"Обличчя протесту" – фільм про життя і смерть УБК

24 перегляди
Середа, 19 березня 2003, 14:05
18 березня у столичному Будинку кіно відбувся перегляд документального фільму Андрія Шевченка "Обличчя протесту". Це документальна сповідь про події зими-весни 2000-2001 років в Україні, яка з хронологічною точністю розповідає про зародження руху "Україна без Кучми", зведення і знесення наметового містечка на Хрещатику в Києві, походи до адміністрації президента і, нарешті, про події дня і вечора 9 березня 2001 року.

Фільм представляє собою напрочуд добрий зразок документалістики, з короткими, але влучними інтерв'ю, відсутністю пропаганди, і унікальними кадрами. У стрічці представлені точки зору як революціонера Володимира Чемериса, так і міліціонера Олександра Савченка, так що глядач самостійно може зробити висновок про те, чия позиція мала більше рації.

Хронологічний перебіг подій перемежовується розповідями людей, для яких рух "Україна без Кучми" став частиною особистого життя. Тут і родина Лисюків, які познайомилися у наметовому таборі й побралися після його знесення, і студентка Київського політехнічного інституту Світлана Гребець, яка два місяці кожного дня варила їсти протестуючим, і селянка Надія Ковтун, яка приймала у себе в хаті учасників пішого походу із Житомира до Києва.

Серед відзнятих інтерв'ю найбільш вражаючим є, безперечно, розмова з Ігорем Мазуром, ватажком УНСО на прізвисько "Тополя", який вже два роки відбуває покарання за гратами. Весь цей час засуджені унсовці були певною абстракцією для української публіки, навіть для найбільш політичнопросунутої її частини. Індивідуалізація проблеми, показ конкретної живої людини з її тугою за дитиною, нервовим переминанням пальців, наївними поглядами про добро для України є найбільшим успіхом фільму. За словами автора стрічки Андрія Шевченка, творча група витратила два з половиною місяці на отримання дозволу взяти інтерв'ю у Тополі.

Ще одним успіхом фільму є те, що, описуючи події, він залишає право робити висновки самим глядачам. І висновки напрошуються самі по собі. По-перше, що Україною править безвідповідальний режим, методи управління якого можна охарактеризувати одним єдиним словом - "бєзпрєдєл". По-друге, що українці дуже не люблять свого президента. По-третє, що УБК був ніякою не революцією переконаних, а скоріше бунтом скривджених. По-четверте, що міліцію давно потрібно перейменувати у поліцію, тому що вона ніяка не народна. По-п'яте, що намети вичерпали себе як форма народної боротьби і на часі винайдення якихось нових, відмінних від початку 90-х форм опору.

Ще один висновок, який можна зробити з фільму, так це те, що в Україні збита планка моральних цінностей, відсутня загальноприйнята догма про те, що таке добро і що таке зло. Для одних відлупцьовані на Київському вокзалі львівські студенти є добро, а побиті беркутівці є зло. На іншому боці барикад - все з точністю до навпаки. "Я просто робив свою роботу, - стверджує Андрій Чабан, на той час командир взводу "Беркуту". – Якщо вони герої, тоді хто ж я?"

Відповіді на це запитання дає фільм.

P.S. Автори фільму звернулися до керівників загальнонаціональних телеканалів - УТ-1, Інтеру, "1+1", ICTV, Нового каналу, СТБ з відкритим листом з проханням надати час для трансляції "Обличчя протесту".

Інтернет-видання "Телекритика" розпочала збір підписів під цим відкритим листом. Для того, щоб поставити свій підпис, достатньо надіслати за адресою info@telekritika.kiev.ua своє побажання щодо цього, вказавши своє прізвище, місце роботи (бажано), а також особисті координати.

Читайте також:

Обличчя протесту - потворне, але небайдуже

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua