і Кабінету міністрів в країні немає взагалі. Я дуже б хотів би сподіватися, що до керівництва цією країною сьогодні має якийсь стосунок президент. Хоч я в цьому дуже сумніваюся. Суб'єкта діалогу немає. Країною керує адміністрація президента. Конкретно - Медведчук".
Раїса Богатирьова також натякнула на причини невдоволення діючим урядом: "Уряд вже півроку не працює. Те, що сьогодні фінансові ресурси працюють на одну політичну силу - це факт".
Розкриваючи цю тезу, Раїса Василівна пояснила наступне: "Той, хто має можливість тиснути на прийняття рішень (уряду - авт.), - той має можливість розподіляти кошти. А у нас сьогодні в парламенті централізації якоїсь однієї сили немає. Тому ми не можемо сказати, що сьогодні парламент використовує фінансовий ресурс для якихсь своїх справ. А фінансові групи, які дуже близько стоять до уряду, - вони мають таку можливість. Тому що прем'єр має певні політичні симпатії. І, природно, ми можемо, так чи інакше, простежувати фінансові потоки. І це стосується не тільки розподілу фінансів, але й підходів кадрової політики".
Пані Богатирьова дипломатично не назвала ці фінансові групи, але можна здогадатися про кого йде мова, якщо провести логічний ланцюжок між цими словами й іншим її висловлюванням: "Відставка уряду буде. І, може, Кінах буде внесений як наступний прем'єр. Таку комбінацію підтримує фракція СДПУ(о) ".
Ось він! - спільний інтерес, який може, нехай ненадовго, зробити противників союзниками. Нікого в парламенті, крім фракції СДПУ(о), зрозуміло, не може влаштувати те, що Віктор Володимирович отримав фактично ексклюзивну можливість впливати на розподіл фінансових потоків і кадрову політику в державі. Тим більше, напередодні президентської кампанії! А хто, крім Донецька, може сьогодні реально протиставити себе Медведчуку? Питання риторичне.
І справа навіть не в фінансовому і політичному потенціалі, а в тому, що ніяка економічна сила не може собі дозволити сьогодні вступити у відкриту війну з Медведчуком, без ризику бути знищеною. Донецьку з цього погляду втрачати нема чого - між ним і СДПУ(о) давно тече чорна ріка ворожнечі. І виявляється це не тільки у футбольних, але і в економічних, політичних баталіях.
Під час свого передвиборчого вояжу на Донеччину восени минулого року Віктор Медведчук зазначав, що осередки СДПУ(о) є всього в 14% населених пунктів області. Це найнижчий показник в Україні. Тоді ж Донецькі однопартійці скаржилися своєму лідеру, що місцева влада не допомагає їм. Віктор Володимирович відповів: "Не допомагають, але й не заважають".
Київ, як столиця, - це завжди боротьба інтересів різних політичних сил. Отже, там не може бути тотального контролю за соціально-політичними й економічними процесами з боку однієї з них. Тому, глава СДПУ(о), як киянин, не знав, а може просто заспокоював товаришів, що в Донецькій області, де все контролюється адміністрацією, "не допомагати" і "не заважати" - поняття взаємосуперечливі. Тим більше, якщо це стосується такого життєво важливого питання як вибори. Звичайно, робиться це без бойових вигуків, але робиться.
В якості прикладу можу навести чи то редакторський прокол, чи то відвертий демарш, в газеті "Сніжнянське життя" від 23.02.2002. На першій шпальті цього провінційного видання раптом друкується стаття під назвою "Телеканал "Інтер": момент істини". У ній читачів попереджають про те, хто стоїть за "Інтером" і чому цьому телеканалу не слід довіряти. Ось тільки одна цитата: "Київський клан", як ще називають власників "Інтера" і їх політичну надбудову СДПУ(о), на вибори 2002 йде з глобальними завданнями політичної й ділової інтервенції на Схід, Центр і Південь України".
