Чи потрібне Януковичу лідерство в Партії регіонів?

Середа, 19 лютого 2003, 10:33
Останнім часом Віктор Янукович усе частіше декларує власні можливості, а не власні наміри. Він, скажімо, заявляє про можливість висунення власної кандидатури на виборах 2004 року – проте не говорить, що точно балотуватиметься в президенти. Він заявляє про те, що може очолити Партію регіонів, проте це не значить, що він її точно очолить. Останнє особливо актуально – якщо зважати на імідж Віктора Федоровича й намагання його змінити.

Для більшості населення України Віктор Янукович асоціюється насамперед із донецькою політичною командою. Він ще не став у свідомості громадян України невід'ємною частиною київського істеблішменту. Політична пуповина, що пов'язує його з Донбасом, дає про себе знати. Янукович освоює (проте активно й цілеспрямовано) київські висоти.

Практика, коли Київ робив політику, а Донецьк – гроші, вижила себе: умовно кажучи, донецький верстат для друкування валюти перевезено до столиці. Тепер і Донецьк робитиме політику, і Київ робитиме гроші. Потрібно як мінімум півроку, аби вся Україна усвідомила, що Янукович – уже не губернатор окремої області – нехай і найбільшої та найвпливовішої. І щоби відчула конкретні результати від його діяльності.

Перші результати вже є. Минулого тижня громадяни України дізналися про те, що рейтинг Януковича виріс і зрівнявся з рейтингом Віктора Медведчука. Також засоби масової інформації поширили цитати з інтерв'ю спікера парламенту Володимира Литвина, що стосувалися, зокрема, і Януковича: "Досвід, посада і можливості Віктора Федоровича роблять його одним із реальних претендентів на посаду глави держави".

Українська преса відзначила успіхи уряду в справі скасування санкцій FATF, писала про можливе визнання 18 березня Європейським Союзом України державою з ринковою економікою, про зростання котування євробондів та рейтингів України, про зростання виробництва у січні на 11,6% та ВВП – на 7,7% порівняно із січнем минулого року. Одним словом, поки що кон'юнктура складається на користь Януковича.

В тому числі і в політичному плані: нині, скориставшись парламентською кризою, Віктор Янукович може запропонувати своє плече Володимиру Литвину і вдвох створити нову модель більшості у Верховній Раді. Якщо попередня схема створювалася за принципом "більшість під главу адміністрації президента", то тепер можна спробувати варіант створення більшості "під реформаторський курс прем'єр-міністра".

До такої більшості може пристати і Віктор Ющенко з "Нашою Україною" (хто у нас проти реформ? Навіть якщо це будуть не зовсім реформи?). Після цього Януковичу залишиться одне: знайти ефективний механізм контролю над цією більшістю, аби не дати можливості скористатися результатами одному лише спікеру парламенту.

Усі ці можливості, які відкрилися перед українським прем'єром, роблять абсолютно непотрібною його участь у будь-яких партійних проектах. Тим більше – у проекті під назвою "Партія регіонів України".

По-перше, проект ПРУ є яскраво вираженим донецьким проектом. Як жартують у довколаполітичних колах, це є не Партія регіонів, а Партія регіону. В інших областях ПРУ є доволі слабким утворенням. Партія виконала своє призначення і допомогла пройти у Верховну Раду кільком десяткам депутатів. Вона взяла завдання зібрати для блоку "За єдину Україну" левову частку голосів на Донбасі – і виконала це завдання. Вона, зрештою, створила потужну пропрезидентську фракцію у парламенті.

Але на нинішньому етапі партії потрібно докласти чимало зусиль, аби стати дійсно всеукраїнською і дійсно захисницею інтересів регіональних еліт. В цьому плані, здається, Віктор Янукович потрібен партії більше, ніж партія йому.

По-друге, якщо Янукович бажає стати президентом, він повинен опиратися не на підтримку однієї політичної сили, а на цілий спектр політичного життя. Як політична база Януковичу потрібен широкий суспільний рух, частиною якого могла би стати Партія регіонів. Якщо Янукович очолить ПРУ – він автоматично знизить свій рівень, відсіче можливих союзників, а саму ПРУ чекатиме повторення долі Народно-демократичної партії.

