Українська журналістика: гра на грані фолу
Четвер, 21 листопада 2002, 15:53
2Наша держава не може забезпечити свободу слова і безпеку преси
Девіз Міжнародної Федерації Журналістів (IFJ) говорить, "не може бути свободи преси, коли журналіст працює в умовах корупції, бідності й страху". І якщо вірити цьому, у цілому справедливому твердженню, то в Україні вільної журналістики не може бути ніколи. З іншого боку й самі ЗМІ, ніде правди діти, найчастіше висловлюються надто прямолінійно й однозначно, що провокує скривджену сторону діяти неадекватно. За принципом "мене матом обклали, так я ножем ударю"…
На думку народного депутата Олега Салміна, який до приходу до парламенту очолював ВАТ "Укрнафта" і найчастіше з'являвся під вогнем критики з боку преси (як підприємець), журналістів потрібно захищати від тиску й переслідувань. "Для цього було б непогано зібратися представникам законодавчої, виконавчої і четвертої влади і домовитися про взаємодію. З одного боку, держава має стежити за безпекою журналістів. З іншого, преса повинна відмовитися від публікації матеріалів, що мають на меті натиснути на підприємців або політиків. Необхідно знайти золоту середину для ЗМІ і для бізнесу" – говорить Салмін.
Саме вбивство Михайла Коломійця, якого по праву можна назвати творцем вітчизняної школи економічної й ділової журналістики, сподіваємося стане каталізатором, що підніме всі суспільні сили на такого діалогу. І тут, предметами обговорення, на нашу думку, повинні стати чотири пункти. По-перше, не правильно починати одну справу, не закінчивши попередньої і тому головною метою має стати розслідування, хто і за що вбив Михайла Коломійця. Тільки після внесення ясності і покарання винних можна приступити до пошуку відповіді на друге питання: як можна забезпечити безпеку преси в Україні? Третій параграф, стосується об'єктивності висвітлення проблем і інфраструктури аналітиків – експертів. І нарешті, четверте питання, це як самим ЗМІ бути об'єктивними у висвітлення тих або інших проблем.
Чи буде смерть Михайла Коломійця даремною?
Реакція на смерть Михайла Коломійця у журналістському співтоваристві, м'яко кажучи, не адекватна. Перші шпальти газет присвячені призначенню нового прем'єра, відставці глави Нацбанку, але ніяк не загибелі власного колеги по журналістському цеху. Велика частина співробітників українських ЗМІ спробували дистанціюватися від проблеми чи замовчати її.
На жаль, усім нам властива наївна віра в те, що з нами нічого подібного не може статися. Вірив у це до останнього моменту й Коломієць. Інакше, він би не переховувався у Білорусії, у країні, де доноси в КДБ на знов прибулих пишуть навіть сліпі або безрукі каліки, а швидше за все попросив би політичного притулку в тих же Штатах (як це свого часу зробила Мирослава Гонгадзе).
Отже, для журналістів замовчування смерті Михайла Коломійця – це гірша з усіх можливих ліній поводження. Тому, що преса, що мовчить, не вимагає публічного розслідування, що не обороняється, це не більше, ніж віл, якого ведуть на забій. Автори матеріалу закликають усі здорові сили в Україні долучитися до незалежного розслідування справи Коломійця і до того, щоб зробити все від нас залежне, для покарання винних. Тільки так ми зможемо довести покидькам, які вбили Михайла, що безкарно знищувати журналіста в Україні не можна. І зробити смерть Коломійця не даремною.
Однією з основних версій загибелі шеф-редактора є отримання ним компрометуючих матеріалів. На користь цього говорить і поспішність, з якою Михайло залишив Київ і нарешті, файли знищені ним у себе на комп'ютері. Можливо отриманий компромат генеральний директор "Українських новин" вирішив показати обвинувачуваним особам, щоб отримати їхню думку перед публікацією. Але реакція виявилася неадекватною, пішли погрози й Коломієць вирішив сховатися. Тут є ще один урок для усіх нас: ніколи, за жодних обставин не брати в руки "компру". Навіть з рук надійного джерела. А якщо вже одержав такого роду матеріал, то не тікати з країни, а привселюдно заявити про те, що є в матеріалах, зробити компромат надбанням громадськості і відкрито заявити, кому вигідно ваше вбивство після його опублікування.
