Дмитро Корчинський: Краще бути у Кучми гардеробником, ніж вождем у такої опозиції

255 переглядів
Середа, 19 березня 2003, 11:42
З Дмитром Корчинським довелося розмовляти, постійно перериваючись на телефонні дзвінки. Хлопці з очолюваного ним Православного Братства (Корчинський називає просто "Братство") вийшли на вулиці Києва із закликами до війни в Іраку супроти Хусейна в піку до антивоєнного мітингу. Короткі фрази через мобільний, як і личить командиру. "Братчиків" постійно затримує міліція, попри заяви президента та рішення РНБОУ на гуманітарну підтримку антиіракської коаліції, а от антиамериканським виступам ніхто із правоохоронців не перешкоджає.

- Публічний коктейль з лівацьких, націоналістичних, анархічних та ще бозна- яких поглядів та символів, з українських імперських апетитів, або ж національної солідарності трудящих періодично виголошує Дмитро Корчинський. Що ж Ви пропонуєте суспільству?

- Я нічого нікому не пропоную. Я проти агітації народу. Вважаю, ми живемо в епоху неофеодалізму і повстання мас закінчилося. І увесь цей, як ви назвали, коктейль є сумою етичних цінностей феодалізму. Усе прекрасне в людських стосунках народилося саме у феодальну епоху. Гасло мого життя: "Вперед до перемоги розвиненого феодалізму!"

- А хто ж тоді буде феодалами ?

- Правильні пацани, тобто люди, котрі не бояться. Трудящому люду вони пояснюють – ми не будемо за вас працювати, але ми будемо за вас умирати. За своє право на матеріальні цінності та владу ми будемо платити власною кров’ю. Безпека, війна, культура та політика – це наше. Сьогодні ми повернулися з епохи повстання мас до такої феодальної філософії. 95% населення паше і не помічає, що на вежі змінився прапор. І не потрібно. Це наша справа 5 відсотків міняти прапори і визначати стратегію, і вмирати за це.

- Керована вами організація називає себе християнською, православною. Але "Братство" якось важко пов’язати із суспільним уявленнями християнських цінностей любові та порятунку слабкої людини. Швидше "братчики" культивують силу, нагадують воїнів хрестових походів. Епатаж і протиріччя?

- Православ’я – релігія сильних. Ми уявляємо християнство благопристойним, пісним і занудним. Насправді – це завжди революція. Християни виникли як тоталітарна секта, пішли у радикальне заперечення. Наприклад, розірвали сімейні зв’язки. Христос казав: "хто любить батька й матір більше за мене, той не достойний мене". Суспільне заперечення, невизнання влади. Християни перших століть були радикалами, "крутими хлопцями". Такими ж лишалися і в часи хрестових походів, і в часи Святого Володимира, і в сімнадцятому столітті. Христос приніс нам не мир, але меч.

- З Ваших слів виходить, "Братство" – це радикальна секта?

- Ми не секта, бо остання завжди претендує на роль церкви. Ми організація, що визнає церкву. Безумовно, церква хвора сьогодні. Але ж ми не відмовляємося від мами, коли вона хворіє. Ми намагаємося її вилікувати. "Братство" – це спілка, братство від історичної української традиції. Ми навіть зустрічі проводимо по четвергах, бо в неділю люди мають бути у церкві.

- Але ви також берете участь у реальній політиці?

- Так. Ми сьогодні виступаємо з агітацією за війну в Іраку. Нас арештовують. Виявляється, у нас виступати на підтримку Хусейна можна, а проти – не можна. Тим більше, що для державних інтересів подешевіння нафти, як наслідок війни в Іраку, є вигідним.

- Ви розглядаєте "Братство" як частину громадянського суспільства?

- Ні. Як частину феодального, яке ще треба збудувати. Громадянське суспільство - це частина демократії.

- А чому Ви так не любите демократію, як суспільний лад? Подібні ляпаси "владі народу" Ви, до речі, часто пропагуєте з телеекрану.

