Янукович - останній дон? - 2

Вівторок, 18 лютого 2003, 00:00
Першу частину читайте тут:

Янукович - останній дон?

З цитат, наведених у першій частині цієї статті, можна зробити висновок, що основна маса столичного політикуму ставиться до донеччан у Києві з поблажливою симпатією. "Навряд чи таке ставлення продиктовано справжньою симпатією до особистості прем'єра або широкої донецької душі. Швидше, фігура Януковича відповідає нинішній політичній кон'юнктурі", - зробив висновок автор. Спробуємо змалювати цю кон'юнктуру й аргументувати відповідність їй донеччан.

Майже всі респонденти, за винятком хіба що екс-мера Донецька Рибака, говорили про те, що команда Януковича взяла владу у Кабміні формально, але ще не має її фактично.

Михайло Волинець: Прихід донецьких не змінив серйозно розклад. Їм тільки здається, що вони займають певні ключові позиції. Справа в тому, що київська бюрократія набагато сильніша й адаптована до влади, ніж представники донецького клану.

Геннадій Руденко: Першою ознакою, що не все в Януковича добре у київських кабінетах, як здається на перший погляд, є те, що на своїй посаді залишився Яцуба, який не належить до його команди і не є креатурою коаліційного уряду. Можливо, згодом можна буде стверджувати, що з'являться і сили, і можливості в Януковича ще раз розподілити повноваження у Кабінеті Міністрів. Але сьогодні, я підкреслюю, працює коаліційний уряд і у ньому представлені інтереси практично всіх фракцій більшості.

Володимир Стретович: Прем'єр не прийшов із своїми міністрами в уряд, немає потужної фракції у парламенті, він сьогодні змушений буде шукати допомоги серед інших політичних сил і спиратися на них. Він хотів поміняти керівника у справах Кабінету Міністрів - не вдалося, він залишився на своїй посаді. А, по суті, той, хто веде справи - це права рука, яка концептуально визначає напрям діяльності й руху.

Інша проблема полягає в тому, що дехто вже точить зуби і хоче його усунути, щоб самому піднятися. Йому не просто буде шукати союзників, щоб утриматися серед акул української політики.

Олексій Починок: Поки що, Янукович діє у тих самих обставинах, що і всі його попередники. Для мене це нічого не змінює. Він один із персонажів. Можливо, каліф на годину. Він натискає на важелі, а політику робить президент.

У свою чергу Віктор Ющенко, в інтерв'ю агентству Reuters заявив: "Уряд Януковича не зможе набрати політичну вагу, оскільки адміністрація президента зацікавлена тримати Кабмін "у підвішеному стані… Питання не в Януковичі. Уряд, який не має підтримки у парламенті, - приречений".

Резюмувати все сказане можна так: команда прем'єра знаходиться в атмосфері агресивної опіки з боку адміністрації президента (читай - Віктора Медведчука), тому уряд Януковича слабкий і неоднорідний.

Цим, зокрема, багато хто з експертів пояснює негативну реакцію президента на рішення Кабміну про передачу Мінтопенерго корпоративних прав управління НАК "Нафтогаз України". Леонід Кучма продемонстрував короткий ціпок, на якому він тримає уряд, фактично відмінивши його рішення.

Ось як оцінило цю ситуацію інтернет-видання "Контекст": "Його (президента - авт.) особиста участь у рішенні питання дала експертам привід говорити про протистояння інтересів "донецьких" і найбільш близького оточення Леоніда Кучми".

Очевидно, із тієї ж причини, досі не отримав розвитку і "наїзд" Януковича на "Укрзалізницю" (читай Кирпу), яка без аргументації підняла ціни на перевезення вантажів.

Але це ж протистояння Медведчуку стало і двигуном перемог уряду Януковича. Так, один з лідерів СПУ Юрій Луценко 29 січня у Донецьку пояснив прийняття бюджету саме цим: "Суть у тому, що під час бюджету стояло питання: це буде бюджет компромісу уряду й парламенту загалом, включаючи його опозиційні сили, або це буде бюджет СДПУ(о) й адміністрації президента. За такого вибору парламент проголосував за компромісний бюджет, який був узгоджений і урядом, і бюджетним комітетом".

Луценко визначив стосунки між "есдеками" і "донецькими" висловом "холодна війна". Це, на його думку, і стало поштовхом до розвалу більшості. А дала цей поштовх, адміністрація президента: "Джерело створення штучної парламентської більшості під президента Кучму знаходився в адміністрації президента й особисто у руках Медведчука.

Його агресивність і тотальне бажання підпорядкувати все собі, включаючи спікера і керівників фракцій, бажання особисто погоджувати їх дії й плани, дозволяти або не дозволяти ті чи інші дії, привели до відкидання таких методів. І більшість, в один прекрасний для опозиції день, розпалася, і весь парламент разом, 400 голосами, декілька разів поспіль проголосував фактично проти есдеків".

Як можна зрозуміти зі слів Луценка, неприйняття методів фракції СДПУ(о) й адміністрації президента виникло не тільки в опозиційних фракціях, але й у, так званій, більшості. Про це ж говорив і Стретович, коли заявив, що набагато більше, ніж донеччан, у Києві не сприймають політичну силу, "у якої у кінці маленький нулик". І чи не ця "агресивність" Медведчука, яка, із слів Луценка, розповсюджувалася і на спікера парламенту, здружила з Януковичем Володимира Литвина?