Звичайно, у вільній країні, вільна преса може давати свої оцінки всьому. Але кидається в очі дивний, потрійний підпис під матеріалом: "Ігор Молчанов. (За матеріалами електронних ЗМІ). (Управління у справах преси й інформації)". Чи то по недогляду, чи то спеціально, але читачеві дали побачити за цим текстом вуха обласної адміністрації. Засновником газети є міськрада Сніжного, тобто газета фактично контролюється комітетом інформації обласної адміністрації. І не дивно, що під час виборів у багатьох районних і міських газетах області з'являлися абсолютно однакові матеріали. Зрозуміло, де їх готували.
Або більш свіжий приклад. Після призначення Медведчука главою адміністрації президента, остання стала розсилати в прес-служби обласних адміністрацій різні матеріали з життя СДПУ(о) із рекомендацією опублікувати їх у місцевій пресі.
У Донецьку ігнорувати АП не стали, але прес-служба адміністрації розсилає отримані документи по редакціях у тому ж вигляді, в якому отримує сама, тобто зі вказівкою джерела - супровідними листами пана Васильєва. Після цього, природно, в Донецьку їх ніхто не друкує.
Наприклад, тут так і не були оприлюднені документи, які супроводжувалися наступним листом:
Прес-секретарям,
Керівникам прес-служб АРК,
обласних державних адміністрацій
Прошу поширити Заяву прес-служби Генеральної прокуратури України через регіональні та місцеві засоби масової інформації, поінформувати громадськість і ЗМІ про Заяву Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) із приводу трагедії на літовищі "Скнилів" 27 липня 2002 року.
З повагою
Керівник Головного управління
інформаційної політики С.Васильєв
Тобто, партизанська війна між Донецьком і "Київським кланом" не припинялася ніколи, не припиняється й зараз. Цією війною підживлюються навіть економічні конфлікти, які виникають в області. У цю площину можна покласти той же скандал навколо приватизації металургійного комбінату імені Ілліча два роки тому, і фактичної приватизації вже останнім, Комсомольського рудоуправління - зараз. І в 2000 році, і зараз, СДПУ(о) підтримує директора меткомбінату Володимира Бойка, який створює в області незалежну від донецької фінансово-промислову групу. Випадково?...
Загалом, для усіх очевидно, що сьогодні протистояти СДПУ(о) може тільки Донецьк. Але, чи підуть парламентарі та президент на заміну одіозного Медведчука - донецьким Януковичем?
У нинішній ситуації - цілком можливо. По-перше, більшість депутатів Віктора Януковича погано знають, а його чарам при особистій бесіді легко піддатися. І, по-друге, може спрацювати така схема: до президентських виборів два роки. Зараз Янукович стає прем'єром, "з'їдає" Медведчука, а через рік його Кабінет звітує і… до побачення.
Ще один аргумент - це та сама горезвісна "золота акція" донеччан у парламенті. Не дарма ж Раїса Богатирьова, розмірковуючи про парламентську більшість, сказала: "Сьогодні "Регіони України" мають золоту акцію. І ми реально розуміємо, що навіть невеликий, різкий крок або випад з нашого боку, він може порушити ту хистку рівновагу у ВР, яка існує".
Цей туз в донецькій колоді розрахований швидше на президента, ніж на парламент. Але Леонід Данилович все ще дуже сильний гравець. І до того ж, він розуміє, що в день, коли доведеться обирати собі наступника, краще, щоб було з кого обирати. Щоб групи, які сперечаються за право посадити на Банковій свою людину, були зацікавлені в Кучмі. Щоб від президента залежало остаточне рішення, а не президент від нього.
Мабуть, уперше за час президентства Леоніда Кучми амбіції Донецька на владу в Києві були привселюдно озвучені з донецького джерела. Після убивства в 1996 Євгена Щербаня, який відкрито мав намір зробити наступним президентом донеччанина, Донецьк на це не зважувався. Більш того, ще рік тому, подібні висловлювання за живого Кучми видавалися, щонайменше, кар'єрним самогубством. А тут: і президентські вибори незабаром, і Кучма на Банковій, і, навіть, Медведчук біля його вух, а зі Сходу - такі слова! Що трапилося? Чи, можливо, слова Раїси Василівни варто "списати" на її політичну молодість? Мабуть, навпаки - вони ознака політичного дозрівання Донецької групи та перестигання, можна навіть сказати, загнивання нинішньої Київської владної еліти. Аргументую.
Доводити те, що цього разу Донецьк і справді налаштований на боротьбу за уряд, по-моєму, вже немає необхідності. Крім пані Богатирьової зараз про це говорять багато політиків. Та й ті, хто спостерігав протягом останніх двох місяців за Віктором Януковичем, не можуть не відзначити змін, що відбуваються в ньому. З провінційного владики, який ще в серпні пропонував політичним партіям замість політичних акцій (йшлося про оголошену на 16 вересня акцію опозиції) узяти собі по клумбі та упорядкувати її, він швидко перетворився на політика, який обмірковує слова та вміє мовчати. Просто впадає в очі повага до опозиції, що не спостерігалася раніше й раптом з'явилася, яка стала тепер для Віктора Федоровича не "загрозою громадському світові", як було завжди, а виразником думки частини народу. Та й з інших питань, наприклад, про державну мову або УПА, він висловлюється досить обережно, не вдаючись до крайнощів.
Крім того, якщо раніше Віктор Янукович спростовував чутки про свій відхід в уряд, те тепер він їх хоча й не підтверджує, але й не спростовує. Ось, наприклад, що він відповів на запитання про своє можливе прем'єрство в інтерв'ю одній з радіостанцій США:
- "Я взагалі реаліст і ніколи не уникав змагань, багато займався спортом, тому не вважаю себе слабкішим або дурнішим за когось, проте вважаю, що в багатьох є шанси вийти на політичну арену, показати результат і стати чемпіоном - я кажу образно.
- Тобто ви готові стати чемпіоном?
- Хіба важливі посади та крісла? Важливим є історичний шанс для країни... Ми маємо реальні можливості, систему, що за десять років уже вибудувалася. Я можу однозначно сказати, що ця система успадковує демократичні принципи, і той, хто хоче отримати шанс, повинен показати результат. Я показую такі результати, які вони є, а оцінку цьому, я думаю, дадуть люди й час".
Загалом, те, що цього разу Донецьк справді зібрався в похід на Київ, - як кажуть, написане на обличчі. Але в політиці бажання замало, потрібні можливості. Чи є вони зараз у Донбасу? Природно, що після опублікування польським щотижневиком "Wprost" цифри статку тільки одного донеччанина - Ріната Ахметова, ($1,7 млрд.) йдеться не про фінансові, а про політичні можливості.
Повернемося до вже згаданої прес-конференції Раїси Богатирьової. На ній вона практично визначила механізм призначення "коаліційного" прем'єра:
по-перше, це благословення президента, "який вносить кандидатуру прем'єра", і по-друге, "необхідність блокування з іншими фракціями".
Знаючи про принцип Леоніда Даниловича "поділяй і владарюй", варіант того, що він врівноважить вплив СДПУ(о) в АП впливом Донбасу в КМ, видається цілком імовірним. Але яке зацікавлення в підтримці донеччанина може бути в розрізнених парламентських фракцій? Брати під козирок і сліпо виконувати волю президента як раніше - цього "ситуативна", за словами Богатирьової, більшість уже не робитиме. До того ж, після парламентських виборів політичний бомонд не дуже-то й довіряє донецькій владі. У цьому сенсі показовою є заява, зроблена в Донецьку у вересні Романом Безсмертним: "За місяць до виборів я взяв на себе цю ношу - відповідати й працювати по Донецькій області. Результати виборів по області мене не влаштовують. А я не люблю, коли я програю не в чесному двобої, а зі мною підло грають".
Тобто, можна припустити, що між "Нашою Україною" і донецьким керівництвом укладалися якісь домовленості, але вони були порушені донеччанами.
Хоч, вочевидь, пан Безсмертний не дуже ототожнює донецьких парламентаріїв з лідерами області, оскільки далі заявляє: "Мені сьогодні, як і моїм союзникам, представникам "Нашої України", просто необхідне зближення з депутатами, які у Верховній Раді працюють від Партії регіонів… Я хочу, щоб політична сила, яка представляє Донбас, співробітничала з тією політичною силою, яка представляє Центр і Захід України. Я хочу, щоб ми знайшли спільний інтерес, тому я готовий з ними сідати за стіл переговорів і домовлятися. Домовлятися, скажімо, про бюджет, масу законів, призначення на посади якихсь конкретних осіб…".
