Україна – як опудало для розширення ЄС

Середа, 11 грудня 2002, 19:39
Слово "Україна" у середу знову замерехтіло в західній пресі. Звісно, не йдеться про окупацію шпальт усіх провідних видань Європи і США, чого домігся Кучма своїм приїздом до Праги. Однак про Україну знову пишуть відразу кілька європейських газет.

Причина дуже опосередкована – саміт Європейського союзу, що у четвер відкривається в Копенгагені. Там ЄС має запросити у свої ряди нові держави зі Східної Європи. І Україна потрапила в епіцентр дискусій про те, наскільки далеко може розширюватися Євросоюз і яку загрозу несе співіснування нових членів ЄС поруч із нестабільними пострадянськими країнами.

Лондонська The Times категорична: "Новий східний кордон ЄС – насамперед, з Україною і Бєларуссю – має бути герметично закритий".

The Guardian пише про "потенційно велике джерело мігрантів", якими виявляться нові сусіди ЄС. "Більшість країн, через які в Європу потрапляють емігранти (наприклад, як Польща з Україною) мають відносно прозорі кордони, які після вступу до Євросоюзу доведеться закрити".

Британська газета закликає не залишати нових членів ЄС сам на сам з їх посткомуністичними сусідами і проблемою спільного кордону. Блокування традиційних потоків через "часто штучні кордони" зразка "після 1945 року" може виявитися справжньою проблемою, вважає The Guardian. І до нових членів ЄС потрібно підходити з розумінням і підтримкою, а не залишати їх вирішувати ці питання поодинці.

Не менш складно розібратися європейцям і в тому, скількох ще членів може прийняти ЄС. Багато говорять про переговори на тему можливого прийому до Євросоюзу Туреччини. І згадують Україну, що вважає себе не менш європейською країною.

"Якщо до ЄС приєднається Туреччина, то двері в Європу широко відкриються і для Росії, України, Білорусії й Грузії, і не буде жодних підстав відмовляти державам Магрибу або Ізраїлю. У такому випадку Європа вже не буде географічною і культурною цілісністю, та перетвориться у випадковий конгломерат держав, зібраний на підставі стратегічних побажань США", - відзначає німецька регіональна газета Maerkische Allgemeine із Бранденбургу.

Найприхильніше до Києва поставився оглядач Financial Times Мартін Вольф. Говорячи про проблеми нинішнього розширення ЄС, він просто мимохідь сказав, що "у більш віддаленому майбутньому" Україна також може вступити в ЄС. При цьому ніяк не коментував цю тезу – імовірно, у зв'язку з її неактуальністю.

Однак наймасштабніше про амбіції Києва написала французька Le Figaro, яка помістила на цю тему дві повноцінних статті.

"Де закінчується Європа? І де починається сфера російського впливу? Чи знайдеться колись у "євроатлантичному блоці" НАТО та Євросоюзу місце для Києва, Кишинева або Мінська?" - із цих питань починається коментар Le Figaro, яку цитує ИноСМИ.

Автор матеріалу – оглядач Le Figaro Лор Мандевіль - довгі роки працювала в Москві і є фахівцем із проблем колишнього СРСР.

На його думку, дебати про те, де повинні проходити майбутні межі Євросоюзу, відкрив колишній французький президент Валері Жискар д'Естен, що наразі очолює Конвенцію з майбутнього Європи. Він, як відомо, поставив під сумнів можливість прийняття до ЄС Туреччині. Позиція Жискар Д'Естена викликала полеміку серед провідних політиків Заходу. "І майже усі вони, - продовжує Лор Мандевіль, - сходяться в думці: необхідно зупинити розширення Європи "на схід". Вони переконані, що Заходові потрібно сконцентруватися на труднощах "поглинання" 10-ти нових членів ЄС, а з країнами СНД треба встановити лише партнерські відносини.

Le Figaro також цитує напів крилату репліку президента Єврокомісії Романо Проді: "Той факт, що українці або вірмени почувають себе європейцями, мені ні про що не говорить, тому що жителі Нової Зеландії теж себе вважають європейцями". Глава МЗС Франції Домінік де Віллепен також нещодавно висловив "побоювання щодо "нескінченного розширення Євросоюзу".