- Я вважаю, що найціннішим є особистість. Демократія – це досконала безособова диктатура. При тоталітаризмі одні особистості придушують інших, а демократія придушує усіх. Демократія в Україні консервує наші слабкості, бо передбачає певну суспільну стабільність. Нам не потрібно стабілізувати невдачі, а необхідний ривок. Мають бути люди, що візьмуть відповідальність за все. Ну, розстріляють трохи "демократів", але здійснять ривок уперед для нації.

- Пропаганда Ваших поглядів часто передбачає кров та жертви. Сталінізм здійснив індустріальний ривок, та й жертв удосталь. Аналогії напрошуються самі собою...

- Я дійсно часто говорю про жертви, бо я - християнин. Жертовність є центральною ідеєю християнства. Але не свічки, а здатність до самопожертви. У нас ще навіть не розпочалася християнська революція.

- А як, щодо тих, хто задумує революції, хто проводить, і пройдисвітів, що користають з її наслідків?

- Я пропоную вашим читачам приєднатися до революції на третьому етапі.

- Але з ідеолога революції, аналітика, націоналіста, опозиціонера - Корчинський перетворився на шоумена розважальної програми телеканалу "1+1". Амбіції не затиснуло?

- Ні. Своє натхнення я черпаю в одинадцятому столітті, а жити доводиться у двадцять першому. А в 21-му подія відбулась лише у тому випадку, коли її покаже телебачення. Не існує сьогодні методів політичної дії поза ним. Будь-яка людина що хоче впливати на суспільство в культурі, чи в політиці має показувати себе у телевізорі.

- А яка тоді різниця між Корчинським і Кашпіровським?

- Відповім словами Далі: "різниця між мною і божевільним полягає у тому, що я не божевільний".

- Чому "революціонер" Корчинський змирився із ідеологічною та політичною цензурою, що є частиною вітчизняного телебачення?

- Це не лише у сфері телевиробництва. Чим вище людина підіймається, тим більше обмежень вона на себе бере. Космонавт у відкритому космосі, де найближче до зірок, де абсолютна свобода і немає навіть земного тяжіння - обмежений вузьким апаратом і скафандром. Це тісніше за будь-яку тюремну камеру. Чим більше можливостей ти отримуєш, тим менш вільним себе почуваєш. Завжди є вибір: або повзати по землі, де тебе ніщо не стримує, а ти нічого не можеш зробити, або – вирватись вгору, де безліч обмежень, але також великі можливості дії. В Україні дуже багато любителів боротися за свободу слова, але дуже мало любителів користатися з неї. Я намагаюся користатися, але координую усе з інтересами каналу. ТБ – це колективна справа. Я не коректую програми за абстрактною цензурою, а узгоджую з інтересами людей, з якими працюємо.

- Ваш партнер по програмі "Подвійний доказ" – естет і ліберал. Ви ж проголошуєте лозунги та заклики до дії, що часто суперечать і суспільній моралі, і нормам Конституції та чинного законодавства. Чому на Корчинського за це ніхто не подає до суду?

- Я залишаюсь на позиції Прудона, що казав: "будь-яка власність – це крадіжка, а будь-яка конституція – це брехня". І конституція, і кримінальний кодекс нам сильно заважають, і чим швидше вони будуть відкинені, тим краще. А не заарештовують тому, що я не загрожую майновим інтересам владних угруповань. Сьогодні великі абстракції, чи ідеологічні постулати не сприймаються цими людьми як загроза. І це – дуже прикро.

- Унсовці за події 9 березня досі за ґратами. Членів "Братства" виловлюють, затримують після вуличних сутичок і відпускають. Вас, як ідеолога братства взагалі не затримає міліція, чи органи. Чому такий вибірковий підхід?

- Унсовці сидять з двох причин: тому, що вони дурні і тому, що влада дурна. На їхньому місці мали б бути ми. Коли ми на перших етапах "касетного" скандалу співпрацювали з опозицією, установка була така: давайте ви будете тюремним м’ясом, а ми, дорослі й розумні дяді, будемо робити політику. Я тоді їм запропонував навпаки. А от унсовці погодилися. Тоді я наголошував їм на двох пунктах.