Що робити пресі, щоб бути об'єктивною
Як вважає народний депутат України, Анатолій Толстоухов, "інформаційне поле вимагає сьогодні великої відповідальності. Як із боку споживачів інформації, так і з боку журналістів. Питання в тім, що несуть ЗМІ звичайним читачам. І що читачі бачать у пресі. Чи бачать вони справедливий, об'єктивний підхід до проблем?".
Дійсно іноді ЗМІ можуть бути надто однозначні і прямолінійні. Позначається старе партійне загартування, школа радянської журналістики, коли ідеологічний штамп, навішували не запитуючи думки обвинувачуваного. Журналістам насамперед самим варто усвідомити, що вони не шавки, що гавкають стандартним набором гортанних звуків, а свого роду судді, що дозволяють висловитися постраждалому, обвинуваченому і, нарешті, присяжним в особі експертів, аналітиків з того чи іншого питання.
Під час опитування депутатів Верховної Ради, проведеного 19 листопада, вдалося з'ясувати їхню думку про те, які ЗМІ вони вважають найбільш об'єктивними за стилем подачі матеріалів. Як сказав Олег Салмін, свобода слова в Україні звичайно існує, приклад тому, та ж газета "Дзеркало тижня". За словами Салміна правильно розглядають теми, такі видання як "БІЗНЕС", "Компаньйон", розділ "Ділові Відомості" у "Київських Відомостях", тобто вся ділова преса. Ті ж "Українські новини", треба віддати їм належне, завжди відрізнялися рівними формулюваннями й подачею думок обох сторін конфлікту. А незадоволені депутати були насамперед роботою власної газети "Голос України". "Відчувається однозначність і тенденційність подачі матеріалів цього видання, а також замовний характер деяких з них" – говорить Олег Салмін. Схожа оцінка пролунала і з вуст законодавців із фракції НДП.
Західні стандарти написання текстів, про які цілком можливо, не відомо авторам "Голосу України", мають на увазі наявність думки двох сторін у будь-якому конфлікті. Третину матеріалу має складати оцінка експертів, аналітиків, причому кількох. Інша справа, що інститут консалтингових компаній широкого профілю, які можуть бути третейським судом, в Україні, м'яко кажучи, не розвинутий.
Висновки, що ми маємо зробити
Смерть Михайла Коломійця має стати уроком для всіх. Для преси в тому, щоб залишатися об'єктивними, уникати різких висловлень і компромату. Для тих, про кого пишуть, уроком толерантності щодо ЗМІ. Як сказав, народний депутат України Михайло Потебенько, навіть якщо журналіст висвітлює факти необ'єктивно, є тільки один законний спосіб поправити його – це судовий розгляд. Інший тиск на пресу – не тільки не припустимий, але й протизаконний.
Одночасно всім зрозуміло, що варто додатково захистити українські ЗМІ і від нападок влади і від неадекватних дій читачів із защемленим самолюбством. На думку Богдана Губського, народного депутата України, "у країні є серйозні проблеми в роботі преси й журналістів. Над цими проблемами треба працювати насамперед виконавчій владі. Тут необхідно внести серйозні зміни до законодавства, щоб воно захищало журналістів".
Крім змін у законодавство, існує ще кілька легальних методів захисту журналістів. У випадку будь-якої об'єктивної небезпеки автор повинен мати можливість звернутися у якийсь громадський Комітет, що складається з народних депутатів, представників правоохоронних органів і західних спостерігачів. Допомога тут може бути різною, починаючи від судового захисту і закінчуючи виділенням особистої охорони. І, нарешті, у крайньому випадку будь-який журналіст повинен бути упевнений у підтримці країн Євросоюзу і США, якщо вже ці держави претендують у нашому світі на еталон демократії й свободи слова. Але тут потрібна однозначна позиція посольств Штатів і країн ЄС, які повинні бути готові в будь-який момент швидко надати політичний притулок українському журналістові, якого переслідує влада.
Микола Томенко, глава Комітету Верховної Ради з питань свободи слова
"Наш Комітет звернувся до Генерального прокурора України з тим, щоб він особисто втрутився у ситуацію, що склалася навколо Михайла Коломійця, оскільки те, що відбувається останнім часом, найгіршим чином нагадує всі попередні трагічні історії, що трапилися з українськими журналістами. Є зовсім різні точки зору української й білоруської міліції.
