Васильєв прикрив срамоту

Понеділок, 24 березня 2003, 21:18
Сергій Васильєв, захищаючи себе, дискредитує Кучму та всю державу. Слова головного інформаційного чиновника АП викликають серйозну підозру – у своєму розвитку він зупинився на епосі царювання іншого Леоніда. Таке враження, що Васильєв живе за часів Брежнєва.

В понеділок Васильєв зустрічався з регіональною пресою, яку назвозили до Києва на "семінар". Тут він і виклав усе, що думає про міжнародний контроль за дотриманням в Україні демократичних стандартів. Вийшло не дуже оригінально – приблизно щось таке розповідають відділи пропаганди деспотичних режимів.

Отже, весь світ повстав проти України. За кожним кущем сидить якщо не грантоїд, то агент світового імперіалізму.

Загалом же у нас зі свободою слова все ОК. Ну, не гірше, ніж на Заході. А ті, хто так не думає, піддається впливу:
- Однобокої інформації "інвалідів боротьби з цензурою".
- Комітету Томенка, який займається не своєю справою.
- Некомпетентних міжнародних організацій, які пов'язли в корупції та грантожерстві.

От у принципі, і все пояснення. І якщо дві перші причини – це виклик для внутрішньополітичних розборок, то останній пункт може остаточно розчарувати західних спостерігачів. Замість того, щоб дослухатися хоч до частини обвинувачень – чи принаймні пообіцяти це зробити – Васильєв показує їм своє рожеве місце. (Язика.)

При тому, що Рада Європи – це не товариство захисту страсбурзьких лелек, а міжнародна організація. При вступі до якої в 1995 Україна брала на себе зобов'язання, які Київ виконував настільки успішно, що в 2001 Рада Європи навіть збиралася виключити Україну зі своїх рядів.

"Репортери без кордонів" та "Human Rights Watch" є впливовими спостерігачами, до звітів яких дослухаються знову ж таки міжнародні організації. "Репортери", наприклад, є радниками такої ненависної на Банковій Ради Європи. А "Human Rights Watch" створювалася для допомоги у контолі за дотриманням Гельсінкських угод з прав людини.

Але Васильєв "спокійно, із почуттям гумору" ставиться до звинувачень на адресу АП. "Лікарю, зцілися сам. Ти подивися на себе в дзеркало", - радить він західним борцям за демократію.

При цьому Васильєв не розуміє, чому "Репортери без кордонів" та "Human Rights Watch" весь час апелюють до влади: "Це видається смішним, бо 90% вітчизняних ЗМІ не належать органам влади".

"Українська правда" уважно розшифрувала основні витримки із виступу Васильєва перед регіональними журналістами. Вони говорять самі за себе.

Леоніду ж Даниловичу не треба дивуватися, коли 3 травня він у чергове знайде себе у списку ворогів преси.


"…Різні цілі і завдання у цих міжнародних громадських організацій. Я просто хочу, щоб ви зрозуміли, за яким принципом існують подібні громадські організації.

Вони збирають інформацію про порушення прав журналістів у всьому світі. Для них не має значення, Україна, Америка, Європа. В них є свої критерії, що вони розуміють під порушенням прав журналістів. Дуже часто ці громадські організації дуже поверхово знають законодавство тієї держави, ситуацію в якій вони аналізують. Дуже поверхово і непрофесійно підходять до аналізу юридичної бази. Але, маючи відповідний бренд, вони цією торговою маркою намагаються привернути увагу до діяльності, якою вони займаються.

Там, де знають ціну цій організації, що вони насправді собою являють, наскільки серйозними є їх висновки, там до цього ставляться спокійно. Кожна громадська організація має право на оприлюднення своїх висновків.

Але в Україні останнім часом оці зарубіжні бренди намагаються використовувати політичні сили для того, щоб донести, що міжнародна спільнота оцінює ситуацію в українських ЗМІ як найгіршу. Як таку, що просто жахлива, і в жодній країні світу не знайдете аналогічних конфліктів.

Я просив би вас бути дуже розбірливими і обережними у використанні цієї інформації. Це не означає, що ця інформація, як факт, не має місця. Але як узагальнення до рівня державної проблеми – мені здається, що треба бути більш обережним і не довіряти цим яскравим ярликам, які привертають на себе увагу тим, що це, мовляв, якась європейська правозахисна організація.