По-перше, коли вас потягнуть в "мусарню" – ніхто вам передачки не принесе, ордену не дасть. Це ваш особистий подвиг, за який будете сидіти самостійно. По-друге, бійка з міліцією – це завжди кримінальний злочин. Я не проти кримінальних злочинів, але їх треба робити грамотно: блокувати оперативну камеру, треба морду прикривати від зйомки, хоча б хустиною, необхідно по завершенню втікати. У безладдях брало участь багато людей, а затримали заледве двадцятьох із тих, у кого не спрацював інстинкт самозбереження.

А влада дурна тому, що у розвинутих суспільствах існує негласна домовленість: ви не саджаєте – ми не стріляємо. Влада, яка заарештовує людей за масові безладдя провокує людей. Вони вже не будуть виходити на вулицю, а стрілятимуть із-за рогу. Влада не дає висловити протест цивілізованими методами, як це було тоді 9 березня 2001-го. На Заході зелені, чи феміністки витворяють значно більше і їх не саджають. Там засвоїли уроки 60-х, коли після заборон на протест молодь підривала універмаги і поліцейські дільниці.

- Ваша поза стороннього та ображеного тому, що Ви не стали лідером опозиції?

- Я хотів би стати лідером усієї опозиції. Але тоді, у 2001-му вже після перших виступів, я сказав собі і не тільки: краще бути у Кучми гардеробником, ніж вождем у такої опозиції. Вважаю, вони чинять не правильно. Коли був ще перший виступ, можна було зробити ривок. Міліція була розгублена, адміністрація перелякана. Тоді влада не здогадувалася, що після оприлюднення "касет" режим може утриматися. Я закликав йти штурмом на адміністрацію, а вони – на Верховну Раду. А до чого тут Рада?! З таким самим успіхом натовп міг піти на базар. Я кажу "на штурм", а вони – "зберігати спокій, не піддаватися на провокації". Люди вийшли валити режим, а вони – "спокій"! Я симпатизую сьогодні багатьом людям із опозиції, але вважаю, що вони чинять неправильно.

- Люди кажуть, сміливі заяви Корчинського від того, що він має індульгенцію влади, або спецслужб...

- Про всіх чинних політиків в Україні розповідають чотири речі: співпрацює із спецслужбами, вкрав гроші, єврей, гомосексуаліст. Усе це я чув і про себе. На жаль, вже давно революції ніхто в світі не фінансує.

- А з терористом Вас не ототожнюють?

- Слава Богу в Україні не треба вдаватися до терору. Проблеми, що перед нами стоять можуть бути вирішені без терору. Уся брудна робота зроблена Йосипом Сталіним. Він так усіх зашугав, що років 50 нікого шугати не потрібно. Усе можна досягти європейськими методами. Я мрію про хоча б одну справжню профспілку, одне справжнє релігійне братство. У Європі профспілки – досконале знаряддя для биття власних урядів по голові. У нас – просто бюрократичні структури. Та й влада у нас дуже слабка. В країні не існує людей, які б симпатизували центральній владі, хоча остання має великі пропагандистські можливості. Це – жалюгідна пропаганда. Але за 12 років ми не мали жодного потужного національного страйку, хоча я сам декілька організовував.

- Ви себе також критикуєте за це?

- І себе в тому числі. Але у поганому житті винні самі люди – за 12 років жодної справжньої вуличної акції протесту. Суспільство рихле, влада слабка – ідеальні можливості для організованої і енергійної революційної групи. Я оптиміст і закликаю всіх – створюйте угруповання, профспілки, страйкові комітети, філософські гуртки, гуртки хорового співу, незаконні воєнізовані формування і добивайтеся успіху. Зараз Україна ідеальне місце для досягнення індивідуального, чи групового успіху.

P.S. Після розмови Дмитро на хвилю запросив мене в офіс "Братства" у старому облупленому будинку на Подолі. Офіс швидше нагадував штаб підпільного ревкому із портретом Корчинського на стіні. Братчики за вишколом виструнчилися, коли ввійшов брат Дмитро. Мені подарували свою газету. Почалася оперативна нарада.

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua