Що під прилавком політичного блокування?

Немов полтергейст, дух виборів-2004 непомітно зайшов у хату української політики. Відстань у 21 місяць ще не дозволяє чітко виявити логіку вчинків ігрових фігур. Однак точка фінішу в жовтні-листопаді 2004 не залишає сумнівів: усе, що робиться, відбувається з огляду на велику бійку наступного року.

Політики починають мислити категоріями "після президентських виборів". Рух Костенка і "Собор" вирішили об'єднатися. Є вітрина – це створення коаліції націонал-демократичних сил під Ющенка. Ця вивіска – благородна, однак поруч із гаслом стоїть ще й інтерес кожного окремого політика.

Зрозуміло, у Костенка, як і в інших політичних фундаторів "Нашої України", є проблема доступу до тіла, а також впливу на прийняття рішень першою особою блоку. У кого завгодно зародиться відчуття проігнорованості, коли почуєш кулуарний шепіт, як довго відпочивав Ющенко і що компанію йому складали Жванія та Порошенко.

Але Ющенко – це людина, увагу якої треба заслужити. Останні проекти Костенка не мали великого успіху: договір про коаліційний уряд так і не реалізовано, Рухи не об'єднано. Серед донорів блоку він не значиться. При всьому цьому своє перебування на орбіті майбутнього президента треба чимось виправдовувати.

Зараз Костенко спробує зібрати йому коаліцію. Що, звичайно, є непоганою метою. В західних традиціях – щоб переможець виборів спирався не на штаб, а на політичні сили, які його висунули в президенти. Але, як видно, допоки такого бажання у самого Ющенка не було.

Навіщо "Собору", який є членом блоку Тимошенко, цей союз з УНР? По-перше, слід все-таки ставити на фаворита гонки. Зрозуміло, що можна скільки завгодно казати про необхідність висунути єдиного кандидата від опозиції на прізвище Ющенко. Однак, схоже, ситуація буде не такою й простою. Ющенко й Тимошенко грають у гру: хто кого перечекає.

"Наша Україна" готова бути в коаліції з Тимошенко, але хоче заплатити за це найнижчу ціну. Чи найкраще – узагалі нейтралізувати її. Тимошенко ж дивиться на кілька варіантів. Або вчинити по-жіночому та йти на вибори самостійно до кінця. І врешті-решт нічого не отримати. Або відтягувати до останнього, паралельно нарощуючи рейтинг, і в потрібний момент постукати до "Нашої України" та запропонувати дружити. З відповідними гарантіями посад, амністії і т.под. від імені майбутнього президента Ющенку.

Зрозуміло, що за обох варіантів "Собор" є другорядним учасником, оскільки він іде в довісок із БЮТ. Тому Матвієнко і грає свою гру. Але особливо складно йому доведеться, коли Тимошенко і Ющенко рушать на вибори різними силами. Доведеться когось зрадити.

Зараз же рішення "Собору" грає на нервах у Тимошенко. Після другої сесії парламенту фракція БЮТ складає 18 осіб. З них четверо – члени "Собору" (Матвієнко, Лук'яненко, Ситник, Григорій Омельченко) плюс Головатий, який до них тяжіє. Тобто вихід соборівців ставить депутатське об'єднання БЮТ на межу зникнення.

Матвієнко заявив у четвер, що його альянс з УНР не стосуватиметься виходу з БЮТ. Однак так може тривати ще рік. Але буде зовсім дивно, якщо "Собор" гратиме у команді Ющенка, але фізично перебуватиме у фракції Тимошенко.

Щодо об'єднання УНР і "Собору" в одну партію, то це алогічно. Приєднання Матвієнка до Ющенка зрозуміти можна, але навіщо це робити за посередництва сили, яка є потужнішою за тебе. Це рівносильно розчиненню в ній. Посада голови партії є капіталом Матвієнка, і коли Ющенко збиратиме людей під президентські вибори, у випадку гуртування на премію розраховуватиме лише Костенко.

Якщо хтось пам'ятає, роки зо два тому підписувалися декларації про злиття Руху Удовенка, партії "Реформи й порядок" та КУНу. Зараз усі три партії, як раніше, існують самостійними суб'єктами. Мають у парламенті під 50 депутатів, дві депутатські групи всередині "Нашої України". Без сумніву, якщо б вони були єдиною силою, то мали б куди більш скромне представництво. Чи це не є справжнім гальмом на шляху об'єднавчих процесів?