Це упереджена цілеспрямована робота громадських організацій Заходу на формування відповідної думки на Заході. Насамперед на Заході. Я переконаний, що громадяни України навряд чи сприймають всерйоз і як істину в останній інстанції ті рекомендації та претензії, які демонструють тут чи "Репортери без кордонів", чи "Human Rights Watch", чи безліч інших.

Це розраховано на західного споживача інформації. Це питання лежить у площині обслуговування конкретних політичних проектів. Ми не можемо з цим нічого зробити, можемо тільки грамотно й адекватно реагувати на цю ситуацію.

Я не кажу вже про такі елементарні речі… Я нікого ні в чому не звинувачую. Це природно – що вони [міжнародні правозахисні організації] отримують гранти, гроші. Вони ж живуть за благодійні кошти. Вони мають бренд правозахисної організації. І якщо якісь з політичних сил США чи Європи треба вирішити політичну проблему на іншій території, то ці організації отримують політичне замовлення. І виконують це завдання, починають інформаційну інтервенцію на ту територію, на яку замовник вказує в конкретному випадку. Україна останнім часом є ареною для багатьох сценаріїв з різних боків. Різні режисери намагаються поставити свої сценарії.

Розмови про ущемлення журналістських прав бажано було б перевести у виключно юридичну площину. Позовна заява до суду – і розв'язувати всі суперечки. Це – по-європейськи.

Я пропоную не займатися демагогією, не створювати фонди захисту інвалідів політичної цензури, як запропонував Віктор Андрійович Ющенко, а використовувати законодавство. І бути європейцем – не базіканням, а в конкретних вчинках.

І якби частина грантів, які залишилися в державі під благородним приводом захисту журналістів, була спрямована на те, щоб провести хоч один показовий процес… Залучити кваліфікованих адвокатів. Якщо треба – із-за кордону, будь ласка, привозьте.

От тоді для української журналістики це принесло б більше користі, ніж партизанські загони, які фінансуються і збуджують громадську думку, і незрозуміло що вимагають. І за відміну незрозуміло чого виступають.

Я маю на увазі цензуру. Бо скільки балаканини було з приводу цензури, скільки списів було поламано, але ж досі на законодавчому рівні не визначено термін цензури. Покажіть мені країну Європи, де можна було б протягом півроку кричати про те, чого не існує у дефініції. На превеликий жаль, у нас профільний комітет Верховної Ради може дозволити собі таку розкіш.

Я прошу, будь ласка, якщо хтось конкретно вважає, що Васильєв забороняє тому чи іншому займатися професійною діяльністю, якщо я є цензором для конкретного журналіста, якщо я ущімлюю чиїсь професійні права, я готовий виступати в суді і доводити зворотнє. Але ви тоді подавайте на мене. Коли ми вийдемо в правову площину, у нас зникнуть усі спекуляції на цю тему".

Васильєв також розповів, що бачив астрономічні бюджети Ради Європи на утримання своїх дослідників.

"За ці гроші моніторять Україну і пояснюють потім всій Європі, що у нас в порядку, а що не в порядку. Це треба мати на увазі і не скидати, аналізуючи, чому вони такі прискіпливі до нас. Якщо є замовлення, то завжди знайдуться виконавці.

Я особисто не страждаю комплексом меншовартості. І на всіх рівнях, де можна, і де треба, і де я маю право у відповідності зі своїм статусом заявити про це, я скрізь це заявляю. В тому числі у Страсбургу, де ми були наприкінці лютого, щоб висловити альтернативну точку зору, ніж та, яка була висловлена главою парламентського комітету паном Томенком і групою журналістів.

Я так само сказав, що у нас переважна більшість журналістів позбавлена комплексу меншовартості. І якщо у вас є претензії, ви доведіть, що ці претензії мають місце. А не змушувати нас діяти за принципом: ти доведи, що ти не осел.

Профільний комітет Верховної Ради [зі свободи слова] є тією причиною і каменем спотикання, через які у європейських структур є претензії до України у сфері свободи слова. Тому що 90% всіх закидів, на які доводилося відповідати, стосувалися недосконалого законодавства….

Я просив би вас підтримати у своїй повсякденній творчій діяльності перспективний напрямок і підказувати, і ініціювати, і змушувати профільний комітет Верховної Ради виконувати свої Конституційні обов'язки. А те, що можна врегулювати іншими актами, принаймні те, що залежить від президента, робиться дуже швидко".

powered by lun.ua