Автор звертає увагу на те, що у своєму недавньому виступі в Марселі французький міністр, говорячи про перспективи розширення ЄС, навіть не згадав Україну, Молдавію та Білорусь. "Євросоюз концентрує сьогодні основні свої зусилля на зміцненні нового східного кордону Євросоюзу", - до такого висновку приходить автор коментарю в Le Figaro.

Захід прагне "відгородити себе від бідних країн з авторитарними режимами, що можуть перетворитися в перевальні пункти з продажу зброї у "країни-вигнанці". Крім того, продовжує автор, керівництво ЄС має намір жорстко "контролювати наплив тисяч емігрантів, що, одержавши туристичну візу, щороку залишають свої країни в надії на краще життя на Заході".

Та невже країни СНД "приречені на те, щоб залишитися "прикордонними" країнами, сірими територіями, що пожираються зсередини мафіозними кланами, корупцією й убогістю населення?", - ставить питання Лор Мандевіль. Очевидно, так, тому що сьогодні Захід стурбований тим, що країни СНД можуть "експортувати свою нестабільність".

За словами автора, під цим висловлюванням мається на увазі небезпека контрабанди наркотиків і зброї. Le Figaro не виключає, що Захід зажадає від нових членів Євросоюзу "увести з 1 липня 2003 візовий режим для громадян України, Молдавії й Білорусії". За словами автора, "особлива увага зосереджена на Польщі, що має майже 1 тис.170 км. спільного кордону з Росією, Білоруссю й Україною".

"У Києві і Варшаві, - продовжує Le Figaro, - із деяким занепокоєнням стежать за створенням нової "європейської міцності", тому що сьогодні прикордонна торгівля дозволяє вижити мільйонам поляків і українців". Особливу тривогу в Кишиневі й Києві, за словами автора, викликає тональність нещодавніх заяв західних політиків.

"Раптово залишивши орбіту російського впливу, нові європейські країни з колишнього СРСР сподівалися на рішення своїх проблем, заявивши про свою приналежність до єдиної Європи. Натхнені Бонном і Парижем, вони повірили обіцянкам, що колись вступлять до Євросоюзу. І позбавляючи їхньої чіткої перспективи входження "у клуб", Європа виштовхує їх на схід. Тобто убік Росії, що із грудня 1991 року чекає "їхнього повернення", - так завершує свій коментар Лор Мандевіль.

В іншому коментарі Лор Мандевіль, опублікованому в тому ж номері Le Figaro, мова йде про стрімке падіння авторитету України на міжнародній арені. Ще донедавна президент Кучма користувався підтримкою США і Канади, де, за словами автора, "сильні позиції української діаспори". Однак "усе змінилося восени 2000 року, коли був убитий опозиційний журналіст Георгій Гонгадзе".

Далі газета пише про касетний скандал і спроби Києва реабілітуватися в Празі. "Україна продовжує технічні переговори в рамках "плану дій" з НАТО, але Захід відтепер без коливань порівнює цю країну з Білорусією Лукашенка", - відзначає Le Figaro.

"За даними організації Transparency International, Україна є однієї з найкорумпованіших країн планети", - цитує Іносмі коментар Le Figaro. Автор говорить про складну економічну ситуацію в країні, населення якої "цілими селами їде на Захід".

"Подивитеся на наші села, - говорить українка Ніна, що залишила країну три роки тому. - Усе зруйновано, поламано, розграбовано, начебто - війна. Це убогість, там більше немає, чого робити". Автор коментарю відзначає, що хоча Україна "формально зберігає незалежність від Росії", проте "вона тисячами нерозривних ниток пов'язана з Росією", а економіка країни знаходиться під впливом "великих олігархічних груп російського капіталізму".

Наприкінці Le Figaro наводить висловлення американського політолога Збігнєва Бжезинського, що стверджує, що "Україна – це геополітичний стрижень, без якого Росія перестає бути імперією".



powered by lun.ua