Це говорить про те, що не було системного підходу до того, щоб проаналізувати причини зникнення й смерті Михайла Коломійця. Я звернувся до Генерального прокурора, щоб він особисто втрутився в хід розслідування, щоб ми зрозуміли, хто керує цим слідством, і як українські правоохоронні органи співпрацюють з білоруськими, це спільна або окрема слідча комісія. У наступну середу ми запросимо представників Генерального прокурора до нас. Ми проводили подібне засідання за фактом смерті Ігоря Александрова. І отут прокурор Донецької області розповів нам те, що було відоме ще два місяці тому із преси. Він також додав, що знає багато чого іншого цікавого, але не може нам цього сказати. Ми запросимо їх на закрите засідання Комітету.
Там же піднімемо питання і про Михайла Коломійця. Комітет буде сам розслідувати питання про зникнення Коломійця. На початковому етапі ми вважали, що краще нехай справу Коломійця розслідують правоохоронні органи. Але на сьогодні складається враження, що вони не хочуть цим займатися. Ми будемо втручатися у розслідування цієї справи. Я не вважаю, що журналісти кінчають життя самогубствами. Немає достатніх доказів того, що це самогубство. Коли ми голосували за Генерального прокурора, він обіцяв розслідувати справу Георгія Гонгадзе й Ігоря Александрова. Але dead-line вичерпаний. Тому ми будемо звертатися до Генерального прокурора з вимогою відзвітувати з цих питань, а також із питання смерті Михайла Коломійця. Цензура – це процес, а смерть журналістів, це наслідок.
Юрій Кармазин, народний депутат України
"У зв'язку з убивством Коломійця в мене є кілька питань. Насамперед, це питання до Хорошковського. Хто і на яких умовах пустив його у власники цього агентства? Що там відбувається зараз? Мене більше за все турбує майнова частина питання з "Українськими новинами". На користь тієї версії, що інтерес до майна агентства є в окремих осіб, говорить факт інформаційної блокади цього питання в Україні.
В Україні усі мовчать про те, що Коломієць продав свої акції Хорошковському, мовчать про те, кому він хотів продати інший пакет акцій. Раз мовчать, значить є чого боятися. Раз бояться, значить хтось дав команду не говорити про це. Хто дав цю команду? Давайте з'ясуємо це питання. Я хочу сказати, що питання власників агентства повинні стати публічними. І зробити їх такими повинен Генеральний прокурор Піскун і Міністр внутрішніх справ Смірнов.
Геннадій Удовенко, народний депутат України
"Україна в питанні дотримання прав журналістів не відрізняється від Росії. Але, від Заходу ми відрізняємося сильно й у гірший бік. Якщо ми візьмемо New York Times або Fіgаrо або Die Welt, то вони можуть проводити редакційну політику незалежну від власників газети. Але таке неприпустимо в українській пресі. Журналістам розповідають, що писати і як писати, кого критикувати, і власники ЗМІ, і виконавча влада. Тобто в нашій країні не можна говорити не тільки про права журналістів, але й про свободу слова. Особливо страждають регіональні ЗМІ, які зазнають колосальної цензури й тиску".
Леонід Кравчук, народний депутат України
"Проблема свободи преси – це проблема не стільки правоохоронних органів, скільки політичної культури. Нові власники ЗМІ, влада, повинні ставитися до ЗМІ демократично і, головне, конструктивно. Засоби масової інформації повинні працювати в інтересах суспільства, в інтересах усіх політичних сил, представлених у суспільстві. Тільки в цьому випадку можна розраховувати на діалог, на дискусію. А правоохоронні органи можуть виконувати волю влади, якщо навіть вона і не конструктивна".
Олександр Мороз, народний депутат України
"Щодо конкретного трагічного випадку з Михайлом Коломійцем, правоохоронні органи повинні провести розслідування і дати відповідь. Дивним виглядає те, що людина виїхала і нібито говорила з деякими знайомими, котрі зрозуміли його слова, як бажання вчинити самогубство. Була така розмова, чи ні, це слід довести. Взагалі випадок з Коломійцем виглядає як мінімум дивним, а українська держава на сьогодні видається першим гнобителем свободи слова".
Петро Симоненко, народний депутат України
"Закон на сьогодні захищає інтереси влади. Можна ухвалити будь-який закон, але діяти можна зовсім не за законом. Сьогодні, четверта система влади в особі журналістів пожинає плоди влади криміналу в державі".
