Центробанк і політична необхідність
Середа, 11 грудня 2002, 16:09
Ділові люди в Україні з певним занепокоєнням чекають на четвер, день очікуваного голосування щодо керівництва Національного Банку. Ідея замінити главу центробанку багатьом здається несвоєчасною і потенційно небезпечною. Ті, хто її лобіює, також наводять певні аргументи. Однак прихильники змін у фешенебельному будинку на Інститутській поки що не змогли представити серйозних аргументів на захист своїх дій. Можливо, на їхньому боці є політична доцільність, але навряд чи – економічний сенс.
Чому заміна глави НБУ виглядає проблематичною? Звичайно, тут не йдеться про особистості. Пан Тігіпко є не менш поважною кандидатурою, ніж пан Стельмах. Можливо, за паном Стельмахом стоїть більший досвід, але молодший вік пана Тігіпка в наш час карколомних змін можливо є гарантією навіть більш гнучкої й позбавленої інерції мислення політики. Тігіпко є досвідченою людиною, має репутацію прагматика і досить порядної людини. Крім того, він наділений певною харизмою, річчю досить рідкісною для наших фінансистів.
Не йдеться і про безпомилковість нинішнього керівництва НБУ, бо проблеми тут очевидні – такі, як занадто висока вартість кредитів в Україні, чи недостатня міцність банкової системи, чи домінування готівки над електронними розрахунками. Проблема в іншому.
Невдалий час
Невдало обрано час для пропонованої зміни. Центробанк, згідно грошово-кредитних канонів, повинен жити за іншим циклом, ніж політичний кругообіг. Зміна керівництва центробанку, що співпадає із заміною уряду, прив'язує центробанк до поточної тактики кабінету і синхронізує цикли цих двох інституцій. Центробанк починає жити в тому політичному часі, що й уряд.
Коли зміни уряду й центробанку збігаються в часі, це створює відчуття, що і наступна зміна може відбутися синхронно. Це робить і уряд, і центробанк пов'язаними однією долею, а значить потенційно більш схильними до синхронних дій. Звичайно, така координація є нерідко фактом позитивним, але не слід забувати про різницю їхніх завдань і цілей.
Зокрема, тут мають бути розбіжності у ставленні до кредитування держави. Як правило саме уряд для своєї поточної діяльності вимагає нових кредитів. Як правило саме центробанк відповідає за те, щоби кредитування виконавчої влади не вивело зі стану рівноваги грошову одиницю, а позикові ставки відповідали поточним вимогам економіки країни.
Уряд і центробанк
Перед нинішнім урядом стоїть завдання не дозволити виплатам зовнішніх та внутрішніх боргів вивести українські державні фінанси зі стану рівноваги, і при цьому утримати рівень суспільного статку. Однак саме на наступний рік припадає черговий пік виплат за міжнародними позиками. Крім того, темпи економічного зростання знижуються. Питання тут просте – де брати гроші на повернення кредитів, урядування в країні й підвищення рівня життя?
Теоретично є кілька способів. Один – приватизація. Але на сьогодні у світі не так уже і багато вільних фінансів, до того ж відповідна бізнес-репутація країн колишнього СРСР не надто висока. Тому не так уже багато західних фірм хочуть інвестувати в Україну свої кошти. Натомість російські інвестори не є аж надто багатими, та їм і без того належить чималенька кількість колишніх українських держпідприємств. Отже, надходження від приватизації, навряд чи будуть суттєвими.
Другий спосіб – дешеві кредити від МВФ, Світового Банку та ЄБРР. Останнім часом ці установи не були надто прихильними до ідеї зміни керівництва НБУ, а тому їхня участь у фінансуванні нового керівництва лишається сумнівною. Для таких організацій, як МВФ, переобрання глави центробанку без очевидних причин є невідповідністю засадничим принципам роботи здорової кредитно-фінансової системи.
