Саміт у Празі: весна для України, зима для Кучми

Підсумки празького саміту НАТО суперечливі для України. Про провал мова йти не може, однак так само краще промовчати і про перемогу. Щоденник зборів Альянсу у чеській столиці мав дві українські сторінки: приїзд до Праги Леоніда Кучми та прийняття Плану дій Україна-НАТО. Де тут "світлий", а де "темний" бік, читач здогадається сам.

У п'ятницю за підсумками годинного засідання комісії Україна-НАТО було ухвалено План дій. Зміст документу поки не розголошується. Що, однак, не заважає українцям, причетним до його створення, називати це проривом у співпраці з Альянсом.

"Цей план дійсно виводить наші відносини на якісно новий рівень", - пояснював у Празі журналістам високопосадовий український дипломат. За його словами, план складається з певних цілей, яких прагне досягти Україна для наближення до стандартів НАТО. У щорічному додатку ж записані конкретні дії для реалізації задуманого.

Усі ці зобов'язання пропонував узяти на себе сам Київ. "Ми готові дати вам стільки, скільки ви готові з'їсти", - наводять при цьому українці слова НАТОвців. У плані поруч із військовими вимогами стоять як не менш значущі економічні та політичні. Наприклад, демократизація.

Журналісти намагалися з'ясувати, чи фігурує у документі слово "членство", а не тільки "інтеграція". Представник України запевнив, що там є і перше, і друге.

Наскільки цей план при вдалому втіленні наближує Україну до НАТО? З одного боку, безумовно, це етап на шляху до вступу. З іншого, його складно якось ототожнити з традиційними рівнями інтеграції.

Країни, які отримали запрошення до Альянсу, перед цим виконували Membership action plan. Між українським "Планом дій" та МАР спільним є друге та третє слова у назві. Звичайно, теми для домашнього завдання у цих двох документах співпадають, але МАР означає набагато глибшу інтеграцію, ніж зараз є між Україною і НАТО.

Є ще такий документ, як "інтенсивний діалог". Він передує МАР, і його виконували менш готові до НАТОвських канонів Македонія та Хорватія. Остання, вже після реалізації "інтенсивного діалогу", на зустрічі у Рейк'явіку в 2002 отримала запрошення до МАР. Але у хвилю розширення НАТО, проголошену цього року, Хорватія не потрапила.

На думку українських представників, наш "План дій" та їхній "інтенсивний діалог", по суті, є ідентичними документами. І виконання першого означатиме просування по вектора другого. Оскільки записані у "Плані дій" заходи не передбачаються для звичайних членів програми "Партнерство заради миру". І, вважають вони, наступним кроком для України після опрацювання "Плану дій" має стати жаданий МАР.

Коли це буде можливим – не відомо, бо український "План" не має часових рамок. Раз на півроку його виконання буде перевірятися сторонами. І тут слід враховувати, що військові пункти межують з політичними.

Проблема Кучми

Якраз над політичним фронтом відносин України з НАТО зараз висить величезна "хмара". Називається вона "Скандал з "Кольчугами", і злива гніву з НАТОвського неба вже хлинула на Кучму.

У Празі на комісії Україна-НАТО, де затвердили "План дій", разом із тим не було прийнято спільної заяви сторін. Сталося так через відсутність згоди у формулюваннях. Заступник Робертсона Алессандро Ріццо на прес-конференції пояснив, про що саме йдеться: учасники зустрічі не досягли консенсусу щодо доповіді британо-американських експертів по "Кольчугах".

"На зустрічі ми висловили стурбованість щодо повідомлень про дозвіл на відправку систем протиповітряної оборони з України до Іраку. Міністри дійшли висновку, що розслідування цього питання має бути прозорим, має будуватися на основі взаємодовіри", - зазначив він.

Водночас українські дипломати кажуть, що не ухвалення спільної заяви ще нічого не означає, бо "це є не обов'язковим атрибутом, а формальністю".

Однак попри риторику, зрозуміло: Київ скільки завгодно може ігнорувати тему "Кольчуг", але так не збирається робити НАТО. "Ми не залишимо це питання невирішеним, оскільки відносини України і НАТО дуже важливі. Тому ми будемо тиснути доти, доки не отримаємо відповідь", - сказав Робертсон у понеділок, вже після закінчення саміту. "У наступні декілька тижнів український уряд зрозуміє, що це питання не зникне саме по собі, і важливість цієї інформації підвищується".

Через цей скандал Кучму не хотіли бачити у Празі. І, попри багаторазові застереження, він приїхав. Продемонструвавши, за словами Зленка, незгоду з обвинуваченнями щодо "Кольчуг". Але той, хто бачив у новинах "картинку" із зали засідань, по виразу його обличчя могли зрозуміти, що прийом не був теплим. Однак, поруч з усіма негативними аспектами, зараз можна сказати: Кучма вчинив правильно, коли відвідав саміт Альянсу.

При приїзд Кучми писала вся чеська преса

По-перше, завдяки цьому до проблем України була прикута загальна увага. Ця тема стала однією з провідних на саміті, приїзд незваного гостя не сходив зі шпальт газет, а "французька розсадка" взагалі стала топ-темою суботніх і понеділкових газет.

Про Україну у Празі говорили значно більше, ніж про Росію. Тобто ажіотаж, хоч і не зовсім здоровий, навколо держави був створений. А привернути увагу до проблеми так само важливо, як і вирішувати її у майбутньому.

Таким чином випадок з Кучмою дещо нагадує історію з колишнім словацьким президентом Мечіаром, який був тромбом у діалозі Братислави із Заходом, але відставка якого відразу стала поштовхом для інтенсивних відносин.

По-друге, в Празі у Кучми все ж відбувся ряд зустрічей з важливими людьми – прем'єром Італії Сільвіо Берлусконі, президентом Польщі Александром Кваснєвським і комісаром ЄС Хав'єром Соланою. Враховуючи західне виховання, порадити поганого вони не могли. (Хоча не варто дуже радіти від хвилин спілкування з Берлусконі – у Європі до цього політика теж ставлення дуже неоднозначне.)

По-третє, приїзд Кучми має бути маяком для внутрішнього вжитку. В першу чергу, новій політичній верхівці на чолі з проросійським Януковичем. Сигнал, надісланий Кучмою, більш ніж зрозумілий: я так хочу до Європи, так хочу, що аж готовий пережити приниження і прийти без запрошення.

І, по-четверте, холодний прийом дозволив "гаранту" не на словах, а в режимі реального часу відчути ставлення до себе західного світу. Зафіксувати, що розмови про ізоляцію – не лише легенди опозиції, і "персоною нон-грата" його називають не тільки в газетних заголовках.

Однак таке ставлення не може не вплинути і на подальші вчинки Кучми. Добре було б, якби вони були направлені на розмороження зв'язків, а не на глуху оборону шляхом самоізоляції. А про те, що така загроза існує, свідчить історія з промовою "гаранта" на засіданні Ради євроатлантичного партнерства у Празі.

Перед виступом журналістам було роздано його текст. Трансляції спічу президента не було – показували лише перших двох виступаючих, а наш був аж тридцятим. Дехто з українських журналістів навіть продиктував слова Кучми на батьківщину. Аж з'ясувалося, що свій текст він "трохи" скоротив.

На сайті президента вміщено промову, яку він фізично вимовив Празі. І вона відрізняється від того, що йому було написано на папері. Цей текст у два рази коротший, і тут немає ключової фрази. Яка звучить так: "Сьогодні Україна звертається за підтримкою власних устремлінь щодо набуття повноправного членства в Організації північноатлантичного договору".

Більше ніде у промові, крім викинутого речення, про вступ до НАТО не говориться. "Наша держава прагне вийти на якісно новий рівень діалогу з НАТО. Ми розуміємо, що попереду в України довгий шлях до своєї Праги", - лише метафорично зазначив Кучми.

Це що - помста НАТОвцям, яка зрештою б'є по самих українцях?

"Українська правда" намагалася з'ясувати у Олени Громницької, чи має зникнення центральної репліки якийсь символічний зміст, але далі секретарки речника президента ми пробитися не змогли.




Поїздка українських журналістів на саміт НАТО організована за підтримки фонду "Відродження"