Девіз Міжнародної Федерації Журналістів (IFJ) говорить, "не може бути свободи преси, коли журналіст працює в умовах корупції, бідності й страху". І якщо вірити цьому, у цілому справедливому твердженню, то в Україні вільної журналістики не може бути ніколи. З іншого боку й самі ЗМІ, ніде правди діти, найчастіше висловлюються надто прямолінійно й однозначно, що провокує скривджену сторону діяти неадекватно. За принципом "мене матом обклали, так я ножем ударю"…
На думку народного депутата Олега Салміна, який до приходу до парламенту очолював ВАТ "Укрнафта" і найчастіше з'являвся під вогнем критики з боку преси (як підприємець), журналістів потрібно захищати від тиску й переслідувань. "Для цього було б непогано зібратися представникам законодавчої, виконавчої і четвертої влади і домовитися про взаємодію. З одного боку, держава має стежити за безпекою журналістів. З іншого, преса повинна відмовитися від публікації матеріалів, що мають на меті натиснути на підприємців або політиків. Необхідно знайти золоту середину для ЗМІ і для бізнесу" – говорить Салмін.
Саме вбивство Михайла Коломійця, якого по праву можна назвати творцем вітчизняної школи економічної й ділової журналістики, сподіваємося стане каталізатором, що підніме всі суспільні сили на такого діалогу. І тут, предметами обговорення, на нашу думку, повинні стати чотири пункти. По-перше, не правильно починати одну справу, не закінчивши попередньої і тому головною метою має стати розслідування, хто і за що вбив Михайла Коломійця. Тільки після внесення ясності і покарання винних можна приступити до пошуку відповіді на друге питання: як можна забезпечити безпеку преси в Україні? Третій параграф, стосується об'єктивності висвітлення проблем і інфраструктури аналітиків – експертів. І нарешті, четверте питання, це як самим ЗМІ бути об'єктивними у висвітлення тих або інших проблем.
Чи буде смерть Михайла Коломійця даремною?
Реакція на смерть Михайла Коломійця у журналістському співтоваристві, м'яко кажучи, не адекватна. Перші шпальти газет присвячені призначенню нового прем'єра, відставці глави Нацбанку, але ніяк не загибелі власного колеги по журналістському цеху. Велика частина співробітників українських ЗМІ спробували дистанціюватися від проблеми чи замовчати її.
На жаль, усім нам властива наївна віра в те, що з нами нічого подібного не може статися. Вірив у це до останнього моменту й Коломієць. Інакше, він би не переховувався у Білорусії, у країні, де доноси в КДБ на знов прибулих пишуть навіть сліпі або безрукі каліки, а швидше за все попросив би політичного притулку в тих же Штатах (як це свого часу зробила Мирослава Гонгадзе).
Отже, для журналістів замовчування смерті Михайла Коломійця – це гірша з усіх можливих ліній поводження. Тому, що преса, що мовчить, не вимагає публічного розслідування, що не обороняється, це не більше, ніж віл, якого ведуть на забій. Автори матеріалу закликають усі здорові сили в Україні долучитися до незалежного розслідування справи Коломійця і до того, щоб зробити все від нас залежне, для покарання винних. Тільки так ми зможемо довести покидькам, які вбили Михайла, що безкарно знищувати журналіста в Україні не можна. І зробити смерть Коломійця не даремною.
Однією з основних версій загибелі шеф-редактора є отримання ним компрометуючих матеріалів. На користь цього говорить і поспішність, з якою Михайло залишив Київ і нарешті, файли знищені ним у себе на комп'ютері. Можливо отриманий компромат генеральний директор "Українських новин" вирішив показати обвинувачуваним особам, щоб отримати їхню думку перед публікацією. Але реакція виявилася неадекватною, пішли погрози й Коломієць вирішив сховатися. Тут є ще один урок для усіх нас: ніколи, за жодних обставин не брати в руки "компру". Навіть з рук надійного джерела. А якщо вже одержав такого роду матеріал, то не тікати з країни, а привселюдно заявити про те, що є в матеріалах, зробити компромат надбанням громадськості і відкрито заявити, кому вигідно ваше вбивство після його опублікування.
