Чи правдивий міф про єдність донецького клану?
Вівторок, 18 березня 2003, 17:23
Говорять, влада псує людей. "Псує" - це занадто оцінне поняття, але, змінює – точно. Причому влада змінює не тільки тих, хто її одержав, але й тих, хто входить у їхнє оточення, тих, хто потрапляє або, навпаки, випадає з орбіти цієї влади, хто сам розраховував або розраховує на неї.
Випадок із Віктором Януковичем - не виняток. Переїзд донецького губернатора на вулицю Грушевського змінив розташування сил не тільки в Києві, але й у Донецьку. Причому, такий стрімкий результат ненароком відкрив завісу над взаєминами тих, кого називають "донеччанами" або асоціюють із ними. І стереотипи стали змінюватися...
Перший з них - це міфічна єдність "донецьких". Ті чотири дні між голосуванням парламенту за Януковича і представленням Віктором Федоровичем нового донецького губернатора дали аналітикам більше приводів для міркувань, ніж попередні п'ять років "стабільності і єдності". Головну інтригу в цей сюжет внесли чутки про нібито затверджене президентом призначення на посаду глави обласного губернатора макіївського мера Василя Джарти.
Ахметов. За Джарти давно й міцно закріпилася репутація людини Ахметова. Причому історія їхніх взаємин тягнеться ще з тих часів, коли перший "піднімався" на металобрухті, а другий ще не сколотив і першого мільйона, не те, що нинішнього мільярдного статку. Паралельно, як можливі кандидати, називалися перший зам Януковича Анатолій Близнюк і колишній зам Ахметова по ФК "Шахтар", а нині голова обласної ради Борис Колесников. Говорили і про лідера найбільш прагматичного молодіжного крила в оточенні Януковича - Едуарда Прутника, але в це мало хто вірив через його молодість (Прутнику тоді не було ще й 30 років).
Питання про те, кому дістанеться губернаторський кабінет Януковича, стало своєрідним тестом на самостійність останнього. Тим більше, що у взаєминах Януковича й Ахметова явно проглядалася деяка напруга. Спочатку це пояснювали нібито небажанням Рината Леонідовича, щоб Віктор Федорович "підставлявся" у парламенті.
Але потім, коли стало відомо про лобіювання головним "шахтарем" земляка в депутатських фракціях, і розв'язалася інтрига зі спадкоємцем, - усе прояснилося. Яблуком розбрату стала область – ті самі 22% ВВП України й контроль над ними. У результаті губернатором стала людина Януковича – Анатолій Близнюк, але його першим заступником - Василь Джарти. Це був єдино можливий компроміс між Януковичем і Ахметовим: губернатор і його перший зам знаходяться в залежності від прем'єра, але в той же час Близнюк виявився немовби затиснутим між ахметовськими першим віце-губернатором і головою облради.
Світло на механізм призначення днями пролив сам Анатолій Близнюк в інтерв'ю донецькому інтернет-виданню "Острів": "Після того, як Віктор Федорович пішов, я, безумовно, припускав варіант, що моя кандидатура може розглядатися. Більш того, я знав – серед кандидатур, що розглядалися, була і моя. Вона, до речі, не була першою, - це однозначно. Але так вирішило вище керівництво і прийняло рішення. Президент підписав указ про моє призначення. Це тільки лише доля і рішення Віктора Федоровича, що запропонував президентові мою кандидатуру, а президент підписав.(виділив авт.).
Там же Близнюк зізнався, що поряд із його персоною розглядалися кандидатури Андрія Клюєва," були розмови" про Колесникова ,"звучало" прізвище Сергія Борисовича Тулуба.
З цих слів можна зробити висновок, що певний конфлікт усередині "команди однодумців" був, але Янукович залишив своє крісло своїй людині.
Цей конфлікт – за збереження пропорційності контролю над областю - показав, що стереотипна залежність Януковича від Ахметова не була однобічною. Найбільш імовірно, що Янукович не відбувся б без фінансових потужностей Ахметова і його авторитету в кримінальних колах. Але й Ахметов не став би тим, ким він став, якби не організаційні й аналітичні здібності Януковича, його уміння налагодити стосунки з президентом, і, головне - його доступ до головного тіла країни.