Іще один варіант – це продати державні облігації під, скажімо, 11 відсотків річних на міжнародних ринках. Тоді їх охоче куплять, особливо коли банківські ставки по цілому світу не сягають і п'яти відсотків. Тут є і мінус – облігації можуть і не купити, бо не всі вірять у здатність нашого уряду забезпечити виплату тих 11 відсотків. Також, звичайно, такий вихід є ні чим іншим, як перекладанням тягаря боргу на плечі наступних урядів, і, відповідно, наступних поколінь.
Утім продавати цінні папери можна і на ринку внутрішньому. Однак для цього треба знайти для них покупців. Продавати папери за високі відсотки можна й менш марудно на ринку міжнародному, де і покупці більш цивілізовані, і грошей більше. Продавати ж їх під низькі відсотки є справою суперечливою, оскільки українські приватні покупці, по-перше, не такі вже і багаті, а, по-друге, не настільки зацікавлені отримувати за свої кревні кошти мізерні відсотки від держави, коли можна отримати багато більше в банках комерційних.
І тут з'являється ідея продавати цінні папери саме центробанку. Він може викупити папери з міркувань патріотичних, або і з політичних. Більш самостійний центробанк на це не піде, а от політично солідаризований з урядом – цілком можливо. Однак покупка державних паперів і повернення боргу за них – не обов'язково автоматично пов'язані речі. Тобто може так статися, що центробанк гроші під папери видав (читай – надрукував), а назад не отримав. Тобто, за відсутності реального забезпечення товарами у країні з'явилися додаткові гроші.
Навчені необов'язковістю держави на початку 1990-х років українці також можуть не вірити у те, що ці кошти буде повернуто. Тоді вони будуть менше вірити і в гривню. А це означатиме лише одне – більше чи менше контрольовану інфляцію. Її, звичайно, можна намагатися тримати в рамках, однак де гарантії – джина легко випустити з пляшки, от тільки чи він туди захоче повертатися?
Фіскальний варіант?
Є і фіскальне розв'язання, тобто таке, де центробанк залучений менше. Просто уряд буде краще збирати податки, а виручені кошти використовувати на виплату попередніх кредитів та забезпечення соціальних програм. Це є досить резонним розв'язанням.
Для цього в Україні є і певні засади. Можливо тут свою роль може відіграти посилення фіскального блоку – адже першим віце-прем'єром і міністром фінансів став саме пан Азаров. Пан Кравченко очолив податкову адміністрацію. Давайте залишимо зараз за дужками гіпотетичну політично-репресивну роль такого фіскального блоку, звернемо більшу увагу на його теоретичну можливість виконувати свої прямі завдання. За умов зведення до мінімуму корупції, цей фіскальний блок може бути ефективним у плані збирання податків і виведення таким чином економіки з тіні.
Однак нинішній рівень оподаткування є високим, і повне вилучення усіх податків може обернутися на жорстоку нестачу коштів на розвиток виробництва, а значить і до скорочення податкової бази. За таких умов доцільнішим могло би бути серйозне зниження податків, одночасно запроваджене з більш ретельним їх вилученням. Лише зниження податків може забезпечити баланс між більш ефективним механізмом їх збирання й збереженням економічного зростання. Саме таке рішення виглядає як гіпотетично цікаве, воно ж виводить з-під удару керівництво центробанку.
НБУ між владою й опозицією
Виведення питання НБУ у галузь суперечок між опозицією й владою призводить владу до спокуси проштовхнути сумнівне з логічної точки зору рішення будь-якою ціною, аби тільки довести свою політичну могутність. Навряд чи влада коли-небудь була такою могутньою як зараз. Тут не треба ніяких доведень. Усе зрозуміло
Але йдеться не просто про політику, силу одних і слабкість інших, не просто про волю, яку можна змінити переконуванням чи нав'язати. Тут мова про приватний економічний інтерес. Тут немає політичних союзників чи супротивників, тут депутати виступають не тільки як політики, а радше як носії елементарної економічної раціональності з калькуляторами в руках. Більша політична доцільність сьогодні може за кілька років (місяців?) перетворитися на монетарний хаос. У четвер кожен учасник політичного процесу повинен усвідомлювати, чи особисто він готовий утратити цілком реальну грошову стабільність заради мінливої комбінації політичних фігур чи зайвої демонстрації могутності.