Що робити пресі, щоб бути об'єктивною
Як вважає народний депутат України, Анатолій Толстоухов, "інформаційне поле вимагає сьогодні великої відповідальності. Як із боку споживачів інформації, так і з боку журналістів. Питання в тім, що несуть ЗМІ звичайним читачам. І що читачі бачать у пресі. Чи бачать вони справедливий, об'єктивний підхід до проблем?".
Дійсно іноді ЗМІ можуть бути надто однозначні і прямолінійні. Позначається старе партійне загартування, школа радянської журналістики, коли ідеологічний штамп, навішували не запитуючи думки обвинувачуваного. Журналістам насамперед самим варто усвідомити, що вони не шавки, що гавкають стандартним набором гортанних звуків, а свого роду судді, що дозволяють висловитися постраждалому, обвинуваченому і, нарешті, присяжним в особі експертів, аналітиків з того чи іншого питання.
Під час опитування депутатів Верховної Ради, проведеного 19 листопада, вдалося з'ясувати їхню думку про те, які ЗМІ вони вважають найбільш об'єктивними за стилем подачі матеріалів. Як сказав Олег Салмін, свобода слова в Україні звичайно існує, приклад тому, та ж газета "Дзеркало тижня". За словами Салміна правильно розглядають теми, такі видання як "БІЗНЕС", "Компаньйон", розділ "Ділові Відомості" у "Київських Відомостях", тобто вся ділова преса. Ті ж "Українські новини", треба віддати їм належне, завжди відрізнялися рівними формулюваннями й подачею думок обох сторін конфлікту. А незадоволені депутати були насамперед роботою власної газети "Голос України". "Відчувається однозначність і тенденційність подачі матеріалів цього видання, а також замовний характер деяких з них" – говорить Олег Салмін. Схожа оцінка пролунала і з вуст законодавців із фракції НДП.
Західні стандарти написання текстів, про які цілком можливо, не відомо авторам "Голосу України", мають на увазі наявність думки двох сторін у будь-якому конфлікті. Третину матеріалу має складати оцінка експертів, аналітиків, причому кількох. Інша справа, що інститут консалтингових компаній широкого профілю, які можуть бути третейським судом, в Україні, м'яко кажучи, не розвинутий.
Висновки, що ми маємо зробити
Смерть Михайла Коломійця має стати уроком для всіх. Для преси в тому, щоб залишатися об'єктивними, уникати різких висловлень і компромату. Для тих, про кого пишуть, уроком толерантності щодо ЗМІ. Як сказав, народний депутат України Михайло Потебенько, навіть якщо журналіст висвітлює факти необ'єктивно, є тільки один законний спосіб поправити його – це судовий розгляд. Інший тиск на пресу – не тільки не припустимий, але й протизаконний.
Одночасно всім зрозуміло, що варто додатково захистити українські ЗМІ і від нападок влади і від неадекватних дій читачів із защемленим самолюбством. На думку Богдана Губського, народного депутата України, "у країні є серйозні проблеми в роботі преси й журналістів. Над цими проблемами треба працювати насамперед виконавчій владі. Тут необхідно внести серйозні зміни до законодавства, щоб воно захищало журналістів".
Крім змін у законодавство, існує ще кілька легальних методів захисту журналістів. У випадку будь-якої об'єктивної небезпеки автор повинен мати можливість звернутися у якийсь громадський Комітет, що складається з народних депутатів, представників правоохоронних органів і західних спостерігачів. Допомога тут може бути різною, починаючи від судового захисту і закінчуючи виділенням особистої охорони. І, нарешті, у крайньому випадку будь-який журналіст повинен бути упевнений у підтримці країн Євросоюзу і США, якщо вже ці держави претендують у нашому світі на еталон демократії й свободи слова. Але тут потрібна однозначна позиція посольств Штатів і країн ЄС, які повинні бути готові в будь-який момент швидко надати політичний притулок українському журналістові, якого переслідує влада.
Микола Томенко, глава Комітету Верховної Ради з питань свободи слова
"Наш Комітет звернувся до Генерального прокурора України з тим, щоб він особисто втрутився у ситуацію, що склалася навколо Михайла Коломійця, оскільки те, що відбувається останнім часом, найгіршим чином нагадує всі попередні трагічні історії, що трапилися з українськими журналістами. Є зовсім різні точки зору української й білоруської міліції.