Звичайно, ці слова не означають однозначно, що "НУ" проголосує за прем'єрство Януковича, але вони кажуть про можливість таких переговорів, навіть після всього, що було в Донбасі на виборах! Якщо у "Нашої України" є спільний інтерес з донеччанами, то що говорити про фракції більшості?
Так, що ж це за інтерес?
Роман Безсмертний: "Прем'єр-міністра і Кабінету міністрів в країні немає взагалі. Я дуже б хотів би сподіватися, що до керівництва цією країною сьогодні має якийсь стосунок президент. Хоч я в цьому дуже сумніваюся. Суб'єкта діалогу немає. Країною керує адміністрація президента. Конкретно - Медведчук".
Раїса Богатирьова також натякнула на причини невдоволення діючим урядом: "Уряд вже півроку не працює. Те, що сьогодні фінансові ресурси працюють на одну політичну силу - це факт".
Розкриваючи цю тезу, Раїса Василівна пояснила наступне: "Той, хто має можливість тиснути на прийняття рішень (уряду - авт.), - той має можливість розподіляти кошти. А у нас сьогодні в парламенті централізації якоїсь однієї сили немає. Тому ми не можемо сказати, що сьогодні парламент використовує фінансовий ресурс для якихсь своїх справ. А фінансові групи, які дуже близько стоять до уряду, - вони мають таку можливість. Тому що прем'єр має певні політичні симпатії. І, природно, ми можемо, так чи інакше, простежувати фінансові потоки. І це стосується не тільки розподілу фінансів, але й підходів кадрової політики".
Пані Богатирьова дипломатично не назвала ці фінансові групи, але можна здогадатися про кого йде мова, якщо провести логічний ланцюжок між цими словами й іншим її висловлюванням: "Відставка уряду буде. І, може, Кінах буде внесений як наступний прем'єр. Таку комбінацію підтримує фракція СДПУ(о) ".
Ось він! - спільний інтерес, який може, нехай ненадовго, зробити противників союзниками. Нікого в парламенті, крім фракції СДПУ(о), зрозуміло, не може влаштувати те, що Віктор Володимирович отримав фактично ексклюзивну можливість впливати на розподіл фінансових потоків і кадрову політику в державі. Тим більше, напередодні президентської кампанії! А хто, крім Донецька, може сьогодні реально протиставити себе Медведчуку? Питання риторичне.
І справа навіть не в фінансовому і політичному потенціалі, а в тому, що ніяка економічна сила не може собі дозволити сьогодні вступити у відкриту війну з Медведчуком, без ризику бути знищеною. Донецьку з цього погляду втрачати нема чого - між ним і СДПУ(о) давно тече чорна ріка ворожнечі. І виявляється це не тільки у футбольних, але і в економічних, політичних баталіях.
Під час свого передвиборчого вояжу на Донеччину восени минулого року Віктор Медведчук зазначав, що осередки СДПУ(о) є всього в 14% населених пунктів області. Це найнижчий показник в Україні. Тоді ж Донецькі однопартійці скаржилися своєму лідеру, що місцева влада не допомагає їм. Віктор Володимирович відповів: "Не допомагають, але й не заважають".
Київ, як столиця, - це завжди боротьба інтересів різних політичних сил. Отже, там не може бути тотального контролю за соціально-політичними й економічними процесами з боку однієї з них. Тому, глава СДПУ(о), як киянин, не знав, а може просто заспокоював товаришів, що в Донецькій області, де все контролюється адміністрацією, "не допомагати" і "не заважати" - поняття взаємосуперечливі. Тим більше, якщо це стосується такого життєво важливого питання як вибори. Звичайно, робиться це без бойових вигуків, але робиться.