Так що пропорції витримані. Міцний господарник Анатолій Близнюк, як і при Януковичі, займається економікою області. Його задача – економічні показники й зростання виробництва. А от "вирішує питання", тобто вибори і політику, швидше за все, як і раніш, Борис Колесников – у нього для цього і досвід, і ресурси Ахметова.
Хоча вибори – це особлива тема. Здається, тут Ринат Леонідович намагається класти яйця в кілька кошиків одночасно. У той час як Янукович натякає в ефірі ICTV на можливість своєї участі в президентській гонці, і п'ядь за п'яддю відвойовує в Медведчука відстань до президентських вух, Ахметов у Донецьку зустрічається з Віктором Ющенком.
Зустріч відбулася на дні народження Юхима Звягільского 22 лютого. Про це розповів постпред уряду у Верховній Раді Володимир Рибак. За його словами, ювілей Звягільского святкувався двічі – один раз у Києві, де були "усі керівники опозиційних партій і фракцій. І Мороз був, йому надавалося слово. І Юлія Тимошенко". Був там і Віктор Ющенко. Але найцікавіше, що на відміну від Мороза й Тимошенко, наступного дня, Ющенко для чогось полетів знову ушановувати ювіляра в Донецьк.
"Ющенко в Донецьку був з 17.30 хв. - він прилетів - і в 20.00 полетів. Тому, ніяких зустрічей не було, усе це було на моїх очах. Він з повагою ставиться до Звягільського. Ну, дві з половиною години й усе. Усе це було на моїх очах: він відразу з аеропорту приїхав у "Олімп" (готель), виголосив заздоровницю, посидів ще, хто хотів, поспілкувалися там за столом, і відразу в аеропорт. Не було ніяких зустрічей". Однак очевидці стверджують, що сидів Віктор Андрійович за ювілейним столом поруч з Ринатом Леонідовичем. Чи не за цим лідер "НУ" напередодні власного дня народження літав у Донецьк?
Тут, певно, варто розбавити погляд з Донецька думкою столичного аналітика. Дмитро Видрін знайомий і з Ринатом Ахметовим і з київськими механізмами влади. От цитата з його інтерв'ю вже згаданому "Острову":
<і>- На яких умовах може бути створений союз донеччан і "Нашої України" під час президентських виборів?
- Якщо буде особисте взаєморозуміння і взаємодовіра майбутнього кандидата в президенти від "Нашої України" і чинного президента одного футбольного клубу в Донецьку.
- Наскільки Янукович, на Ваш погляд, незалежний сьогодні від президента, від Ахметова, від адміністрації президента?
- Залежить від усіх приблизно в однаковій мірі
Якщо дійсно так, якщо прем'єр сьогодні однаково залежить від трьох центрів впливу, (а я б додав ще й четвертий – парламент) то логічно припустити, що і він робить ставку не тільки на Донецьк, але й на президента. А якщо Леонід Данилович вчасно вкаже на Януковича як на кандидата від влади, Ахметову нічого не залишиться, як забути про свої наміри.
Однак перенесемося з Донецька в Київ. Вирощений у донецьких умовах фактичної відсутності опозиції і міжкланової боротьби, ручної преси і, головне, мінімальної кількості конкуруючих центрів впливу, Віктор Янукович виявився в складному становищі. Учорашніх друзів, схоже, треба "у гору тягти, ризикнути", а когось, можливо, і "гнати". Та тільки не можна, оскільки тут він не один начальник, а є ще президент і його адміністрація…
Гайдук. Один раз, у 1997 році Віктор Федорович з отакою задиристою гордістю відповів на німе запитання, тоді віце-прем'єра по ПЕК, Анатолія Голубченка, що побачив на одній з нарад Віталія Гайдука. До цього саме завдяки Голубченку останній "пішов" з посади першого заступника Януковича. "А це наш голова планово-бюджетної комісії облради", – представив донецький губернатор Гайдука.
Й інший спогад – торішня колегія обладміністрації, незвична критика на адресу ІСД, фактичним лідером якого вважали Віталія Гайдука, тоді міністра. Тобто чаша любові вже тоді дала тріщину. Потім було призначення Гайдука віце-прем'єром в уряді Януковича, але по квоті СДПУ (о). Навряд чи Віталій Анатолійович став людиною Медведчука, скоріше – президента.
Але не може бути двох сонць на одному небі. Зараз, відповідаючи на питання про взаємини Гайдука й прем'єра, люди, близькі до останнього, і в Донецьку й у Києві відповідають коротко: робочі.
А як ще назвати фактичне неприйняття парламентським комітетом з ПЕК, очолюваним донецьким Андрієм Клюєвим, вугільної реформи, батьком якої вважають екс-донецького Віталія Гайдука? "Дуже, дуже багато болючих питань, що стосуються місцевих бюджетів, соцкультпобуту, подальшої роботи підприємств, можливості залучення інвестицій, питання про те, як поєднувати холдинги, що добре працюють, і погано працюючі і наскільки це буде ефективно", – так нещодавно в Артемівську охарактеризував своє ставлення до реформи вуглепрому глава парламентського комітету.
Стриманість прем'єрської команди щодо Гайдука можна пояснити не стільки небажанням зазіхати на номенклатуру президента, скільки бажанням роздобути такі коштовні мозки у своє розпорядження. У Віталія Гайдука в Донецьку репутація найрозумнішої людини, ледь чи не генія бізнесу, тому йому завжди прощалася його певна відособленість.
Азаров. Ще велику інтригу із самого початку формування чинного уряду складали відносини Януковича й Азарова. Микола Янович, який вважався конкурентом Віктора Федоровича в прем'єрському забігу як людина більш посвячена в тонкощі столичного царедворства, міг би стати реальною загрозою Януковичу. Міг би, але не став.
Після призначення главою ДПАУ Юрія Кравченка, Азаров, що втратив точку опори, як людина досвідчена й знаюча президента, зробив ставку на Віктора Федоровича. От як наприкінці січня охарактеризував відносини прем'єра і першого віце-прем'єра Володимир Рибак: "Сьогодні Азаров дуже серйозно підпирає прем'єр-міністра як перший віце-прем'єр. Він людина дуже грамотна. Прем'єр-міністр - фігура політична, тому він більше буде розробляти стратегічні питання, визначати політику, а здійснювати доведеться першому віце-прем'єрові. Це сильна пара".
Ще одним конфліктним центром впливу на прем'єра стала Партія регіонів. Народжена і зміцніла в створених для неї тепличних умовах Донецької області, вона зобов'язана Януковичу багато чим.
Залишаючись безпартійним, Віктор Федорович завжди відкрито заявляв свою підтримку потрібному кандидатові в президенти або потрібній партії і блокові. На останніх парламентських виборах таке благословення одержала Партія регіонів і, асоційований з нею в Донецьку блок "За єду". Причому свої симпатії Янукович завжди підкріплював справою, інакше кажучи, адміністративним та іншим ресурсами, якими володіє влада.
І сьогодні, "рідна" партія раптом згадала про свого благодійника. Частина обласних організацій, серед яких наймогутніша – Донецька, заявили про бажання бачити лідером ПРУ прем'єр-міністра. Цю позицію озвучив для ЗМІ голова Донецької обласної організації ПРУ Володимир Рибак: "Ми будемо вносити пропозиції, щоб партію очолив прем'єр-міністр України Віктор Федорович Янукович".
У відповідь на це чинний глава ПРУ Владимир Семиноженко заявив, що "багато хто сьогодні хоче зруйнувати монолітність партії, "зіштовхнувши" партійних лідерів і їхні групи підтримки постановкою "питання про лідерство".
Сам Віктор Янукович, відповідаючи в Єнакієве на питання про можливе лідерство в ПРУ, не дав конкретної відповіді, але натякнув, що йому, як прем'єрові, необхідна буде політична сила, на яку він зможе обпертися. З того часу, суперечки навколо цього питання розділили донеччан у Києві і поступово переростають у конфлікт за вплив на прем'єра.
Причому його також можна назвати конфліктом поколінь. Оскільки одну точку зору представляє Володимир Рибак, що вийшов із партшколи, а другу, - ту, що прем'єр має очолювати політичну силу не з регіональним, а національним іміджем, і бажано, щоб це був блок партій, - молоді депутати і помічники Януковича.