Це говорить про те, що не було системного підходу до того, щоб проаналізувати причини зникнення й смерті Михайла Коломійця. Я звернувся до Генерального прокурора, щоб він особисто втрутився в хід розслідування, щоб ми зрозуміли, хто керує цим слідством, і як українські правоохоронні органи співпрацюють з білоруськими, це спільна або окрема слідча комісія. У наступну середу ми запросимо представників Генерального прокурора до нас. Ми проводили подібне засідання за фактом смерті Ігоря Александрова. І отут прокурор Донецької області розповів нам те, що було відоме ще два місяці тому із преси. Він також додав, що знає багато чого іншого цікавого, але не може нам цього сказати. Ми запросимо їх на закрите засідання Комітету.
Там же піднімемо питання і про Михайла Коломійця. Комітет буде сам розслідувати питання про зникнення Коломійця. На початковому етапі ми вважали, що краще нехай справу Коломійця розслідують правоохоронні органи. Але на сьогодні складається враження, що вони не хочуть цим займатися. Ми будемо втручатися у розслідування цієї справи. Я не вважаю, що журналісти кінчають життя самогубствами. Немає достатніх доказів того, що це самогубство. Коли ми голосували за Генерального прокурора, він обіцяв розслідувати справу Георгія Гонгадзе й Ігоря Александрова. Але dead-line вичерпаний. Тому ми будемо звертатися до Генерального прокурора з вимогою відзвітувати з цих питань, а також із питання смерті Михайла Коломійця. Цензура – це процес, а смерть журналістів, це наслідок.
Юрій Кармазин, народний депутат України
"У зв'язку з убивством Коломійця в мене є кілька питань. Насамперед, це питання до Хорошковського. Хто і на яких умовах пустив його у власники цього агентства? Що там відбувається зараз? Мене більше за все турбує майнова частина питання з "Українськими новинами". На користь тієї версії, що інтерес до майна агентства є в окремих осіб, говорить факт інформаційної блокади цього питання в Україні.
В Україні усі мовчать про те, що Коломієць продав свої акції Хорошковському, мовчать про те, кому він хотів продати інший пакет акцій. Раз мовчать, значить є чого боятися. Раз бояться, значить хтось дав команду не говорити про це. Хто дав цю команду? Давайте з'ясуємо це питання. Я хочу сказати, що питання власників агентства повинні стати публічними. І зробити їх такими повинен Генеральний прокурор Піскун і Міністр внутрішніх справ Смірнов.
Геннадій Удовенко, народний депутат України
"Україна в питанні дотримання прав журналістів не відрізняється від Росії. Але, від Заходу ми відрізняємося сильно й у гірший бік. Якщо ми візьмемо New York Times або Fіgаrо або Die Welt, то вони можуть проводити редакційну політику незалежну від власників газети. Але таке неприпустимо в українській пресі. Журналістам розповідають, що писати і як писати, кого критикувати, і власники ЗМІ, і виконавча влада. Тобто в нашій країні не можна говорити не тільки про права журналістів, але й про свободу слова. Особливо страждають регіональні ЗМІ, які зазнають колосальної цензури й тиску".
Леонід Кравчук, народний депутат України
"Проблема свободи преси – це проблема не стільки правоохоронних органів, скільки політичної культури. Нові власники ЗМІ, влада, повинні ставитися до ЗМІ демократично і, головне, конструктивно. Засоби масової інформації повинні працювати в інтересах суспільства, в інтересах усіх політичних сил, представлених у суспільстві. Тільки в цьому випадку можна розраховувати на діалог, на дискусію. А правоохоронні органи можуть виконувати волю влади, якщо навіть вона і не конструктивна".
Олександр Мороз, народний депутат України
"Щодо конкретного трагічного випадку з Михайлом Коломійцем, правоохоронні органи повинні провести розслідування і дати відповідь. Дивним виглядає те, що людина виїхала і нібито говорила з деякими знайомими, котрі зрозуміли його слова, як бажання вчинити самогубство. Була така розмова, чи ні, це слід довести. Взагалі випадок з Коломійцем виглядає як мінімум дивним, а українська держава на сьогодні видається першим гнобителем свободи слова".
Петро Симоненко, народний депутат України
"Закон на сьогодні захищає інтереси влади. Можна ухвалити будь-який закон, але діяти можна зовсім не за законом. Сьогодні, четверта система влади в особі журналістів пожинає плоди влади криміналу в державі".