Про наявність такої дружби 20 січня у Донецьку говорив Володимир Рибак: "Я бачу, що нормальні стосунки склалися між прем'єром і головою Верховної Ради. Звичайно, це буде сприяти тільки лише поліпшенню взаємодії роботи двох гілок влади".

Юрій Луценко напередодні нинішньої сесії парламенту спрогнозував, що основна її інтрига буде "полягати у тому, хто підставить плече нинішньому уряду: штучно створена стара більшість, разом з есдеками", або Янукович, створить "нову конфігурацію людей - не союзників, не друзів, а сил, на які він буде спиратися у парламенті". Юрій Віталійович навіть заявив, що опозиція готова підтримувати уряд, "якщо він буде займатися соціально-значущими для нашої країни справами".

Не даремно і Віктор Ющенко в інтерв'ю Reuters сказав: "Уряд, який не має підтримки у парламенті, - приречений". Це явний словесний сигнал Януковичу. Тобто, як бачимо, і уряд і парламент на даний момент зацікавлені один в одному. Спільний ворог - адміністрація президента, зближує їх єдиною метою - зняти із себе ярмо Медведчука.

Такий підсумок спільних зусиль дав би парламенту ще не "обтесаний", а отже такий, що піддається його впливу, уряд, а команді Януковича - час стати на ноги і вирішити з ким йти до президентських виборів. Очікуваний результат буде, очевидно, проміжним, але більш легкотравним для країни, ніж нинішня конфронтація "медведчуківців" і всіх інших.

Ймовірно для того, щоб не дати уряду на цьому ґрунті "сповзти" ліворуч, заповзятливий Олександр Волков почав створювати фракцію, яка б утримала коаліційний Кабмін в орбіті президента.

Перебуваючи з візитом у Донецькій області, Віктор Янукович зауважив, що чим ближче до президентських виборів, тим важче буде працювати уряду. Він говорив це у контексті того, що уряд - не обладміністрація, він не може бути аполітичним. "Яким чином я буду брати участь у цьому політичному процесі: тільки як прем'єр-міністр уряду або як один із лідерів політичних партій, я ще відповісти на це питання не можу", - заявив прем'єр.

Зі сказаного зрозуміло одне - донеччани вже зрозуміли, що тільки силою і грошима Київ не візьмеш: потрібна політична база. І вони будуть її створювати. Зараз - на основі противників Медведчука. Восени, коли визначаться основні гравці президентської гонки, на базі Партії регіонів і тих, хто поставить на них у цьому забігу. Але спочатку – спільний ворог! Сьогодні Янукович вигідний усім, окрім есдеків і їх друзів, тому що, до них "всіх" йому доведеться звертатися по допомогу. А, отже, потім сплачувати за рахунками.

Незважаючи на розмови про нібито укладене перемир'я донецьких і СДПУ(о), можна сказати, що цього ніколи не трапиться. Якби одні сиділи у Києві, а інші у Донецьку, то можна було б говорити про розподіл інтересів за географічними й галузевими ознаками. Але, прийшовши у Київ, Янукович прийшов у чужу вотчину.

І тепер їм є що ділити: боротьба йде за вплив на одного президента, владу в одній столиці, гроші однієї країни… І чим ближче до президентських виборів, чим слабшим буде вплив Кучми, тим гостріше будуть виявлятися ці протиріччя. І тим більше у характері Януковича будуть розкриватися його "донецькі" риси…

Зараз же в Януковича є тільки два варіанти - стати або першим доном, або останнім...

Але повернемося до того, із чого почали - як сприймають донеччан у Києві?

Два тижні тому, перебуваючи у столиці, я взяв таксі.
- Ти приїжджий? - запитав таксист, почувши назву готелю.
- Так.
- А звідки?
- Із Донецька.
- Б….! Я так і знав! - вихопилося у водія, захопленого власною прозорливістю.
- У мене що, акцент? Чи перегар особливий? - поцікавився я.
- Та ні. Манера поведінки така, як тобі сказати, - не зухвала, але впевнена. Вільно себе поводиш, не скнаришся. (Сідаючи у машину, я не поцікавився ціною - авт.)
- А як у вас тут до нашого Януковичу ставляться?
- До кого?
- До Януковича.
- А це хто?
- Прем'єр-міністр.
- А я ж, х… його знає! А що, цього, як його, вже зняли?
- Кінаха? Так, ще у листопаді.
- Ти знаєш, я ж політикою кинув займатися. Як з наметами мене тоді кинули, - більше не лізу.
- Якими наметами?
- Ну, у 2000-му, здається… Пам'ятаєш, намети тут на площі стояли?
- На майдані, наметове містечко?
- Ну так. Там тоді заступник Мороза виступав, а я його опонентом був на телебаченні.
- Луценко?
- Так, він. Тоді ми з ним на камеру посперечалися, а мене кинули.
- Яким чином?
- Морозівським платили. Вони по п'ять чоловік за консерваторію заходили, їм по 50 гривень давали. А мені ці козли нічого не дали.
- А Вам скільки обіцяли?
- 150 баксів. Телефон дали, адресу - куди звернутися.
- А хто обіцяв?
- У штатському якийсь х… Я на наступний день туди поїхав, а там - х…! Але машину цьому, який обіцяв, спалили підлітки. Вони ж студентів в основному заманювали, - вони йому джип і спалили. А я відтоді з політикою зав'язав…



powered by lun.ua