Так що, спектр відносин серед "донеччан" не поступиться за шквалом пристрастей і інтриг бразильським телесеріалам. Але, незважаючи на це, інстинкт самозбереження, що виробився за роки керування Леоніда Даниловича, змушує їх збиратися разом, коли з'являється загроза спільній меті.
Скованные одной цепью,
связанные одной целью…
Випадок із Віктором Януковичем - не виняток. Переїзд донецького губернатора на вулицю Грушевського змінив розташування сил не тільки в Києві, але й у Донецьку. Причому, такий стрімкий результат ненароком відкрив завісу над взаєминами тих, кого називають "донеччанами" або асоціюють із ними. І стереотипи стали змінюватися...
Перший з них - це міфічна єдність "донецьких". Ті чотири дні між голосуванням парламенту за Януковича і представленням Віктором Федоровичем нового донецького губернатора дали аналітикам більше приводів для міркувань, ніж попередні п'ять років "стабільності і єдності". Головну інтригу в цей сюжет внесли чутки про нібито затверджене президентом призначення на посаду глави обласного губернатора макіївського мера Василя Джарти.
Ахметов. За Джарти давно й міцно закріпилася репутація людини Ахметова. Причому історія їхніх взаємин тягнеться ще з тих часів, коли перший "піднімався" на металобрухті, а другий ще не сколотив і першого мільйона, не те, що нинішнього мільярдного статку. Паралельно, як можливі кандидати, називалися перший зам Януковича Анатолій Близнюк і колишній зам Ахметова по ФК "Шахтар", а нині голова обласної ради Борис Колесников. Говорили і про лідера найбільш прагматичного молодіжного крила в оточенні Януковича - Едуарда Прутника, але в це мало хто вірив через його молодість (Прутнику тоді не було ще й 30 років).
Питання про те, кому дістанеться губернаторський кабінет Януковича, стало своєрідним тестом на самостійність останнього. Тим більше, що у взаєминах Януковича й Ахметова явно проглядалася деяка напруга. Спочатку це пояснювали нібито небажанням Рината Леонідовича, щоб Віктор Федорович "підставлявся" у парламенті.
Але потім, коли стало відомо про лобіювання головним "шахтарем" земляка в депутатських фракціях, і розв'язалася інтрига зі спадкоємцем, - усе прояснилося. Яблуком розбрату стала область – ті самі 22% ВВП України й контроль над ними. У результаті губернатором стала людина Януковича – Анатолій Близнюк, але його першим заступником - Василь Джарти. Це був єдино можливий компроміс між Януковичем і Ахметовим: губернатор і його перший зам знаходяться в залежності від прем'єра, але в той же час Близнюк виявився немовби затиснутим між ахметовськими першим віце-губернатором і головою облради.
Світло на механізм призначення днями пролив сам Анатолій Близнюк в інтерв'ю донецькому інтернет-виданню "Острів": "Після того, як Віктор Федорович пішов, я, безумовно, припускав варіант, що моя кандидатура може розглядатися. Більш того, я знав – серед кандидатур, що розглядалися, була і моя. Вона, до речі, не була першою, - це однозначно. Але так вирішило вище керівництво і прийняло рішення. Президент підписав указ про моє призначення. Це тільки лише доля і рішення Віктора Федоровича, що запропонував президентові мою кандидатуру, а президент підписав.(виділив авт.).
Там же Близнюк зізнався, що поряд із його персоною розглядалися кандидатури Андрія Клюєва," були розмови" про Колесникова ,"звучало" прізвище Сергія Борисовича Тулуба.
З цих слів можна зробити висновок, що певний конфлікт усередині "команди однодумців" був, але Янукович залишив своє крісло своїй людині.
Цей конфлікт – за збереження пропорційності контролю над областю - показав, що стереотипна залежність Януковича від Ахметова не була однобічною. Найбільш імовірно, що Янукович не відбувся б без фінансових потужностей Ахметова і його авторитету в кримінальних колах. Але й Ахметов не став би тим, ким він став, якби не організаційні й аналітичні здібності Януковича, його уміння налагодити стосунки з президентом, і, головне - його доступ до головного тіла країни.
Так що пропорції витримані. Міцний господарник Анатолій Близнюк, як і при Януковичі, займається економікою області. Його задача – економічні показники й зростання виробництва. А от "вирішує питання", тобто вибори і політику, швидше за все, як і раніш, Борис Колесников – у нього для цього і досвід, і ресурси Ахметова.