По-третє, Янукович повинен перетворюватися на самодостатню політичну фігуру. На минулих президентських виборах, як пам'ятаємо, у оточенні Леоніда Кучми боролися дві концепції розкрутки лідера. Перша – як окремої фігури, самодостатнього лідера (автори концепції – Волков та Пінчук), друга – як лідера широкого суспільного руху (Пустовойтенко). Ми чудово пам'ятаємо провал концепції "Злагоди". Кучма переміг як особистість. А не як висуванець політичних сил.

Якщо Янукович йтиме на вибори, він використає, очевидно, комбіновану модель. З одного боку – широка коаліція політичних сил на підтримку саме Януковича, з іншого – розкручування іміджу "ідеального прем'єра", що здатен поєднати менеджерський талант Лазаренка з реформаторською риторикою Ющенка.

І ще одне: Віктор Янукович, очевидно, все-таки піде на укладання суспільної угоди з тими силами, які підтримуватимуть його на виборах – але це вже технологічні речі. Спершу Янукович має казати чітке "так" на питання "Чи підете Ви на вибори?", а цю відповідь можна буде почути, очевидно, не раніше, ніж за півроку – рік. Нині той, хто однозначно заявляє про свої президентські амбіції – ризикує потрапити у опалу до Леоніда Кучми. Якщо ж хтось із політиків називає іншого "найкращим, найідеальнішим кандидатом" – свідомо підставляє свого суперника.

У будь-якому випадку, ставати прем'єру лідером партії – не доцільно. А зробити заяву про можливість очолити партію – це інша справа. "Захочу – очолю, не захочу – не буду очолювати". Це радше декларація можливостей, а не намірів, про що ми згадали на початку. Але цим жестом Янукович нагадує й Олександру Волкову (який пророкує падіння уряду у травні цього року), і соціал-демократам (які вказують на крайній термін урядування Януковича як вересень 2003) на те, що за спиною в нього є своя "гвардія преторіанців". Яка, до того ж, відіграє не останню роль у парламенті. І що тили в нього закриті. Та й плацдарми для відступу також готові – на крайній випадок.

Це і данина самій партії, яка його висунула на пост прем'єра – мовляв, я нічого не забув, я пам'ятаю добро. Це і нагадування по вагу Донецька в українському суспільстві (один порух руки – і Партія регіонів перетвориться на Партію прем'єра). А головне – це демонстрація того, що донецькі політики й досі монолітні, незважаючи на те, що у політичних кулуарах говорять про наявність суперечностей між Януковичем і Ахметовим, між Януковичем і Азаровим, між Азаровим і Рибаком, між Ахметовим і Гайдуком тощо. Насправді Янукович однією фразою підкреслив, що "донецька команда" є далі єдиною.

Тому не варто сприймати всі двоякі твердження Януковича як щось однозначне. Янукович не настільки простий, як здавався спершу. І Донецьк не можна сприймати як грубу грошовиту силу, яка захопила владу на короткий термін. Потрібно звикати до нової риторики нового прем'єра. Пам'ятаєте анекдот про дипломата? Він цілком може підійти і до означення політика. Якщо політик каже "Так" – він думає "Може бути". Якщо він каже "Може бути" – він має на увазі "Ні". Якщо ж він каже "Ні" – він не політик.

У випадку з можливим лідерством у Партії регіонів Янукович сказав "Може бути".

P.S. Коли статтю було написано, у засобах масової інформації з'явилися повідомлення про одну з останніх прес-конференцій Віктора Януковича. "В ході прес-конференції Віктор Янукович заявив, що наразі не збирається очолювати Партію регіонів: "Мені неодноразово пропонували очолити й обласну організацію Партії регіонів, і всю партію. Але я наразі не можу відповісти на питання, в якій якості я буду брати участь у всіх політичних процесах – як керівник уряду чи як лідер політичної партії" (ForUm, 17 лютого 2003).

А народний депутат Ігор Кальніченко у інтерв'ю заявив: "Я цього (висунення на пост лідера партії саме Януковича. – К.Б.) не відкидаю. Але також не відкидаю можливості, що партію очолить Микола Азаров, який залишив цей пост, аби деполітизуватися перед виборами. Є ще декілька цілком достойних людей. Звичайно, мені, як члену партії, було б дуже приємно, якби її головою став прем'єр-міністр України, але рішення буде виключно політичним, його прийме з'їзд. Принаймні, Київська міська організація Партії регіонів, до якої я належу, поки що не розглядала питання про персоніфікацію кандидатури лідера" (ГлавРед, 17 лютого 2003)



powered by lun.ua