Чому заміна глави НБУ виглядає проблематичною? Звичайно, тут не йдеться про особистості. Пан Тігіпко є не менш поважною кандидатурою, ніж пан Стельмах. Можливо, за паном Стельмахом стоїть більший досвід, але молодший вік пана Тігіпка в наш час карколомних змін можливо є гарантією навіть більш гнучкої й позбавленої інерції мислення політики. Тігіпко є досвідченою людиною, має репутацію прагматика і досить порядної людини. Крім того, він наділений певною харизмою, річчю досить рідкісною для наших фінансистів.
Не йдеться і про безпомилковість нинішнього керівництва НБУ, бо проблеми тут очевидні – такі, як занадто висока вартість кредитів в Україні, чи недостатня міцність банкової системи, чи домінування готівки над електронними розрахунками. Проблема в іншому.
Невдалий час
Невдало обрано час для пропонованої зміни. Центробанк, згідно грошово-кредитних канонів, повинен жити за іншим циклом, ніж політичний кругообіг. Зміна керівництва центробанку, що співпадає із заміною уряду, прив'язує центробанк до поточної тактики кабінету і синхронізує цикли цих двох інституцій. Центробанк починає жити в тому політичному часі, що й уряд.
Коли зміни уряду й центробанку збігаються в часі, це створює відчуття, що і наступна зміна може відбутися синхронно. Це робить і уряд, і центробанк пов'язаними однією долею, а значить потенційно більш схильними до синхронних дій. Звичайно, така координація є нерідко фактом позитивним, але не слід забувати про різницю їхніх завдань і цілей.
Зокрема, тут мають бути розбіжності у ставленні до кредитування держави. Як правило саме уряд для своєї поточної діяльності вимагає нових кредитів. Як правило саме центробанк відповідає за те, щоби кредитування виконавчої влади не вивело зі стану рівноваги грошову одиницю, а позикові ставки відповідали поточним вимогам економіки країни.
Уряд і центробанк
Перед нинішнім урядом стоїть завдання не дозволити виплатам зовнішніх та внутрішніх боргів вивести українські державні фінанси зі стану рівноваги, і при цьому утримати рівень суспільного статку. Однак саме на наступний рік припадає черговий пік виплат за міжнародними позиками. Крім того, темпи економічного зростання знижуються. Питання тут просте – де брати гроші на повернення кредитів, урядування в країні й підвищення рівня життя?
Теоретично є кілька способів. Один – приватизація. Але на сьогодні у світі не так уже і багато вільних фінансів, до того ж відповідна бізнес-репутація країн колишнього СРСР не надто висока. Тому не так уже багато західних фірм хочуть інвестувати в Україну свої кошти. Натомість російські інвестори не є аж надто багатими, та їм і без того належить чималенька кількість колишніх українських держпідприємств. Отже, надходження від приватизації, навряд чи будуть суттєвими.
Другий спосіб – дешеві кредити від МВФ, Світового Банку та ЄБРР. Останнім часом ці установи не були надто прихильними до ідеї зміни керівництва НБУ, а тому їхня участь у фінансуванні нового керівництва лишається сумнівною. Для таких організацій, як МВФ, переобрання глави центробанку без очевидних причин є невідповідністю засадничим принципам роботи здорової кредитно-фінансової системи.
Іще один варіант – це продати державні облігації під, скажімо, 11 відсотків річних на міжнародних ринках. Тоді їх охоче куплять, особливо коли банківські ставки по цілому світу не сягають і п'яти відсотків. Тут є і мінус – облігації можуть і не купити, бо не всі вірять у здатність нашого уряду забезпечити виплату тих 11 відсотків. Також, звичайно, такий вихід є ні чим іншим, як перекладанням тягаря боргу на плечі наступних урядів, і, відповідно, наступних поколінь.
