Свобода преси в Україні. Деякі підсумки

Понеділок, 13 січня 2003, 11:31
Міжнародна правозахисна організація "Репортери без кордонів", штаб-квартира якої знаходиться у Парижі, минулого тижня представила доповідь про свободу преси в світі в 2002 році. В Україні документ відзначає зрушення в розслідуванні вбивства журналіста Гонгадзе. Загалом, кажуть оглядачі, ситуація з українськими мас-медіа далека від покращання.

Найнебезпечнішим місцем для журналістів на європейському континенті торік була Росія, де через свою професійну діяльність загинуло найбільше журналістів. Як стверджується в доповіді "Репортерів без кордонів", найгірша ситуація склалася у російських провінціях, де працівники преси потерпають від свавілля місцевих губернаторів і мафії.

У сусідній Україні ситуація з пресою не набагато краща, наголошують правозахисники. З одного боку, у справі про зникнення і вбивство два роки тому в Києві опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе досягнуто певного прогресу. З іншого, власті України припинили розслідування іншого гучного вбиства - директора слов"янської телерадіокомпанії "ТОР" Ігоря Александрова.

В інтерв'ю "Німецькій хвилі", керівник організації "Репортери без кордонів" Робер Менар розповів:

"Відтоді, як ми почали займатися справою Гонгадзе, відбулися певні позитивні зрушення, що стосується цієї конкретної справи. Після призначення нового генерального прокурора ми отримали доступ до матеріалів слідства. Загалом українська сторона задовольнила цілу низку наших вимог. Так цього тижня буде проведено нову судово-медичну експертизу тіла Гонгадзе. Це буде в Лозанні в приватній лабораторії, яку вибрала наша організація. Мене визнали цивільним представником родини Гонгадзе. Все це позитив. Існує очевидне бажання розкрити справу. Але тепер все це має призвести до реального поступу в розслідуванні...

Прийде час, коли простих заяв про добрі наміри буде недостатньо, коли треба буде дати чіткі відповіді на запитання: "Хто вбив Гонгадзе? За яких обставин? І хто замовив убивство?" Все це питання, на які українська юстиція повинна знайти відповіді.

Я не переконаний на 100 відсотків, що вся ці афера з Гонгадзе буде розслідувана. Хоча, звичайно, я на це сподіваюся. Скажу лише, що з призначенням нового генпрокурора відбувається певний прогрес. Тепер треба йти далі. Недостатньо отримати доступ до матеріалів. Недостатньо провести нову експертизу так званого "таращанського тіла". Потрібен прогрес у міліцейському розслідуванні. Треба нарешіти допитати цілком конкретних людей, щоб перевірити твердження свідків, згідно з якими, перед смертю Гонгадзе переслідували працівники міністерства внутрішніх справ. "Репортери без кордонів" і надалі тиснутимуть на українську сторону, щоб ми домоглися прогресу в розслідуванні. Коли я кажу "ми", то це означає міжнародна громадськість і Рада Європи".

Існує ціла низка аспектів, у яких ситуація з мас-медіа і правами журналістів в Україні минулого року погіршилася. Наприклад, до редакцій телеканалів і газет постійно надходять так звані "темники" - вказівки з президентської адміністрації про те, як подавати ті чи інші новини. Як Ви оцінюєте таку активність державних структур?

"Коли я кажу, що певні речі покращилися, то я маю на увазі тільки справу Гонгадзе і тільки в даний момент. Це не стосується загальної ситуації навколо журналістів і свободи преси в Україні. Звичайно, нас непокоять заходи державних структур проти вільної преси. Ми про це чітко заявили державним інституціям. Що стосується цих речей, наприклад, дедалі частіших перевірок податковими органами, ми сказали державним представникам, що такі засоби не можна застососувати в таких обсягах. Існують моменти, де дуже мало зрушень. Це стосується повільного розслідування кількох убивств журналістів, наприклад, телевізійника Александрова. З цим існує багато проблем в Україні. Сьогодні не можна говорити, що в Україні поважають свободу преси. Врешті-решті, за останні роки при виконанні своїх обов"язків там загинули понад 20 журналістів".

У своєму звіті за 2002 рік "Репортери без кордонів" зауважують, що ситуація зі свободою преси в Україні краще, ніж у сусідній Росії. На чому ґрунтується таке твердження?

"Ми говоримо про цілком конкретні випадки, наприклад, що стосується нападів на журналістів або державного контролю над незалежними мас-медіа. Або ж випадок з арештованим російським журналістом Григорієм Паськом, який лише те й робив, що займався своєю професією і писав про кримінальні махінації при утилізації ядерних відходів у Японському морі. В результаті це стало підставою для його арешту. Тому ми дійшли висновку, що ситуація в Росії гірша, ніж в Україні. Але це зовсім не означає, що в Україні все чудово.

Водночас існує ціла низка моментів, які вказують на певні паралелі. Ми маємо справу з силами, характер яких дуже схожий, ми бачимо тіж самі "погані звички" - спадщину радянських часів, коли преса була державним інструментом для наведення порядку. В обох країнах - як в Росії, так і в Україні - олігархи з політики й мафії мають дуже багато влади. Звичайно, там існує чимало аспектів, які можна порівняти".

Говорячи про підсумки минулого року, лідер незалежної профспілки журналістів України Андрій Шевченко відзначив, насамперед, наступ влади на свободу слова:

"Повністю здані телеканали та останні рубежі оборони, такі, як вечірні випуски новин на деяких телеканалах, які раніше себе почували більш-менш вільно, тепер підпали під цензуру та владний контроль".

Здобутками року, що минув, Шевченко вважає проведення парламентських слухань з проблеми політичної цензури та створення очолюваної ним профспілки: "Ніколи так серйозно журналісти до цього процесу не ставилися. Ми зажди сміялися, що попередні спроби створити профспілку вмирали на спробі зібрати друге засідання. Цього разу прогрес є очевидним, і я покладаю великі сподівання, що цього року ми зможемо вийти на серйозну всеукраїнську профспілку яка допоможе розширити зону свободи в українських мас-медіа і підняти професійні стандарти".

Андрій Шевченко дав зрозуміти, що організація масштабних акцій протесту журналістів найближчим часом не є метою діяльності його профспілки. Він також скептично поставився до зростання впливу на журналістське середовище з початком президентської виборчої кампанії:

"Мені здається, що це не тема цього року. Я дуже сподіваюся, що вибори 2004 року стануть першими виборами, на яких журналістика залишиться журналістикою".

Відомий публіцист та один із засновників інтелектуального київського часопису "Критика" Микола Рябчук вважає, протести журналістів досить запізнілими, бо реальні утиски свободи слова в Україні нинішнім "владним режимом" почалися ще 5-6 років тому. Сьогодні Микола Рябчук вже не вірить у можливість компромісів з боку влади, але ще сподівається на успіх боротьби за відновлення свободи слова у найближчому майбутньому:

"Я не думаю, що ми можемо щось виграти в цій ситуації, бо існуючий в Україні режим ні перед чим не зупиниться. Єдине, що ми можемо, це програти більш-менш достойно. Україна все ж таки залишається єдиною пострадянською державою, де ще існує опозиція, незалежні мас-медіа та рух опору тим авторитарним тенденціям, які фактично перемогли вже на всьому пострадянському просторі. Треба це цінувати. Україна ще зможе посоромити скептиків, які вважають, що всі пострадянські країни безнадійні і повинні залишится у сфері авторитарної, чи тоталітарної - а на мій погляд профашистської - Росії".

powered by lun.ua