Хоча вибори – це особлива тема. Здається, тут Ринат Леонідович намагається класти яйця в кілька кошиків одночасно. У той час як Янукович натякає в ефірі ICTV на можливість своєї участі в президентській гонці, і п'ядь за п'яддю відвойовує в Медведчука відстань до президентських вух, Ахметов у Донецьку зустрічається з Віктором Ющенком.
Зустріч відбулася на дні народження Юхима Звягільского 22 лютого. Про це розповів постпред уряду у Верховній Раді Володимир Рибак. За його словами, ювілей Звягільского святкувався двічі – один раз у Києві, де були "усі керівники опозиційних партій і фракцій. І Мороз був, йому надавалося слово. І Юлія Тимошенко". Був там і Віктор Ющенко. Але найцікавіше, що на відміну від Мороза й Тимошенко, наступного дня, Ющенко для чогось полетів знову ушановувати ювіляра в Донецьк.
"Ющенко в Донецьку був з 17.30 хв. - він прилетів - і в 20.00 полетів. Тому, ніяких зустрічей не було, усе це було на моїх очах. Він з повагою ставиться до Звягільського. Ну, дві з половиною години й усе. Усе це було на моїх очах: він відразу з аеропорту приїхав у "Олімп" (готель), виголосив заздоровницю, посидів ще, хто хотів, поспілкувалися там за столом, і відразу в аеропорт. Не було ніяких зустрічей". Однак очевидці стверджують, що сидів Віктор Андрійович за ювілейним столом поруч з Ринатом Леонідовичем. Чи не за цим лідер "НУ" напередодні власного дня народження літав у Донецьк?
Тут, певно, варто розбавити погляд з Донецька думкою столичного аналітика. Дмитро Видрін знайомий і з Ринатом Ахметовим і з київськими механізмами влади. От цитата з його інтерв'ю вже згаданому "Острову":
<і>- На яких умовах може бути створений союз донеччан і "Нашої України" під час президентських виборів?
- Якщо буде особисте взаєморозуміння і взаємодовіра майбутнього кандидата в президенти від "Нашої України" і чинного президента одного футбольного клубу в Донецьку.
- Наскільки Янукович, на Ваш погляд, незалежний сьогодні від президента, від Ахметова, від адміністрації президента?
- Залежить від усіх приблизно в однаковій мірі
Якщо дійсно так, якщо прем'єр сьогодні однаково залежить від трьох центрів впливу, (а я б додав ще й четвертий – парламент) то логічно припустити, що і він робить ставку не тільки на Донецьк, але й на президента. А якщо Леонід Данилович вчасно вкаже на Януковича як на кандидата від влади, Ахметову нічого не залишиться, як забути про свої наміри.
Однак перенесемося з Донецька в Київ. Вирощений у донецьких умовах фактичної відсутності опозиції і міжкланової боротьби, ручної преси і, головне, мінімальної кількості конкуруючих центрів впливу, Віктор Янукович виявився в складному становищі. Учорашніх друзів, схоже, треба "у гору тягти, ризикнути", а когось, можливо, і "гнати". Та тільки не можна, оскільки тут він не один начальник, а є ще президент і його адміністрація…
Гайдук. Один раз, у 1997 році Віктор Федорович з отакою задиристою гордістю відповів на німе запитання, тоді віце-прем'єра по ПЕК, Анатолія Голубченка, що побачив на одній з нарад Віталія Гайдука. До цього саме завдяки Голубченку останній "пішов" з посади першого заступника Януковича. "А це наш голова планово-бюджетної комісії облради", – представив донецький губернатор Гайдука.
Й інший спогад – торішня колегія обладміністрації, незвична критика на адресу ІСД, фактичним лідером якого вважали Віталія Гайдука, тоді міністра. Тобто чаша любові вже тоді дала тріщину. Потім було призначення Гайдука віце-прем'єром в уряді Януковича, але по квоті СДПУ (о). Навряд чи Віталій Анатолійович став людиною Медведчука, скоріше – президента.
Але не може бути двох сонць на одному небі. Зараз, відповідаючи на питання про взаємини Гайдука й прем'єра, люди, близькі до останнього, і в Донецьку й у Києві відповідають коротко: робочі.
А як ще назвати фактичне неприйняття парламентським комітетом з ПЕК, очолюваним донецьким Андрієм Клюєвим, вугільної реформи, батьком якої вважають екс-донецького Віталія Гайдука? "Дуже, дуже багато болючих питань, що стосуються місцевих бюджетів, соцкультпобуту, подальшої роботи підприємств, можливості залучення інвестицій, питання про те, як поєднувати холдинги, що добре працюють, і погано працюючі і наскільки це буде ефективно", – так нещодавно в Артемівську охарактеризував своє ставлення до реформи вуглепрому глава парламентського комітету.
Стриманість прем'єрської команди щодо Гайдука можна пояснити не стільки небажанням зазіхати на номенклатуру президента, скільки бажанням роздобути такі коштовні мозки у своє розпорядження. У Віталія Гайдука в Донецьку репутація найрозумнішої людини, ледь чи не генія бізнесу, тому йому завжди прощалася його певна відособленість.
Азаров. Ще велику інтригу із самого початку формування чинного уряду складали відносини Януковича й Азарова. Микола Янович, який вважався конкурентом Віктора Федоровича в прем'єрському забігу як людина більш посвячена в тонкощі столичного царедворства, міг би стати реальною загрозою Януковичу. Міг би, але не став.
Після призначення главою ДПАУ Юрія Кравченка, Азаров, що втратив точку опори, як людина досвідчена й знаюча президента, зробив ставку на Віктора Федоровича. От як наприкінці січня охарактеризував відносини прем'єра і першого віце-прем'єра Володимир Рибак: "Сьогодні Азаров дуже серйозно підпирає прем'єр-міністра як перший віце-прем'єр. Він людина дуже грамотна. Прем'єр-міністр - фігура політична, тому він більше буде розробляти стратегічні питання, визначати політику, а здійснювати доведеться першому віце-прем'єрові. Це сильна пара".
Ще одним конфліктним центром впливу на прем'єра стала Партія регіонів. Народжена і зміцніла в створених для неї тепличних умовах Донецької області, вона зобов'язана Януковичу багато чим.
Залишаючись безпартійним, Віктор Федорович завжди відкрито заявляв свою підтримку потрібному кандидатові в президенти або потрібній партії і блокові. На останніх парламентських виборах таке благословення одержала Партія регіонів і, асоційований з нею в Донецьку блок "За єду". Причому свої симпатії Янукович завжди підкріплював справою, інакше кажучи, адміністративним та іншим ресурсами, якими володіє влада.
І сьогодні, "рідна" партія раптом згадала про свого благодійника. Частина обласних організацій, серед яких наймогутніша – Донецька, заявили про бажання бачити лідером ПРУ прем'єр-міністра. Цю позицію озвучив для ЗМІ голова Донецької обласної організації ПРУ Володимир Рибак: "Ми будемо вносити пропозиції, щоб партію очолив прем'єр-міністр України Віктор Федорович Янукович".
У відповідь на це чинний глава ПРУ Владимир Семиноженко заявив, що "багато хто сьогодні хоче зруйнувати монолітність партії, "зіштовхнувши" партійних лідерів і їхні групи підтримки постановкою "питання про лідерство".
Сам Віктор Янукович, відповідаючи в Єнакієве на питання про можливе лідерство в ПРУ, не дав конкретної відповіді, але натякнув, що йому, як прем'єрові, необхідна буде політична сила, на яку він зможе обпертися. З того часу, суперечки навколо цього питання розділили донеччан у Києві і поступово переростають у конфлікт за вплив на прем'єра.
Причому його також можна назвати конфліктом поколінь. Оскільки одну точку зору представляє Володимир Рибак, що вийшов із партшколи, а другу, - ту, що прем'єр має очолювати політичну силу не з регіональним, а національним іміджем, і бажано, щоб це був блок партій, - молоді депутати і помічники Януковича.
Так що, спектр відносин серед "донеччан" не поступиться за шквалом пристрастей і інтриг бразильським телесеріалам. Але, незважаючи на це, інстинкт самозбереження, що виробився за роки керування Леоніда Даниловича, змушує їх збиратися разом, коли з'являється загроза спільній меті.
Скованные одной цепью,
связанные одной целью…