Утім продавати цінні папери можна і на ринку внутрішньому. Однак для цього треба знайти для них покупців. Продавати папери за високі відсотки можна й менш марудно на ринку міжнародному, де і покупці більш цивілізовані, і грошей більше. Продавати ж їх під низькі відсотки є справою суперечливою, оскільки українські приватні покупці, по-перше, не такі вже і багаті, а, по-друге, не настільки зацікавлені отримувати за свої кревні кошти мізерні відсотки від держави, коли можна отримати багато більше в банках комерційних.
І тут з'являється ідея продавати цінні папери саме центробанку. Він може викупити папери з міркувань патріотичних, або і з політичних. Більш самостійний центробанк на це не піде, а от політично солідаризований з урядом – цілком можливо. Однак покупка державних паперів і повернення боргу за них – не обов'язково автоматично пов'язані речі. Тобто може так статися, що центробанк гроші під папери видав (читай – надрукував), а назад не отримав. Тобто, за відсутності реального забезпечення товарами у країні з'явилися додаткові гроші.
Навчені необов'язковістю держави на початку 1990-х років українці також можуть не вірити у те, що ці кошти буде повернуто. Тоді вони будуть менше вірити і в гривню. А це означатиме лише одне – більше чи менше контрольовану інфляцію. Її, звичайно, можна намагатися тримати в рамках, однак де гарантії – джина легко випустити з пляшки, от тільки чи він туди захоче повертатися?
Фіскальний варіант?
Є і фіскальне розв'язання, тобто таке, де центробанк залучений менше. Просто уряд буде краще збирати податки, а виручені кошти використовувати на виплату попередніх кредитів та забезпечення соціальних програм. Це є досить резонним розв'язанням.
Для цього в Україні є і певні засади. Можливо тут свою роль може відіграти посилення фіскального блоку – адже першим віце-прем'єром і міністром фінансів став саме пан Азаров. Пан Кравченко очолив податкову адміністрацію. Давайте залишимо зараз за дужками гіпотетичну політично-репресивну роль такого фіскального блоку, звернемо більшу увагу на його теоретичну можливість виконувати свої прямі завдання. За умов зведення до мінімуму корупції, цей фіскальний блок може бути ефективним у плані збирання податків і виведення таким чином економіки з тіні.
Однак нинішній рівень оподаткування є високим, і повне вилучення усіх податків може обернутися на жорстоку нестачу коштів на розвиток виробництва, а значить і до скорочення податкової бази. За таких умов доцільнішим могло би бути серйозне зниження податків, одночасно запроваджене з більш ретельним їх вилученням. Лише зниження податків може забезпечити баланс між більш ефективним механізмом їх збирання й збереженням економічного зростання. Саме таке рішення виглядає як гіпотетично цікаве, воно ж виводить з-під удару керівництво центробанку.
НБУ між владою й опозицією
Виведення питання НБУ у галузь суперечок між опозицією й владою призводить владу до спокуси проштовхнути сумнівне з логічної точки зору рішення будь-якою ціною, аби тільки довести свою політичну могутність. Навряд чи влада коли-небудь була такою могутньою як зараз. Тут не треба ніяких доведень. Усе зрозуміло
Але йдеться не просто про політику, силу одних і слабкість інших, не просто про волю, яку можна змінити переконуванням чи нав'язати. Тут мова про приватний економічний інтерес. Тут немає політичних союзників чи супротивників, тут депутати виступають не тільки як політики, а радше як носії елементарної економічної раціональності з калькуляторами в руках. Більша політична доцільність сьогодні може за кілька років (місяців?) перетворитися на монетарний хаос. У четвер кожен учасник політичного процесу повинен усвідомлювати, чи особисто він готовий утратити цілком реальну грошову стабільність заради мінливої комбінації політичних фігур чи зайвої демонстрації могутності.