В якості прикладу можу навести чи то редакторський прокол, чи то відвертий демарш, в газеті "Сніжнянське життя" від 23.02.2002. На першій шпальті цього провінційного видання раптом друкується стаття під назвою "Телеканал "Інтер": момент істини". У ній читачів попереджають про те, хто стоїть за "Інтером" і чому цьому телеканалу не слід довіряти. Ось тільки одна цитата: "Київський клан", як ще називають власників "Інтера" і їх політичну надбудову СДПУ(о), на вибори 2002 йде з глобальними завданнями політичної й ділової інтервенції на Схід, Центр і Південь України".
Звичайно, у вільній країні, вільна преса може давати свої оцінки всьому. Але кидається в очі дивний, потрійний підпис під матеріалом: "Ігор Молчанов. (За матеріалами електронних ЗМІ). (Управління у справах преси й інформації)". Чи то по недогляду, чи то спеціально, але читачеві дали побачити за цим текстом вуха обласної адміністрації. Засновником газети є міськрада Сніжного, тобто газета фактично контролюється комітетом інформації обласної адміністрації. І не дивно, що під час виборів у багатьох районних і міських газетах області з'являлися абсолютно однакові матеріали. Зрозуміло, де їх готували.
Або більш свіжий приклад. Після призначення Медведчука главою адміністрації президента, остання стала розсилати в прес-служби обласних адміністрацій різні матеріали з життя СДПУ(о) із рекомендацією опублікувати їх у місцевій пресі.
У Донецьку ігнорувати АП не стали, але прес-служба адміністрації розсилає отримані документи по редакціях у тому ж вигляді, в якому отримує сама, тобто зі вказівкою джерела - супровідними листами пана Васильєва. Після цього, природно, в Донецьку їх ніхто не друкує.
Наприклад, тут так і не були оприлюднені документи, які супроводжувалися наступним листом:
Прес-секретарям,
Керівникам прес-служб АРК,
обласних державних адміністрацій
Прошу поширити Заяву прес-служби Генеральної прокуратури України через регіональні та місцеві засоби масової інформації, поінформувати громадськість і ЗМІ про Заяву Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) із приводу трагедії на літовищі "Скнилів" 27 липня 2002 року.
З повагою
Керівник Головного управління
інформаційної політики С.Васильєв
Тобто, партизанська війна між Донецьком і "Київським кланом" не припинялася ніколи, не припиняється й зараз. Цією війною підживлюються навіть економічні конфлікти, які виникають в області. У цю площину можна покласти той же скандал навколо приватизації металургійного комбінату імені Ілліча два роки тому, і фактичної приватизації вже останнім, Комсомольського рудоуправління - зараз. І в 2000 році, і зараз, СДПУ(о) підтримує директора меткомбінату Володимира Бойка, який створює в області незалежну від донецької фінансово-промислову групу. Випадково?...
Загалом, для усіх очевидно, що сьогодні протистояти СДПУ(о) може тільки Донецьк. Але, чи підуть парламентарі та президент на заміну одіозного Медведчука - донецьким Януковичем?
У нинішній ситуації - цілком можливо. По-перше, більшість депутатів Віктора Януковича погано знають, а його чарам при особистій бесіді легко піддатися. І, по-друге, може спрацювати така схема: до президентських виборів два роки. Зараз Янукович стає прем'єром, "з'їдає" Медведчука, а через рік його Кабінет звітує і… до побачення.
Ще один аргумент - це та сама горезвісна "золота акція" донеччан у парламенті. Не дарма ж Раїса Богатирьова, розмірковуючи про парламентську більшість, сказала: "Сьогодні "Регіони України" мають золоту акцію. І ми реально розуміємо, що навіть невеликий, різкий крок або випад з нашого боку, він може порушити ту хистку рівновагу у ВР, яка існує".
Цей туз в донецькій колоді розрахований швидше на президента, ніж на парламент. Але Леонід Данилович все ще дуже сильний гравець. І до того ж, він розуміє, що в день, коли доведеться обирати собі наступника, краще, щоб було з кого обирати. Щоб групи, які сперечаються за право посадити на Банковій свою людину, були зацікавлені в Кучмі. Щоб від президента залежало остаточне рішення, а не президент від нього.
